Петро Порошенко отримав повноваження верховного головнокомандувача в самий розпал бойових дій у Донецькій і Луганській областях. І нині Петро Олексійович разом зі своєю командою входить у курс справ у дуже складних умовах. Масштаб та інтенсивність того, що відбувається, для людини, не залученої раніше до процесу, можуть здатися безладним накопиченням фактів і хаосом. У цьому інформаційному потоці дуже важливо швидко визначити систему координат, у якій доводиться діяти верховному головнокомандувачу, правильно визначити пріоритети. DT.UA вирішило подати своє бачення поточної ситуації і проблематики, що вимагає негайних рішень з боку глави держави.
Соціальна база і міф "сепаратизму" у Донецькій
і Луганській областях
Міф про "сепаратизм", про тверде бажання більшості населення Донецької і Луганської областей приєднатися до Росії не підтверджувався соцопитуваннями й не підтверджується реальною обстановкою. Реальні проросійські настрої меншості населення не досягли критичної маси.
Основний потік біженців із зони Антитерористичної операції прямує в Україну, а не в Росію. Сплеск проросійських настроїв не дістав розвитку у вигляді мобілізації місцевих жителів у бандформування. Відкритий опір українським військам чинять терористичні угруповання, які перебувають під командуванням російських військовослужбовців (Гіркіна, Безлера). Основу бойових загонів терористів також становлять російські найманці. Таким чином, міф про твердий намір більшості жителів Донбасу приєднатися до Росії не витримав перевірки.
Організаторами й координаторами "сепаратистських" виступів і підтримки терористичних угруповань є лідери місцевих кримінальних угруповань Донбасу, тісно пов'язаних з Партією регіонів. Більшість "сепаратистських" лідерів багато років проходять по базах обліку карного розшуку.
Мобілізаційний резерв сепаратистів - безробітні, маргінальні елементи, члени організованих злочинних угруповань, включаючи корумпованих співробітників правоохоронних органів і спецслужб.
"Сепаратизм" Донбасу - це політичне й ідеологічне обґрунтування бунту проти законної влади, організованого кримінальними ОЗУ, пов'язаними з ПР, які мобілізували на свою підтримку міський пролетаріат. У цьому очевидна подібність соціальної природи "сепаратистського" бунту з більшовицьким переворотом 1917 року.
У сільських районах Донецької і Луганської областей "сепаратизм" підтримки переважної більшості населення не одержав. "Сепаратизм" має місце, насамперед, у великих містах Донбасу, там, де він спирається на міський пролетаріат.
Неефективність влади України і проблема держуправління
Низький рівень довіри до дій Києва на Сході насправді пов'язаний не з російською пропагандою, а з недієздатністю структур влади, якими довгі роки управляв і які комплектував кримінал. Коли бандити перейшли на бік Росії, їхні представники у владі перестали виконувати свої службові обов'язки. Більша частина силових структур влади перестала виконувати свої обов'язки - вірність присязі й готовність боротися з терористами продемонстрували буквально лічені співробітники. І саме ця дисфункція найбільше дискредитує Україну і підігріває пропаганду РФ на користь приєднання до Росії.
До слова, проблема недовіри й недієздатності влади характерна для всіх регіонів України. Просто в Донбасі це проявилося найбільш виразно завдяки каталізатору - російській агресії.
Спроба високопоставлених чиновників звести проблему проросійських настроїв тільки до пропаганди російського ТБ - це ознака глибокого нерозуміння ситуації на Сході і спроба зняти з себе відповідальність за ситуацію. Російська пропаганда ефективна не завдяки своїм гаслам і провокаціям. Причина - демонстрація відсутності влади в Україні й наявність жорсткої влади в РФ.
Початкова стратегія керівництва України зі стабілізації ситуації в Донецькій області полягала в опорі на структури Ріната Ахметова. Голова Донецької облдержадміністрації Сергій Тарута спирається на думку Ахметова, начальником УВС призначено людину Ахметова Пожидаєва. Однак стратегія дій Ахметова і Тарути звелася до угодовства з терористами, до спроб їх задобрити й умиротворити, що в результаті призвело до повної втрати контролю над ситуацією. Керівні кадри Партії регіонів в області збереглися на всіх рівнях і жодної готовності відкрито обстоювати інтереси України вони не демонстрували. У Луганській області стратегія умиротворення агресорів дуже швидко зазнала краху.
11 травня в Олександрівському, Великоновоселківському, Червоноармійському й Добропільському районах Донецької області з ініціативи Дніпропетровської обласної державної адміністрації й оперативного командування "Південь" для перекриття основних магістралей було висунуто армійські частини. Через кілька днів замінили керівників районних державних адміністрацій і начальників міліції, а для допомоги в наведенні порядку спрямували підрозділи МВС і територіальної оборони МО. Критерії добору керівників районів було висунуто такі:
а) бути відкритим патріотом України; б) постійно проживати на території району; в) мати підтримку місцевих фермерів, інтелігенції, реальних лідерів громадської думки; г) не мати зв'язків із кримінальними структурами і Партією регіонів. Безпрецедентно в історії України, що всіх чотирьох нових голів районів визначили й призначили за рекомендацією групи відомих донецьких журналістів - Д.Казанського, С.Гармаша, Д.Ткаченка і пов'язаних з ними громадських активістів. І ставка на публічність, як показує практика, себе цілком виправдала.
У результаті в цих районах повністю припинилася будь-яка терористична активність, зникли прапори "ДНР", припинилися сепаратистські виступи, повернулося спокійне мирне життя, без жодних ексцесів пройшли президентські вибори.
Таким чином, для умиротворення Донбасу слід провести не просто "військово-поліцейську", а насамперед "військово-політичну операцію". Коли через центральну вертикаль Києва здійснюються призначення патріотичних керівників в РДА й управління міліції. І пов'язані вони мають бути не з ПРівсько-бандитськими ставлениками, а з місцевим бізнесом, насамперед сільськогосподарським і виробничим. Тоді вперше за 23 роки в суспільства з'являться адміністративні й силові важелі для самозахисту від рекету й нормалізації життя.
Настав час навчитися мислити реалістично - влада в Донецькій і Луганській областях в особі Партії регіонів свідомо дезертирувала й перестала виконувати свої обов'язки. Годі грати в гру, начебто ця влада є, годі надавати значення декораціям.
На жаль, слід зазначити, що Донецька ОДА чомусь не зважується розірвати зв'язки з ПРівською елітою і не дозволяє сформувати весь склад голів РДА Донецької області з патріотично налаштованих лідерів громадської думки. Керівництво ОДА продовжує робити ставку на голів РДА з представників Партії регіонів. Робота нових голів РДА й нових начальників міліції в районах відверто саботується Донецькою облдержадміністрацією й УВС області - призначення не затверджуються, не дозволяється формувати владу й міліцію з патріотів, блокуються всі рішення.
Без визначення політичної стратегії формування влади, яка має брати на себе відповідальність за нормалізацію обстановки, складно говорити про ефективність Антитерористичної операції.
Стратегія і тактика дій терористів
Стратегія противника полягає в такому:
1. Блокування роботи державних органів і нормальної ділової активності для дестабілізації української економіки.
2. Створення й легітимація маріонеткових структур влади.
3. Позиціювання терористів як самостійних суб'єктів урегулювання.
4. Противник не має наміру домагатися воєнної перемоги у відкритому зіткненні, терористи не прив'язані до якихось конкретних об'єктів і легко ними жертвують.
5. Створення некерованого хаосу, який має змусити Київ визнати свою нездатність самостійно впоратися з проблемою і просити миру на продиктованих з Москви умовах. Некерований хаос має виправдовувати дії Кремля в очах західної громадської думки.
6. Дії терористів є продовженням інформаційної війни, яка має продемонструвати статус-кво, нав'язаний Кремлем. Терористам треба продемонструвати не зайняті території, а максимально великі жертви з боку українських сил і мирних жителів. Саме жертви є наочною ілюстрацією некерованого хаосу.
Активна частина терористичних і бандитських угруповань Донецької і Луганської областей не перевищує 5–10 тисяч людей. Однак, маючи у своєму розпорядженні бази в Росії, вони поступово нарощують свою чисельність за рахунок російських найманців.
Українські сили АТО мають велику чисельну й технічну перевагу над противником, активний компонент силових структур становить понад 70 тисяч людей. Однак поки що ці сили не можуть ліквідувати відкриті вогнища опору терористів.
Причини, насамперед, полягають у тактиці дій противника.
Тактика дій терористів є такою:
1. Захоплення опорних пунктів у містах.
2. Розгортання навчально-вербувальних пунктів для збільшення чисельності й створення місцевих загонів, основним завданням яких є охорона місць свого базування й розвідка сил АТО.
3. Перехоплення доріг і комунікацій для взяття під контроль всієї економічної діяльності й логістики в регіоні.
4. Організація рекету й захоплення комерційних підприємств задля припинення сплати податків та організація регулярного перерахування коштів на користь структур управління, створених бандитами.
5. Створення самостійної структури управління адміністративною одиницею.
6. Створення системи розвідки силами місцевого населення й диверсійних груп з числа підготовлених бійців для завдання ударів по українських військах.
7. Організація дражливих пошукових дій у нічний час проти встановлених українських опорних пунктів.
8. Артобстріли українських позицій з вогневих засобів поблизу житлових будинків - з метою спровокувати відповідні дії й знищення цивільних об'єктів та мирних жителів.
9. Засадні дії проти військових і транспортних колон.
Вузол комунікацій Слов'янськ-Краматорськ - це ворота в Донбас, і тому його утримання для терористів має ключове значення для зв'язування українських операцій. Найбільш боєздатні підрозділи терористів розміщено в Слов'янську.
Небезпека терористичної загрози
Якщо терористичні групи не піддаватимуться постійному тиску та атакам з боку українських сил, вони зможуть нагромадити резерви для перенесення бойових дій на іншу територію України.
На жаль, можливостей для швидкого доступу та транспортування зброї по всій Україні в терористів достатньо. Прямі авіарейси й залізничне сполучення з Росії в Україну дозволяють доставити у схованках зброю та вибухівку, а також виконавців терактів.
Поїздів, які прямують в інші регіони України через міста, зайняті терористами, не оглядають. Буквально тиждень тому в Дніпропетровській області розпочали перевірку всіх поїздів, які заходять з Донецької області. Аналогічні заходи контролю внутрішнього транзиту слід застосувати також у Запорізькій і Харківській областях.
Особливу увагу слід приділити контролю морських шляхів підвезення. Значна кількість морських гаваней, в які регулярно заходять кораблі, - поза контролем української влади. Це, насамперед, стосується терміналів, що їх використовують промислові підприємства в приморських областях.
Необхідно посилити профілактичні заходи органів контррозвідки щодо громадян, які прийняли українське громадянство в останні 2–3 роки, людей, які втратили документи.
Проблема військового командування Антитерористичною операцією
На цей час масштаб терористичних атак вимагає оперативного управління та швидкого ухвалення рішень. Система військового командування всіма силами й засобами держави в зоні проведення Антитерористичної операції має бути перебудована за законами воєнного часу.
Формальним керівником АТО є перший заступник голови СБУ Крутов. Фактичним - перший заступник начальника Генштабу Муженко.
У реальності ж єдиноначальності не існує.
Сили й засоби АТО зі складу МО, МВС, СБУ, Держприкордонслужби, інші силові й цивільні організації в зоні АТО продовжують, паралельно з командуванням АТО, фактично підпорядковуватися своїм структурам управління, замкнутим на Київ.
Продовжують існувати недієздатні державні структури на територіях, контрольованих бойовиками.
Відсутні такі структури, як "військовий кабінет" або "Ставка верховного головнокомандувача". Рада національної безпеки та оборони - це консультативна й аналітична структура. Потрібен апарат, який координує дії всіх структур виконавчої влади у випадку надзвичайної ситуації та у випадку війни. Єдиний антикризовий центр.
А поки що відсутня єдина координація та оперативне ухвалення рішень з питань АТО на державному рівні. Діє режим ручного управління. Це цілком розмиває відповідальність виконавців і перетворює ухвалення рішень на дуже складний і вкрай зарегульований бюрократичний процес.
У зоні воєнних дій необхідна перебудова, насамперед системи управління - вона має принципово відрізнятися від режиму мирного часу.
Загальний контроль і координація всіх зусиль держави - верховний головнокомандувач. Йому безпосередньо повинен підпорядковуватися командувач сил АТО.
Командувач АТО повинен отримати чітко визначену главою держави зону відповідальності - п'ять областей, які входять безпосередньо в зону АТО або примикають до неї. У цій зоні відповідальності всі військові та воєнізовані частини й підрозділи всіх державних структур мають напряму підпорядковуватися командувачу АТО. Воєнне мистецтво полягає в максимальній концентрації всіх сил і засобів та швидкості здійснення маневру. Сили АТО фрагментовані, маневрування ускладнене через складність бюрократії. Командувач АТО повинен мати повноваження аж до заміни на місці некомпетентних командирів, які не виконують наказів, на більш здібних офіцерів на свій розсуд. Це дозволить, нарешті, швидко вирішувати проблему кадрів і миттєво знімати з фронту неефективних командирів.
Управління всіма військами має здійснюватися без будь-яких погоджень і проміжних ланок.
На території Донецької і Луганської областей командувач сил АТО повинен отримати тимчасові повноваження з управління не тільки військовими, а й усіма державними установами та організаціями.
На території районів усією повнотою влади повинні користуватися військові коменданти з числа командирів військових частин, відповідальних за безпеку.
Дислокація штабу: найбільш оптимально розгорнути командування АТО в Дніпропетровську на базі оперативного командування "Південь", у зону відповідальності якого якраз і входять зазначені регіони. Тут є готова інфраструктура, на відміну від Ізюма, де нині розміщується штаб АТО. Ізюм важливий як логістичний центр, але засоби зв'язку та органи управління армійським угрупованням не слід базувати в польових умовах, тим паче в умовах жорсткого дефіциту ресурсів. Складно зрозуміти логіку Генштабу в даному питанні. Сучасний армійський штаб - це не одна землянка та стіл з картою, це комплекс військових органів управління, підрозділів забезпечення, і вони повинні працювати в нормальних умовах, у повному масштабі.
Причини бойових втрат
Для визначення правильної стратегії і тактики дій важливо розуміти, які основні загрози створює противник українським силам, і це можна проілюструвати на прикладі бойових втрат українських підрозділів у ході АТО.
Рейтинг причин невдалих боєзіткнень у ході АТО такий:
1. Недостатність координації, організації зв'язку та взаємної підтримки між силами АТО.
2. Втрата управління в ході бою.
3. Невживання бійцями та командирами підрозділів і командуванням частин заходів з організації бойової охорони в ході руху та зупинки військових колон.
4. Неефективність тактичної розвідки.
5. Вади тактичної виучки та бойової підготовки.
Хочу звернути увагу - у жодному з боєзіткнень противник не продемонстрував технічної переваги, переваг у моральному дусі. У терористів немає сил, здатних нарівні боротися з українськими частинами без "живого щита" з мирних жителів. Немає переваги в технічних засобах.
Логістика
Логістика - це основа організації збройних сил. Проблема України - не у відсутності ресурсів для ведення бойових дій, а в неспроможності некомпетентної логістичної машини ефективно розпорядитися наявними ресурсами, сформулювати об'єктивні запити, поставити в центр уваги потреби конкретного солдата на передовій, а не тилової бюрократії.
На жаль, професійний рівень керівників служб тилу в силових структурах не витримує жодної критики. Організація логістики має будуватися із залученням фахівців із цивільної сфери, іншого швидкого шляху в нас немає. Спроба запросити зарубіжних експертів з логістики приречена на провал, і не треба виставляти до НАТО такі запити. Логістика - це складова частина організації роботи силових структур, вона не може бути хорошою, якщо сама структура управління силовиками залишається негнучкою і неефективною.
Для розуміння рівня проблем - у багатьох підрозділах є труднощі навіть з доставкою води. Для отримання боєприпасів частинами МВС із відання МО необхідно одержати шість підписів вищих посадових осіб, включаючи прем'єр-міністра, а процес збирання займає багато днів.
Відсутнє таке поняття, як перспективне планування. Відсутній зв'язок з військами та контакт із командирами частин, що, за їх наявності, дозволило б оперативніше реагувати на проблеми з логістикою, працювати гнучкіше, пристосовуватися до поточних умов, вимагати мобілізації всіх ресурсів. Служби тилу працюють, як річ у собі.
Немає системного підходу до планування закупівель систем озброєнь та оснащення бойових частин.
Для комплектування силових структур, ефективного планування та визначення витрат на закупівлю та бойове застосування систем озброєнь і постачання необхідно чітко розуміти:
1. Стратегію дій силових структур і характер загроз з боку противника.
2. Тактику дій.
3. Організаційно-штатну структуру бойових і допоміжних частин і пріоритети бойового забезпечення.
4. Рівень бойової підготовки особового складу.
І тільки на п'ятому місці стоїть безпосередньо визначення номенклатури озброєння та оснащення.
Відсутність правильної тактики дій не дозволяє ефективно організувати постачання та забезпечення й розставити пріоритети.
У забезпеченні українських сил бронежилет перебуває далеко не на першому місці.
Пріоритети я б визначив такі:
1. Зв'язок. Це основна проблема українських військ. 90% переговорів і контактів українські військовослужбовці - від солдата до командувача - ведуть по мобільних телефонах. Це означає, що в режимі реального часу противник отримує дані про місця базування та пересування українських підрозділів, а також повний зміст їхніх розмов. Немає сумнівів, що дії військ радіотехнічної розвідки РФ - основна причина втрати скритності та оповіщення терористів про задуми й дії українських сил. Для сучасного управління необхідна система оперативного військового зв'язку, максимальне насичення підрозділів індивідуальними цифровими радіостанціями зі скремблером, повне забезпечення штабів системами оперативно-тактичного радіозв'язку, а в ідеалі - бодай найпростішими системами автоматизованого управління військами.
У багатьох боєзіткненнях причиною втрати керованості була нестача систем зв'язку.
2. Системи тактичної розвідки та спостереження. Оснащення українських військ мобільними та авіаційними системами оптико-електронної розвідки перебуває на більш низькому рівні, ніж у радянській армії часів Афганістану. Широке застосування пасивних тепловізійних та оптичних систем виявлення, наприклад інфрачервоних біноклів, тепловізійних прицілів для піхотного озброєння, сучасних оптико-електронних прицільно-навігаційних комплексів дозволило б досягти значних тактичних переваг українським силам.
3. Озброєння. Тут не все так погано. Але слід налагодити модернізацію радянських систем озброєнь на складах, і насамперед - стрілецького озброєння, до сучасних вимог. Необхідне підвищення точності й кучності бою. Єдиний помітний недолік українських сил - нестача сучасних далекобійних крупнокаліберних снайперських гвинтівок, а також керованої ракетної зброї - і компактної, і високоточної.
4. Забезпечення медичними засобами. На жаль, оснащення сил АТО сучасними засобами польової екстреної медицини не відповідає сучасним вимогам. У військах відсутнє системне постачання сучасних знеболювальних засобів, самонакладуваних джгутів типу САТ, кровоспинних препаратів типу Селокс.
5. Через три місяці після російського вторгнення дотепер відсутня налагоджена логістика поставок сучасних засобів індивідуального захисту. Оснащення прибуває дрібними партіями.
Бойова підготовка
і мобілізація
Мобілізація і навчання військовослужбовців - одна з величезних проблем бойового застосування.
Система мобілізації призиває мобілізованих без урахування їхніх моральних якостей. У результаті масовий набір немотивованих солдатів різко знижує бойові якості підрозділів та оперативні можливості командування. На це накладається й невисокий рівень підготовки офіцерського складу кадрових частин.
Величезні ресурси витрачаються на утримування маси військ, які через наявність немотивованих бійців не здатні виконувати бойові завдання.
Правильний шлях - це комплектування бойових частин і резервістів виключно з числа добровольців і мобілізованих, готових виконувати військовий обов'язок.
Необхідно скоротити витрати на розгортання маси військових частин і збільшити витрати на створення нових частин високого ступеня готовності та на утримання кадрових частин, які показали високий рівень боєздатності.
Кошти слід витрачати розумно, щоб мати під рукою менше число боєготових частин замість великого числа небоєготових, які піддаються паніці й розкладанню.
Бойове застосування
Для успішної протидії терористам необхідно протиставити їхній тактиці дій аналогічну наступальну та ініціативну тактику українських підрозділів. Українські сили мають потребу в застосуванні в широких масштабах тактики дій малих груп для виконання диверсійно-розвідувальних завдань на територіях, які перебувають під контролем терористів. Слід нав'язувати противникові свою тактику. Потрібно відволікати сили противника на охорону своїх баз і комунікацій, які перебувають поза населеними пунктами.
Блок-пост може бути базою для тактичної підтримки ударних підрозділів, але він не може бути основою дій наземних сил. Інакше блок-пост перетворюється на зручну мішень. Якщо наші бійці не полюють на терористів, значить, терористи полюють на них.
Раптові снайперські та гранатометні обстріли виявлених терористів мають здійснюватися точково, по чітко ідентифікованих силах не тільки навколо Слов'янська, а й у великих містах, проти всіх об'єктів, які використовують терористи.
Перехоплення комунікацій буде результативним та ефективним, якщо колони постачання терористів не зможуть визначити місця базування кочівних українських підрозділів. Контроль комунікацій і сільських доріг має бути прихованим, пошукові дії мають здійснюватися непомітно для противника. Тоді фактор раптовості буде на нашому боці.
Ударні дії мобільних малих груп змусять противника виділяти великі сили охорони, що зробить такі колони більш зручними мішенями для авіації.
Проте все це можливо тільки в одному випадку - якщо мобільним та оперативним в ухваленні рішень і плануванні дій стане насамперед Верховне командування й командування силами АТО.