Каменем спотикання стало питання про право на культові споруди як державне майно - кому і на яких підставах воно має належати? Патріотична громадськість, низка політичних сил у діях керівництва Почаївської лаври та окремих державних реєстраторів убачають підступну зраду, бажання надовго закріпити нинішній статус лаври та її підпорядкування Українській православній церкві. Щоб не спровокувати непередбачуваних дій, не допустити силового захоплення святині, депутати Тернопільської облради днями навіть звернулися до керівництва МВС із проханням забезпечити цілодобову охорону лаври силами Національної гвардії. А звинувачені у зраді відповідають: "Ми нічого протизаконного не вчинили…"
Задля збереження, ефективного використання, ремонту, реставрації пам'яток культурної спадщини в містах Кременці та Почаєві Кабмін іще 2001 року створив Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник. Невдовзі після того, у листопаді 2002-го, тодішній Державний комітет будівництва та архітектури (Держбуд), до сфери управління якого увійшов заповідник, за рішенням комісії передав шість споруд Почаївської лаври - Успенський і Троїцький собори, Монастирські келії, Архієрейський будинок, Дзвіницю і Надбрамний корпус - на баланс новоствореної установи. Мета тих дій видавалася державницькою: нехай заповідник опікується збереженням, відновленням пам'яток і наглядає за їх використанням!
Однак у грудні 2003 року Держбуд уклав із Почаївською лаврою договір про безоплатне користування усім комплексом споруд Почаївської лаври строком на 49 років - до 1 січня 2052 року. Цей документ чинний донині. Проте пункт договору про строк користування приховує підступний момент, який спровокував ланцюгову реакцію правових порушень. Юрист заповідника Ігор Деревінський переконує, що згідно із чинним на момент підписання договору Цивільним кодексом УРСР від 1963 року, строк безоплатного користування майном не повинен був перевищувати одного року, а отже, договір, укладений на значно триваліший строк, вважається укладеним на один рік (ст. 325). Тобто такий договір мали би щороку переукладати. Та навіть згідно із Цивільним кодексом України в новій редакції, який набув чинності 1 січня 2004 року, договір на право користування нерухомим майном, укладений на строк не менше ніж три роки, підлягає державній реєстрації (ст. 794)… А договір між Держбудом і Почаївською лаврою не має державної реєстрації і досі…
Із тих далеких подій згадаємо ще одну важливу. У липні 2003 року Кабмін прем'єр-міністра Януковича ухвалив розпорядження про вилучення згаданих шести будівель зі складу заповідника. Та найцікавіше було попереду. Урядове розпорядження ніхто й не думав виконувати: не створювали ніяких комісій, не складали актів приймання-передавання згаданих шести пам'яток. Вони як були на балансі заповідника, так і залишаються донині. А в жовтні 2011 року заповідник з усіма згаданими об'єктами було передано до сфери управління Міністерства культури.
Після втечі Януковича, для якого Почаївська лавра стала місцем піару та збиранням голосів вірян, керівництво Кременецько-Почаївського історико-архітектурного заповідника почало готувало документи для реєстрації права державної власності на ці шість пам'яток в особі Міністерства культури. Як видно з листування між заповідником і Почаївською лаврою, верхівка Почаївської лаври довго зволікала з виготовленням технічних паспортів на три з шести пам'яток (ці документи потрібні для реєстрації права державної власності), щоб працівники Кременецького районного бюро технічної інвентаризації не прибули на місце для обмірювання цих об'єктів. Мотивація духовенства була не вельми оригінальною: чого витрачати державні кошти, лавра виготовить техпаспорти за власні. Та зрештою інвентарбюро потрібні роботи виконало, і в липні цього року всі шість техпаспортів були готові.
Заповідник отримав довіреність від Міністерства культури, щоб подати документи для реєстрації права державної власності на згадані шість культових споруд, які нині фактично перебувають у користуванні Почаївської лаври. А далі виникли не зовсім зрозумілі колізії. Державний реєстратор Почаївської міськради Роман Рожко прийняв у Кременецько-Почаївського заповідника ці документи 13 вересня, проте вніс заяви до відповідної бази даних аж через 11 днів - 24 вересня. Свої дії він пояснив тим, що потрібно було отримати з Фонду держмайна відомості про те, чи є ці споруди об'єктами права державної власності, а ще - належало проконсультуватися з Міністерством юстиції, як діяти, бо релігійна тема надто делікатна. Минали дні, а заповідник не отримував рішення держреєстратора за поданими заявами.
А тим часом духовенство Почаївської лаври, знаючи, що наближається дата проведення Священного синоду Вселенського патріархату(9-11 жовтня), на якому можуть бути ухвалені епохальні рішення про майбутнє українського православ'я, і усвідомлюючи, що триває підготовка до надання Томосу про автокефалію Православної церкви в Україні, вирішило бодай трохи зіграти на випередження…
А далі сталося чи не найцікавіше. Громадянин Михайло Подородний, отримавши благословення і довіреність у настоятеля Почаївської лаври митрополита Володимира (Мороза), подає 27 вересня заяву на реєстрацію права користування на ці шість об'єктів за Почаївською лаврою. І державний реєстратор КП "Струсівське" Струсівської сільської ради Теребовлянського району Андрій Яремко майже блискавично, через півтори години після подання заяви уповноваженою особою, реєструє право користування на згадані споруди! Він вчиняє свої дії на підставі згаданого договору між Держбудом і Почаївською лаврою від 12 грудня 2003 року, акта приймання-передавання об'єктів, розпорядження Кабміну від 17 липня того ж року…
- Як державний реєстратор я вчинив законні і обґрунтовані дії, - розставляє акценти в розмові зі мною держреєстратор Андрій Яремко. - Почаївська лавра подала всі необхідні документи, я перевірив їх і зареєстрував право користування на шість об'єктів за Почаївською лаврою. Договір на право безоплатного користування всім комплексом культових споруд, укладений 2003 року між Держбудом і лаврою, діє до 2052 року. Він ніким не скасований. У даний час ніхто не забороняє конкретному державному органу зареєструвати за собою право державної власності на споруди Почаївської лаври. Бо право власності і користування - два різні права, які не суперечать одне одному.
Директор Кременецько-Почаївського історико-архітектурного заповідника Вадим Микуличин переконує, що в реєстраційних документах допущено низку істотних юридичних порушень.
- Розпорядження Кабінету Міністрів від 17 липня 2003 року №438-р, на яке посилається держреєстратор Андрій Яремко, не може бути підставою для реєстрації права користування цими шістьма об'єктами, бо воно стосується лише вилучення їх зі складу заповідника. Крім того, у реєстраційних документах вказано неналежного орендодавця - Держбуд, якого давно не існує, він був реорганізований у Міністерство регіонального розвитку та будівництва ще 2005 року. Але найкумедніше те, що замість коду ЄДРПОУ Держбуду реєстратор вніс код… заповідника. Усі шість об'єктів зареєстровано на підставі однієї заяви Почаївської лаври, а мали би бути подані шість окремих заяв, бо виготовлено шість техпаспортів на ці об'єкти. Йдемо далі. Закон "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (п. 3 ст. 18) і постанова Кабміну про порядок реєстрації цих прав (п. 13) від 25 грудня 2015 року №1127 вимагають від державного реєстратора розглянути заяви, зареєстровані в базі даних, у порядку їхньої черговості. І наступна заява має розглядатися після прийняття рішення щодо попередніх заяв або відмови в реєстрації за результатами їх розгляду… Цих вимог законодавства не дотримано. Заповідник дістав відмову в реєстрації аж 31 жовтня - на підставі того, що вже зареєстровано інше речове право - користування. Державний реєстратор пан Яремко розповідає в інтерв'ю телеканалам, що не бачив у базі даних шести заяв заповідника, зареєстрованих на три дні раніше (24 вересня), ніж заява Почаївської лаври. Насправді він їх бачив, бо сам сформував реєстраційну відомість, що підтверджують його прізвище, ім'я та по батькові під нею. І найгрубіше юридичне й логічне порушення, яке вчинив цей державний реєстратор, - реєстрація права користування об'єктами може відбуватися лише після реєстрації основного права - власності. Тоді власник надає об'єкт у користування, бо право користування похідне від права власності…
Днями керівництво заповідника надіслало до Міністерства юстиції скаргу на дії державного реєстратора Андрія Яремка, але на момент написання статті вищий орган юстиції ще не відреагував на це звернення.
Здавалося б, у реєстраційних діях немає нічого крамольного. Будівлі, якими нині користується Почаївська лавра, нікуди не переходять, держава як орендодавець не втрачає можливості в напружені чи драматичні моменти міжконфесійних відносин заявити про свої права на своє ж майно. Але, як на мене, недавньою реєстрацією права користування створено прецедент, коли найбільша в Україні релігійна конфесія - УПЦ відгороджує себе від інших, намагаючись ізолювати використовуване нею державне майно, щоб не передавати його майбутній помісній православній церкві. Тож неозброєним оком видно, наскільки складним буде об'єднання православних церков в Україні.