Сьогодні Туреччина - країна, яку неможливо ігнорувати. Вона має одну з найбільших армій у регіоні. Є великим транспортним та енергетичним хабом. Контролює чорноморські протоки. Входить до великої двадцятки - форуму держав із найбільш розвиненою національною економікою. А амбіції турецького керівництва не обмежуються Близькосхідним і Чорноморським регіонами. У цілому, за оцінками американської аналітичної компанії Stratfor, під час правління Реджепа Ердогана Туреччина перетворилася з малої держави на регіонального гравця з великим потенціалом.
На превеликий жаль для Києва, в українсько-російському конфлікті Анкара підігрує Кремлю. Звичайно, на рівні декларацій турецьке керівництво не визнає анексії Криму, виступає за територіальну цілісність України та обстоює права кримських татар. Президент Реджеп Ердоган іще раз підтвердив це під час свого візиту до нашої країни минулого тижня.
Для Києва, який потребує міжнародної підтримки в дипломатичному, економічному та воєнному протистоянні з Росією, ці слова, безперечно, важливі. Але коли мова заходить про справи - дії Анкари оцінюють неоднозначно. Ряд українських експертів у своїх коментарях, присвячених політиці Туреччини щодо України, констатують: вона недружня.
По-перше, Анкара не дозволяє проходження LNG-танкерів через протоку Босфор, які могли б доставляти в Україну скраплений газ і зменшити енергетичну залежність нашої країни від Росії.
По-друге, у захисті прав кримських татар Анкара обмежилася тільки кількома офіційними заявами, а Реджеп Ердоган поговорив з Владіміром Путіним. Важко назвати ці заходи ефективними, оскільки Кремль продовжує політику знищення Меджлісу та обмеження прав кримських татар.
По-третє, на відміну від своїх партнерів по ЄС і НАТО, Туреччина не приєдналася до санкцій проти Росії. Навпаки, вона збільшила поставки на російський ринок, намагаючись замінити товари з Євросоюзу. Насамперед, м'ясну та молочну продукцію, рибу. Це дало Москві змогу, за словами експерта Міжнародного центру перспективних досліджень Антона Крутя, "пом'якшити негативний ефект від запровадженої нею ж заборони на імпорт продовольства з країн Заходу".
По-четверте, турецькі кораблі (рідше під турецьким прапором, частіше - під прапором третіх країн, хоча й належать турецьким судновласникам) і далі заходять у порти Криму, порушуючи резолюцію Генасамблеї ООН. Щоправда, було б неправильно бачити в цьому офіційну позицію Анкари, оскільки турецький уряд повідомив усіх судновласників, що порти Криму закриті.
Та й українці непослідовні у своїй політиці, коли продовжують постачати товари не тільки на окуповані території, а й до Росії. І донедавна Київ не вживав жодних адекватних заходів, щоб покарати порушників, які і далі заходять у кримські порти. Утім, минулого тижня ситуація змінилася: українська влада заарештувала турецький суховантаж Kanton (прапор Тувалу) за незаконне заходження у порт Севастополя в липні 2014 р.
Та після переговорів Реджепа Ердогана і Петра Порошенка чи повернулася Анкара до Києва? Виступивши за територіальну цілісність України, пообіцявши порушувати скрізь питання кримських татар, виділивши нашій країні 10 млн дол. гуманітарної допомоги й 50 млн дол. кредиту на покриття дефіциту держбюджету, турецький президент, однак, продемонстрував: сьогодні Туреччина ближче до Москви, ніж до Києва.
Наприклад, хоча Анкара й вважає проект TANAP пріоритетним, в українській столиці Реджеп Ердоган став на захист російського "Турецького потоку", заявивши, що його будівництво є прийнятним. Отже, скоріш за все, одну гілку "Турецького потоку" таки буде побудовано, щоб постачати Туреччині ті 16 млрд кубометрів газу, які нині йдуть через Україну, Румунію та Болгарію.
Пояснюючи мотиви політики Анкари щодо України і Росії, директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос каже, що турецьке керівництво реагуватиме залежно від того, як складається ситуація всередині країни. "Це той випадок, коли економічні інтереси визначають політичні кроки", - у свою чергу стверджує Антон Круть. І змінити напрямок цього курсу сьогодні не може навіть вся енергія посла України в Туреччині Сергія Корсунського.
Турецька економіка нині переживає нелегкі часи. Анкара була змушена девальвувати національну валюту, у країні зростає безробіття. Загалом, у Туреччині зараз уповільнення економічного зростання. І це одна з причин, чому турки несамовито торгуються з росіянами за знижки на газ: зменшення навіть на 10% дасть змогу не підвищувати ціни для населення в ліровому еквіваленті.
Погіршенню економічної ситуації сприяло кілька чинників. Насамперед знизився експорт товарів на традиційні для Туреччини ринки - сирійський, єгипетський, іракський. Важким тягарем для бюджету Туреччини стало й перебування в країні двох мільйонів сирійських біженців: на їх утримання турецька влада вже витратила близько 5 млрд дол.
Ударом стала й економічна ситуація в Росії, яка потерпає через санкції та зниження ціни на нафту. Падіння рубля, зниження купівельної спроможності росіян у перспективі означає зменшення кількості російських туристів до Туреччини. Торік у цій країні їх побувало понад 4,38 млн. Але, згідно з доповіддю турецької Федерації власників готелів, через девальвацію рубля та економічну кризу в Росії кількість російських туристів скоротиться цього року на 1–1,5 млн.
Для турецької економіки, де туристичний сектор - одне з основних джерел доходу, все це загрожує серйозними фінансовими втратами. Так, кількість відпочивальників-росіян в Анталії за два місяці 2015 р. скоротилася на 41% порівняно з аналогічним періодом минулого року. Федерація власників готелів уже підрахувала, що скорочення на 25–30% потоку туристів з Росії призведе до збитків туристичного сектора Туреччини до 1–2 млрд дол., а з урахуванням суміжних секторів - до 4,5 млрд дол.
Крім економічних мотивів, на політику Анкари впливає ще один фактор. Як зауважив один з українських дипломатів, який тривалий час пропрацював у Туреччині, "у турків на генетичному рівні присутній страх перед Росією". Це одна з причин, чому Реджеп Ердоган побоюється займати більш жорстку позицію щодо Кремля, який активно намагається у свою чергу "прив'язати" до себе Туреччину...
Російський газ, перспективний ринок РФ для турецьких товарів, мілітаризація Криму, утиски кримських татар - ці чинники впливають і на майбутні парламентські вибори, які мають відбутися 7 червня. Правляча Партія справедливості й розвитку сподівається отримати на них конституційну більшість, що дозволить внести чергові зміни до Конституції і перейти від парламентсько-президентської республіки до президентської. І Реджеп Ердоган готовий зробити все що завгодно, аби лиш його партія здобула необхідну кількість голосів.
Зараз у нього небагато шансів. До того ж, за інформацією мас-медіа, усередині Партії справедливості й розвитку з'явилися ознаки розколу: тут переплелися й амбіції прем'єр-міністра Ахмета Давутоглу, і інтереси партійців, які не потрапляють до списку. Сам же Ердоган посварився з курдами, які на останніх виборах голосували за нього, зваживши на його обіцянку вирішити в країні курдське питання. Якщо президент не зробить кроку назустріч - його партія не набере потрібних голосів.
У цій ситуації голоси 4-мільйонної громади кримських татар будуть для Ердогана не зайвими. У деяких містах, таких, наприклад, як Ескішехір - важливому промисловому та університетському центрі на північному заході країни, - кримські татари становлять значну частину населення. Але це місто голосує за опозицію. Словом, з огляду на логіку виборчої кампанії, Ердогану надто важливо демонструвати захист для кримських татар. Це може додати його партії такі потрібні голоси.
Погодимося з українськими експертами, які стверджують: сьогодні Туреччина більше потрібна Україні, ніж Київ - Анкарі. Наша країна цікава туркам насамперед як ринок збуту сільськогосподарської продукції, товарів легкої промисловості, побутової техніки. "Якщо в Україні з'являться гроші, то в Туреччини зміниться й політика. Головне - вигода, яку може отримати турецький бізнес", - вважає Ігор Семиволос.
Цей економічний прагматизм визначає й позицію Анкари щодо угоди про зону вільної торгівлі між Україною і Туреччиною. Турецька дипломатія довгі роки наполегливо домагається його підписання. Турок тривожить, що за наявності зони вільної торгівлі між Україною і Євросоюзом та відсутності її між нашою країною і Туреччиною для українських товарів відкриється турецький ринок, бо Анкара і Брюссель мають угоду про митний союз, у той час як український ринок буде для них закритий.
При цьому турки наполягають на тому, щоб вилучити з режиму зони вільної торгівлі понад тисячу товарних позицій з номенклатури українського експорту. Але навіщо Україні така ЗВТ? Нашій країні поспішати нікуди: у цій угоді більше зацікавлена Анкара, ніж ми. Києву ж натомість потрібні гарантії, що Туреччина якщо й не приєднається до санкцій, то всіляко підтримуватиме нашу країну в міжнародних організаціях, ніколи й за жодних умов не визнає анексії Криму, а турецькі компанії продовжать працювати на українському ринку.