На прикладі Черкас яскраво прозирають наслідки інституційного конфлікту, що закладений у системі розподілу повноважень місцевого самоврядування. Чи вирішить цей конфлікт запропонована нова виборча система місцевих рад; чи має перспективу об'єднання територіальних громад у теперішньому вигляді; де в умовах кризи шукати кошти на розвиток міст - про ці та інші злободенні питання ми спілкуємося з Сергієм Одаричем, міським головою Черкас.
- Сергію Олеговичу, політична воля на запровадження нової виборчої системи місцевих рад із відкритими списками втілилася у відповідному законопроекті. Цікавить ваш погляд як практика: чи справді нова система - крок уперед і стане соціальним ліфтом, який приводитиме у місцеву владу якісно нових людей?
- На мою думку, проект, внесений групою депутатів на чолі з Черненком та Парубієм, - істотний крок вперед у розвитку виборчих систем. Мені довелося працювати з трьома міськими радами, які формувалися за різними виборчими системами, і в практичній діяльності дуже помітні вади двох попередніх підходів. Якщо використовувати чисту пропорційну систему, коли партія сама формує список, розміщуючи кандидатів, і ще на етапі виборів активно продаються місця в прохідній частині списку, - у ради проходять люди, яких суспільство взагалі не знає. Типова ситуація - із 60 депутатів, у кращому разі, люди знають 3-4 людей. Депутат може піднімати руку за абсолютно шкідливе для міста рішення, бо він вийде на вулицю - а ніхто не знає ні його, ні як він голосував. Тому це призводить до безкарності та безвідповідальності перед суспільством. По-друге, продаж місць стає причиною розповзання фракцій після виборів. Бо людина вважає, що, заплативши, вона тим самим звільнила себе від зобов'язань. Якщо говорити про місцеві вибори, то на чисто пропорційну систему накладається ще одна вада: коли партію очолює харизматична особистість (а за таким принципом будуються всі партії, які зараз є в Україні), люди голосують за ту особистість, яку бачать по телевізору, абсолютно не розуміючи, що відбувається на місцевому рівні, - чи взагалі є партійний осередок.
- По суті, це політичний франчайзинг. Але суто мажоритарна система також має вади.
- Мажоритарна виборча система, особливо з такою величезною кількістю депутатів і маленькими округами, призводить до того, що надзвичайно легко купуються голоси. Про це багато написано, телебачення показувало людей, котрі буквально рознесли по кілограму прального порошку і стали депутатами. Навіть з останніх результатів видно - депутатами люди стають, маючи 400 -500 голосів підтримки. Як наслідок, що ми бачимо в Черкасах: величезний бюджет цього року просто розпорошений по дрібних, неважливих проектах, як-то парканчики, гойдалочки у дворах. Чому? Бо мажоритарні кандидати хочуть у жовтні бути обраними, і вони розподіляють по виборчих округах міський ресурс, який мав би бути спрямований на ремонт доріг, будівництво нових, утеплення житлових будинків, шкіл. Бо депутатам важливо сподобатися виборцям. Хто ж оцінить, що вони долучилися до капітального ремонту центральної вулиці? Ніхто. А він прийде у двір на своєму окрузі й розкаже: "Цей парканчик я для вас зробив", - і таким чином здобуде десяток голосів. Тому вихід, на мою думку, - треба істотно, в рази зменшити кількість депутатів. У Сполучених Штатах, скажімо, в містах, сумірних із Черкасами за чисельністю населення - 200-300 тис. мешканців, обираються 6 депутатів, міський голова, і вони всімох працюють у постійному режимі. Коли на таке місто обирається 6 депутатів, то вони всі - як на долоні. З кожного голосування видно, хто яку позицію зайняв і кому завдячувати позитивними чи негативними змінами в місті. За діями ж кожного з 60-х депутатів важко вгледіти. Навіть якщо з ранку до вечора вести відкриті засідання міської ради, суспільство однак не зможе запам'ятати й оцінити позицію кожного депутата. Новий проект закону вдвічі зменшує кількість депутатів, але, як на мене, цього замало. І я обома руками за впровадження системи з відкритими списками. З одного боку, чітко зберігається партійна відповідальність за прийняте рішення, з іншого - не партійний лідер, залежно від власних симпатій чи величини "благодійного внеску", розставляє кандидатів у списку, а виборець має змогу вибрати тих людей від партії, котрих вважає найбільш достойними. Таким чином істотно долається партійна корупція, і підтримку виборців здобуватимуть люди, яких суспільство знає і яким довіряє.
"Децентралізація на сьогодні - це міф. Єдиний крок, який можна назвати реформою, - зміни до закону про ОСББ, що формуватимуть у громадян відчуття відповідальності за свою власність і дадуть поштовх розвиткові економіки"
- Наскільки на кон'юнктуру голосування за цей закону може впливати так звана децентралізація?
- На основі того, що я спостерігаю вже більше року, участі в різних робочих групах у Кабінеті міністрів, можу сказати: поки що жодних конкретних кроків із децентралізації не зроблено. Єдине - внесено деякі зміни до бюджетного законодавства щодо певних податків та закріплення їх за місцевими бюджетами, ну й було прийнято закон про добровільне об'єднання громад. Але практика свідчить, що цей закон не почав діяти, і де-факто ніякого добровільного об'єднання громад не спостерігається. Навпаки, бачимо протилежний процес - поява цього закону і початок розмов про об'єднання переважно сільських та селищних громад призвели до цілої низки конфліктів та протистоянь, навіть між тими громадами, які добре сусідили. Тому децентралізація на сьогодні - це міф, і нічого конкретного у цьому напрямі не робиться.
- Можливо, партії бояться, надавши місцевим радам додаткові фінансові ресурси, відпустити важелі політичного контролю за ними?
- Я думаю, що причина - відсутність єдиного мозкового центру, який би працював над цим питанням. Має бути абсолютно не такий підхід, як тепер. Якщо ми хочемо справді укрупнити громади, тут не повинно бути жодних громадських слухань, обговорень і т.д. Має сісти група експертів - десяток людей на рівні Києва, уряду, і 5-7 людей на рівні кожної області, зачинитися в кабінеті, обвішатися картами, діаграмами, таблицями тощо, скласти оптимальний варіант об'єднання громад, виходячи з економічних та історичних особливостей, і чітко сформувати картину майбутнього: в якому селі буде орган управління, де міститиметься лікарня, де будуть адміністративні послуги, школа та інше. Не обов'язково це все має розміщуватися в одному центрі! Показати, які ще буде залучено туди інвестиції, як пройдуть дороги. Якщо ми хочемо укрупнювати громади, почати треба з доріг! Бо є, скажімо, два села, відстань між якими - 5 км, а долати її доводиться півгодини, оскільки немає дороги, - то як можна таким селам говорити про об'єднання, коли їм простіше добратися до обласного центру, ніж до сусіднього села? Такі речі мають бути продумані цією групою до найменших дрібниць. Усе це має бути розписане, намальоване з допомогою карт, діаграм і лише тоді представлене суспільству: оце так ми житимемо і матимемо ось це. Жителі цього села отримували послуги за 30 км, тепер отримуватимуть у себе в селі, розпоряджатися своїми землями будуть ось таким чином, обиратимуть старосту із такими повноваженнями. Після цього, я переконаний, процес піде!
- Невже за півтора року не проведено жодної реформи?
- Реальна реформа, якої ще не проведено, але яку вже затверджено на рівні закону, - зміни до закону про ОСББ, котрий передбачає, що впродовж року всі багатоквартирні будинки стануть об'єднаннями співвласників. Незалежно від того, чи оберуть люди собі управителів. Коли ні, то міська влада призначить їм управителя, і все, люди далі несуть відповідальність за свою приватну власність. На мою думку, це єдиний крок, який можна назвати реформою. Бо він змінює базові поняття і ставить крапку в питанні власності. Власність не лише дає права, а й накладає обов'язки. У власників житла почне формуватися відчуття відповідальності за свою власність. Люди почнуть рахувати гроші, дбайливіше ставитися до майна, почнуть інвестувати кошти в утеплення будинків, покращення зовнішнього вигляду, упорядкування подвір'їв. Це справді серйозний крок. Ті інвестиції істотно допомагатимуть відродженню економіки. Бо ті дрібні речі, які робитимуться в кожному будинку, - це десятки тисяч робочих місць, інвестиції у нашого власного виробника. Це буде хороший поштовх для розвитку економіки.
"Чим швидше ми
встановимо реальні тарифи на енергоресурси,
тим більше у нас шансів зробити маленьке економічне диво в масштабах країни"
- Останні події загострили тему тарифів, споживання енергоресурсів, реформування енергетичного сектора. Хто за це повинен платити?
- За все повинен платити той, хто споживає! Коли ми говоримо про ціну для населення, дуже важливо розуміти: якщо є газ і тепло - значить, хтось повністю за ці ресурси платить. Але хто? Населення має пільгові ціни на електроенергію, газ і тепло, яке виробляється з газу. Сподіваюся, ні в кого немає ілюзій, що якийсь дядя, чи Ахметов, чи Коломойський, за це платить. За цю різницю в ціні на газ для населення приховано платимо всі ми щодня, купуючи хліб або оплачуючи проїзд, бо ПДВ у 20% - це один із головних наповнювачів бюджету. З кожної вашої покупки перекривається різниця в ціні на газ для "Нафтогазу". Є й друге джерело: щоб компенсувати занижену вартість газу і електроенергії для населення, держава робить завищений тариф для підприємств. Тих урядовців, котрі це придумали, я вважаю, треба повісити на Майдані. Бо це свідоме знищення економіки і української держави. Через завищені ціни на енергоносії наші підприємства програють у ціні продукції полякам та італійцям. Оця гра в популізм у вигляді низьких тарифів для населення день у день вбиває економіку. Більше того - населення, яке працює на заводі, позбавлене перспективи підвищення зарплат, бо гроші підприємства йдуть на оплату завищених тарифів. У багатьох країнах Європи для виробників енергоносії коштують дешевше, ніж для населення, щоб підприємство конкурувало з іншими країнами. А ми, навпаки, - вбиваємо економіку.
- З чого треба починати?
- Із встановлення реальних тарифів на енергоносії. Справедливі тарифи приведуть до колосального економічного дива. Зокрема, впродовж останнього року я спостерігаю в Черкасах величезний інтерес до термомодернізації будинків, енергозбереження. Це колосальний ринок! Бо всі будинки потребують термомодернізації. Я знаю тільки два "пасивних" будинки в Україні, у Львові та в Києві, котрі не потребують модернізації, бо практично не споживають енергії. Решта потребують. Це мільярди, трильйони гривень! Величезна перевага таких проектів у тому, що всі ці проекти повністю окупні. Вклавши мільйон в утеплення багатоквартирного будинку, ви повернете його протягом кількох років, а далі - постійно отримуватимете економію. Я спілкувався з різними банками та міжнародними організаціями: немає жодного факту неповернення кредиту на оплату термомодернізації.
Ми обрахували по Черкасах проект термомодернізації шкіл та дитячих садочків: якби ми здійснили цей проект за два роки, то забезпечили б роботою 7 тис. працівників, які безпосередньо виконували б ці роботи, та ще паралельно - вдвічі більше людей, які працювали б у дотичних сферах: виробляли суміші, будматеріали, труби. Створюється цілий кластер! І це тільки дитсадки та школи, 200 будівель. А багатоквартирних будинків у Черкасах 1400. Уявіть, що це буде в масштабах України. Це, практично, вирішує проблему безробіття. Чим швидше ми це почнемо робити, тим більше у нас шансів оживити економіку.
- Усіх інвесторів цікавить одне - гарантії повернення інвестицій та однакове з українською стороною (у даному разі - з владою міста) бачення розвитку проекту. Ви тричі вигравали вибори міського голови, у різних політичних ситуаціях. Але в кожну вашу каденцію виникала одна й та сама колізія - міська рада погрожувала вам імпічментом.
- Попри всю мою повагу до моїх виборців, я знаю людей, котрі голосували за мене й одночасно обирали до міської ради комуністів. Хоча я вважаюся в Черкасах чи не найбільшим антикомуністом - бо Леніна зняв. Але в Черкасах склалася традиція: обирати депутатів міської ради, які завжди в опозиції до міського голови. З 1994 р. (часу запровадження всенародних виборів міського голови. - Т.Є.) у кожної міськради своя традиція - гратися в імпічмент. Інколи це вдавалося, інколи - ні, але всі скликання в нас уже 21 рік на порядку денному висить питання про імпічмент міському голові.
- Спостерігаючи за тим, що робиться в міській раді, мимоволі згадуєш цитату з фільму "Убити дракона" - "Це гірше, ніж народ! Це кращі люди міста". Річ у народі, який підтримує вас і одночасно обирає таких депутатів, чи в системі?
- Коли ми обираємо мера й очікуємо, що він щось робитиме, а паралельно обираємо раду, яка планує робити щось зовсім інше, - то цим самі зупиняємо розвиток міста. Саме міська рада визначає пріоритети розвитку й вирішує, куди виділяти кошти, - чи на майданчики, чи на дороги, на набережну тощо. Міський голова має лише один голос, як і будь-який інший депутат. Безумовно, треба змінювати законодавство. Бо, по суті, в нас міський чи сільський голова - особа, котра в суспільстві асоціюється з повновладдям і повною відповідальністю, але при цьому повноваженнями не наділений. Свої повноваження він змушений реалізовувати через інші органи - через міську раду (якщо вона підтримає), через виконком (якщо він підтримає), через конкурсну комісію з відбору кандидатів на держслужбу, через міліцію чи прокуратуру (якщо йдеться про наведення порядку в місті). Тому слід переглянути повноваження міських рад і міських голів.