Після безрезультатної зустрічі міністра фінансів України Наталії Яресько з російським візаві Антоном Сілуановим на саміті фінансової двадцятки у Лімі, російські ЗМІ наввипередки засурмили про те, що МВФ офіційно визнав український борг перед Росією міждержавним. Буцімто сама Крістін Лагард сказала про це голові ВТБ Андрієві Костіну. Тривожні очікування підкріплюються тим, що МВФ напередодні саміту відклав завершення перегляду діючої програми співпраці з Києвом. Адже якщо Україна відмовиться від сплати міждержавного боргу, вона "вилетить" з програми МВФ, а якщо не відмовиться, то муситиме сплатити країні-агресору 3 мільярди і так надзвичайно дефіцитних для країни доларів.
Оптимісти (головним чином з навколоурядових кіл) вважають, що ситуація з "російським" боргом є передбачуваною та контрольованою, а рішення про його статус має ухвалюватися колегіально Виконавчою радою МВФ, а не особисто пані Лагард. Та й сповіщати про це фонд має офіційно, а не потайки в кулуарах. Також на нашу користь свідчать і останні повідомлення про те, що в листопаді, тобто до настання у грудні дати виплати по російському боргу, МВФ планує розглянути зміни до умов кредитування та дозволити фінансування держав, які мають невиконані зобов'язання перед іншими суверенами. Тож хоча опосередковано це рішення може свідчити про високу ймовірність визнання українського боргу перед РФ таки державним, але водночас воно демонструє готовність МВФ співпрацювати з нашою державою навіть у разі несплати цього боргу.
Песимісти ж зазначать, що в даному випадку найоптимальнішим з суто практичної точки зору для офіційного Києва було б рішення МВФ пристати на пропозицію Путіна видати Україні додаткові 3 млрд дол на погашення боргу перед його країною. Дійсно, для міжнародних кредиторів така сума не є не те, що критичною, а навіть суттєво значущою. Тоді як перспектива тривалих дефолтних розбірок у міжнародних судах навряд чи позитивно впливатиме на настрої потенційних міжнародних інвесторів, відбиваючи у них усяке бажання до вкладень в Україну. Тим часом, з урахуванням відкладення чергових траншів як з боку МВФ так і ЄС, а також критичних заяв американського посла Джеффрі Пайєтта на адресу Києва щодо надання чергових урядових гарантій з боку США, може йтися про появу серйозніших, ніж зазвичай, проблем у співпраці Києва з західними партнерами. З огляду на перипетії останніх виборів та недолугу "боротьбу" з корупцією на вітчизняних теренах, такі побоювання не є безпідставними. За даними джерел ДТ, окрім невиконання антикорупційних заходів, рішення Фонду про відтермінування чергової порції фінансової допомоги було ухвалено, в першу чергу, через невизначеність щодо долі податкової реформи та, відповідно, державного бюджету на наступний рік. Звертаючи увагу на шалений рівень популізму і корупції в Україні та відсутність впевненості, що гроші будуть використані належним чином, кредитори просто не можуть покірно продовжувати фінансувати партнерів, яким вже давно не ймуть віри на слово. І тим більше не може бути й мови про якесь збільшення розмірів допомоги. Тож як би там не було, всі оптимістичні аргументи проблеми "російського" боргу з порядку денного не знімають. Нам все ще загрожують і дефолт за цими зобов'язаннями, і судові позови агресивно налаштованого кредитора. Якими можуть бути варіанти подальшого ходу подій та відповідні наслідки? Для читачів DT.UA аналітичний пошук відповідей на ці запитання, провів Василь БАШКО.
Останні місяці були гарячими для Міністерства фінансів - уряд країни встиг побувати в стані дефолту і досягти домовленості про реструктуризацію 13-ти з 14-ти випусків облігацій. Зокрема було пропущено платежі за облігаціями на суму 500 млн дол. та 600 млн євро з погашенням 23 вересня та
13 жовтня п.р. Як наслідок 25 вересня та 6 жовтня Standard&Poor's та Fitch відповідно знизили український рейтинг зобов'язань у іноземній валюті до "SD" - вибірковий дефолт та "RD" - обмежений дефолт. Остаточної домовленості щодо реструктуризації 13-ти серій єврооблігацій було досягнуто 14 жовтня п.р., і, як наслідок, S&P невдовзі підвищило рейтинг аж на три позиції (до
"B-").
Уряд України рапортував про перемогу на переговорах, оскільки йому вдалося списати 20% номінальної суми. Але з часом ейфорія від успіху вивітрилась і в сухому залишку ми отримали завуальовану пролонгацію боргових зобов'язань. Середню ставку збільшено на 0,5%, до 7,25%, а закладені в угоді інструменти відновлення вартості, передбачають компенсацію кредиторам за списані зобов'язання. Якщо річний приріст ВВП перевищує 3% кредитори отримують 15% від такого перевищення, якщо ВВП зростає більш як на 4% кредитори отримують 40% від перевищення. (Також умови передбачають, що виплати розпочинаються при перевищені ВВП 125 млрд дол., а протягом 2021-2025 платежі за варантом не можуть перевищувати 1% ВВП). При найбільш ймовірних сценаріях економічного розвитку, обсяг списаної суми зобов'язань дорівнюватиме теперішній вартості платежів за інструментом відновлення вартості.
Як вже згадувалось у DT.UA №14 домогтися списання значних сум, за прикладом Греції, завідомо було важким завданням, в основному через те, що згідно з міжнародною практикою державний борг України не є критичним. Очевидним є також, що кредитори радо б пішли на просте відтермінування і зниження вартості аж до 6-6,5%. Тож затверджений варіант реструктуризації було обрано насамперед тому, що він надає змогу отримати більше політичних дивідендів.
Незважаючи на всю увагу, яку було прикуто упродовж останніх семи місяців до процесу реструктуризації та відносно успішного (навіть попри вищезазначені зауваження) його завершення, точка кульмінації все ще попереду - як повестися з єдиним не погодженим до реструктуризації випуском єврооблігацій на суму 3 млрд дол. з терміном погашення 20 грудня 2015 року? Його власником є РФ, яка відмовилась від реструктуризації, посилаючись на те, що борг є офіційним, а не приватним.
Питання власне не в тому, що немає чим заплатити, а в морально-етичній стороні справи - країна, яка втратила тисячі життів, перебувала на межі існування через дії агресора, вчасно і повною мірою виплачує йому борг, наданий у грудні 2013 року за відмову від укладення договору про вільну торгівлю з ЄС. Квінтесенція гібридної війни.
За словами міністра фінансів Н.Яресько, 29 жовтня РФ втратила останню можливість отримати компенсацію, оскільки, за її словами, де-юре, Україна не зможе укласти угоду про реструктуризацію. Також було заявлено - в тому числі з боку МВФ, що Фонд розглядає зміни власної політики, які б дозволяли кредитувати країни, що судяться з офіційними кредиторами в міжнародних судах. Більше того, умови реструктуризації прописані таким чином, що після завершення угоди РФ не отримає GDP-linked Securities (ті самі виплати відсотка від ВВП після 2021 р.) Тобто ті кредитори, які не погоджуються на запропоновані українською стороною умови, позбавляють себе "найсмачнішої цукерки" в усій цій реструктуризації.
За останній рік великої популярності набрали історії про одіозний борг і про те, як було б добре Україні використати ці прецеденти. Класичний прецедент моральної легітимізації невиплати одіозного боргу - відмова Коста-Ріки у 1922 році від обслуговування позики, наданої Royal Bank of Canada колишньому диктатору Федеріко Тіноко. 1917 року Федеріко Тіноко здійснив переворот, розігнавши чинний на той час уряд. Упродовж 1919 року Міжнародний банк Коста-Ріки випустив векселі, і під отримані кошти диктатор особисто виписував чеки, які приймав і оплачував Королівський банк Канади. Після вигнання диктатора відновлений уряд ухвалив закон, яким угода про позику визнавалася недійсною.
Арбітром виступив міністр юстиції США Уїльям Говард Тафт (президент США у 1909-1913), який визнав, що уряд диктатора справді мав право здійснювати зовнішні запозичення. Але оскільки вони здійснювались з метою особистого збагачення диктатора і не пов'язані з фінансуванням суспільних потреб (про що кредитор знав), Тафт вимагав звільнити уряд Коста-Ріки від сплати боргу.
Не вдаючись у подробиці теоретичних принципів обґрунтування відмови від сплати одіозного боргу та відмінностей між українською та вищезгаданою історіями, зазначимо, що цей дискурс відбувався не в суді, а в формі публічної дискусії. Найчастіше у світовій практиці відмова від прав на боргові виплати легалізується в результаті зміни політико-правового устрою країни (зокрема в Польщі - 1914 р., Росії - 1918 р., Австрії - 1938 р., Італії - 1947 р., Китаї - 1949 р., Іраку - 2003 р.), внаслідок повоєнного врегулювання. Легалізація відмови від виплати боргових зобов'язань може оформлятись у вигляді мирних договорів (Версальський мирний договір, мирний договір з Італією) або без жодного юридичного оформлення (Китай, Ірак) і по суті передбачає добровільну відмову кредиторів (в тому числі і приватних) від прав на виплати за боргом під тиском урядів країн-переможців, або США - країни, яка з другої половини ХХ ст. відіграє роль гегемона світової фінансової системи.
Тому, якщо розглядати проблему легалізації відмови від боргових зобов'язань перед РФ, потрібен такий набір факторів, який змусив би РФ добровільно відмовитись від публічних у т. ч. юридичних заходів щодо стягнення заборгованості з України. Не будемо відкидати можливості появи таких факторів у майбутньому, але поки що, у випадку відповідного рішення Києва ніхто не змусить російську сторону відмовити собі в задоволенні подавати судові позови та проводити агітаційну кампанію з дискредитації нашої країни на міжнародній арені.
Якщо припустити, що Україна створює прецедент і вирішує подати на РФ до суду, то незрозуміло до якого міжнародного суду подавати та якими мають бути аргументи України. Міністр фінансів заявила, що це мають бути міжнародні суди, однак у проспекті емісії облігацій чітко зазначається, що єдиним місцем вирішення спорів є англійські юрисдикції. У цьому ж проспекті визначено виключний перелік прав та обов'язків позичальників, кредиторів та трастової установи. Сумнівними виглядають шанси не лише на позитивне судове рішення з цього питання, а й щодо самого факту прийняття будь-яким міжнародним судом справи до розгляду (принаймні на даному етапі співвідношення сил та компетенції міжнародних судів).
Розглянемо наслідки більш реалістичного розвитку подій - невиплати за борговими зобов'язаннями без судового позову з боку України. У такому випадку міжнародні рейтингові агентства ще раз фіксують подію дефолту, але, оскільки термін обігу облігації закінчується, у короткостроковому періоді кредитний рейтинг знову підвищиться. Також не слід виключати можливості настання крос-дефолту за іншими позиками, наданими російськими державним банками українським компаніям під державні гарантії (табл.), оскільки умови контрактів з надання позик банком ВТБ, Газпромбанком та Сбербанком можуть передбачати опцію прискорення виплат у випадку дефолту за іншими позиками.
Далі РФ уповноважує трастову установу надіслати нашому суверену повідомлення про оголошення дефолту і розпочати проти України судовий процес. Цей процес буде максимально використано у пресі для дискредитації України, зважаючи на медіа-потужності РФ за кордоном. Навіть враховуючи морально-етичну правоту Києва, негативний осад у інвесторів все одно після судових баталій залишиться.
Англійський суд може і швидше за все винесе рішення на користь кредитора. У іншому випадку по-перше, похитнеться вікова репутація Великої Британії як безпечного фінансового центру - а це одна з основних статей її доходів, по-друге, зважаючи на поточну політико-економічну ситуацію, Велика Британія не гратиме в таку ризиковану гру.
Оскільки рішення суду поширюватиметься лише на територію Великої Британії, стягнути кошти за ним з України буде практично неможливо. По-перше, суверенний імунітет не дасть змоги стягнути майно посольства. По-друге, де-юре, суб'єкти господарювання державної форми власності не відповідають за діяльність уряду.
Але на практиці не виключено випадки арешту майна суб'єктів господарювання. Так, 2003 року згідно з рішенням Стокгольмського суду за позовом TMR Energy Ltd до Фонду державного майна було заарештовано Ан-124-100 "Руслан" Авіаційного науково-технічного комплексу ім. Антонова. Літак було звільнено лише 2005 року. Відповідні прецеденти були і в інших країнах, які мали неврегульовану заборгованість перед кредиторами, (зокрема 2012 року в Гані було на 10 місяців заарештовано судно з Аргентини). І хоча надалі арешт з майна знімався, потрібно бути готовим до таких прецедентів та витрат, пов'язаних з їх настанням.
Також рішення суду на користь РФ може унеможливити будь-які фінансові трансакції уряду на території Великої Британії. Тільки-но Україна захоче випустити облігації, зібрані трастовою установою кошти можуть бути стягнені на користь кредитора. Тобто виникає загроза втрат як для України, так і для інвесторів. На сьогодні роль Великої Британії як фінансового центра для України є великою - з 13-ти суверенних випусків облігацій, що перебувають в обігу, 9 випущено на Ірландській фондовій біржі. Здійснювати випуски можна і в Нью-Йорку, але витрати пов'язані з їх підготовкою будуть трохи вищими, а права позичальників, як показала історія судового позову інвесторів, що утримались від реструктуризації у 2005 та 2010 роках до Аргентини, в американських судах трактуються вужче.
Ще одним негативним наслідком, про який згадується у пресі, може бути відмова МВФ від кредитування України, через неврегульовану із офіційними кредиторами заборгованість. У цьому питанні російська сторона обрала дуже хороший спосіб тиску - з одного боку борг перед Росією випущений у ринковій формі, і у випадку неповернення боргу рейтингові агентства очікувано знизять кредитний рейтинг до дефолтного. З іншого боку - РФ наполягає на офіційному статусі боргу, сподіваючись заблокувати кредитування України МВФ, оскільки засадничі принципи цієї організації як представника офіційних кредиторів не передбачають фінансування країн із простроченою заборгованістю перед іншими суверенами. З цього приводу варто зазначити, що за підтримки США МВФ може або переглянути свою політику, або класифікувати цю заборгованість як зобов'язання перед приватними позичальниками, оскільки вони підпадають під приватне право. Процедури МВФ дозволяють кредитувати позичальника із простроченою заборгованістю перед приватними кредиторами, якщо він доклав усіх зусиль щодо реструктуризації, а кредитори вперто не хочуть йти на поступки. Про готовність заходу підтримати в Україну в спорі з РФ є сигнали від представників МВФ, що з його боку кредитування України триватиме навіть у випадку появи простроченої заборгованості перед РФ.
У випадку, якщо судові баталії не дадуть очікуваного російською стороною ефекту, у неї завжди буде можливість вимагати в суді права долучитися до угоди про реструктуризацію. У меморандумі щодо пропозиції обміну 2015 року не має і не може бути пунктів, які б забороняли Києву укладати угоду з урядом РФ після завершення угоди з рештою кредиторів. Більше того, там зазначається, що Україна в будь-який час може знову відкрити пропозицію щодо угоди про реструктуризацію, але РФ може наполягати на реструктуризації за іншими умовами і в цьому випадку моральна перевага Києва не буде такою очевидною.
Інший варіант - виконати зобов'язання перед РФ і нарешті подати судові позови проти РФ за її дії у Криму та на Донбасі. До країн, які побоюючись обструкції на фінансових ринках, не відмовились і продовжили виконувати свої боргові зобов'язання залучені під час правління диктаторських режимів відносяться: Індонезія (Сухарто) - 150 млрд дол., Бразилія (мілітаристська хунта) - 100 млрд дол., Аргентина (мілітаристська хунта) - 65 млрд дол., Південна Африка (апартеїд) - 22 млрд дол., Чилі (Піночет) - 13 млрд дол. Навіть Еквадор, який з політичних мотивів не захотів виплачувати одіозний (за словами президента Еквадору) борг, 2008 року оголосив дефолт, але щоб все ж таки врегулювати ситуацію із кредиторами, викупив борг номінальною сумою в 3 млрд дол. за 900 млн дол. (внаслідок падіння котирування цих облігацій).
На відміну від вищезгаданих країн, для України, факт повернення боргу агресору, на переконання автора цих рядків - це приниження і втрата політичних рейтингів. Головним аргументом на користь цього рішення є те, що невиконання зобов'язань та пов'язані із ним судові спори буцімто негативно позначатися на інвестиційному кліматі країни. Варто зазначити, що цей аргумент має право на існування лише за однієї передумови - якщо інші складові інвестиційної привабливості країни не пасуть задніх. Допоки в Україні залишатимуться нереформовані та корумповані суди, прокуратура, фіскальні органи, а також здирницькі й складні процедури з отримання дозволів на будівництво, закриття підприємства й підключення до електроенергії тощо, про привабливість України для інвесторів не може бути й мови.
За наданою автору цих рядків інформацією Міністерства юстиції, Україна позивається до РФ лише в Європейському суді з прав людини у справах про порушення прав фізичних та юридичних осіб на окупованих територіях. Важко зрозуміти. що протягом останніх півтора року заважало подати майнові позови до Росії, відділивши це від питання про виплату боргу. Лише при наближенні терміну його погашення з'являються заяви про можливі позови НАК "Нафтогаз України" та Ощадбанку з приводу компенсації за відібрані активи - хороша міна при поганій грі. Про те, що уряд ще не ухвалив остаточного рішення щодо боргу перед РФ та підстраховується, може свідчити найвищий за всю історію України залишок коштів на його рахунках (5,7 млрд дол.).
Ухвалюючи рішення щодо виплати чи невиплати боргу РФ слід враховувати насамперед рівень підтримки, яку готові надавати нам західні партнери у випадку судових баталій, а також перспектив зміни геополітичної карти світу, які б змусили РФ змиритися з невиплатою боргу. Якщо такої впевненості немає, слід іти важчим і непопулярним шляхом - виплата боргу та судові позови України проти РФ, не лише за статтями привласнення активів державних компаній, а й щодо фінансування тероризму на Донбасі. Хто стукає - тому відкриється.