На датському острові Борнхольм є майже дві сотні невеликих дерев'яних котеджів. Їх надіслали шведи відразу після Другої світової війни замість знищених радянською авіацією.
Острів бомбили якраз 8 травня 1945-го, цілячись у німецький гарнізон, що капітулював чотири дні тому. Просто здався він не Червоній Армії, а англійцям. А товариш Сталін з політичних міркувань вирішив, що острів треба захопити самому, що й зробив.
Ціна питання була "дріб'язковою" - кілька розбитих фактично вже після війни міст і три десятки загиблих при висадці радянських солдатів. Суща дрібниця у масштабах Другої світової. Але осад залишився і зараз теж позначається при проведенні місцевого референдуму щодо питання дозволити чи ні прокладання у водах острова труби російсько-німецького "Північного потоку-2" (Nord Stream-2).
Хто реально протистоїть Nord Stream-2
Остров'яни, як і раніше, проти, і, зважаючи на все, їхнє рішення визначить також позицію Копенгагена. Вона не стане вирішальною: острів обійдуть з півночі, подовживши маршрут на десяток-другий миль, але стійкість шведів заслуговує на повагу.
Як і позиція Норвегії, яка відверто заявила, що коментувати питання будівництва нового "потоку" вона як його головний конкурент не буде. І водночас не дозволила австрійській OMV передати свої норвезькі активи "Газпрому". Передбачуваний обмін активами був майже неприкритим хабаром австрійцям. Вони віддавали свої норвезькі активи, натомість отримуючи доступ до розробки значно багатших блоків російського Уренгойського родовища. Майже без додаткових витрат.
Тепер через відмову норвежців австрійцям для цієї угоди таки доведеться платити й брати кредити. А "Газпрому" - додатково поступатися в ціні.
Шведи теж хочуть обмежити свою участь у базуванні фірм, які будують російську трубу. Напевно, це всі хороші новини. Для України.
Німеччина вже майже розчавила опозицію Nord Stream-2. Євросоюз старанно робить вигляд, що нічого не відбувається (бурчання й перекладання папірців не береться до уваги). От уже створено новий майданчик для консультацій. Відбулися дві зустрічі, і третя буде, і четверта. І взагалі рівно стільки, скільки потрібно, щоб остаточно забалакати проблему.
А трубу цілодобово продовжуватимуть класти, по 3–4 км на день. Невдовзі буде прокладено понад триста кілометрів із 1200. До нового року "потік" вийде з німецьких і фінських вод.
Третій енергопакет, кажете? Європейські принципи, інші санкції до агресора? Загалом, якщо не можна, але дуже хочеться, то ще й як можна (див. рис. 1). Але за окремою таксою. І "Газпром" (точніше, Кремль) ділиться з єврофірмами - їм дали смачний шматочок з будівництва труби. Німецьким і австрійським - право на розподіл частини прибутку при видобутку газу на сибірських родовищах. Боронь Боже, це не хабар, як можна, - "Європа, нульова терпимість до корупції" та інше. А от розмін активами й привілейовані акції - це ж зовсім інша справа. Пам'ятається, один літературний герой чітко розділяв, що брати хабарі грошима - це глибоко "фу", але от борзими щенятами - це ж зовсім інша річ.
Німеччина грає свої ігри. По чотирьох трубопроводах обох "Північних потоків" вона отримає до 110 млрд кубометрів російського газу (на рік!). Половину цього обсягу вона перепродасть далі. Створюється найбільший газовий хаб Європи, причому задешево (десята частина відсотка від її ВВП). Профіт.
Австрія розраховує, що її Баумгартен теж стане єврохабом, причому за рахунок "потоків" як з Балтики, так і з півдня.
Кісточку кинули й США, пообіцявши термінал з приймання американського скрапленого газу. Проект, зважаючи на все, буде оригінальний. Німці підтримають фінансуванням канадський термінал з транспортування на експорт скрапленого газу, що надходить від США. І плюс візьмуть участь у видобутку в Північній Америці. Суцільна диверсифікація.
НАК "Нафтогаз України", яку відверто роблять крайньою у разі більш імовірного провалу, поступово погіршує прогнози. В інтерв'ю Коболєва вже з'явилася оцінка, що ймовірність будівництва "Північного потоку-2" - більше 50%. Наскільки "більше", поки що не варто уточнювати. По суті вся надія на США, але вона дедалі слабша й слабша. Радикально бити через нас горщики з "німецькою групою підтримки" Трамп, схоже, не готовий. У результаті Штати грізно й багатозначно надувають щоки… Плюс пропонують свій скраплений газ Європі замість російського. Нам, до речі, теж…
У Європі в них зрештою щось вийде - продадуть. Він не настільки дорожчий за російський і норвезький. А якщо ціни на газ у світі зростуть, то взагалі жодних проблем. Повторюся, у кожного гравця своя гра, і наші інтереси тут глибоко вторинні для всіх, окрім нас.
Противник теж учиться. Так, трубопровід OPAL, що виводить газ у Німеччині від морської ділянки "Північного потоку-1", побудували так, щоб, окрім "Газпрому", суто технічно ним ніхто не міг користуватися. У підсумку потрапили під обмеження з конкуренції, тож довго не могли користуватися і "Північним потоком" більш як наполовину. Тим більше "Кримнаш" та інший осуд агресії в Україні.
Довелося їхнім юристам і симпатикам побігати по різних кабінетах у Брюсселі й не тільки, пошукати аргументи. І знайшли. Європа таки широко заплющила очі, і зараз трубу OPAL можна заповнювати "неконкурентним газом" майже на повну потужність.
Ні, це не корупція, просто так зірки склалися. Realpolitik.
Другу трубу EUGAL уже від самого початку будуватимуть з урахуванням цього досвіду, і теоретично через неї можна прокачувати й інший газ. Слава Третьому енергетичному пакету загалом і вільній конкуренції, зокрема! А що більшість потужностей заброньована (російською компанією), ну то це так саме по собі вийшло. Але в повній відповідності з найкращими світовими практиками. Якщо без іронії, то ситуація дуже далека від оптимістичної. Над балтійськими водами цупко панує "реалполітик" у боннському виконанні.
"Дорогий" друг і "Турецький потік"
Тим часом на півдні росіяни закінчили прокладання через Чорне море другої труби "Турецького потоку". До речі кажучи, проклали її поки що в нікуди. Якщо ринок першої труби - це Туреччина, і з ним більш-менш зрозуміло, то з другою поки що навіть незрозуміло, на який кордон її тягти з Туреччини. Ще на початку року російське МЗС погрожувало, що будуватиме її лише у разі одержання гарантій від Євросоюзу. Погроза не вразила, гарантій не дочекалися, але трубу побудували…
У Стамбулі під час урочистої церемонії виведення труби на берег Путін назвав Ердогана "дорогим другом" і наговорив купу компліментів. Друг дійсно "дорогий": росіянам довелося добре заплатити. "Газпрому" - скинути заднім числом рахунок на мільярд доларів за вже поставлений у Туреччину газ. (Утім, росіяни самі винні - обіцяли знизити ціни на газ хоча б для "Боташ", але не зробили цього. Тепер довелося.) При цьому є відчуття, що турки ще зовсім не закінчили торг, і список потрібних їм поступок поповниться.
Туреччина для "Газпрому" дуже складний партнер. До того ж Анкара активно працює у перетворенні країни на новий регіональний хаб і аж ніяк не на лише російському газі (рис. 2). Уже проклали азербайджанську гілку, на черзі Ірак і (незважаючи на опір США) Іран.
Південну гілку ми взагалі проморгали. Майже всі сили йшли на протидію "Північному потоку". Впливати на Туреччину ми з самого початку мало могли, тож цей напрямок був низькопріоритетним. Та і обсяги на "Північному потоці" разів у два більші. Знову ж таки відрядження співробітників у Брюссель - масніше й приємніше (для України це цілком фактор).
У результаті робота з тими ж країнами - партнерами Туреччини (Сербією, Болгарією, Балканськими країнами та Італією) велася мляво. Рятує, втім, що вони самі "добре справляються": там гризня й суперництво за право качати російський газ.
На виході вже зрозуміло, що до кінця 2020 р. ніякої нової інфраструктури від турецького кордону не побудують. Тож доля другої гілки не безхмарна. Плюс поява азербайджанського газу теж цілком собі фактор. Так, з першою гілкою терміни її здачі (це лише 180 км суходолом), визначені на кінець 2019-го, побічно висвічують проблеми. Там ще не все ясно з ділянкою, викупом землі, низкою інших нюансів.
Окрім того, це засіб тиску сторін. Анкару насамперед хвилює перша гілка (для себе), після її пуску інтерес до другої помітно впаде. Звідси й прагнення Москви синхронізувати їх запуск. І все це з усмішками й розповідями про вічну дружбу. Це Схід, і дуже тонкий…
Повторю, південний напрямок у сенсі уваги у нас недопрацьований. Це питання і до МЗС, і до "Нафтогазу". На Балтиці ми явно вступаємо у фазу ар'єргардних боїв (хоча боротися можна й треба), при цьому продовжувати ігнорувати південний напрямок не варто, - там ще багато можна зробити, хоча б по зсуву строків. Можливості є: у регіоні клубок взаємовиключних інтересів. Так, складно, так, це не затишний Брюссель. Але хто вам, хлопці, обіцяв казку?
Як і очікувалося, Європа Європою, але вигрібати нам доведеться здебільшого самим. В Україні ж тим часом суцільні ігри й перетягування (а часто і його попутне перепилювання) каната. Країна завішана бігбордами з обіцянкою знизити ціни на газ удвічі - "тільки виберіть". Причому реально в найкращому разі знизять хоча б на кілька місяців, благо, час буде літній.
А у "Нафтогазу" при пропозиції назвати собівартість українського газу (жодного разу не секретну) починається істерика й розповіді, що такого звіра в природі взагалі не існує. При цьому її щорічно розраховують і навіть у відкритих звітах відображають. Але справа навіть не в собівартості, а в тому, що свого газу, як і раніше, мало. Замість планованого до 2020 р. ривка у видобутку на 30% добре, якщо буде плюс 5–10%.
Причин багато, і основна - повне розбалансування дій державних і місцевих органів влади, плюс банальна жадібність, бажання нажитися на перепродажу родовищ тощо. А от послідовної методичної політики точно не спостерігається, хоча часу лишається дедалі менше.
Нинішній ситуації з транзитом жити залишилося рівно один рік. Потім світ зміниться, і не в кращий бік. Ми можемо більш-менш впливати на темп змін, але не зупинити їх. Власне, світ змінюється давно. Так, ситуація двадцятирічної давності з транзитом більш як 90% російського газу через Україну закінчилася в "нульових" роках, зараз завершується період із транзитом приблизно половини вищезгаданого обсягу.
Це погано, несправедливо, політично мотивовано, заохочує агресора і… відбувається прямо на наших очах. Можна плакати, але нам із цим усе одно жити й працювати.
У найближчі кілька років ми або різко наростимо видобуток газу, виконавши горезвісну програму 20/20, нехай і на три-чотири роки пізніше. Або… Або буде дуже погано. Поки що у нас завал щодо темпів приросту видобутку газу в Україні, і його треба витягати.
Центральний апарат НАКу вміє задорого наймати ефективних іноземних юристів (на виході перемога в Стокгольмі) і значно гірше працювати усередині країни (провал з "Укрнафтою"). Ну й судитися зі своїм головним і поки що єдиним акціонером - Кабміном (це, безумовно, ноу-хау). Хоча там прекрасні всі сторони.
Звичка НАКу навішувати на всіх, хто дозволить засумніватися в її одвічній геніальності, ярлик агентів Фірташа, Кремля стала звичною. Але смішного в цьому небагато. Плюс мутна історія з єврооблігаціями (навіщо вони були потрібні, "Нафтогазу" чітко пояснити так і не вдалося); відверте затягування з поділом функцій (анбандлінг).
На додачу у центрального офісу майже неприкритий конфлікт з керівництвом "Укргазвидобування", насамперед з його очільником Олегом Прохоренком. При цьому видобувники швидше за Прохоренка, який уже в темі, ніж за інвестбанкірів, що лізти у видобуток відверто побоюються.
Букет, що й казати, вражає. І з усім цим набором "треба спробувати злетіти". І все це на тлі виборів, коли найближчий рік усі "рватимуть на собі вишиванки", хто більше вболіває за народ і що йому, палко й ніжно коханому, пообіцяє.
Тим часом кожен день - це плюс три кілометри "Північного потоку-2". Непогано б перед офісом "Нафтогазу" спорудити табло з такими даними. Та й перед Кабміном і Верховною Радою також. Можна коштом "Газпрому" або за рахунок премій за перемогу над ним.