Міністерство цифрової трансформації, створюючи «ДіяCity» (віртуальний хаб для IT-фахівців), обіцяє й щорічне зростання сфери на 40–50%, і створення 200 тисяч нових робочих місць у найближчі чотири роки, і триразове збільшення доходів українських IT-компаній, і п’ятиразове зниження оподаткування для них же.
Та відразу після реєстрації законопроєкту №4303 про «ДіяCity» самі ж IT-фахівці, яких мріє облагодіяти Мінцифри, створили петицію на сайті президента з проханням «зупинити знищення української IT-галузі» і не допустити перетворення її на «годівницю для чиновників». І за тиждень петиція набрала понад 12 тисяч голосів, тобто має всі шанси за 80 днів, що залишилися, зібрати й потрібні для розгляду 25 тисяч.
Виходить, що не всі IT-фахівці хочуть благ і кураторства від Мінцифри. Не вірять в обіцяні зростання доходів і зниження податків. Розуміють, що при створенні віртуального хабу врахували які завгодно інтереси, але не їхні.
Треба віддати належне Мінцифри, там на сигнали ззовні реагують набагато швидше, ніж в інших відомствах, і законопроєкт вони вже відкликали та доопрацювали. Але чи потрібне доопрацювання взагалі? Чи потрібен такий проєкт, як «ДіяCity», українському IT-сектору? Чи підвищить він нашу конкурентоспроможність, чи поліпшить бізнес-клімат, чи зможе стимулювати розвиток високих технологій? Запитань чимало й усі слушні, враховуючи, що українська держава — це цар Мідас, от тільки все, чого вона торкається, перетворюється не на золото.
ZN.UA поговорило з Єгором Чумаковим, IT-шником і автором петиції «Стоп ДіяCity! Зупиніть знищення української IT галузі».
— Єгоре, по-вашому, у чому причина того, що держава вирішила створити «ДіяCity» і наполягає на легалізації трудових відносин в IT-сфері?
— Що таке держава? Це ж однаково конкретні люди зі своїми конкретними інтересами. Міністр Федоров заробляє собі політичний капітал, Мінфін хоче збирати більше податків. Великі IT-компанії, які ведуть із ними діалог, лобіюють свої інтереси. У підсумку не держава, а цілком конкретні її представники нав’язують усій галузі невигідні для неї, але вигідні їм особисто умови роботи. Нас не запитують, як було б нам вигідніше, краще, зручніше. Нас, по суті, взагалі розглядають як об’єкт у цьому процесі, як ресурс. Власне, у цьому основна причина того, чому ми обурилися.
— І все-таки, Єгоре, яка кінцева мета створення «ДіяCity»?
— Якщо подивитися весь процес трансформації IT-сектору, це демонтаж моделі ФОП як основної форми роботи в ньому. Чи правильно це? Не думаю. ФОП як форма працевлаштування — законна та використовується не тільки в IT.
— Ви кажете й про законопроєкт №5054, наскільки я розумію? Про той, який нібито захищає ФОПів, а насправді пропонує їхнє примусове працевлаштування?
— І про №5054, і про №4051 («Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо удосконалення правового регулювання дистанційної роботи». — Ю.С.). По суті, держава втручається в усталену систему абсолютно легальних трудових відносин і намагається її зруйнувати, підігнавши під Кодекс законів про працю, написаний за радянських часів. Наскільки це правильно та актуально? Розвивався б сектор, якби така система була від початку?
— Однак законопроєкт №5054 не стосується виключно IT-сектору, він торкається багатьох ФОПів.
— Так, але разом із законопроєктом про «добровільно-примусовий фріланс» (№4051. — Ю.С.), законопроєктом про «ДіяCity» і постійними спробами змінити оподаткування саме в IT це дуже схоже на спробу змусити конкретну сферу відмовитися від використання ФОПів як форми роботи.
— Що логічно з погляду держави, адже третя група дозволяє досить ефективно оптимізувати податкові зобов’язання. Не хочете платити країні податки?
— Та ми не проти розумного підвищення податків. Ми згодні платити військовий збір, згодні на підвищення єдиного соціального внеску, але ми не готові платити ті самі членські внески «ДіяCity», забезпечуючи за свій рахунок функціонування надбудови, про яку ми не просили, а заодно фінансуючи профільне міністерство, від роботи якого ми теж користі не бачимо. У нас є асоціації, які роками борються з демонтажем ФОП-моделі в IT. Так, вони хочуть демонтувати спосіб податкової оптимізації в секторі, тому що представляють інтереси великих гравців, які не бажають конкурувати з компаніями, що використовують більш вигідну модель оподаткування. Але притиснути виключно IT-шників не виходить, адже так працюють багато секторів. Тому вони свідомо хочуть відокремити нас від інших підприємців, закрутити нам гайки та примусово загнати в «ДіяCity».
— Наскільки ми розуміємо, резидентом «ДіяCity» можна й не ставати. Багато українських IT-компаній давно не є навіть резидентами України.
— Так. Наприклад, компанії заступника міністра цифрової трансформації Олександра Борнякова зареєстровані в США. Але чи правильно виганяти нас із нашої ж країни? IT і сам біжить із України, бо ми елементарно неконкурентна юрисдикція. І замість того, щоб створювати тут комфортні умови для тих, хто ще залишився, нас змушують розбігатися далі. Чому, приміром, вони взяли за основу досвід Білорусі? Чи справді, на їхню думку, це рай на землі? Адже можна було використати досвід тих самих Румунії чи Польщі. У Польщі, наприклад, поруч із повною зайнятістю існує так званий B2B-контракт із варіантами лінійного в 19% або прогресивного (18/32%) податку та гнучкою системою надання послуг різним компаніям. У Румунії ж IT-фахівці взагалі звільнені від прибуткового податку, а при оформленні як Micro-Enterprise (аналог нашого ФОП) без співробітників платять податок у 3%, зі співробітниками — 1% від прибутку. Чи зможемо ми конкурувати з цими сусідніми країнами, які пропонують такі умови, якщо скопіюємо досвід Білорусі? Адже програмісти — це наймобільніший людський каптал, і його можна дуже швидко втратити.
— Однак «ДіяCity» — це не тільки про організацію діяльності. IT-сектору пропонують захист від «масок-шоу», спеціальний правовий режим, інкубатор для зростання стартапів і пошуку нових рішень. Це не важливо?
— У нас і так усе добре. Ми 20 років працюємо в нинішній моделі. Виросли без будь-якої підтримки держави та навіть усупереч. Сектор сам себе відрегулював в інтересах рядового працівника, і ми точно не хотіли, щоб над нами було міністерство, яке створює нам інкубатори, вирішує, як нам краще, та вимагає за це членські внески. Сама по собі ідея державних інкубаторів — провальна, це спрацювало тільки в Китаї, і ми розуміємо, чому. А в «ДіяCity» жодний інкубатор неможливий у принципі, тому що резидентам потрібно вже через пів року роботи в «ДіяCity» мати мінімум десять найманих співробітників на зарплаті мінімум 1200 євро. Це не масштаб стартапів-початківців точно. Чи допоможе пошуку нових рішень і чи захистить від «масок-шоу» закриття зовнішньоекономічної діяльності для IT-шників? Ні, це просто перекриє їм можливість отримувати гроші з-за кордону, змусить відкривати ТОВ, підвищить податкове навантаження. При всіх обіцяних пряниках ми бачимо, що мета одна — прибрати «спрощенку», підвищити податки та запровадити тотальну регуляцію. Як сказав Рейган, сім найстрашніших слів в англійській мові: «Я з уряду й хочу вам допомогти». Це саме той випадок.
— Єгоре, а сам інструмент петиції ви вважаєте робочим, ефективним?
— Зрозуміло, що на петицію завжди можна відповісти відпискою або просто проігнорувати. Але конкретно в нашому випадку ми вже бачимо, що ефект був одразу: вимогу про підписання договору про непереманювання співробітників із законопроєкту вже прибрали, подали доопрацьовану його версію. Тобто можна якщо не зупинити цей процес, то хоча б знайти компромісне рішення. Звичайно, в ідеалі «ДіяCity» взагалі не має бути, але якщо без неї ніяк, то необхідні й гарантії збереження ФОПів, і скасування обмежень на кількість ФОП-співробітників, і можливість зовнішньоекономічної діяльності. Вони ж тільки обіцяють, що всі норми впроваджуються на 15 років, але всі ми розуміємо, що в нашій країні немає нічого більш постійного, ніж тимчасове, і нічого більш тимчасового, ніж постійне. Подивіться на «конституційні реформи», навіть Основний Закон уже двічі «відкочували», що тоді говорити про інші.