Вітчизняний політикум, як керований недосвідченими пілотами літак, поступово входить у турбулентну осінь.
Традиційно, незважаючи на коронавірусну реальність, продовжується боротьба за контроль над органами правопорядку і правосуддя. ЗеКоманда за рік не те що не спромоглася реалізувати обіцянки, дані громадянському суспільству та українцям. 2020-го вона спробувала провести ревізію керівництва органів досудового розслідування та прокуратури в найгірших традиціях Петра Порошенка, до якого так яскраво апелював тоді ще керівник «Кварталу 95» Володимир Зеленський. Саме про це і розповімо в цьому матеріалі.
Буквально по всіх ключових органах правопорядку і в прокуратурі, що нині є частиною судової гілки влади, або відбулись, або плануються зміни та корегування щодо керівних посад. Розпочнемо з того, що в офісі президента постійно відбуваються обговорення і буквально «кастинг» на заміну міністра внутрішніх справ. Усім зрозуміло, що Арсен Борисович завжди відіграє свою роль. Як то кажуть, Аваков «проаваковський». Тому Арсен Борисович досить часто «бадьорив» Єрмака—Зеленського акціями, наприклад, за участі «Національного корпусу». Ця політична боротьба мала на меті показати потрібність Авакова для ОПУ. Зрештою, за часів Порошенка мали місце аналогічні історії. Проте нещодавно, після побиття політичного в’язня Кремля Володимира Балуха, офіс президента вибухнув претензіями до МВС з вимогою швидкого і повного розслідування цього злочину. Більш того, прямо вказувалося, що «вуличне насильство в Україні останніми роками досягло загрозливого масштабу».
Підлеглі Авакова відреагували миттєво. На сторінці столичного Управління Нацполіції було опубліковано перелік заходів, які здійснюються поліцейськими. Це репостнув найближчий соратник Арсена Борисовича Антон Геращенко. При цьому мої припущення щодо потенційної заміни підтвердив редактор Цензор.net Юрій Бутусов: «Вполне вероятно, такое заявление — это первый признак, что президент Зеленский и его окружение раздумывают о замене министра МВД Арсена Авакова перед местными выборами. В надежде поднять рейтинг, Зеленскому надо показать, что он способен на глобальные перемены во власти». Але наразі ніким замінити донедавна «потужного міністра». Ніхто із ЗеКоманди не має політичної ваги і впливів, аби контролювати багатотисячну армію поліціянтів—нацгвардійців.
І справа не тільки в цьому. У Авакова є своя група депутатів і міцні стосунки з Коломойським, в якого є свої парламентарії. Цього достатньо для зриву кількох голосувань з принципових питань. Ми ж бачимо, що монобільшість і без того кожне рішення народжує з ускладненнями. Ще пара провалів, і питання про коаліцію з «Майбахом» і «Довірою» постане на повний зріст. А там і переформатування уряду, яке без Авакова і аваковців неможливе… Хіба що Єрмак схилить Володимира Олександровича до альянсу з ОПЗЖ. Але в будь-якому разі втрата монобільшості для Зеленського — це дуже боляче.
В офісі Державного бюро розслідувань (ДБР), що розміщується на столичній вулиці Петлюри, також плануються зміни. Перш за все нагадаємо, що під завісу 2019 року було звільнено попереднього керівника Бюро Романа Трубу. Замість нього на посаду зайшла близька до Зеленського депутатка із «Слуги народу» Ірина Венедіктова. Попередньо вона не мала жодного стосунку до органів правопорядку. Більш того, взагалі не справляла враження людини, яка візьметься повноцінно запустити настільки потужний орган досудового розслідування з широкою підслідністю. Буквально за кілька передноворічних днів вона швидко організувала зрежисований конкурс, протягнувши на посади своїх заступників колишнього адвоката президента-втікача Януковича Олександра Бабікова і колишнього есбеушника Олександра Соколова. Згодом Венедіктова за участі тоді вже голови офісу президента Андрія Єрмака досягла поставленої мети — змістити з посади генпрокурора Руслана Рябошапку. І саме вона за кілька тижнів очолила Офіс генпрокурора.
Між тим справи в ДБР не покращилися. Обіцянки Зеленського, що «він стане вироком Порошенку», не реалізувалися. Понад те, переважну більшість відкритих у Бюро проваджень проти експрезидента Порошенка експерти прямо називали юридичним сміттям. Тому було вирішено обрати ще одного заступника, проте вже без Венедіктової на посаді. Ним став Олексій Сухачов. І, як стверджують мої джерела, саме він має забезпечити транзит влади від «харківських» (Бабіков і Соколов. — О.Л.) до альтер его Андрія Портнова з офісу президента — Олега Татарова. Останній під час Євромайдану очолював один із ключових підрозділів у Міністерстві внутрішніх справ, будучи фактично «рупором» міліції проти учасників Революції Гідності. Татаров дуже хоче очолити ДБР, але є одне вагоме «але». На Банковій вважають, що саме Венедіктова припустилася помилки, не догледівши: до конкурсної комісії на голову Бюро з дев’яти членів входять три, яких делегують іноземні партнери через подання на Кабмін. Іншими словами, Татаров одразу отримує мінус три голоси за будь-яких обставин, зважаючи на його роль у Євромайдані. Нагадаю, переможці конкурсу 2017 року (Труба, Варченко і Буряк) отримували максимально голосів, бо голосування — рейтингове.
Окрім цього, кілька днів тому було призначено нового заступника генпрокурорки Венедіктової — Максима Якубовського. Джерела кажуть, що його планують на місце Гюндуза Мамедова. Нагадаю, саме на останньому зав’язано буквально всі резонансні міжнародні кейси: збиття терористами з російського «Бука» малайзійського літака Boeing MH17, іранська трагедія з українським літаком, кейси по Міжнародному кримінальному суду. І тепер уявімо, що Мамедова прибирають з посади, і замість нього приходить Якубовський, який у 2012–2013 роках працював у проєкті кума Путіна Віктора Медведчука «Український вибір» і вважає його своїм учителем. Це навіть не міжнародний скандал. Це стане міною вповільненої дії під всією комунікацію з європейськими партнерами. Вочевидь, саме до цього і ведуть ключові радники президента Зеленського, зважаючи на їхню дружбу з кремлівськими партнерами.
Станом на сьогодні Якубовському вже передали підрозділи з розслідування «справ Майдану» та щодо катувань. Знову ж таки, Венедіктова ухвалила рішення передати в керівництво управління щодо надто чутливих для українців питань — кейсів по Революції Гідності. І кому? Репрезентанту волі Віктора Медведчука. На наших очах по всіх напрямах відбувається повзуча контрреволюція негідності.
Тепер про справи антикорупційні. Нещодавно контрольована Банковою більшість Конституційного суду України (КСУ) ухвалила рішення щодо неконституційності указу президента 2015 року про призначення на посаду директора Національного антикорупційного бюро України (НАБУ)Артема Ситника. В попередньому тексті я деталізував незаконність і нелогічність відповідного рішення КСУ. Але за Ситника відразу вступилася переважна більшість громадянського суспільства і міжнародні партнери. Як наслідок, Зеленський не ризикнув швидко звільнити Ситника з посади. Момент втрачено, президент України, швидше за все, не має чіткого плану дій. Адже після указу про звільнення, що також може бути визнаний неконституційним (по аналогії з указом про призначення. — О.Л.), потрібно мати «свого» кандидата на посаду. Поки що шукають «свого на 100 відсотків». Але маємо визнати, що тиск міжнародників дещо слабший, ніж за президентства Порошенка. Що американські партнери, що їхні українські візаві не хочуть робити різких рухів стосовно НАБУ до президентських перегонів у США у листопаді 2020 року. А потім від того, хто переможе, і залежатиме доля Бюро.
Отже, Ситник залишається на посаді. Але це зовсім не означає, що команда Єрмака—Зеленського зупиниться в спробах узяти під контроль НАБУ. При цьому в них є козир в рукаві, адже днями Конституційний суд України взявся розглядати ще одне подання про НАБУ. Цього разу стосовно неконституційності положень однойменного закону, що регулює створення і функціонування Бюро. Вірогідно, весь нормативно-правовий акт ніхто визнавати неконституційним не буде. Але окремі його норми точно «валитимуть». Це, за моїми даними, має відбутися у вересні-жовтні цього року.
Тепер про Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру (САП). У середині серпня попередній очільник САП Назар Холодницький звільнився з посади. Причина має публічну і непублічну складові. По-перше, Назар Іванович не збирався повторно претендувати на посаду, а конкурс, за законом, має відбутися вже цієї осені. По-друге, цілий перелік скандалів за його участі зробили його не таким бажаним як з погляду громадського суспільства і міжнародних партнерів, які допомагали запускати САП, так і з позицій офісу президента. По-третє, через перманентний конфлікт з непрофесійною генпрокуроркою Іриною Венедіктовою, яка постійно всіх зіштовхує в скандали з офісом президента.
Тиждень тому Верховна Рада провалила голосування за список кандидатів у склад конкурсної комісії САП. Переважна більшість претендентів на членство в комісії не відповідали ні професійним, ні репутаційним вимогам. Але, знову ж таки, це зовсім не означає, що провладна коаліція «Слуги народу» і Опозиційної платформи «За життя», керованої друзями Путіна, зупиниться в спробах протягнути в комісію потрібних людей. Наразі ключовим претендентом на голову САП від влади називають керівника парламентського комітету з питань правової політики Андрія Костіна. Фактично він є репрезентантом волі голови ОПУ Андрія Єрмака. Між тим у Костіна немає жодних переваг, щоб очолити настільки складну ділянку роботи. Знову лояльність переважає на шальках терезів професійні якості, не згадуючи вже про доброчесність.
З іншого боку, лунають меседжі, що на конкурс може податися колишній генпрокурор Руслан Рябошапка, який днями повернувся до Києва. Він, що зрозуміло, прямо не відповідає на запитання щодо можливої участі у конкурсному відборі. Звичайно, він є небажаним переможцем конкурсу для Єрмака—Зеленського. Тому Банкова зробить усе, аби не допустити ні Рябошапки, ні його колишнього заступника в Офісі генпрокурора Віктора Трепака до відповідної посади. Окрім цього, Трепака називали і претендентом на конкурс у ДБР.
І насамкінець про Офіс генпрокурора (ОГПУ). Ірина Венедіктова, про що я не раз згадував на шпальтах ZN.UA, провалила свою ділянку роботи. Переатестація в регіональних прокуратурах, на відміну від подібного конкурсу в Офісі генпрокурора наприкінці 2019 року, стала її блідою тінню. Очищення стало вдвічі менш ефективним. Окрім цього, Ірина Валентинівна протягнула на посади повз загальну атестацію потрібних їй людей. Зрештою, важливо розуміти ключове — вона сконцентрувала в своїх руках неабияку владу. Йдеться про підконтрольних їй керівників ДБР, окремі надважливі процесуальні повноваження в контексті САП (підписання підозр спецсуб’єктам), а через це — вплив і на НАБУ як орган досудового розслідування, що процесуально скеровується САП. Тому не дивно, що вона хоче розвантажити себе, зважаючи на відсутність результатів у контексті поставлених перед нею на початку весни завдань. Окрім цього, два місяці тому відбулася зустріч трьох топ-посадовців — Венедіктової, Холодницького та Зеленського. З тієї зустрічі очільниця Офісу генпрокурора пішла ледь не в сльозах. Саме тоді на Банковій почали замислюватися про заміну Венедіктової на посаді. Тому варіантів вимальовується лише два — почесне заслання на посаду ювілейного, десятого, заступника голови офісу президента або призначення очільницею Міністерства юстиції.
Щодо можливої заміни Венедіктової на іншу людину лунали різні «пропозиції». Спочатку промайнула ідея з ексочільником Головної військової прокуратури Анатолієм Матіосом, який знайшов шлях до вуха голови ОПУ. Але ця ідея відразу відпала, її почали масово спростовувати з усіх боків. Серед інших претендентів також розглядали Олега Татарова. Але тут хлопці з Банкової опиняються у своєрідній розтяжці між ДБР та ОГПУ. Якщо Татарова тягнути в ДБР, то виникає вищезгадана проблема з міжнародниками в комісії. Якщо його спробувати призначити генпрокурором замість Венедіктової, то потрібно сконцентрувати голоси в Раді. Зрозуміло, що проєвропейська частина «слуг» умиє руки. Тому за допомогою Зеленський буде змушений звернутися до ОПЗЖ, депутатських груп «За майбах» чи «Довіра». І ці об’єднання за «будь ласка» не голосують, їм «цукерки-пряники» до столу подавай.
Тому у разі заміни генпрокурора зважуватимуть одразу кілька факторів, а ключовим стане запитання: яке рішення найпростіше в реалізації та «найдешевше» в контексті втрати репутації—влади—грошей? Інших претендентів поки що не видно, тому Венедіктова точно досидить у кріслі очільниці Офісу генпрокурора до осінніх виборів наприкінці жовтня.
Як бачимо, за півроку в ЗеКоманді значно поменшало людей, які за професійними якостями можуть ефективно керувати органами публічної влади. Це стосується і органів кримінальної юстиції. Професіоналів заміняють на посадах абсолютно контрольовані з Банкової «флюгери», які не мають інституційних спроможностей керувати органами досудового розслідування і прокуратурою. Це конвертується у відсутність результатів роботи в фарватері вимог закону, а значить, стане ще одним плацдармом для зниження електоральної підтримки Зеленського.
Розставляючи своїх людей по посадах, ти несеш повну відповідальність за результат. А його не видно, тому «король» оголює свої тили по всьому периметру. І причиною цього є пройдисвіти, яких узяв до себе в команду Зеленський. Вони пообіцяли йому «невидимий костюм» (реформи), а недосвідчений Володимир Олександрович повірив. Тому і їздить територією України ніби голим, розповідаючи про зміни в державі. А підлеглі висловлюють захоплення його «новим прекрасним костюмом». Тож передрікаю, що, як у казці Ганса Крістіана Андерсена, знайдеться хлопчик, який, спостерігаючи за цим, крикне навздогін: «А король-то голий!». І після того Зеленський залишиться без підтримки людей, які два десятки років аплодували йому як коміку та актору. А пройдисвіти, зробивши короля голим, просто зникнуть з політичної мапи України разом із «бюджетом на костюм».