Парадокс, але Київ поєднує в собі перманентну революцію із болотним спокоєм. В одному дворі ламають паркани, б'ються з тітушками та проклинають чиновників. У іншому - високий рейтинг Кличка, ретельна робота визначеного депутата Київради над "сіткою" і повна громадянська упокореність.
Чому потрібна альтернатива?
Барселона чи Париж можуть собі дозволити спокій і застій, зупинившись на досягнутому. Для Києва віра в альтернативу є питанням виживання.
Якщо люди в столиці не вимагають інших доріг, іншої кількості та якості зелених насаджень, іншого рівня забезпечення місцями в дитсадках і школах, іншого рівня безпеки та медичних послуг, іншого транспорту, то хоч яким поганим є нинішній стан речей, він ставатиме ще гіршим.
У Києві "гірший" нині означає передчасне старіння, хвороби і смерть мешканців міста. Це означає бідність при грошах: при найбільших у країні доходах - неможливість забезпечити собі достойний рівень життя; при номінально гарних кар'єрах - недоступність належного середовища для народження та виховання дітей. Саме з огляду це кияни не можуть дозволити собі оце "гірше". Кияни просто мусять шукати кращу альтернативу.
Хороше і погані
У Києві відбуваються гідні уваги дива. Сам факт наявності позитивних змін має нас надихати, бо показує: якщо "вони" хочуть - то можуть.
Я кажу, наприклад, про МАФи на Подолі та Майдані. Ці точки торгівлі й громадського харчування існували по 15 і більше років поза законом (хоча які вони точки - деякі з них своєю площею могли дати фору будь-якій капітальній споруді поруч). Та настав час - і вони зникли, а на їхньому місці з'явилися вільні тротуари й зелені зони! Не допомогли ні замовні судові рішення, ні проплачені пікети.
Так само і такими самими методами не змогли захиститися нелегальні торгівці на Андріївському узвозі, чиї ятки заважали реконструкції та укріпленню Старокиївської гори. Гору успішно укріпили, попри замовні сюжети й пустий галас.
Транспортний експеримент на Подолі з переплануванням автомобільного руху і створенням величезних пішохідних зон, усупереч скепсису й критиці зі сторони, виявився успішним. На Подолі стало легше дихати, а пішохідна зона нині майже цілодобово заповнена людьми, значна частина яких удень - діти.
Усе це приклади сміливих дій київської влади, яка, не побоявшись критики, все ж таки домоглася результату - такого, про який у попередні роки можна було лише мріяти. Це є свідченням того, що київський міський голова має велику й приховану владу, яку, залежно від свого вибору, він може поставити на службу добру або злу.
Утім, коли йдеться про великі гроші великих людей, то тут ми бачимо радше слабкість міської влади.
Мова про бізнесменів, що були при владі під час правління Януковича. Вони обрали Київ об'єктом свого сумнівного бізнесу і провадять цей бізнес донині.
Саме бізнес-інтерес екс-нардепа від Партії Регіонів, котрий, як стверджують ЗМІ, має частку в реконструкції Шулявського шляхопроводу, зупинив ідею інноваційної транспортної розв'язки на місці старого мосту. Через корупцію Київ втратив можливість створити передовий об'єкт транспортної інфраструктури, якому міг би заздрити цілий світ.
Так само плани іншого амбітного бізнесмена, екс-завгоспа Януковича, стали на заваді створенню археологічного музею на Поштовій площі. Там бизнесмен планує побудувати торговельно-розважальний центр, і міська влада не опирається цим намірам, руйнівним для міста і національного культурного спадку.
Якщо приклад із Поштовою площею і музеєм не в топі найбільш цікавих для пересічного киянина тем, то транспорт, затори, забруднення повітря, непрозора ціна й незадовільна якість інфраструктурних послуг (гарячого та холодного водопостачання, опалення) - це зрозуміло всім і кожному.
Гадаю, кожен киянин може зробити власний висновок - на чиєму боці нині потужно грає київська влада. Чи використовувала вона свої - справді дуже великі - можливості, щоб стати надійним адвокатом киян перед енергетичними монополістами, перед власниками підприємств, що потужно забруднюють повітря і воду?
Для тих киян, які розуміють, що відбувається, які стомилися від господарників на чолі міста (професійних чи удавано позасистемних), від друзів олігархів та партійних облич, - альтернативою має стати мер-правозахисник.
Альтернатива
Нова правова реальність дає нове визначення київського самоврядування. Тепер місцева влада в Києві (як і в інших громадах) отримала нову функцію. Ця функція поки що залишається невидимою для багатьох - ба більше, міський голова не поспішає розповідати загалу про наявність у нього та його політичної команди цих унікальних повноважень, щоб не отримати ще більшої хвилі звинувачень у пасивності.
Ідеться про те, що органи місцевого самоврядування, які представляють усю спільноту людей, котрі пов'язані територією проживання та іншими інтересами, - нині мають можливість здійснювати нагляд за дотримання законності у ввірених їм сферах. Вони, і тільки вони!
Річ у тому, що 14 жовтня 2014 року, з подачі тоді вже біглого Януковича, попереднє, 7-ме, скликання Верховної Ради України ухвалило законопроект про позбавлення органів прокуратури функції нагляду за дотриманням законів суб'єктами публічного права - чиновниками, місцевими радами тощо.
Закон залишився без захисту, а з ним - усі громадяни й містяни зокрема.
Якщо раніше припис прокуратури був простим методом зупинити незаконне будівництво чи вирубку, то тепер місцеві мешканці не повинні з цього приводу звертатися до прокуратури - немає сенсу, бо повноважень таких прокурори вже не мають. Зупинити будівництво може лише той орган, який його дозволив. Наскільки це ефективно - відповідь очевидна.
Єдина можливість законно зупинити порушення прав територіальної громади - звернутися з позовом до суду. Але для звичайних громадян це дуже складна і малодоступна процедура. Крім того, суди масово відмовляють активістам у задоволенні позовів, мотивуючи це тим, що окремі індивіди не доводять порушення їхніх прав. Суддів можна зрозуміти - справді, чим, гіпотетично, порушені мої, мешканця Голосіївського району, права, коли знищено пам'ятку на Подолі?
Від імені всієї спільноти має можливість упевнено і юридично обґрунтовано говорити лише орган, що офіційно представляє місцеву громаду, - міський голова або міська рада. Отже, нині мерія повинна стати потужним центром нагляду за законністю, тобто не окремі громадяни, а колектив фахових юристів за допомогою сотень і, можливо, тисяч позовів має боротися в судах проти беззаконня, що в останні роки повсюдно розквітнуло в столиці.
За своєю політичною суттю мер нині є єдино можливим адвокатом киян, їхнім повносправним представником у судах. Аудит виконання й розірвання численних інвестиційних договорів, аналогічна робота стосовно землевідводів - усе це діяльність, що конче необхідна з погляду дотримання законності. А до всього - це ще й клондайк для міського бюджету. Значна частина "інвесторів" та землекористувачів не виконує взятих зобов'язань, віддаючи перевагу сплаті хабарів за те, щоб у будівлі на Хрещатику, 36, цього не помічали.
Отже, обираючи мера, ми обираємо правозахисника, який насамперед повинен мати правозахисний світогляд, фах і досвід такої роботи, а найголовніше - вкорінену на генетичному рівні правосвідомість, щоб розв'язувати вузли незліченних конфліктів, якими обплутана столиця.
Чи є така альтернатива нинішньому трактуванню місії мера як господарника достатньо живучою? Чи зможе такий мер забезпечити всі процеси життєдіяльності міста як організму?
Відповідь - тільки такий і зможе.