Віктор Володимирович мені нагадує ведмедя-шатуна.
Блукає лісом звір-одинак, сильний, досвідчений, нещадний. Не спиться йому, не вкладається хижак на заслужений відпочинок. Чому? Наука називає різні причини. Чи то голодний - не наївся досхочу за відведений для цього час. Чи то нарвався на мисливців-невдах - з місця клишоногого зігнали, але здобути звіра не змогли, пішов неквапно, а наздоганяти побоялись. Чи то сам відчув небезпеку, полишив ненадійний барліг, а нового не знайшов.
І ніхто зустрічі з такою твариною не радий. Мисливець ризикує перетворитися на здобич, родич - на корм. Читав колись, що голодні шатуни із задоволенням пожирають собі подібних, вишукуючи барліг з побратимами, які безтурботно собі сопуть. А після трапези деякі ведмедики не гребують розташуватися на відпочинок в осиротілих норах просто на останках…
Ну от чого, здавалося б, Медведчукові не вистачає? Гарний будинок у Криму, красуня-дружина в офшорах до п'ят, - чого ще треба, аби зустріти політичну старість?
Але досвідчений хижак зголоднів за живою політикою. І мисливців чує, - пальці не на курках, але й стволи не в чохлах. Ну, а затишний барліг у Сімеїзі нікуди не подінеться.
От тільки навіщо людині, чия доля - самотність у зграї, знадобилося членство в чужій ватазі? До чого пафосно-потішний захід у "За життя", де навіть Рабіновичу з Мураєвим тісно? Самолюбство полоскотати? Навряд чи. Невідповідний розмір для задоволення настільки масштабного марнославства. Занурення головного інтригана країни в публічне політичне життя, найімовірніше, частина плану. Кремлівського проекту "Шатун". Точніше, "Ведмідь-шатун".
Орієнтовані на Москву політичні еліти (на думку ясновельможних панів з Білокам'яної) ніяк зі сплячки не вийдуть - час ікла оголювати, а вони все лапу смокчуть. Ліниво сваряться між собою, мляво покусують владу. Так владу не беруть.
Щоб розворушити цей сонний барліг, і знадобився звір, сильний, досвідчений, нещадний. І він у нього хутенько вліз, оголивши у вітальному вишкірі міцні ікла.
Примусовий добір
Із чого, очевидно, виходять у Білокам'яній?
По-перше, там вважають (безпідставно чи ні, зараз сперечатися не станемо): потенційний електорат соціально близьких Кремлю сил становить не менш як третину від загальної кількості виборців України.
Цього недостатньо, щоб провести повністю лояльного Москві президента. Але за правильно продуманої гри достатньо, щоб вивести "свого" кандидата у другий тур. А це, у свою чергу, гарний доробок, щоб спробувати сформувати "свою" більшість у Раді. Парламентські вибори в Україні, наскільки можна зрозуміти, турбують Путіна більше, ніж президентські. Прийде на Банкову лояльний до Москви персонаж - от і добре, не прийде - зв'яжуть руки новому очільнику української держави нелояльним до нього парламентом. Без підтримки коаліції у ВР будь-який гарант буде обмежений і в кадровому маневрі, і в законотворчому. Без опори на парламентську більшість новий президент не зможе не те що виходити за межі конституційних повноважень (як це з успіхом робить Порошенко), йому навіть своїми законними правами розпорядитися буде складно.
Тому Кремль, треба думати, зробить акцент на парламентській кампанії. А президентську схильний розглядати, насамперед, як прелюдію. Потрапить кандидат від умовного "Опоблоку" у другий тур виборів голови держави, отримає там вагомий результат - півсправи зроблено. Друга половина - використати здобутий плацдарм для рішучого наступу на виборах до ВР. Мета - вивести "біло-блакитних" (називатимо їх по-старому) на результат у 30-35% в "партійних" перегонах, "дошити" фракцію мажоритарниками, укласти союз (необов'язково публічний) з якоюсь "гнучкою" політичною силою, наприклад з "радикалами", і здобути більшість.
Чи посильне це завдання - питання суперечливе. Але в Кремлі вважають таку вагу підйомною. Однак, як кажуть штангісти, для успішних підйому і фіксації потрібні правильні підрив і підсід. Без виходу "біло-блакитного" кандидата у другий тур виборів голови держави парламентський успіх малоймовірний. А для того, щоб висуванець лояльних до Москви сил потрапив у "плей-офф" президентського змагання, необхідний (і це, по-друге), єдиний прокремлівський кандидат.
"Опоблок" і "За життя", по суті, з одного барлога, та частина виборців сприймає їх за звірят якщо не різного роду, то різного виду. Але політика - не арифметика. Просте додавання рейтингів двох партій (8,7% в "ЗЖ" і 7,1% у "ОБ", згідно з останніми дослідженнями "Демініціатив" і Центру Разумкова) не дає сукупних 16%. Так само, як додавання рейтингів Рабіновича й Бойка (6,7% і 6,4%, відповідно до даних з того ж джерела) не гарантує навіть арифметичних 13%. І це при тому, що для потрапляння в другий тур буде потрібно явно більше.
Проте політика - суміш алгебри, геометрії, фізики, хімії, алхімії й зоології. При неправильному підході формальне додавання призводить до фактичного віднімання, при правильному - до множення. Точний розрахунок і правильно донесене об'єднавче посилання (адресоване не тільки виборцям, але й регіональним елітам, партійним спонсорам) здатні привести до синергетичного ефекту. Не розгубити наявний ресурс і прирости новим - мистецтво.
А щоб такий процес став успішним, потрібна людина, яка б цей процес очолила. Це, по-третє. У Москві, схоже, стомилися чекати результатів природного добору, буцань Бойка і Льовочкіна з Ахметовим, а "ОБ" із "ЗЖ". Природне замінили примусовим. Стадо має перетворитися на зграю. І їй призначили ватажка. Ведмедя-шатуна.
Про те, що процесу злиття "біло-блакитних" бути, говорили ще торік, тоді ж говорили й про ключову роль у цьому проекті Медведчука. Але справа з мертвої точки не зрушувалася. На червень року нинішнього планувалося підписання меморандуму про готовність об'єднання партій і громадських організацій промосковського спектра й можливе висування єдиного кандидата на президентських виборах. Але не спромоглися навіть на це. Щоб впливати на процес, необхідно опинитися всередині нього. І Медведчук офіційно увійшов в "ЗЖ" саме для цього.
Результат не забарився. "Розкольник" Рабінович закликав до "соборності". А його публічний недруг Льовочкін одразу підтримав прийдешнє політичне "соборування".
Три ведмеді в одному барлозі. Хто їстиме з чиєї чашки?
Імовірність того, що на виборах-19 ми побачимо "Опозиційний блок "За життя", зросла. Імовірність того, що від ОП/ЗЖ висуватимуть єдиного кандидата, - теж. Але назвати єдність у цьому таборі здійсненим фактом поки що не можна.
З кількох причин.
Перша. Цій обставині, завдяки своїм можливостям, перешкоджає чинний президент. Порошенко вважає (інформація про це отримана з джерел, які заслуговують на довіру), що для потрапляння в другий тур йому потрібна максимальна роз'єднаність у таборі суперників. Він не зацікавлений в об'єднанні Опоблоку й Рабіновича так само, як і в об'єднанні, наприклад, Гриценка й Садового. Наскільки правильний його розрахунок, обговорювати не станемо, просто будемо відштовхуватися від того, що такий розрахунок присутній.
Петро Олексійович, наскільки міг, підігрівав амбіції Рабіновича. У міру сил впливав на свого бізнес-партнера Ахметова.
І хоча можливості його обмежені, заважати консолідації "біло-блакитних" він буде й надалі. Оскільки шансів опинитися в другому турі зі зручним Бойком у Порошенка поки що менше, ніж побачити в ньому замість себе єдиного кандидата від "біло-блакитних".
Він був би не проти організувати Відень-2, але на таку змову з ним ніхто не піде. Надворі не 2014-й. Порошенко - "кульгава качка". Злетить/не злетить - лише дияволу відомо.
Друга. "Біло-блакитна" спільнота вкрай неоднорідна. Мешканці цього барлога здатні співіснувати, але не схильні один одному довіряти. Навіть у Рабіновича з Мураєвим "війнушка", що вже й казати про інших, обтяжених пам'яттю про безліч конфліктів, образ, лондонських судів і кидків.
Група Фірташа-Бойка-Льовочкіна й група Ахметова зі скрипом поділили владу на двох, а тепер їм доведеться звільняти місце в барлозі ще й для Медведчука.
Появу Віктора Володимировича в "ОБ" сприйняли без особливого захвату. Ореол емісара Путіна - штука серйозна, але й у Бойка, і в Ахметова - свої канали спілкування з Москвою. Хоча Рінат Леонідович довіру Кремля в останні роки трохи втратив.
Бойко з Льовочкіним, зважаючи на все, не готові масштабно витрачатися на виборчу кампанію через фінансові труднощі Фірташа. Ахметов не готовий масштабно витрачатися на кампанію, якщо кандидатом у президенти буде Бойко (а саме він поки що розглядається Москвою на роль єдиного висуванця). Керівника СКМ у цій ролі більше влаштував би Вілкул. При цьому обидві групи поки що не готові ділити список на трьох, поступаючись третиною Медведчукові.
Щоправда, Віктор Володимирович нібито привіз ультиматум Москви - незговірливі "біло-блакитні" політики-бізнесмени потраплять до санкційного списку і заробляти в Росії і з Росією не зможуть. А це боляче.
Представники обох канонічних груп кинулись уточнювати, чи є озвучений ультиматум умовою Кремля чи "шатун" займається відсебеньками, спекулюючи статусом людини Путіна. Швидкого пояснення отримати не вдалося, а тому процес об'єднання поки що пригальмували. Посилаючись на формальні обставини - необхідність провести рішення про консолідацію через партійний з'їзд "ОБ".
Ведмежий кут. Вовча яма
Повага до здібностей і можливостей Медведчука в його політичних попутників органічно сусідить із побоюванням. І верх поки що бере друге. Все-таки в "ОБ" теж верховодять великі хижаки з непоганим інстинктом самозбереження.
Для "біло-блакитних" вибратися за допомогою ревності, вміння і ресурсу Медведчука з політичного ведмежого кута - річ приваблива. Проте й ризики є. Припускаю, що той же Бойко зовсім не проти виявитися другим. Але тільки в страшному сні бачить себе першим у цій країні й у цей час. І більшості "опоблоківців" сонна опозиція значно миліша, ніж необхідність брати навіть частину відповідальності за те, що відбувається. Тому ж Ахметову важлива не влада, а місце в ній, за будь-якого розкладу й будь-якої конфігурації. Він заробляє з Порошенком, ділиться з Гройсманом, вкладає в Ляшка, інвестує у Вілкула, нарізає круги навколо Тимошенко. Він уважає, що знайде свій "Крижопіль плюс" за будь-якої влади. І напружуватися заради примарного надзавдання - проросійської більшості в Раді - точно не стане. Питання обговорення квот його трохи дратує, але не дуже турбує. Треба буде - він заплатить за ту кількість мандатів в "ОБ", якої потребує. Заодно розіпхавши "своїх" у списки інших партій.
Та безпосередня присутність і активна участь Медведчука в загальному політичному проекті його неабияк турбує. Льовочкіна й Бойка - тим більше. Шатун - звір лютий. Зжере, облизнеться і в твоєму ж барлозі спати вляжеться.
Та й з Москвою сваритися не резон. А тому обклали соратники-суперники шатуна вовчими ямами. З різних сторін кураторам кремлівським про ризики розповідають. Що чужий звір не для тієї зграї звіра заганяє. Що потуги його об'єднавчі не так зцементують електорат, як розпорошать. А це іншим на руку. Тій же Тимошенко, а вона - звір хоч і того ж класу, але іншого загону. Що двома колонами йти зручніше. І… ліпше без Медведчука. Злякає електорат. Та й який з нього, в біса, публічний політик. Навіть Ляшко, прости господи, зі своєю колгоспною чарівністю, значно крутіше впливає на незміцнілі й скам'янілі уми. Нехай собі Медведчук кардинальствує, з Порошенком бариші ділить, телеканали колекціонує. Нехай. Але тихо.
Бояться "біло-блакитні" ікла хижого й лапи кігтястої. І послуги ведмежої від шатуна не хочуть. Комплексують. Адже на розмитій риториці можна найрізноманітніших незадоволених підібрати. А цей одним фактом своєї присутності чимало потенційних виборців відверне.
Як не крути, а країна вже не та, що чотири роки тому. І не всякий справедливо незадоволений цієї владою або давній аматор російської літератури, або щирий прихильник миру в Донбасі проголосує за силу, де привселюдно присутній він. Той, хто не те що не соромиться своєї близькості з Кремлем, а хизується нею.
Немов не було анексії Криму. Російського телебачення, "що розпинає хлопчиків". Замордованого Рибака. Гіркіна й "заблукалих" десантників. Знущань над полоненими в Іловайську й ДАПі бійцями. "Параду" в Донецьку. Сенцова й Балуха, які голодують. Похоронок…
Мисливці кажуть, рідкісний шатун доживає до весни. Але ж політика - лише почасти зоологія.