Здавалося, що ті, хто має запобігати, виявляти, припиняти, розкривати й розслідувати злочини в ключових сферах, відробляють політичні замовлення і просто "заробляють" собі на життя. Можна знову розпочати пісню про ДБР, але ми вже не раз акцентували на цьому увагу. Нині на арену виходять ті, хто безумовно є одним з ключових гравців на "силовому майданчику" за часи незалежности нашої держави.
Служба безпеки України (далі - Служба) - це не просто орган правопорядку, це величезний механізм, наділений колосальними функціями у сфері розслідувань. Він фактично єдиний у нас настільки "багатопрофільний", бо розслідує і посягання на територіяльну цілісність та конституційний лад, і екоцид-геноцид-диверсії-шпигунства та перешкоджання діяльности Збройних сил, і контрабанду та переміщення через митний кордон лісоматеріялів, і шість складів злочину тероризму, і корупційні правопорушення, і розслідує-розслідує-розслідує... Мало того, це ще й потужна "машина" оперативного складу, який не тільки здійснює оперативно-розшукові заходи в класичному розумінні, а й "розквартирований" у всіх державних органах. Це армія чисельністю 33 тисячі осіб, що має забезпечувати державну безпеку України, але наразі з легкістю "припирає" будь-який бізнес "до стінки", з'ясовує, чому індійські інвестори не здійснюють модернізації приватизованого заводу-гіганта, або спокійно затримує російський танкер, який блокував українських моряків у Керченській протоці. У кабінеті голів СБУ цвяхами компромату збивалися коаліції, перерозподілялися долі людей і частки потоків. СБУ - це "скальпель" у руках хірурга (президента), яким можна або зробити перфектну операцію на серці пацієнта (держави), або просто понівечити його тіло, деколи ледь не спричиняючи зупинки серця.
Ідентифіковано чимало варіяцій як користувалися "скальпелем" протягом майже трьох десятиліть. За часів Кравчука-Кучми СБУ була "органом державної безпеки", який мав свої "чекістські" традиції й цінності. Вони ще не почали трансформуватися в "бізнес-орієнтовану" Службу, виконуючи поставлені президентом завдання. Корупція була привілеєм верхівки Служби і лише під кінець другого терміну Кучми почала "демократизуватися". За часів Ющенка зміна орієнтирів почала вичітковуватися, ставши під кінець каденції Віктора Андрійовича досить очевидною. Під час правління клептократа Януковича вона набула вже максимально чітких рис, доводячи до шоку своїми кадровими призначеннями. Президент-утікач фактично "зливав" СБУ під крило ФСБ, призначаючи на ключові посади не надто вже й законспірованих агентів російської спецслужби. Не кажучи вже про тотальні зачистки проукраїнськи орієнтованих співробітників. За Порошенка СБУ частково повернули на рейки відбудови традицій вітчизняної спецслужби, проте не забували й про можливість "підзаробити" чи то за допомогою блокування окремих напрямів фармбізнесу, чи то участи в схемі перерозподілу ринку скрапленого газу в інтересах кума Путіна Медведчука.
Іншими словами, забагато стало залежати не тільки від функцій СБУ, а й від тих, хто її очолює. Ба більше, не можна навіть напевно сказати, який з підрозділів є найбільшим злом. Досить часто чуємо, що головним "пеклом" є підрозділ "К" (Головне управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю). Проте можна навести десятки випадків, коли порушення закону прав людей допускають і в підрозділі "КЗЕ" (підрозділ з контррозвідувального захисту інтересів держави в сфері економічної безпеки), а також багатьох інших. Важливо зрозуміти, що не від назви підрозділу залежать зловживання, а від політичної волі керівника Служби задіяти те чи інше управління для досягнення цілей які ставить голова держави. Часто згадані цілі лежать поза орбітою чинного законодавства. І замість того щоб провести повноцінну реформу, ми раз за разом сперечаємося стосовно методу реформування пострадянського органу державної безпеки. Головне, що сходимося в ключовому - реформувати потрібно, і робити це треба якомога швидше.
Після приходу до влади команди Зеленського на ключову посаду в Службу призначено його близького друга Івана Баканова. Це справедливо викликало шквал критики, бо однією з передвиборних обіцянок була відсутність непотизму (по-нашому "кумівства"). Але Володимир Олександрович, вочевидь, під час запису виборчих роликів, не до кінця розумів кадрову проблему й те, наскільки короткою є лава запасних. Зрештою, недосвідчений у безпековій сфері Баканов очолює СБУ з кінця травня 2019 року і вже має певні результати. Показово, що за цей час ми побачили як досить успішні спецоперації (затримання російського танкера NEYMA, спільне з правоохоронцями Німеччини викриття контрабанди героїну, припинення роботи великої нарколабораторії "Хімпром" з вилученням 10 млн дол. готівки та зброї), так і невдалі спроби "дослідити" використання інвестицій найбагатшим "сталеваром" світу Лакшмі Мітталом у Кривому Розі. І проблема не в особі Баканова. І навіть не в особі президента, якому подобається бути чарівником, вирішуючи досяжними механізмами проблеми рідного міста. Проблема значно глибша: як неможливо контролювати 30-тисячну армію, так і складно повністю усунутися від спокуси застосувати Службу в політичних цілях.
Насправді тимчасове вирішення проблеми призначенням на посаду "хорошої людини" для нас, експертів профільної сфери, схоже на намагання вилікувати серйозну хворобу знеболювальним. Але жодних хірургічних втручань ніби не передбачається. І коли дія "аналгетика" припиняється (хороша людина звільняється з посади), нас знову спіткає проблема - СБУ починає "бешкетувати" по всіх напрямах слідчої та оперативно-розшукової діяльности. Тому, від розмов про реформу потрібно переходити до дій. Ніхто не каже, що це має відбутися враз, адже зрозуміло, що ту ж таки підслідність Служби потрібно передавати поетапно (Нацполіція взагалі не має кадрів для відповідного дослідження правопорушень; ДБР уже майже рік після його запуску не може дати собі раду). Демілітаризація підрозділів Служби також не є спринтерським завданням тощо. Але закласти фундамент на основі концепту, що напрацюваний профільними експертами разом із міжнародними партнерами та представниками Служби, усе ж таки варто.
Серед пріоритетних завдань: поетапна передача підслідности іншим органам правопорядку та демілітаризація й оптимізація штату (з 30-тисячної армії до чисельности західних спецслужб, наприклад Німеччини чи Великої Британії, де спецслужба налічує лише кілька тисяч осіб); створення ефективного цивільного контролю над Службою (спочатку президентський і громадський, потім - парламентський, адже маємо дуже великі ризики втручання з боку проросійських сил у Верховній Раді, зважаючи на присутність у ній партії кума президента країни-агресора); врегулювання питання оплати праці службовців (не може співробітник СБУ отримувати менше, ніж рядовий прокурор чи навіть поліціянт); врегулювання питання з розкриттям е-декларацій керівників Служби усіх рівнів (таємними залишаються лише дані про справжніх "агентів" СБУ); оптимізація структури Служби відповідно до ключових завдань - контррозвідка і боротьба з тероризмом. І ніяким боком СБУ не мають стосуватися питання боротьби з корупцією, контрабандою, "кришуванням" бізнесу. Реформа має бути комплексною, а не точковою. Маємо спостерігати не тільки покроковість планів, а й відповідний таймінг реалізації.
"Скальпель может убить, а может принести прибыль. Без хозяина сомнениям не сделать выбор". Маємо налаштувати саме систему, коли недоброчесний "хірург" за визначенням не потрапляє на посаду. Держава не має шукати під кожну серію "операцій" гарну людину, навіть якщо вона друг президента і має найчистіші наміри. Ключове, що така "гарна людина" має реалізувати, - це вибудувати цю систему за західним зразком, якщо справді має чисті помисли. Добрати "правильних людей" на вакантні посади важливо, але це не пігулка від "усього". По-перше, тому що цей процес безкінечний. По-друге, використання державної спецслужби роками не за призначенням, отруїли левову частку кадрового складу, і тому надзвичайно важливо в цій ситуації задати нові структурні принципові рамки. Тільки тоді зможемо претендувати на повноцінний результат після трансформації органу державної безпеки у функціональну спецслужбу західного зразка. Упевнений, що, маючи політичну волю, це не так уже й складно зробити.