П'ять місяців тому, на початку вересня минулого року, DT.UA опублікувало статтю під таким самим заголовком, але в питальній формі. Знак питання відпав, і відомі експерти бачать усі передумови для використання Росією у Криму "грузинського сценарію". Скажемо більше - він уже здійснюється.
Причому старт був даний ще до Вільнюса - у повній відповідності до "Комплекса мер по вовлечению Украины в евразийский интеграционный процесс" Глазьєва-Медведчука, опублікованого нашим тижневиком ще в середині серпня, але зігнорованого президентом Януковичем, який обміняв не думаючи європейський шанс країни на швидкі гроші з Росії. Однак історія не закінчилася, - тріумфальна хода Володимира Путіна планетою триває. І, на відміну від українських політиків, півзаходів він не планує.
Класичний набір методів, які Росія застосовувала й застосовуватиме надалі в Україні, Грузії, Молдові, наступний:
1) торговельна війна; 2) підгодівля "п'ятої колони" - проросійських сил та корумпованих політиків, підігрів сепаратистських настроїв і 3) як кажуть у Тбілісі, бордеризація захоплених плацдармів. Перший метод в Україні вже спрацював, другий - у дії, а між другім та третім може пролягти "грузинський", зразка 2008 р., сценарій. У попередньому числі DT.UA Андреас Умланд нагадав просту схему російської "гуманітарної інтервенції": уже наявний внутрішній конфлікт різко загострюється, проросійська сторона зіткнення звертається з проханням допомоги до Росії. І та на прохання зважає, прагнучи "захистити жертв конфлікту". Жертвами ультранаціоналістів, певна річ, мають стати етнічні росіяни або власники російських паспортів, яким нібито загрожує етнічна чистка. Ну, а далі - операція з примушування до миру та демаркація кордону дротом, блокпостами й танками.
Як це робиться у Криму
Адаптація сценарію до Криму спрощує завдання й навіть ціну питання, про що ми неодноразово писали: для виправданої в очах світу інтервенції з боку Росії тут не потрібні велика кількість жителів із російськими паспортами і навіть етнічний конфлікт. База Чорноморського флоту РФ (підрозділи якого не локалізовані, а розкидані по всьому Криму) дозволяє підірвати ситуацію в будь-якому місці півострова й узбережжя. Диверсія на військовому кораблі, у житловому будинку російських моряків, філіалі російського вишу, відповідальність за яку покладуть (візьме) на ультраправу організацію українських чи кримськотатарських націоналістів-екстремістів, - і привід готовий. Якщо цього недостатньо, то в Криму неважко буде зрежисерувати постановочний міжнаціональний конфлікт із ісламськими терористами, які жахають увесь світ.
Донедавна такий сценарій був у Криму неможливим із ряду причин. Перша, звісно, така: ніхто ще не давав команду на виконання за повною програмою. Друга причина - люди часто демонстрували, що вони розумніші за політиків, і просто не велися на провокації. Третя - політики знали межу, яку не можна переступати, спецслужби по-різному, але виконували свою професійну роботу, а Київ стояв на жорсткій позиції щодо будь-яких посягань на територіальну цілісність країни. Велетенську роль у стримуванні сепаратизму відігравали, звісно ж, кримські татари, які повертаються на Батьківщину, виступаючи, по суті, головними українцями в Криму.
Планки моралі та професіоналізму останніми роками впали відразу й скрізь, межу недозволеного роз'їла іржа корупції, і виявилося, що в країні, за винятком жменьки ЗМІ, після Харкова і до Вільнюса вже нікому й сказати продажним політикам словами Милославського: "Ти що це, царська твоя мордо, казенними землями розкидаєшся?".
Не знаю, чи є серед таємних домовленостей Путіна і Януковича пункт про добровільну здачу Криму, але реально це сьогодні можна назвати саме так. Оскільки відбуваються речі, які довгими роками були неможливі. Так, мер Москви Лужков або депутат Держдуми Затулін могли приїхати й "наговорити" на ноту МЗС чи навіть на заборону на в'їзд на кілька років. Так, Жириновський міг каламутити воду своїми скандальними візитами. Але згадати випадок, коли б лідеру якоїсь російської партії було дозволено приїхати в Крим і створити з українською партією міжпартійний фронт для боротьби з призначеними на роль "фашистів" жителями західних областей України, - не зможу ні я, ні хтось інший. Сьогодні це можливо: депутат Держдуми Олексій Журавльов, який очолює російську партію "Родина", разом із депутатом ВР Криму, лідером "Русского единства" Сергієм Аксьоновим такий Слов'янський антифашистський фронт створили й мобілізацію добровольців оголосили. Гасло мобілізації: "Сьогодні на території України ведеться боротьба західних держав проти Росії. І тільки рішуче приєднання України до Митного союзу врятує нашу державу!".
Такі самі гасла і в кримської кальки російського НОДа - "Национально-осовбодительного движения", ультраправі прибічники якого в Криму зривають мітинги "Євромайдан-Крим". Калька прокремлівського проекту "Наши" - кримський "Стоп-майдан". Дуже схоже на проект Суркова, хіба що "шкідливих" книжок ще не палять. А так дуже технічно й дорого працюють, зберігаючи анонімність співчуваючих спонсорів: з масою поліграфії та зовнішньої реклами, охопленням вузів, підприємств.
Окремою колоною йдуть організації, що їх і пов'язують із "Українським вибором" та його лідером В.Медведчуком. У трофеях - форум національних громад Криму. Він закликав повернути конституцію Криму 1992 р., в якій Крим іменувався державним утворенням, із власними громадянством, президентом і договірними відносинами з Україною.
Ту конституцію було скасовано Києвом, через порушення Основного Закону України, у розпал політичної кризи - протистояння президента Юрія Мєшкова та його "московського уряду" з місцевим парламентом. Сьогодні Мєшков із Москви теж вимагає повернення Конституції- 1992.
Міжнародний рух "Океан" (приписують Медведчуку), який невідомо звідки приплив до Криму, збирає ветеранів мєшковських часів і активістів забороненого судом Євразійського союзу молоді, що стали старшими, у ще один антифашистський фронт.
Член президії Верховної Ради Криму член Партії регіонів Володимир Кличников закликає до всекримського опитування щодо статусу Криму.
Голова ВР Криму Володимир Константинов, у перервах між закликами до президента Януковича запровадити надзвичайний стан, мотається в Москву. Потім так люто створює загони самооборони, що Анатолій Могильов змушений уперше за все своє прем'єрство брати участь у президії парламенту, пояснюючи, чим загрожують такі кроки.
Член президії ВР Криму Сергій Цеков - екс-спікер і компаньйон Константинова по вояжах у Москву - відкрито закликав звернутися в Москву по допомогу і захист "російської автономії".
Терміново скликаний цього тижня в Лівадійському палаці Форум облрад, за інформацією DT.UA, керівництву ВР Криму бачився чимось на кшталт Сєверодонецька-2, але запал нібито остудили Анатолій Могильов і народний депутат Борис Дейч. Проте з вуст спікера Константинова злітали слова, яких раніше ніхто від нього очікувати не міг. Він критикував центральну владу (не називаючи її прізвище) за слабкість, причиною кризи називав надмірну централізацію влади і, уникаючи слів "Конституція Криму 1992 р.", вимагав від центру повноважень автономії, які були на початку 90-х минулого століття.
Одне слово, якщо Віктор Янукович вважає, що НОДівці, "стопмайданівці" та просто тітушки з прапорами Партії регіонів, "Русского единства", "Русского блока", "Конгресса русских общин" і ще дюжини маргінальних проросійських організацій та груп, які бігають по площах Сімферополя, захищають саме його, президента, і його мудру політику, - то він дуже помиляється. Як обманюється і в тому, що керівництво Криму, особливо його Верховної Ради, сьогодні піклується тільки про спокій у країні та збереження президентства Віктора Януковича. Інакше б їхні ініціативні дії, що межують із сепаратизмом, не були б так вигідні іншому президентові - Путіну.
Ну й, нарешті, на сцену Криму цього тижня вийшов Владислав Сурков власною персоною, розвіюючи своєю появою останні сумніви одних та ілюзії інших. У тому числі й стосовно природи гіперактивності корумпованої кримської влади. Усе, що відбувається сьогодні в Криму, - це не для порятунку Януковича, а для його остаточного додушування та ослаблення України. Питання тільки в тому, що має вийти в результаті - тільки МС і ЄЕП, чи на підхваті вже є друга дошка для партії-2015 з новим гравцем.
ПриМОСТилися....
Інформацію про те, що Владислав Сурков, помічник президента РФ Путіна з питань Південної Осетії, Абхазії та - за замовчуванням - України, був у Криму й зустрічався з керівництвом автономії, підтвердили DT.UA кілька джерел. Але всі - неофіційно. Прес-секретар Константинова Оксана Корнійчук, передаючи нам відповідь спікера на запитання про зустріч із радником президента РФ, сказала: "Ніяких офіційних зустрічей із Сурковим не було".
А неофіційних? На це запитання обіцяли відповісти вранці наступного дня, але відповідь була нехитра: "Такої інформації в нас немає".
Про зустріч Суркова з прем'єром автономії Анатолієм Могильовим офіційних повідомлень також не надходило. За нашою інформацією, під час зустрічі Суркова та його команди з головою кримського уряду обговорювалася тільки тема будівництва транспортного переходу через Керченську протоку. Прес-секретар Анатолія Могильова Віолета Лісіна підтвердила DT.UA факт і тему зустрічі: "Так, Анатолій Володимирович зустрічався з Сурковим. Обговорювалося питання підготовки проекту будівництва переходу через Керченську протоку - у рамках документів, підписаних Кабінетом міністрів України та урядом РФ".
Відповіді на уточнююче запитання, хто входив до групи Суркова, ми так і не отримали.
Тема зустрічі Суркова з Могильовим, звісно, неабияк повеселила. Не сама собою, а як брязкальце про міст дружби між Росією і Україною, що супроводжує ось уже два десятиліття кожну виборчу кампанію. При цьому жодного разу не дійшло не тільки до будівництва, а й до розробки його ТЕО, без чого відповістити на запитання, чи варта шкурка вичинки, неможливо. Зате у цього не прорахованого з жодного боку проекту дуже багато критиків - від екологів, геологів, транспортних експертів - до дипломатів, які повертають мрійників на делімітований кордон по протоці. Хоча з цього моменту годилося б, правду кажучи, й починати перелік усіх "але".
Однак недовіру викликало інше: те, що з цією темою до Могильова прийшов не представник уряду РФ, з яким Кабмін і підписав чергову угоду з проекту переходу і який би мав якийсь стосунок до її реалізації, а помічник президента Путіна з питань окупованих територій. Із великим досвідом створення та кураторства політпроектів: від "нашистів" і роботи з ультрас - до створення блоку "Родина" і перемоги "Единой России" та другої партії влади - блоку "Справедливая Россия". Одне слово, я вже бачу бригади цих мостобудівників на кримських просторах…
Перші прибудуть вже у березні - на зустрічі казали, що вони виконуватимуть геологорозвідку. Що ж, для кожної розвідки світу це варіант класичний: у країні Х країна Y отримує можливість реалізації якогось проекту (будівництво, монтаж обладнання тощо), і під виглядом одних спеціалістів приїжджають інші, хоча деякі професії можуть бути "суміжними", наприклад із підривних робіт…
Фантазії? Аж ніяк, чиста класика жанру, з якою Владислав Сурков ознайомлений з юності, коли служив у спецназі ГРУ. А вже як із нею ознайомлений Сергій Борисович Іванов, що очолює нині адміністрацію президента Путіна і, за інформацією DT.UA, тепер особисто курирує питання України! Як пишуть в офіційній біографії, у 80-х, у чині офіцера КДБ, він "був у трьох тривалих закордонних відрядженнях у Скандинавських країнах та Африці".
Легенда "мосту дружби" дозволить багато: рух людей, грошей, обладнання, технологій - тих, у яких Владиславу Юрійовичу, як заведено вважати, рівних у Росії немає. До речі, це посилення "Українського фронту" DT.UA анонсувало на початку вересня 2013 р., констатуючи, що всі кроки Москви на виконання "Комплексу заходів…" мали зворотний ефект. Проте, за інформацією на сьогодні, глава адміністрації В.Путіна Сергій Іванов, розуміючи всі сантименти, які Володимир Володимирович відчуває до свого українського кума, вважає його дії малоефективними. Тому, напевно, на авансцену, майже не ховаючись, і вийшов Сурков.
Потішно, що цього ж тижня ще один спеціаліст із кризи в Україні - радник президента РФ Сергій Глазьєв, беручи участь у дискусії Московського економічного форуму, зазначив: Росія поки що не готова поспішати з інвестиціями в Україну.
"Доки не буде забезпечена політична стабільність, доки не буде зрозуміла перспектива українського економічного орієнтування, вкладати великі інвестиції дуже ризиковано", - цитує Глазьєва ІТАР-ТАРС.
Однак кримські чиновники-політики цього не чують, бо не хочуть. Розповідь про багатомільярдний проект, у якому вони зможуть узяти участь вже ось-ось, здатна паралізувати не тільки мозок. А годилося б згадати, що грошей у Росії на цей проект не було і до кризи, і до витрат на "Північний потік" та Олімпіаду; що тема спливає чергово-бонусно, і що востаннє перехід через протоку "будували" під час підписання харківських угод. Кримський прем'єр В.Джарти навіть дату озвучував - до 2014 р., тобто під Олімпіаду в Сочі!
Тим часом багато хто в Криму розуміє, що бізнес і свободу спікера Константинова, приміром, може врятувати тільки такий мега-проект.
Створена Володимиром Константиновим будівельна імперія "Консоль" не впала поки що де-юре тільки з однієї причини - він ще при владі і ще потрібен цій владі. Імперія, котра виросла на держзамовленнях, сьогодні в мільярдних боргах, майно, техніка (аж до легковиків), недобудови - усе в заставі. Фірми з "матрьошки" "Консолі" заборгували державним і приватним банкам, пайовикам та інвесторам, які довірили свої гроші на будівництво елітного житла й офісів у багатьох містах України. Що буде, коли Партія регіонів, яку Константинов спонсорував, втратить владу? Або просто - Янукович втратить монополію на владу, і прокурорським ніхто не завадить дістати із сейфів купи папок на "консолівських"?
Друга слабкість Константинова, на якій, крім боргів, можна вміло грати, - велика образа на макіївсько-донецьку команду, що відібрала у нього, голови парламенту, його конституційний статус вищої посадової особи автономії. Ну і весь ресурс, який додавався неофіційно. Тому сьогодні, коли його водять по високих кабінетах у Москві (наступного тижня, кажуть, його чекає глава Держдуми Наришкін), коли люди з Москви прилітають, аби з ним поговорити тет-а-тет, не дивно, що земля почала втікати з-під ніг. Навіть найближче оточення скаржиться: перестав чути.
Тим часом від голови ВР Криму залежить правова легітимація "грузинського сценарію". Схему докладно було описано DT.UA ще 2008 р. у статті "Як втратити Крим правовим шляхом". Тоді група депутатів ВР України з ініціативи Віктора Шемчука зверталася в КСУ з приводу ексклюзивності права ВР Криму приймати й скасовувати Конституцію АРК (ВР України її тільки затверджує як закон), не володіючи при цьому законодавчою ініціативою. А решта її носіїв - президент, Кабмін, усі 450 народних депутатів - у цьому праві обмежені. Конституційний суд вирішив, що це конституційно. Чим ще більше закріпив уразливість для національної безпеки законодавчої бази щодо кримської автономії. Одне слово, якщо ВР захоче зробити перший крок у бік Росії, їй простою більшістю голосів досить скасувати нинішню Конституцію, прийняти зразка 1992-го - і бігом по гарантії та захист до Москви. Те ж саме може зробити будь-хто, навіть не громадянин України, подавши позов в Окружний суд про порушення його прав якоюсь нормою чинної Конституції АРК. Хтось сумнівається, що Віктор Медведчук може отримати будь-яке рішення в наших судах?!
"Віддайте Крим татарам"
Я часто читаю цю пораду в коментарях під матеріалами з вічно неспокійного Криму.
Понад десять років тому лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв говорив мені в інтерв'ю: "Якби сьогодні хтось сказав, що дасть кримським татарам автономію, я б назвав його провокатором". Мустафа-ага, звісно ж, мав на увазі багато моментів. І те, що кримських татар тоді було близько 10% від усього населення Криму, і те, що переведення питання в практичну площину могло підірвати ситуацію, і те, що це могло допомогти сепаратистським силам відірвати Крим від України. І те, що відтворити національну автономію просто нереально.
Нинішня позиція меджлісу кримських татар на чолі з Рефатом Чубаровим уже викликає у стані реєстрової опозиції збурення, а в активістів кримських євромайданів, яких пресують і політики, і тітушки, - подив. Меджліс, як ми вже писали, підтримує революцію в заявах і людьми в Києві, але в Криму провів тільки один мітинг. На ньому пролунали заяви, які викликали критику, - вимога 15-відсоткової квоти в стомандатному кримському парламенті та чверті мільярда гривень із бюджетів різних рівнів на програму облаштованості. Торги з владою вже почалися: цього тижня Могильов зустрічався з Чубаровим, і якісь прохання в Київ таки пішли.
Свою стриманість лідери кримських татар пояснюють небажанням підставлятися під провокації: вони, за їхніми словами, практично неминучі, якщо Меджліс виведе людей на вулиці. Зрозуміло, інших "поганих хлопців" для інспірування в Криму міжусобних конфліктів у сценаристів немає, - "бандерівців" в автономії вдень зі свічкою не знайдеш.
Тим часом, як стало відомо DT.UA, кілька тижнів тому люди Суркова зондували можливість зустрічі з Чубаровим - для обговорення якихось нових форм допомоги кримським татарам. Джерело в оточенні глави меджлісу повідомило, що Чубаров відповів: "Якщо йдеться про допомогу Україні для облаштування кримських татар, то зустріч можлива". Після чого ніяких контактів не було.
Не вдаючись у деталі, Рефат Чубаров підтвердив DT.UA, що з Сурковим не зустрічався. При цьому досить жорстко відповів на запитання, чи не скористаються сепаратистські сили, скажімо так, нейтральною позицією меджлісу в нинішній ситуації.
"Кримські татари, навіть в умовах такого невиправдано затягнутого з вини українських політиків процесу відновлення їхніх прав на своїй землі, чудово усвідомлюють рівень катастрофи, яка загрожує Криму і всім його жителям у разі будь-яких спроб відторгнення Криму від України. Відповідно, автори й провідники будь-яких експансіоністських задумів щодо Криму мають виходити з того, що в особі кримських татар вони отримають гідну відсіч", - сказав Р.Чубаров.
У Грузії, як вірять багато і експертів, і політиків, відмова від євроінтеграції вже неможлива саме тому, що вони пережили 2008 р. і частина території їхньої країни тепер окупована. І це навіть при тому, що, знову ж таки, багато хто в Грузії вважає: Європа їх у цьому випадку цинічно "злила". Не хотілося б навіть думати, що для вилікування від ілюзій з приводу Росії українцям слід пережити свою "п'ятиденну війну". Чи готова Україна "пожертвувати" частиною території і життями людей, аби нарешті вилікуватися від потягу до Росії? Чи кримські татари нам знову допоможуть? Є надія, але тепер уже, думаю, не безплатно. Цього року - 70 років депортації кримських татар. А для багатьох же вона ще триває, у тому числі і з нашої солідарної вини…