З початку року в Україні піднялася третя хвиля передачі Почаївської лаври у власність УПЦ. Громадськість, небайдужа до долі цієї визначної релігійної пам'ятки, не сумнівалася, що дві попередні - безрезультатні - спроби її приватизувати, матимуть продовження. Адже боротьбу двох позицій - "повернення незаконно відібраного у церкви майна" та "зазіхання Московського патріархату на національні святині українців" - вдало використовують політики під різними партійними прапорами. Це боротьба якщо не за прирощення, то бодай за утримання свого електорату. А для чинної влади реанімована тема Почаївської лаври - чергова нагода частково відволікти увагу населення від болючих проблем в економіці...
Важко побачити іншу логіку в діях народних депутатів-регіоналів Юрія Мірошниченка, Андрія Шипка, Віталія Хомутинніка, Сергія Буряка, Артема Пшонки, Дмитра Шенцева, комуністів Олександра Голуба та Ольги Левченко, які під завісу минулого року зареєстрували у Верховній Раді законопроект №1161 "Про внесення змін до деяких законів України" (щодо повернення культових споруд релігійним громадам). Автори ініціативи посилаються на європейські стандарти: "...повернення об'єктів культурної спадщини у власність релігійних громад сприятиме виконанню обов'язків та зобов'язань України, що випливають з її членства у Раді Європи. Відповідне рішення щодо необхідності повернення церковного майна прийнято Парламентською Асамблеєю Ради Європи 2005 року". Тож, напрошується висновок, Україна повинна виконувати вимоги поважної міжнародної організації, щоб не бути вкотре підданою суворій критиці та уникнути загрози виключення з Ради Європи.
У цій законотворчості - нічого нового. Торік у січні група депутатів ВР попереднього скликання, серед яких дві знайомі особи - Дмитро Шенцев та Олександр Голуб, подала на розгляд парламенту законопроект №9690. Тоді було запропоновано провести ширшу ревізію релігійних пам'яток, які не підлягають приватизації. В чергу на передачу у власність УПЦ поставили дві лаври - Києво-Печерську і Почаївську - та два собори у Кременці - Богоявленський і Святомиколаївський. Обґрунтування документа - аналогічне наведеному вище. Текст і підтекст проекту церковної реституції просто-таки "сурмили": його автори просунулися далі, ніж у 2011 р.: тоді Юрій Бут і той-таки Дмитро Шенцев, законопроектом №9105 пропонували всього-на-всього "відновити порушені радянською владою права церкви". Вони не будували "планов громадье", а віддавали на приватизацію лише Почаївську лавру.
"Вдосконалений" законопроект народився в січні 2012 р., коли наближалися парламентські вибори. Потрібно було здобувати прихильність вірних УПЦ. Та чи отримали провладні партії якісь бали в результаті тієї ініціативи, ми не знаємо, але втрати були очевидні.
Протести громадськості, насамперед Тернопілля, звернення місцевих депутатів до президента, Кабміну, Верховної Ради з проханням не допустити ухвалення двох попередніх законопроектів відіграли свою роль. Законопроект №9105 автори відкликали, а наступний - №9690 - узагалі не включили до порядку денного роботи Верховної Ради. Ініціатори приватизації визначних релігійних храмів, окрім іншого, отримали ще й негативний висновок Головного науково-експертного управління Верховної Ради, датований травнем 2012 р. Суть його зводиться до того, що законопроект №9690 створює правову колізію: Кабмін буде наділено повноваженнями передавати пам'ятки національного значення, а Рада міністрів Криму, обласні державні адміністрації, Київська та Севастопольська міські адміністрації - пам'ятки місцевого значення у безоплатне користування або у власність релігійних організацій. Це означає, що може змінитися статус не тільки культових будівель та майна, а взагалі об'єктів культурної спадщини! І науковець чи турист уже не матиме доступу до визначних історико-культурних об'єктів, які є загальнонаціональним надбанням.
На жаль, згадане управління Верховної Ради ще не встигло належно оцінити зменшену копію - законопроект №1161. Але патріотична громадськість уже захвилювалася. Її обурює спроба повернути культове майно, а саме комплекс будівель Почаївської лаври, лише одній конфесії - УПЦ, нехай і найчисельнішій в Україні. Звернення до найвищих державних органів із приводу "недопущення приватизації національної святині українського народу" - Почаївської лаври - днями ухвалили депутати Кременецької міської ради. Аналогічне рішення підготовлено і в Тернопільській облраді.
Третя хвиля приватизації Почаївської лаври - це, як на мене, вдавана демонстрація владою прагнення виконувати зобов'язання перед Радою Європи, спроба відбілити свій імідж перед цією міжнародною організацією в час згортання свободи слова, проведення далеко не прозорих парламентських виборів, переслідування політичних конкурентів. Як слушно зауважив депутат Тернопільської облради Степан Барна, "влада спрацювала на випередження, щоб не допустити включення об'єктів Почаївської лаври до списку культурної спадщини ЮНЕСКО".
Та, поза сумнівом, реанімована тема Почаївської лаври нагадує такий собі громовідвід: адже економічних проблем у країні - хоч греблю гати, а на заході України, до всього, ще й протестні настрої сильніші, ніж на півдні чи сході України.
Але громовідводи теж мають здатність виходити з ладу.