Добігає кінця короткий строк, визначений представниками Єврокомісії для виконання Україною відомих умов підписання в листопаді у Вільнюсі Угоди про асоціацію. У середині травня Єврокомісія має оцінити прогрес, досягнутий нашою країною, і дати рекомендації Раді ЄС, а та, своєю чергою, наприкінці травня ухвалить якесь рішення про подальшу долю цього документа. Вердикт щодо України виноситиметься консенсусом. І в Києві чудово розуміють, від якої країни Євросоюзу головним чином залежить, скажуть нам "так" чи "ні". Тому в переддень проміжних, але досить важливих рішень ми звернулися до Надзвичайного і Повноважного Посла Німеччини в Україні Крістофа ВАЙЛЯ з проханням відповісти на кілька запитань. Пан посол - не любить давати інтерв'ю і доволі стриманий у своїх висловлюваннях. Однак, очевидно, важливість моменту й певне нерозуміння (як мінімум українськими ЗМІ) німецької позиції стали достатньою підставою для нашої бесіди.
- Пане посол, оскільки, як багато хто думає, визначальне слово буде за Німеччиною, чи можете ви вже сьогодні оцінити виконання Україною умов ЄС? Чи готові ви назвати ці дії "рішучими", а прогрес - "відчутним"?
- Німці завжди відчувають себе потішеними, коли їм кажуть, що Німеччина важлива і має вагу.
- І вирішальне слово.
- Я завжди охочіше кажу про відповідальність німців. Німеччина не ухвалює одноособового рішення. Нам ніколи б не спало таке не думку. Після війни ми переконалися, наскільки важливо для політичного та економічного успіху (а я гадаю, що Німеччина є прикладом досить успішного розвитку після жахіття нацистського режиму) дотримуватися принципу консенсусу.
Я великий прихильник суверенної рівності держав. Коли працював у секретаріаті НАТО, я високо оцінив те, що в Раді альянсу держави мали рівний голос, а всі рішення ухвалювалися на основі консенсусу. В Європейському Союзі трохи інші правила, і, відповідно до Лісабонського договору, є питання й сфери, рішення в яких ухвалюються кваліфікованою більшістю голосів. Але цей принцип не поширюється на питання, пов'язані із зовнішньою політикою та політикою безпеки. Це означає, що рішення, які стосуються України, повинні ухвалюватися консенсусом. Причому цей консенсус потрібен нам не тільки для схвалення рішення про підписання Угоди про асоціацію. Потім буде потрібна ратифікація документа парламентами 27 держав-членів, а незабаром їх стане 28.
Що стосується виконання Україною рекомендацій ЄС, то не скажу вам нічого несподіваного: звільнення Юрія Луценка було необхідним і важливим кроком. Також, на нашу радість, ми бачимо серйозні зусилля Верховної Ради щодо обговорення та ухвалення так званих євроінтеграційних законів. Ми із задоволенням сприйняли набрання чинності в листопаді новим Кримінальним процесуальним кодексом. Але, гадаю, не варто докладно перераховувати, які ще є очікування в цьому зв'язку. Всі вони були викладені у висновках Ради ЄС на рівні міністрів закордонних справ від 10 грудня. Їхню суть ви також знайдете й у заяві, ухваленій у лютому на саміті Україна-ЄС. Це й очікування, пов'язані з критикою та рекомендаціями спостережної місії ОБСЄ на минулих парламентських виборах; і пов'язані з реформою судової системи в Україні й, насамперед, з ухваленням нового закону про прокуратуру. У спільній заяві за підсумками саміту було названо й третій напрям: лідери висловили повну підтримку місії Кокса-Квасневського, включаючи "необхідність знайти рішення судових справ, які викликають особливу стурбованість".
- Але критерії оцінки досягнень України доволі розпливчасті. Неясно, що вважатиметься "рішучими діями" й "відчутним прогресом". Українська сторона може визначити таким менший обсяг роботи, ніж Євросоюз. Є небезпека різночитання, точніше "різновимірювання" українських успіхів. Що вважатиметься достатнім, а що - необхідним?
- Як на мене, самі по собі завдання позначено точно.
- А що ви думаєте про зміну виборчого законодавства? Останнім часом в Україні заговорили і про можливий референдум, і про двопалатну Раду, і про вибори президента в парламенті.
- Думаю, що українська Конституція дає відповіді на ваші запитання.
- Недавнє висловлювання канцлера Німеччини Ангели Меркель щодо України й можливості підписання Угоди про асоціацію з ЄС викликало великий резонанс у Києві. Оскільки різні ЗМІ по-різному трактували слова пані Меркель, не могли б ви навести її точну цитату й пояснити, чи насправді канцлер Німеччини вже винесла свій вердикт, і він такий, як його сприйняв багато хто в нашій країні: Україна не готова, і тому в листопаді у Вільнюсі Угода підписана не буде.
- Ні, це не так. Слова канцлера про Україну прозвучали в Берліні на спільній прес-конференції з її естонським колегою, паном Ансіпом, який побував за кілька днів до цього в Києві. Відповідаючи на одне із запитань журналістів, вона сказала дослівно таке: "Не слід усе це так одновимірно пов'язувати: мовляв, оскільки справу Юлії Тимошенко не вирішено, Угода про асоціацію не може бути підписана. Свого часу ми перевіримо, чи виконано низку наших умов (загалом ідеться про принципи правової держави, про питання прав людини, громадянські свободи загалом і демократичні процедури), і чи є передумови для укладання Угоди про асоціацію, точніше, для ратифікації цієї угоди, але спочатку - для її підписання. Це необхідно буде з'ясувати. Але це необхідно не сьогодні. Є низка проблем з Україною. Одна з тем - це Юлія Тимошенко, безперечно. Але це не єдина тема. Ми хочемо зробити Україні пропозицію щодо тіснішої прив'язки до Європейського Союзу. Це також зміст нашого Східного партнерства. Тому ми й надалі заохочуватимемо Україну виконувати необхідні для цього передумови".
Канцлер, по суті, повторила позицію федерального уряду, яка давно відома й повністю відповідає рішенням Європейського Союзу. Пані Меркель теж каже: ми хотіли б наблизити Україну до Європейського Союзу, тому й надалі заохочуватимемо її виконувати потрібні для цього передумови.
Ми стежили за реакцією в українській пресі й не могли зрозуміти, чому українські журналісти вирішили, що в Берліні вже ухвалили якесь рішення - у тому чи іншому напрямі.
- А коли в Берліні ухвалюватимуть рішення підписувати чи не підписувати угоду з Україною? Це відбудеться до парламентських виборів у Німеччині чи вже після них? До слова, чи буде "українське питання" хоч якоюсь мірою одним із чинників передвиборної кампанії у вашій країні?
- Протягом останніх років, точніше, з моменту закінчення холодної війни, ми можемо констатувати таке. Загалом значення зовнішньої політики на виборах упало. Пам'ятаю, досягши 18 років, я вперше отримав право голосувати на виборах. Це було 1972 р. Однією з визначальних тем тих виборів була східна політика Віллі Брандта. Сьогодні ситуація інша. Звичайно ж, війни на Балканах і в Іраку, арабська весна чи жахливі події в Сирії відіграють роль для наших людей, але не є вирішальними для результатів виборів. Що справді продовжує відігравати роль, так це те, що ми називаємо європейською політикою. Але це вже, по суті, не зовнішня політика. Гадаю, що для громадян нашої країни під час виборів у вересні відіграватимуть роль події, які мали місце в Європі.
- А Україну ваші співгромадяни відносять до Європи?
- А ви думаєте, що німецькі громадяни шукають місце України на карті десь у Латинській Америці чи Африці?
- Хочеться сподіватися, що ні.
- Не треба бути послом Німеччини в Україні, щоб сказати: звичайно ж, ні. Хоча не можу не сказати, що з болем у серці я б бажав, щоб німці, причому не тільки ті, які цікавляться зовнішньою політикою, знали б про Україну все-таки більше.
Але маю зазначити, що останній чемпіонат Європи з футболу 2012 р. позитивно вплинув на уявлення мільйонів німецьких громадян про Україну. Хоча ми знову зазнали поразки, як і на багатьох попередніх турнірах, у грі з італійцями. Німці цінують хорошу організацію. І під час європейської першості все вдалося й дістало позитивну оцінку. Кореспонденти німецьких телеканалів ходили завжди з мікрофонами в руках вулицями міст і поблизу стадіонів, де проходили матчі німецької збірної. І я не можу пригадати жодного відгуку німецьких уболівальників без похвали українській гостинності. А багато хто взагалі казав: "Україна для нас стала відкриттям".
Хочу розповісти не тільки про німецьких уболівальників, а й про німецьких читачів. Із радістю маю зазначити, наскільки успішна, наскільки живою увагою користується в Німеччині українська література (наприклад, Андрухович, Жадан, Курков). Чому вона має такий успіх? Тому що сприймається в Німеччині як одна з дуже цікавих граней європейського буття. Це свіжий струмінь.
Тож не варто так уже дуже турбуватися про те, що німці шукають Україну десь в Азії.
До речі, у вас дуже хороші посли в Німеччині. Причому я маю на увазі не тільки свого колегу Климкіна, якого дуже ціную. Тисячі українських студентів, живі партнерські зв'язки між нашими містами-побратимами, активний обмін - це все викликає симпатію до вашої країни.
- Приємно чути. Ваші слова вселяють надію, що Німеччина захоче, щоб Україна внесла ще більше свіжих струменів у європейське життя, і скаже "так" підписанню Угоди про асоціацію. Повертаючись до попереднього питання, то коли ж у Берліні ухвалюватимуть рішення?
- (Усміхається) Це я точно можу сказати: рішення буде ухвалено до 28 листопада.
- Скажіть, будь ласка, чи відповідає дійсності інформація, що президентам Коксу і Квасневському вдалося вмовити президента Януковича відпустити Тимошенко на лікування в Німеччину, але та відмовилася від такого варіанта, оскільки він означав би її виключення з активної української політики?
- Брюссель і Берлін дуже вітали помилування Юрія Луценка. Очевидно, що й звільнення Юлії Тимошенко усунуло б величезну перешкоду на нашому спільному шляху до Вільнюса.
- Нам також розповідали, що відпустити Тимошенко в Німеччину Януковичу пропонувала і пані Меркель на їхній останній (уже досить давній) зустрічі.
- Німецькі лікарі, які регулярно приїжджають до Харкова для обстеження та лікування пані Тимошенко, кілька разів пропонували продовжити її лікування в Берліні. Федеральний уряд завжди підтримував їхню роботу.
- Чи буде достатньо для ухвалення позитивного рішення про підписання Угоди про асоціацію виконання Україною практично всіх рекомендацій Євросоюзу, крім звільнення Ю.Тимошенко з ув'язнення?
- Повернімося ще раз до того, що сказала федеральний канцлер: "Є низка проблем з Україною, одна з тем - це Юлія Тимошенко, безперечно. Але це не єдина тема".
Наші інтереси зустрілися на тисячі семистах сторінках Угоди про асоціацію. Дуже великі спільні інтереси. Документ уже парафовано, тобто погоджено остаточну редакцію тексту. Керуючись інтересами Німеччини і Європейського Союзу, я б дуже хотів, щоб ця Угода була підписана в листопаді 2013 р.
Часто доводиться чути: "Вони поводяться так, наче Угода про асоціацію є подарунком для України". Ні. Цей документ - конденсат спільних інтересів.
Хотів би також повернутися до питання, чи сприймають німці Україну як європейську країну, а українців - як європейців? Угода визначає легітимне місце України в Європі на цей момент. Тому без надмірного пафосу можна сказати, що ця Угода доленосна для України. Ну, і для нас.
Адже для того, щоб продовжувати йти європейським шляхом розвитку, Україні потрібні реформи і модернізація. А в них саме й полягає суть цієї Угоди. Поглиблена і всеосяжна зона вільної торгівлі - дуже важлива складова частина документа. Вона, як і політична частина договору, дасть потужний поштовх Україні для подальшого розвитку. Я переконаний, що цей документ стане інвестиційною програмою такого масштабу, якого Україна не бачила досі. А разом з капіталом прийдуть нові технології, нові робочі місця, а насамперед - конкурентоспроможність. Чому в країну прийде більше капіталу? Тому що почнуть діяти нові, європейські стандарти, і буде створено нові рамкові умови, що викликають довіру інвесторів і зумовлюють приплив капіталу.
Німеччина в Україні має важливі економічні інтереси. Але коли я сьогодні розмовляю з німецькими підприємцями, думаю, ви здогадуєтеся, що вони критикують і чого побоюються - наприклад, опинитися в українському суді…
Однак повернімося до Угоди. Вона є фактично визнанням європейської належності України. Що аж ніяк не виключає, що в майбутньому Україна може мати прекрасні відносини, у тому числі й економічні, з Росією. Наприклад, для Німеччини Росія є ринком, значення якого постійно зростає. У нас дуже хороші економічні відносини з цією країною. До речі, чому Україна, яка реформуватиметься завдяки Угоді про асоціацію, не могла б стати більш цікавим ринком і для Росії?
З 1994-го по 1997 р. я працював у посольстві Німеччини у Варшаві. У Польщі тоді була нервова обстановка, пов'язана з питанням, чи стане Польща членом НАТО і ЄС. Не маючи на увазі вступу України в ці організації, хотів би звернути увагу на один факт. Усі тогочасні польські уряди дотримувалися європейського вектора. І подивіться, що стало з Польщею. Хто б міг тоді подумати, що ця країна стане сьогодні своєрідним якорем і політичної, і економічної стабільності в Європі? І подивіться на нинішні економічні відносини між Польщею і Росією. Не бачу причин, чому б Україна не могла стати настільки ж успішною країною, як і Польща.
- Ви далеко не перший іноземний посол, який працював раніше в Польщі і закликає українців іти за успішним прикладом наших сусідів - поляків. Їхня історія успіху справді гідна наслідування. Але я, у свою чергу, також хотіла б закликати вас наслідувати приклад наших польських друзів, які переконують Євросоюз підписати Угоду про асоціацію з Україною без усіляких попередніх умов. Якщо всі, як і ви, переконують нас, що Угода - це програма широкомасштабних реформ і модернізації нашої країни, в яких зацікавлені як Україна, так і Євросоюз, то чому Україні можуть відмовити у настільки дієвому інструменті перетворень? Навіщо висувати якісь попередні умови для підписання "програми реформ"?
- Тому що не йдеться про банальну угоду про зону вільної торгівлі. У цьому документі мова і про політичну асоціацію. Ми хотіли б мати в особі України партнера, який дотримується європейських цінностей.
Знаєте, наші рекомендації, виконання яких має стати передумовою для підписання, цілком посильні для будь-якої європейської країни. Крім того, вам і після виконання цих рекомендацій, після підписання залишиться ще багато роботи - реалізація сотень сторінок Угоди. Хіба ЄС вимагає від України чогось непосильного і неможливого? Я вважаю, що наші очікування звичайна річ, якщо говорити про підписання угоди, яка за своїм масштабом і глибиною не має аналогів в історії відносин Європейського Союзу з третіми країнами.
Україна сама визначила свій європейський вибір, ухваливши відповідний закон. Причому не йдеться про дуже складні питання на кшталт скасування нетарифних обмежень, мит тощо. Йдеться про цілком визначені політичні кроки. Вважаю, що держава, яка бажає асоціюватися з Європейським Союзом, у змозі виконати ці дії.
- Останнім часом дедалі частіше лунає запитання: чи має Євросоюз і, зокрема, Німеччина план "Б" на випадок, якщо в листопаді Угоду з Україною не буде підписано?
- Хотів би відповісти в часовому вимірі і нагадати, що відбудеться у наступні три роки. Ваша країна найпізніше через рік опиниться у виборчому режимі. Потім відбудуться вибори в Європарламент. Після цього буде вже інший склад Єврокомісії. Мине багато часу, перш ніж у нас знову накопичиться політична енергія, щоб з такою самою активністю взятися за тему відносин ЄС і України.
- Тому я й поставила попереднє запитання.
- Говорячи про план "Б", ви маєте на увазі, що десь у резерві у нас є ще якась угода, покладена в шухляду столу про всяк випадок?
- Я знаю, що в "шухляді" нічого немає, тому й цікавлюся, як Євросоюз у найближчі кілька років вибудовуватиме відносини з Україною і впливатиме на її політику, якщо в листопаді Угоду про асоціацію не підпишуть.
- А можна для різноманітності поставити запитання вам? Чи є план "Б" в України?
- Про всю Україну сказати не можу, а ось у Віктора Януковича, імовірно, такий план є - це Митний союз.
- Зараз дуже важливий, зі стратегічного погляду, час для обох партнерів - це шлях, що веде нас до саміту у Вільнюсі. Я не хотів би думати, що на цьому шляху залишаться бар'єри, які завадять нам підписати Угоду про асоціацію. Немає ніякого ерзацу, ніякого замінника для цієї Угоди - ні в реальності, ні в головах. Принаймні для мене. А без оптимізму ні ви у своїй професії, ні я у своїй не зможемо робити нашу роботу добре.