Наприкінці липня Верховна Рада підтримала пропозицію президента Зеленського і звільнила генпрокурорку Ірину Венедіктову, згодом призначивши замість неї нардепа-«слугу» Андрія Костіна. Як бувало завжди, причин своїх рішень — як щодо звільнення, так і щодо призначення — влада не пояснила. Що не дивує, адже майже всі звільнення з прокурорського трону відбувалися з політичних підстав, а не об’єктивних потреб в інтересах держави.
Що відбувається в Офісі генпрокурора (ОГП), доки Костін не виявляє публічної активності? Які кадрові перестановки здійснив новий генпрокурор, і чому? Як відбувається взаємодія зі Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою (САП) та її новим, дуже активним керівником? Як ідуть справи з належним збором доказової бази злочинів російських військових, за який відповідає ОГП?
Кадрові перестановки
Першим кроком Костіна, що й зрозуміло, мав стати своєрідний «конкурс на лояльність» серед заступників. Декого потрібно було звільнити, декого — призначити. «Свої люди» — це глобальний тренд чинної влади, яка, по суті, ліквідувала реформу держслужби разом із нікому не цікавими конкурсами. До Офісу генпрокурора це європейське ноу-хау, як відомо, взагалі не докотилося.
Отже, очікувано одразу було звільнено «юриста Медведчука» Максима Якубовського. На середину вересня зі «старих» в Офісі генпрокурора залишалися перший заступник Роман Говда, Ігор Мустеца та Олексій Симоненко.
Як уже зазначалося, Симоненко однозначно мав лишитися в команді генпрокурора. І це, певна річ, рішення не самого Костіна, а воля Банкової. Пояснення просте: саме Симоненко «підстраховував» попередню керівницю в делікатних моментах з підписанням підозр тим чи іншим політичним опонентам Зеленського. А такими зручними кадрами у пристойних командах не розкидаються.
Заступник Ігор Мустеца до останнього боровся за місце під сонцем, заручившись підтримкою заступника керівника офісу президента Олега Татарова. Нагадаю, що саме Мустеца потрапив до ОГП за відомого «бізнесмена на контрабанді» Іллі Павлюка. І Татаров упорався: Мустеца заступник. А ось Роман Говда як не старався — не втримався: його переміщують на Житомирщину.
Що стосується «своїх». Генпрокурор Костін призначив двох нових заступників — Дмитра Вербицького та Олексія Хоменка. Обидва раніше працювали на керівних посадах в Одеській та Київській обласних прокуратурах. Подейкували також про призначення ще одним заступником Сергія Костенка з тієї ж таки Одеської прокуратури. Джерела свідчать, що він пройшов «співбесіду», але поки що не призначений.
Згадалося, як генпрокурор Юрій Луценко свого кожного потенційного «зама» водив особисто до тодішнього президента Петра Порошенка. Цікаво, чи водить, і до кого саме, своїх заступників Костін?
Як повідомили джерела в ОГП, 16 вересня Андрій Костін здійснив перерозподіл повноважень в Офісі генпрокурора. За собою залишив загальну організацію роботи, співпрацю з Верховною Радою, Кабміном, офісом президента, РНБО, ВРП. Крім того, Костін координує діяльність правоохоронних органів у сфері протидії злочинності, керує патронаткою, кадрами, міжнародно-правовим співробітництвом, Департаментом протидії воєнним злочинам, Генінспекцією тощо.
Тим часом Дмитру Вербицькому віддані «найжирніші» напрями роботи. Серед підпорядкованих підрозділів — Департамент кримінальної політики та захисту інвестицій, Департамент протидії порушенням прав людини у правоохоронній та пенітенціарній сферах, Спеціалізована екологічна прокуратура, управління нагляду за додержанням законів БЕБ, управління протидії кримінальним правопорушенням у сфері кібербезпеки, взаємодія з АРМА тощо.
Чому? Як свідчать джерела з Одещини, саме Вербицький здатний ефективно «спрямувати» надходження від економічних тем. Мистецтво збирання прокурорськими бджолами корупційного нектару — дуже непроста праця, що потребує відповідних вмінь і навичок. І якщо для збору одного кілограму меду бджолі потрібно принести 120–150 тисяч нош нектару, то «успішний» прокурор може принести мільйон умовних одиниць із одного кейсу про «захист інвестицій». Але не будемо квапити події, що коли цього разу ми помиляємось.
Ігорю Мустеці відійшли Департамент нагляду за додержанням законів Нацполіцією, Департамент представництва інтересів держави в суді, Департамент захисту інтересів дітей та протидії насильству, управління підтримання публічного обвинувачення в суді, співпраця з ДАСУ та Уповноваженим у справах ЄСПЛ.
Олексій Симоненко поки ще не піднявся до рівня першого заступника, як очікувалося, проте отримав у підпорядкування Департамент нагляду за додержанням законів органами ДБР, Департамент нагляду за додержанням законів органами безпеки, Департамент документального забезпечення тощо.
До речі, тут варто зупинитися й на перестановках у згаданому підрозділі ОГП, яке опікується ДБР. Приблизно два тижні тому, відразу після зміщення екс-першого заступника генпрокурора Романа Говди, розпочато його реформування. Замість колишнього очільника Олександра Панова цей департамент очолив Ян Стрелюк. Зі свого боку, Панов попередньо «відбув номер» як керівник підрозділу нагляду за БЕБ, але нині — поза штатом.
Ще один заступник — Олексій Хоменко — курируватиме Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сферах, Департамент Євромайдану, Департамент державного майна, ресурсів та матеріально-технічного забезпечення, Департамент планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності, Департамент інформаційних технологій, управління організаційного забезпечення ЄРДР.
Відносини з главою САП
Що стосується співпраці й координації генпрокурора Андрія Костіна з главою САП Олександром Клименком, то складається враження, ніби генпрокурор не вставляє палиць у колеса під час резонансних розслідувань, як це зазвичай робила Венедіктова. Однак ще зарано робити повноцінні висновки. Сьогодні можна лише зазначити, що САП запрацювала значно краще, ніж це було в часи безвладдя після написання Назаром Холодницьким заяви про звільнення наприкінці серпня 2020 року.
Після призначення нового очільника САП різко активізувалися різноманітні кейси, що були доведені до логічного завершення в межах повноважень, якими наділені прокурори. Зокрема повідомлено про підозру вісьмом особам, долученим до реалізації схеми із заволодіння понад 13 млрд гривень коштів «Укрнафти». Нагадаю: цю компанію тривалий час контролювала група «Приват».
Ще один кейс, який потребує уваги, стосується справи «Роттердам+». Керівник САП скасував рішення про закриття зазначеного провадження. Згодом опублікували новину, що слідство з цього провадження нарешті завершено.
Крім того, САП завершила слідство у справі стосовно нардепа-слуги Олександра Трухіна, якого підозрюють у спробі підкупу патрульних поліцейських. А Білоцерківському міському голові Геннадію Дикому повідомили про підозру в розтраті коштів під час придбання нерухомості, згодом обравши йому запобіжний захід. І це лише частина того, чого домоглися в САП із кінця липня поточного року.
Але що означає демонстративне невтручання Костіна в діяльність САП? Він будує свою репутацію чи методично споруджує чергове «потьомкінське село» під пильним наглядом ОПУ та особисто Єрмака? Відповіді ми дізнаємося трохи згодом.
Збір належних доказів у війні з Росією
За заявами правозахисників, майже півроку військового керівництва Офісом Генпрокурора Іриною Венедіктовою, на фоні її активного піару по збиранню доказової бази злочинів росіян, дали «безпрецедентний» результат — тотальний провал. Отже, на ключовому на сьогодні напрямі — поле для нового генпрокурора неоране.
Тому не дивно, що після розподілу обов’язків Костін вирушив у міжнародне турне. Метою якого стало «обговорення спільних дій міжнародної спільноти щодо притягнення до відповідальності за злочин агресії та воєнні злочини РФ, вчинені в Україні». Так, під час Варшавського безпекового форуму генпрокурор зазначив, що потрібні різні механізми притягнення до відповідальності, зокрема Спеціальний трибунал, Міжнародний кримінальний суд та національні кримінальні провадження, що доповнюватимуть одне одного. Далі Костін знову сконцентрував увагу на створенні Спеціального міжнародного трибуналу, вочевидь саме під наш кейс агресії росіян. Під час Паризького форуму «Ніч права» Костін закликав міжнародну спільноту долучитися до боротьби Україні з агресором на юридичному фронті.
Безумовно, це все дуже важливо, однак хто нарешті почне належно збирати доказову базу? Нагадаю: 418 дітей уже загинуло під час агресії РФ, а загалом постраждало понад 1200 маленьких українців. Буча, Ірпінь, Макарів, Ізюм…А повноцінного документування воєнних злочинів із відповідальними меседжами в публічній сфері досі немає. Тому важко зрозуміти, чи намагається Костін виправити стан справ, що склався в часи керівництва ОГП Венедіктовою. Тут одне з двох — або генпрокурор затаївся, і робота над помилками справді проводиться, або— продовжує політику «невтручання» Ірини Валентинівни. Цікаво, чи часто розмірковують над цими питаннями на Банковій?
Ба більше, стосовно ролі в історії міжнародних судів. Варто нагадати, що ключовий обвинувач у Міжнародному трибуналі у справі воєнного злочинця і колишнього президента Сербії Слободана Мілошевича Джеффрі Найс зазначав, що трибунал із засудження воєнних злочинців у російсько-українській війні має бути створений саме в Україні. Йому незрозуміло, чому українці хочуть, аби трибуналом керували іноземці.
Conclusines (висновки)
Безумовно, минуло надто мало часу для якихось висновків про роботу генпрокурора Андрія Костіна. Але всі вище перелічені нюанси, особливо щодо діяльності Офісу генпрокурора на полі збирання доказів воєнних злочинів, — особисті ризики для Зеленського. Бо саме президент уособлює боротьбу з Путіним та його російськими військами, а також злочинами, які вчиняють ці негідники. Можна довго обурюватися звірствами росіян та апелювати до наших «політичних» учителів із Вашингтона, Лондона чи Брюсселя у відеозверненнях, але при цьому треба виконувати домашню роботу. А також не «забувати вдома щоденник», коли міжнародники вказують на цілком очевидні речі й провали.
Самому ж Костіну потрібно звернути увагу не тільки на воєнні злочини та «боротьбу з корупцією» —слава Богу, поки що не плутаючись під ногами в САП. Є й інші проблеми всередині інституції — залежність Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Всеукраїнської конференції прокурорів, Ради прокурорів. Генпрокурору варто зосередитися на виконанні своєї конституційної ролі — координаційної — без підміни собою слідчих органів.
Останнім (але точно не менш важливим) завданням мало б стати розривання пут, якими політичне керівництво держави постійно зв’язує керівництво ОГП. Як-не-як, прокуратура вже давно стала частиною судової гілки влади, а цей розподіл і принцип незалежності закріплений як у Конституції України, так і в профільному законі.
Андрій Костін не повинен бути клоном Ірини Венедіктової хоча б тому, що він, на відміну від попередниці, не має політичних амбіцій. Але тут питання в іншому: які амбіції в тих, хто його посадив у крісло? Чи зможе/має намір генпрокурор реально дистанціюватися від Банкової? Спостерігаємо.
Більше матеріалів Олександра Леменова читайте за посиланням.