UA / RU
Підтримати ZN.ua

Позичена партія

Закиданий яйцями у дворі Печерського суду Віктор Ющенко та борги — ось і все, що залишилося в «Нашої України» сьогодні.

Автор: Інна Ведернікова

Закиданий яйцями у дворі Печерського суду Віктор Ющенко та 80 млн. грн. боргів - ось, власне, і все, що залишилося в «Нашої України» сьогодні. І те, й інше ставить під сумнів дальше існування помаранчевого проекту як такого. Тому що ніхто з його нинішніх керівників не знає відповідей на ключові запитання: куди, з ким і за які гроші рухатися далі?

Після того, як Віктор Анд­рійо­вич прийшов до суду, він, з одного боку, дозволив Януковичу отримати сатисфакцію й таки засудити Майдан. (Відмова Тимо­шенко дискутувати з ВАЮ не врятувала ситуацію.) З іншого боку - Ющенко буквально зіштовхнув «НУ» у прірву. Але якщо екс-президентові, як главі партії зі стажем, до такої траєкторії руху не звикати, то носіям «свіжої крові», що влилася в партію наприкінці минулого року в особі голови політради Валенти­на Наливайченка і голови виконкому Сергія Бондарчука, таке вільне політичне падіння навряд чи додає задоволення. Адже загальновідомо, що і колишній глава СБУ, і екс-керів­ник «Укрспец­екс­порту», які дозволили допомогти Ющенку нести партійний прапор після його розгрому на виборах президента, були проти появи свого лідера в суді. І публічно свою позицію висловлювали. Як у медіа, так і в Комітеті опору диктатурі (КОД). Ющенко ж традиційно не порадився з партією. Тепер розбіжність позицій менеджерів «НУ» та її лідера надто очевидна. Розв’язка не за горами: Ющенко або піде сам, або його підуть за статутом (для чого, правда, має вистачити голосів), або залишать партію самі незгодні, остаточно закріпивши тезу, що «це партія Ющенко, і він визначає, куди їй падати».

Очевидно, що і з попутниками в «Нашої України» великі проблеми. Її вже фактично попросили не тільки з Комітету опору диктатурі, а й з опозиції. Виклю­чення Ющенка з партії - гарантія перебування «НУ» у КОДі. Якщо вірити словам Томенка. Публічний осуд Ющенка на мітингу опозиції в парку Шевченка у День незалежності - невикористаний квиток на трибуну промовців-опозиціонерів. У підсумку, голова виконкому Бондарчук, який прибув на мітинг з медаллю Героя України, колись отриманою з рук ВАЮ, так і простояв під березою. «Продемонструвати слухняність у цій ситуації - остаточно поставити хрест на собі», - вважають в «НУ». Якщо партія й планує остаточне вияснення стосунків з Ющенком, то виключно виходячи з внутрішньої потреби, а не під зовнішнім тиском. Насправді Томенко своєю заявою поламав довго вибудовувану внутріпартійну гру. Про яку нижче.

Фінансову ж частково розладнав Третьяков. Як підтвердив DT.UA сам Олександр Юрійович, він уже виграв усі суди й довів, що 2005-го таки позичав партії 35 мільйонів. Не завадять гроші і Давиду Жванії, якому «НУ» також офіційно заборгувала близько двох мільйонів. За оренду офісу. Більше того, у накладі від політичної діяльності проекту Віктора Андрійовича залишилися не тільки «любі друзі», які витратили на вождя й партію набагато більше, ніж вищезгадані суми, а й сьогоднішні партійці: майже за два роки зарплат не виплачено, а також пенсійний фонд - відрахування не зроблено. Чи потрібно уточнювати, що, не оплативши рахунків, «НУ» не зможе взяти участі у майбутніх виборах?

Однак усе це тільки вершина айсберга, за яким приховується глибока особиста драма третього президента України (з 90-відсотковим антирейтингом) і партії, яку він позичив своїм нинішнім соратникам і найближчим часом може вимагати повернути. Ко­ріння цієї ще й абсурдної історії шукатиме не одне покоління політиків та журналістів. Ми ж буквально пунктиром розглянемо ситуацію в сьогоднішньому прик­ладному контекс­ті.

Отож все ж таки

Куди?

Поява в партії Наливайченка й Бондарчука після того, як Ющенко залишився ні з ким і ні з чим, для багатьох була загадкою. Однак тестом на сумісність «свіжої крові» і лідера став, безперечно, суд над Тимошенко. Коли Ющенко відпрацював карму за себе, а партія - за нього. Чи міг Ющенко вчинити інакше й не прийти в суд? Чому не послухався поради партійців і не «пішов на лікарняний», аби зберегти обличчя? «Не шукайте відповіді на ці запитання із сьогодні на сьогодні. Поверніться в минуле», - сказав авторові один із давніх соратників ВАЮ.

Намагаючись відчути нинішню атмосферу в партії, а також дотримуючись вище висловленої поради, я ковтала заяви колишніх соратників Віктора Андрійо­вича у ЗМІ, а також зустрічалася й просто говорила з людьми. Враження різні. Від того, що кажуть на камеру й диктофон, віє бажанням заробити рейтинг, добиваючи лежачого. Від того, про що говорять без камери, - болить серце. Зізнаюся, вкотре пережила хвилини корисного спілкування з розумними людьми - «НУ» ніколи не була осередком водіїв і секретарок, та й сам Віктор Андрійович завжди вражає тим, що говорить, якщо не зіставляти його слова з його вчинками. У душах багатьох із цих людей відбувається тяжка робота над помилками. Своїми і Ющенка в тому числі. Одні вважають його людиною, абсолютно нездатною домовлятися. Інші впевнені, що його змінила влада. Як, втім, змінює вона багатьох із тих, хто переступає поріг. «И там дай Бог остаться живым тем, кто помогал туда пройти…» Треті впевнені, що, сівши на трон, Ющенко просто розкрився.

Є ще одна досить цікава версія, яка видалася мені важливою для того, щоб її озвучити й піти далі шляхом разом із ВАЮ та його партією. Людина, котра так глибоко проаналізувала історію провалу Ющенка й «НУ», ще не готова говорити про неї публічно. Однак, сподіваюся, цей чоловік не образиться, якщо впізнає свої слова в цій статті:

«Колись я сказав своєму товаришеві, що очікувати від Вік­тора Ющенка чогось надприродного навряд чи варто. По суті, він нічим не відрізняється ні від Кучми, ні від Януковича, ні від Тимошенко… Крім одного - тільки він міг дати цій країні ковток свободи. Це дорого коштує. Чому я був упевнений, що Ющенко - носій цієї свободи? Бо переконався в цьому, коли він працював у НБУ й уряді. Парадокс, здавалося б, - керівником стає людина, котра ніколи не обтяжує себе роботою. І НБУ в лічені місяці стає центром фінансово-економічного життя країни. І уряд, у якому залишилися всі старі міністри, працює абсолютно по-новому. Богуцький при Пусто­войтенку і при Ющенку - це два абсолютно різних міністри! Річ у тому, що, з одного боку, Ющен­ко, вихований у патріархальних традиціях, вимагав визнання свого статусу - першого, з іншого боку - він умів не пхати свого носа куди не слід. Результат просто шокує! Гвинтики й гаєчки розкриваються й самореалізовуються. Однак третя - головна спроба на посаді президента - в нього не вийшла з двох причин. Його особистої трагедії - він змінився, закрився, у нього змінився навіть почерк… Він не витримав щоденної боротьби з дзеркалом. І друга причина - це Юлія Володимирівна. Її відкрита конкуренція з патріархальним Ющенком, над яким висіла ще й нова Конституція з урізаними повноваженнями, вирішила все. І виявила як слабкість президента, що вплутався у виснажливу війну. Так і фатальне нетерпіння Тимошенко, яка, прагнучи влади, весь час душила пташку в клітці… Але ж та обов’язково заспівала б сама. Через кілька років. Усе інше в політичній долі Ющенка - лише похідне: партія, переламана через коліно; невиконані обіцянки; розквіт корупції; робота на Януковича; свідчення на Тимошенко…».

Його особиста вистава дограна. Завіса. Квітів і оплесків немає. Критики виливають останні абзаци сарказму. «Пасічника (який не прийшов на мітинг опозиції. - Авт.), який тиняється по Говерлі», посилають «ховатися за парканами своїх будинків».

Але на сцені залишилася партія, яка досі ще сподівається на успішне продовження дійства. Можливо, з іншими головними героями. Повернувся до своїх обов’язків Наливайченко. Щоб остаточно визначитися з питанням «куди?», справді потрібна розмова з Ющенком. Потрібна чітка відповідь на запитання: це партія Ющенка чи все таки ідеї? Сьогоднішні лідери в рамках широкої внутріпартійної дискусії готові відстоювати останнє. Більше того, вони впевнені, що саме в напівмертвому організмі НУ досі перебуває ключ демократичної ідеї, який потрібно зберегти. За будь-яку ціну. Тут всерйоз міркують про інститут наступника. Наводять як приклад Любомира Гузара, який вчасно зумів відійти. При цьому залишився авторитетом. Ющенку готові відвести таку саму роль. І різка критика, яка сьогодні звучить у цих стінах на його адресу, набуває іншого забарвлення після обов’язкової фрази про те, що «свої штурхати його за компанію не будуть».

Ідеться про глибоку внутрішньопартійну дискусію, про пуб­лічне визнання своїх помилок, про необхідність пройти чистилище мажоритарки тим, хто вже був при владі разом із Ющенком. А до списку ввести - тільки нових. Річ у поверненні до принципів, які були задекларовані на Майдані й не реалізовані в житті… Знову ж таки, я абсолютно не беруся судити про щирість та істинність фраз, сказаних моїми співрозмовниками… Та й не факт, що хтось зрештою наважиться сказати Ющенку в очі те, що давно хоче сказати. Просто намагаюся констатувати: партія сягнула певного рубежу, і якщо вона вирулить, то їй доведеться оперативно шукати відповідь на інше ключове запитання:

З ким?

Зрозуміло що якщо на чолі НУ залишиться Ющенко, це питання відпадає само по собі. На дні обраної ним прірви сьогодні ніхто не живе. Крім влади.

Якщо ж без Ющенка, то попереду тяжкі рішення. Насправді проблеми опозиції сьогодні набагато глибші, ніж прийнято про них говорити й писати. І я теж дуже сумніваюся, чи варто називати речі своїми іменами. В умовах, коли не просто Юлія Тимошенко, а лідер однієї з найбільших опозиційних партій пересувається європейською столицею в автозаку… Автор навіть отримала пораду від одного мудрого політика, який ніколи не підтримував Юлію Володими­рівну, - мовчати. Бо не над нею особисто, а над інститутом чиниться свавілля. Повністю поділяю цю думку. Як, утім, продовжую мучитися питанням, як захистити Тимошенко й не привести її до влади? Тому що при владі вона вже була. І не тема цієї статті - ще раз підбивати підсумки її роботи. Та називати речі свої­ми іменами все-таки треба.

Це суто внутрішнє питання змушує не спати ночами багатьох, чиї намети стоять сьогодні під Печерським судом. А інакше партнери по КОД не боролися б за те, якого кольору буде тека з листом у КМДА - помаранчевого чи зеленого? Не уточнювали б на кожному засіданні комітету, «чому назва моєї партії на другій сторінці, а не першій»?..

Але з іншого боку, чи мають лідери опозиційних партій моральне право навіть внутрішньо судити Тимошенко? А де їхній особистий список добрих справ? Чи щирі вони у своїх намірах? Відповіді можуть бути найнесподіваніші та найрізноманітніші. Якщо чесні, а не на камеру. Тому що надто різні люди і з різними історіями роботи при владі сьогодні стоять поруч з Тимошенко. Може, тому на фото розгублені обличчя опозиційних лідерів і порожнеча. А кількість тих, хто прийшов у парк Шевченка з переконання, а не за розрахунком, мізерна? Немає відчуття енергетики єднання. У той час, як мільйони єдиних у невдоволенні владою сидять на кухнях, не бажаючи знову стати масовкою. І це проблема не тільки «НУ». Це проблема всіх.

У «Нашій Україні», з одного боку, якимось дивовижним чином прагнуть відродити колишню протестну енергетику і стати іншою опозицією. Адже на думку нашоукраїнців, основне золото партії - справжнє розуміння демократії - як і раніше, в них. З іншого - тут кажуть, що «момент для самовизначення явно невідповідний. У цій ситуації потрібно об’єднуватися, щоб дати відсіч диктатурі, зараз потрібно йти поруч з Юлею і, можливо, пережити з нею її тріумф. Щоб узагалі не втратити можливості кудись виходити й когось підтримувати».

Ось така історія партнерства. Яка, до речі, може ніколи не відбутися не тільки в силу позиції Ющенка, а й банального матеріального питання.

На які гроші?

Питання про гроші партії - будь-якої - завжди збурювало маси. «Наша Україна» у цьому контексті «найпопулярніша» - скандали, пов’язані з фінансуванням помаранчевої революції, а потім і «НУ», не новина. У 2008 році всі телеканали показали сюжети про те, як бідують працівники апарату «НУ» в регіонах. Відтоді багато води спливло, чимало керівників змінилося. «Сьогодні ситуація критична. 80 (!) мільйонів гривень боргів, - заявив DT.UA голова виконкому «НУ» Сергій Бондарчук. - З них 35 мільйонів становить борг Олександру Третьякову, який справді виграв усі суди. Інші 45 мільйонів - це заборгованість із зарплати перед працівниками та Пенсійним фондом. Якщо з боргом Третьякову все зрозуміло - є рішення суду, то із заборгованістю - абсурд якийсь. Бухгал­терія нараховувала зарплату працівникам і не платила. Через відсутність грошей. Ще й накопичуючи віртуальну заборгованість у Пенсійний фонд. Я взагалі не розумію цієї історії. Втім, як і того, що, прийшовши в офіс, ми не виявили документообігу. Взагалі. У тому числі й фінансового. Однак з вересня ми платимо зарплату людям. І фінанси на партійні потреби вишукуємо. Відповідати ж за те, як працювали наші попередники, ми не маємо наміру».

За попередників відповів Роман Безсмертний, голова виконкому «НУ» (з грудня 2006 р. по липень 2007 р.): «У 2005 році, коли організовувалася партія, її структура була легалізована не тільки у формально-юридичному плані, а й у матеріально-фінансовому. Були зареєстровані всі партійні регіональні осередки. Люди були офіційно прийняті на роботу - понад дві тисячі людей. Тоді у ВР опрацьовувався закон про політичні партії, який передбачав не тільки відшкодування застави за участь у виборах тим, хто пройшов у парламент, а й державне фінансування.

Таким чином, ми закладали ідею легалізованої відкритої партії. Ось партійний осередок - ось його ресурси - ось їх використання. Очікуючи включення бюджетного механізму, я як голова виконкому взяв кредит. Третьяков виступив як гарант цього кредиту. Але ми не могли знати, що ця відкрита модель буде зламана державою - були внесені зміни в законодавство, і ми не одержали не тільки фінансування, а й застави.

У результаті виникла проблема неповернення кредиту та боргу. Ми не передбачили, що в нашій країні ніхто не захоче мати легальну політичну систему, - у цьому наша провина. ВР своїм рішенням у 2006 році загнала політичні партії в розряд звичайних підприємств. Я на засіданні політради вибачився за нашу недалекоглядність. Ця моя позиція відображена в багатьох листах, які я писав президенту, парламенту з проханням урегулювати питання про фінансування політичних партій. Інакше - валізи готівки, непрозорість і залежність від олігархів.

Далі: під час мого перебування на посту виконкому діяла модель, за якої не можна було одноособово управляти ресурсами партії. Існувала бухгалтерія і комісія, яка затверджувала будь-який фінансовий проект. Голова політради партії та виконкому могли підписати документ, який затверджувала експертна група. У нас не було навіть печатки, - тільки право підпису на вже підготовленому колегіально документі. Коли я пішов, печатка дивним чином опинилася в сейфі чи то голови виконкому, чи то голови ради… Але це вже не моя історія…

Що ж до претензій Третьякова, то тут справа не тільки в тому, що обіцяні державою гроші не прийшли, а й у політичному моменті. Адже ми ухвалювали рішення разом з Третьяковим, розраховуючи на компенсації від держави… І це був свого роду ризик».

Однак, як стало відомо DT.UA, гроші за вибори 2006 року прийшли на рахунок НСНУ наприкінці 2007-го й про них Безсмертний, який уже подав у відставку, не знав. В автора на руках опинилися дві платіжки за жовтень 2007-го, згідно з якими НСНУ отримала від ЦВК 35 мільйонів 880 тисяч. До цих документів нині й апелює Третья­ков. (Документ див.на сайті.)

У ЦВК нам пояснили, що справді це була застава й гроші, повернуті як відшкодування витрат на агітацію в період виборчої кампанії (в 2007 році норму скасували й за результатами дострокових парламентських виборів партіям нічого не відшкодували). Тут важливо уточнити, що платіж призначався не «Нашій Україні», а НСНУ. Який представляли на той момент, власне, Народний союз «Наша Україна», Народний рух України, Христи­янсько-демократичний союз, Українська республіканська партія «Собор», Конгрес українських націоналістів і Партія промисловців та підприємців України. Чи звільняє це «НУ» від відповідальності за борги перед Третьяковим - запитання.

Скоріш за все, до В’ячеслава Кириленка (автор довго й безуспішно намагалася зв’язатися з В’ячеславом Анатолійовичем), Віри Ульянченко, які відали справами, грошима та боргами партії після того, як Безсмертний пішов. І, вочевидь, дуже сподівалися, що Олександр Третьяков усе-таки зарахує мільйони як внесок у спільну справу. На це сподіваються й нинішні керівники партії, яку їм «позичив» Віктор Андрійович. Зажадає він її назад чи все-таки вважатиме своїм особистим внеском у спільну справу демократії, відпустивши у вільне плавання? На цей випадок в «Нашої України» нібито вже є потенційні фінансисти.