Нещодавно Володимир Зеленський позбавив громадянства трьох громадян України через наявність у них, можливо, подвійного громадянства. Йдеться про Вадима Альперіна, Араїка Амірханяна та Олександра Єрімічука.
Зазначений указ президента пов’язаний з його іншим указом №140/2021 від 04.04.2021 року «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 квітня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» проти осіб, визнаних контрабандистами за результатами проведеного спецслужбами розслідування.
Палкі обговорення новини в суспільстві досі тривають і небезпідставно. По суті, президент створює новий правовий прецедент в Україні.
На сьогодні в нашій країні існують амбівалентність і хиткість принципу єдиного громадянства через дві суперечливі статті Конституції — статтю 4 (в Україні існує єдине громадянство) та статтю 25 (громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство). А Закон «Про громадянство України» вказує, що добровільне набуття громадянства іншої держави є підставою для втрати (припинення) українського громадянства. Тобто законом зазначається підстава, а не обов’язок особи добровільно припинити громадянство України.
Виходить, Україна формально не визнає подвійного громадянства, але фактично не забороняє його. А також відсутній спеціальний правовий механізм щодо регулювання процедури втрати громадянства України. До речі, саме президентом Володимиром Зеленським було ініційовано законопроєкт, який передбачає подвійне громадянство. Зазначена ініціатива якраз мала на меті вирішення наявних правових колізій. Але в середині 2020 року законопроєкт було знято з розгляду, і ставлення Банкової до цієї проблеми, очевидно, змінилося, причому з погляду права — не на краще.
Різка зміна думки президента та вибірковість його указу про припинення громадянства неабияк здивували суспільство та викликали запитання: а хто тоді наступний?
Усі розуміють, що в Україні набагато більше громадян з двома і більше паспортами. Крім того, далеко не всі країни надають офіційні довідки про подвійне громадянство, тож навіть визначення цих людей — проблема для держави. Наприклад, довідки про подвійне громадянство не надаються такими країнами, як Ізраїль, Румунія, Угорщина, і саме їх нерідко обирають українці для отримання другого паспорта.
Крім цього, не менш важливим є статус, в якому опиняється особа з подвійним громадянством після припинення громадянства України. Адже саме від статусу залежатимуть можливі наслідки втрати цього статусу, наприклад, чи зможуть органи державної влади видворити таку особу за межі країни.
Так от, після припинення громадянства України наш «колишній» громадянин набуває статусу іноземця. А значить, по-перше, до нього застосовується Закон «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», по-друге, особа-іноземець має такі ж самі права та обов’язки, як і громадянин України, крім винятків, прямо визначених законом. Наприклад, до таких винятків належить право обирати та бути обраним до органів державної влади й місцевого самоврядування.
Обґрунтованим було б застосування до зазначених осіб аналогії положення норм частини 17 статті 4 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Вона говорить про те, що іноземці, які до прийняття рішення про припинення громадянства України постійно проживали на її території і після прийняття рішення про припинення громадянства України залишилися постійно проживати на її території, вважаються такими, які постійно проживають у нашій державі, і зазначене є законною підставою для їх перебування на території України.
Тобто людина, яка втратила українське громадянство через наявність у неї подвійного громадянства, автоматично набуває статусу іноземця. Далі, якщо така особа до прийняття рішення про припинення її громадянства постійно проживала на території України, має сім’ю, тісні соціально-культурні зв’язки з Україною та має намір продовжувати тут проживати, вона повинна набути усіх законних підстав для перебування на території України та не може бути видворена за її межі. Більш того, така особа-іноземець має законне право поновити громадянство України в порядку та на підставах, визначених Законом «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Отже, здебільшого після втрати українського паспорта для людини мало що зміниться взагалі.
Окремо варто звернути увагу і на правове підґрунтя підстав для позбавлення громадянства. У цьому випадку йдеться про наявний факт розслідування СБУ, відповідно до якого діяльність Альперіна, Амірханяна, Єрімічука має ознаки контрабандистської діяльності. Але факт доведеності їх вини та притягнення до відповідальності має встановлюватися в судовому порядку, чого ще не було. Отже, логічними у цьому разі є питання можливої політизованості президентського указу щодо вибіркового кола осіб, та ще й без очевидних правових наслідків для них.
Європейська судова практика з розгляду справ про громадянство не містить однозначної позиції, оскільки вирішальне право на набуття та припинення особою громадянства належить до національної внутрішньої юрисдикції країн. Проте Європейська конвенція про громадянство, яка ратифікована Верховною Радою України, містить принцип, за яким жодна особа не може бути безпідставно позбавлена громадянства. Зазначене встановлює обов’язок для країн приймати обґрунтовані рішення, які належним чином доводили б підстави для такого рішення.
Незрозумілими є дії РНБО. Наприкінці лютого Рада з нацбезпеки та оборони доручила Кабміну розробити законопроєкт про подвійне громадянство. Як зазначив секретар РНБО Олексій Данілов, новий законопроєкт не передбачає обов’язку для громадянина України відмовлятися від подвійного громадянства, якщо така особа не планує висувати свою кандидатуру на посаду в державному управлінні. В такому разі виникає наступне запитання: а навіщо тоді до прийняття нового закону указами президента позбавляти громадянства?
Відкритих питань стосовно цього указу та подальших його наслідків чимало. Однак головне з них таке: чи такі дії президента мають на меті закласти фундамент нового законодавчого проєкту в рамках цілої країни або ж варто і надалі очікувати лише подібних вибіркових рішень щодо окремих осіб?