Знайти ключ до Порошенка виявилося досить складно. Проблема в тому, що його публічний образ (багато в чому сформований іще за епохи Ющенка) розходиться з його сьогоднішнім відчуттям себе та істинним становищем усередині політичного процесу.
Якби ми були знайомі раніше, то, імовірно, було б легше віддати належне досвіду та можливостям Петра Олексійовича. Але це було б зовсім інше інтерв'ю. Однак наше незнайомство абсолютно несподівано дало можливість визначити його сьогоднішнє місце в публічній, а не кулуарній політиці. Хто він? Міністр? Спікер? Голова комітету? Мер Києва? Президент? Список амбіцій Порошенка можна продовжити. З ким він? Із владою? З опозицією? В яку гру грає? Які взагалі його цілі?
Ці, по суті, прості запитання, які дадуть читачеві змогу визначити місце будь-якого політика в системі координат, ставили Петра Порошенка в глухий кут. І дратували. Що, у свою чергу, обурювало мене. Порозмовлявши, цілячись одне в одного з окопів трохи більше ніж півгодини, ми перервалися: у Порошенка була призначена зустріч із послом. Переступивши через емоції, я залишилася чекати, абсолютно чітко відчуваючи, що й він розмову продовжувати не хоче.
Проте ми продовжили. І відповіді знайшлися. Подеколи досить чесні. Після чого вперше у своїй журналістській практиці я вирішила відмовитися від будь-якого структурування тексту інтерв'ю - смислового, логічного, стилістичного.
Частина перша: 40 хвилин за шахівницею
- Петре Олексійовичу, ваша політична історія досить багата. Якщо спробувати підвести якусь проміжну риску - які її моменти вважаєте найбільш значимими для формування вашого світогляду, розуміння того, що таке політика?
- Безперечно, за 15 років у політиці певні наївність і романтизм, які були присутні на самому початку, піддалися серйозним атакам з боку реальності. Перший момент - 1998 р. У країні вирувала економічна криза, але всі рішення здавалися мені простими й зрозумілими. У 2000 р. з'явилася надія застосувати свої знання на практиці. Я був заряджений досить серйозним потенціалом і відчуттям, що твої законопроекти перетворюються на конкретні результати. Це важливо для мене, бо категорично не вмію працювати на кошик. Я завжди повинен розуміти, що маю всі можливості вийти на передбачений результат.
Другий момент - 2004–2005 рр. І знову чітка переконаність, що від твоїх особистих дій залежить успіх спільної справи. Цілий ряд процесів, які відбувалися на той час, починаючи від народження незалежного телебачення і закінчуючи спробою створити зовсім нові журналістські стандарти, були новаторськими. Ми вперше пішли на публічну угоду про основи редакційної політики і створили канал чесних новин. При ударах з обох боків - і влади, і опозиції. Цілий ряд кроків з організації виборчої кампанії Віктора Ющенка та захисту її результатів також дозволили реально переконатися в ефективності дій.
Усе, що було після перемоги, я розділив би на два аспекти - політичний та економічний. У першому випадку справді залишився великий осадок і тотальне розчарування. Але саме в цей час формується справжня довіра людей до судів, міліції, податкової. Тому економічні результати вражають! Мінімальна пенсія в
2004 р. - 75 грн., а у 2005-му - 332 (!) грн. Розмір дохідної частини бюджету тільки за рахунок перекриття корупційних схем у номінальному вираженні був збільшений за два-три роки втричі (!). Україна отримує статус країни з ринковою економікою. З'являється реальний середній клас. Розмір іноземних інвестицій за три роки (2004–2006) набагато більший, ніж за всі попередні роки!
І головний особистісний урок: з виключно економічного експерта та професіонала я перейшов у розряд людей, для яких проблеми моралі, демократії, безпеки стали не менш важливою складовою, ніж економіка.
Третій момент - 2009 р. Непроста ситуація, в якій я опинився на посаді міністра закордонних справ. Розпал світової економічної кризи. Для всіх розвинених країн на перший план виходять власні інтереси, і думати про Україну ніхто не збирався. У нас не було візитів до Росії, Європи. Заморожено діалог зі США. А перед тобою завдання: початок демаркації придністровської ділянки кордону; розв'язання комплексних проблем із Росією щодо ЧФ і перехід до реального торговельного та економічного діалогу тощо. Ми багато чого зробили і багато чого могли ще зробити...
Проте в підсумку за 15 років перебування в політиці мені вдалося зберегти почуття, що, використовуючи свої знання, здібності й можливості, ти реально змінюєш ситуацію в країні. І це насправді унікальна на сьогодні позиція.
- Однак не настільки, щоб виключити досить прямі запитання, які лунають на вашу адресу. Петре Олексійовичу, то чи будуть все-таки вами зроблені якісь чіткі кроки стосовно власного позиціювання на політичній шахівниці? Ось білі - ось чорні. А де ви? З ким? Ваша фігуру не опізнано. Понад те, подібна невизначеність дуже заважає здолати той шлейф, який тягнеться за вами від часів Ющенка та розколу його команди, коли було чітко зрозуміло, де ви і з ким.
- Та побійтеся Бога! Відтоді минуло дев'ять років, і вся моя політична та громадська діяльність є переконливою відповіддю на технологію шлейфа, яку тоді намагалися нав'язати суспільству. Міф про ключову роль Порошенка в конфлікті Ющенка і Тимошенко був розвіяний усім подальшим розвитком подій. І моє усвідомлене рішення подати заяву про відставку, що було єдиним, - цьому підтвердження. А що ще могло більш переконливо довести, що я не тримався за посаду? Та весь наступний розвиток подій не дає приводу об'єктивному експерту говорити про шлейф!
Понад те, моя діяльність на посту міністра закордонних справ в уряді Тимошенко, так само як, я сподіваюся, і на посту міністра економіки в уряді Азарова, є доказом тези: для того щоб ефективно працювати, не обов'язково обмежуватися виключно мітинговою або лозунговою термінологією. Так, перебуваючи в останньому уряді, я частіше за інших міністрів голосував проти окремих рішень. Починаючи від бюджету і закінчуючи цілою низкою програм непрозорого розподілу грошей. Тобто щоразу на своєму місці я намагався діяти максимально ефективно. І це вже не моя справа - визначати свій статус. Я перебуваю в опозиції до корупції, до злодійства, антиукраїнства... До схем, які намагається використати будь-яка влада. І я в союзі, вже вибачте за пафос, з Україною, її народом, із цінностями, на яких вихований і виріс. І, повірте, це не красивий спосіб втекти від вашого запитання. Бо іншої мотивації займатися політикою в мене просто не існує. І якщо ви вже вирішили застосувати аналогію із шахами, то я - гравець, а не фігура на дошці.
- Гарно. Але все-таки дозвольте уточнити, якими ви граєте - білими чи чорними?
- Гравець іноді ходить білими, а іноді чорними. Все залежить від партії.
- Тому, напевно, й складається враження, що ви вибудовуєте свою політичну історію через постійні домовленості то з тією, то з іншою стороною. Ви не створюєте своєї, а на якийсь час примикаєте до якоїсь команди.
- Чому ви вважаєте, що в мене немає власної команди?
- Ну, можна, звичайно, припустити, що за мажоритарником Порошенком - армія…
-Якщо буде потрібно, буде й армія. Бо я сповідую принципи, які дозволяють мені жити в злагоді зі своєю совістю і не йти на компроміси з якимись політичними силами, на які змушені йти більшість політиків. І коли я приїжджаю до себе на округ, то відчуваю, що мою позицію поділяє більшість людей. А той факт, що, будучи самовисуванцем, отримав найбільшу кількість голосів у країні, вам не про що не каже? Те, що мої колеги й партнери одержали таку саму підтримку в регіонах, дає мені підстави припускати, що принципи, які я сповідую, поділяє цілий ряд моїх однодумців.
Справді, це не виключає можливості моєї взаємодії з будь-якими політичними силами. Але я переконаний, що в умовах найжорстокішої економічної кризи і тих ризиків, які існують, країна має нагальну потребу в розширенні політичної платформи уряду, для того щоб діяти ефективно. З такими ж принципами побудови уряду, якими сьогодні послуговується влада, країна приречена.
- Тобто ваш похід у міністри економіки - не компроміс, а взаємодія? І сьогоднішні переговори з опозицією з приводу мерства - теж?
- Ви подаєте це так, ніби я ходжу, умовно кажучи, до президента і прошу позицію міністра. Або ходжу до опозиції і теж чогось там прошу. Але ситуація з точністю до навпаки. Це мені запропонували ввійти до складу уряду. А я, зі свого боку, домовлявся про умови, які забезпечать ефективність моєї роботи на цьому посту. І саме тоді були обговорені умови - про інтеграцію в ЄС, про ставлення до вибіркового правосуддя, про стандарти й цінності, які має продемонструвати український уряд для того, щоб забезпечити результат поставлених переді мною завдань. Інше питання, що вони не були виконані. Аналогічна ситуація й щодо Києва. Немає самоцілі. Просто серед кандидатів, яких розглядає опозиція, є і прізвище Порошенка. Чи відмовиться Порошенко від цієї позиції, якщо це буде єдиний кандидат від опозиції, якщо опозиція ефективно діятиме для забезпечення перемоги? Ні, не відмовиться.
- Тобто це вам була зроблена пропозиція з боку опозиції? Ким? Це важливо в контексті заяв того ж таки Анатолія Гриценка, що відкритого обговорення кандидатів не було.
- Оскільки нині триває процес узгодження, то вважаю некоректним називати прізвища та політичні сили. Є пропозиції. Я ні до кого не набивався. Опозиція вільна сама визначитися, хто буде оптимальним кандидатом від команди. Якщо Віталій Кличко буде єдиним кандидатом від опозиції, я його, безперечно, підтримаю. Тобто існують дві позиції: "я прошу підтримати" і "я даю відповідь". Отже: я даю відповідь.
- На чиє запитання? Яценюка? Турчинова? Кличка?
- Немає відповіді на це запитання. Є процес переговорів за взаємною ініціативою. Але - позитивне рішення забезпечить не просто узгодження єдиного кандидата, а перемогу в Києві. А також ефективні дії після перемоги, які дозволять підняти статус, рейтинг і повагу до опозиції.
- Ого! Ну, це як мінімум заява воєначальника, який одним махом може повернути і рейтинг, і повагу до своєї армії, а не "однієї з кандидатур, що розглядаються". Петре Олексійовичу, а у вас немає думки все-таки її набрати - власну армію? Адже у вас був досвід створення "Солідарності", та й Партії регіонів зрештою...
- Ні. Тому що принцип "два українці - три гетьмани" у процесі дій опозиційних сил переважає. Додавати туди ще одну партію на цьому етапі поки що неправильно.
- Тобто ви все-таки в опозиції?
- Я не з владою. І я без партії, бо ще не втратив надії на ефективність дій опозиції. І це мають бути не тільки гасла та блокування парламенту, а конкретні пропозиції альтернативи розвитку країни. У тому числі в парламенті. І якщо це входить у ваше розуміння опозиції, то я в опозиції. Але це не означає, що якийсь партійний або політичний проект виключений.
- А поки що в групи Порошенка у ВР із п'яти депутатів справді є що запропонувати як альтернативу?
- Немає групи Порошенка. Є ряд народних депутатів, які координують свої дії та готують важливі для країни закони. І їх істотно більше, ніж п'ять. Бо є депутати-самовисуванці та окремі депутати у фракціях, в основному опозиційних, які нас підтримують.
- Тобто можливу втрату багнета - Олександра Домбровського - ви переживете? Ну, а якщо серйозно, то історія ж із подвійним дном. З одного боку, безпрецедентне рішення адмінсуду. З іншого - не менш інтригуюча історія проходження вашого соратника у ВР через голову пані Солейко. З допомогою того ж таки суду. За все треба платити, Петре Олексійовичу. І за невиконання обіцянок у тому числі. Особливо, коли даєш їх владі, яка формує більшість.
- Що ж до обіцянок, то Домбровський уже зробив усі заяви - жодних домовленостей не було. Понад те, суд розглядав доказову базу обох кандидатів - і Солейко, і Домбровського, слухав свідків і виніс рішення перерахувати голоси. Але я не є учасником тих процесів, тому навряд чи повинен їх коментувати.
Стосовно останнього рішення. Суд завдав найжорстокішого удару по парламентаризму та всій системі суду. Порушено всі процедури та Конституцію. Гадаю, що судді не до кінця розуміють ту роль, яка їм призначена. Річ у тім, що це сигнал народним депутатам зі спробою: а) переслідувати за політичну позицію, б) залякати тих, хто залишився. Тобто виявилося, що в нас сьогодні суд вирішує, у якій фракції бути депутату і як йому голосувати...
Частина друга: година десять для меси
- Знаєте, Інно, мені здається, що у вас створюється враження, ніби ми ходимо околясом. Ви чомусь переконані, що сьогодні ключова проблема України - це взаємовідносини влади та опозиції. І ви там шукаєте рішення. Проте проблема не в цьому. Проблема - у ризиках і загрозах, які стоять перед країною. Досить, догралися вже! І в економіці погано, і з безпекою проблеми. Усе - період розвитку вичерпаний. Уже набрано стільки боргів, убито економіку. Спільним популізмом знищені можливості і той потенціал, яким Україна володіла п'ять чи десять років тому. А ми все метушимося навколо поділу влади... А в цій ситуації необхідні тільки професійні та чітко вивірені позиції й підходи. Я не хочу бути крикливцем і згущувати барви, але в мене є відчуття, що становище, у якому ми опинилися, стратегічно небезпечне. І будь-яка влада, хоч би яка прийшла б, не здатна вирішити це сама.
- Ви говорите про уряд технократів?
-Можливо.
- Але хіба це не питання відносин влади та опозиції? Вимушеного консенсусу еліт?
- Називайте це як хочете. Але про корисність такої технології свідчить досвід цілої низки європейських країн. У нинішній ситуації влада мусила б запропонувати опозиції програму виходу з кризи шляхом створення уряду національної єдності. Це був єдиний можливий варіант ефективних дій після парламентських виборів. Принципи формування уряду мають бути іншими. Але цю можливість влада втратила.
Усе це я кажу для того, аби донести до вас і всіх тих, хто вимагає від мене якихось категоричних відповідей і позицій, що я аніскільки не перебуваю в парадигмі чорне-біле, влада-опозиція. Я вважаю, що ключ лежить не там. І в мене є надія, що це очевидно вже не тільки для мене.
- Що дає вам такі підстави для оптимізму?
- Можливість цього року кардинально змінити ситуацію, підписавши угоду про асоціацію з ЄС. У кожному разі не можна її недооцінювати. Жорстка реалізація умов асоціації гарантовано приведе до пом'якшення існуючої економічної ситуації. Не можна сидіти між стільцями, маючи ворогів з усіх боків. Ми нібито даємо надію МС, що знайдемо якийсь формат. Але він у нас є - це зона вільної торгівлі! Для ЄС теж повинні бути чітко сформульовані наші конкурентні переваги - технологічні, структурні, енергетичні. Панове, от куди ми інвестуємо гроші і де збираємося нарощувати експорт... Але нічого такого не робиться і не формулюється в рамках роботи над угодою. Чи тільки владою? Ні. Ніким. Чи турбує мене це? Очевидно. І не тільки це. І політика стосовно судів, і бюджетна політика тощо.
- Петре Олексійовичу, цікаво, кому ви зараз все це говорите? Про асоціацію, уряд технократів та ефективність? Є Янукович, який асоціюється не з Європою, а зі справою Тимошенко. Є опозиція, яка заявила ще до виборів, що ніякої відповідальності за ситуацію в країні ділити з владою не буде. Та й сьогодні Яценюк "готовий до дострокових виборів". І є Порошенко, котрий сидить і малює якісь сюрреалістичні картини.
- Але ви ж самі хотіли зрозуміти, де я. Я вам відверто про це і розповідаю. Чому ви вважаєте, що я повинен завойовувати довіру Яценюка чи Януковича? Та це навіть у найстрашнішому сні не може бути сенсом мого життя! Я успішна людина. З усіх поглядів. Я створив найкращу компанію в Україні. Найбільш технологічну. Яка сьогодні, на жаль, змушена переважну частину своїх зусиль зосереджувати на зовнішніх ринках. І я відповідальний тільки перед своїми виборцями.
- Ви вже дібрали слова, щоб пояснити своїм виборцям, чому не можете вплинути на ситуацію і виконати свої обіцянки?
- Хто вам сказав, що я не можу вплинути? А хто тоді впливає? Опозиція? Чи влада сьогодні може щось провести через парламент?
Та якби результатом мого перебування на посаді керівника МЗС був тільки порятунок 150 життів, то вже не даремно. Уже вплинув! Якби на посаді міністра економіки єдиним результатом був тільки доступ наших виробників на зовнішні ринки або впровадження системи електронних торгів, то вже не соромно. Усе, що від мене залежало, я робив. І впливав, де міг. "Але, Господи, дай мені сили змінити, те, що я можу змінити, душевний спокій прийняти те, чого не можу змінити, і розум відрізнити перше від другого". І я вважаю, що це чесніше, ніж оперувати гаслами і лежати на печі, очікуючи, поки настане твій час.
- Тимошенко - з розряду того, що ви змінити не в змозі?
- Свою позицію я озвучив на другий день перебування на посаді міністра. Тимошенко була позбавлена права на справедливе правосуддя. Йдеться про систему вибіркового правосуддя. Вихід? Повинні бути голоси в уряді, які мають сміливість вимагати розв'язання цього питання на найвищому державному рівні і на переговорах в ЄС. Як робив це я.
- Юлія Володимирівна своїм потрібна виключно як символ, прапор, що майорить десь там - високо. У в'язниці. Що вже й казати про членів уряду...
- Тимошенко потрібна країні. А не опозиції чи Порошенку.
- Як президент?
- Як президент вона потрібна країні, якщо за неї проголосує народ. А не так, як будете вважати ви або я. Так само, як і будь-який інший політик у результаті чесних виборів дістане повноваження для реалізації своєї програми.
- А Янукович потрібен країні?
- Є істотні розбіжності між цілями, які декларуються владою, і її реальними діями. Але сказати, що це особливість тільки Януковича - ні.
- Це основна проблема провалу реформ?
- Та вони взагалі не робляться! Плюс підходи, приміром, "підняття" економіки. Давати гроші якійсь галузі - це що, підняття? Та ситуація має бути з точністю до навпаки. Тому що кожна отака дія вбиває конкуренцію. Незалежно на що отримав - на енергозбереження чи пільги при сплаті податків. Податкова політика має бути спрямована на те, щоб вигравав конкурентну боротьбу той, у кого нижчі витрати, кращий менеджмент та ефективніше управління. А в нас виграє той, хто ближче до влади. До чого це призведе? До монополізації. У кожній конкретній галузі. А монополія випалює все підприємницьке середовище і блокує розвиток економіки на роки. А що відбувається в місцевому самоврядуванні? Левова частка повноважень вилучена. Все вирішує дядько-корупціонер у Києві. Та ж таки монополія.
- У ВР - маса законопроектів, які стосуються зміни системи управління в Києві. Опозиція пропонує знову об'єднати посади мера і голови адміністрації.
- Це конституційна вимога.
- Але це теж монопольне правління чотириголового мера-голови ради-виконкому-глави адміністрації! Ви взагалі знайомі з проектами Ганущака? Насправді, з Києва можна почати реформу державного управління. За вашим же принципом: спочатку - правила гри, потім - кандидат.
- Абсолютно з вами згоден. І років дванадцять знайомий з Ганущаком. Він пропонує голову адміністрації з функціями префекта - представника президента. А мер керує виконавчою владою і підзвітний раді? Нормально! Якщо ми до цього прийдемо, то справді принесемо користь столиці. У мене є власне бачення системи муніципального управління в країні, і в Києві зокрема. І вона буде презентована.
- Після того як ви станете мером - англійською королевою на півтора року?
- За цей час справді не можна зробити щасливим кожного, але дати відчути, що жити полегшало - можна. Я не збираюся будувати систему під себе. І предметно готовий обговорювати всі законопроекти і можливі варіанти правил гри все-таки після того, як опозиція прийме рішення.
- Навіть якщо висуне в мери Кличка? Володимира.
- Мені невідомо про це. Але я поставлюся нормально до будь-якої об'єднаної кандидатури. Хоча, на мій погляд, Володимир Кличко є українською спортивною зіркою, яка ще не реалізувала весь свій потенціал у боксі.
- А ви не боїтеся розтратити свій потенціал на дрібниці, ставши мером? Чи це "аеродром підскоку"?
- У мене досвід роботи в 60-тисячному колективі, де величезна кількість дрібниць.
- Але тут ви диктуєте правила гри. А мерові правила гри визначить парламент. Точніше, провладна більшість, яку ви не контролюєте.
- Ну чому я повинен контролювати парламент? У мене з ним діалог. Наявність же політичного досвіду й авторитету передбачає, що я знайду аргументи, які захистять киян. Йдеться ж не про особистий інтерес Порошенка, а про 10 відсотків населення країни. Хто дозволить ігнорувати їхні інтереси?
- Та їх уже стільки років успішно ігнорують! І все ж таки Київ - це майданчик? У 2006-му ви заявили, що ще не достатньо компетентні для президента. А нині?
- Я вчуся. Київ же сам по собі настільки амбіційний і серйозний проект, що коли до нього ставитися з повагою, то він, як і Париж, вартий меси*.
- Тоді дозвольте ще одну паралель з королем, хоч і не з Генріхом Наваррським: вас нещодавно зарахували другим номером у рейтинг найбагатших народних депутатів. Як взагалі живеться українським олігархам сьогодні? Деякі експерти переконані, що ваша унікальна політична позиція - простий наслідок обережності бізнесмена, який намагається зберегти активи.
- Це рейтинг не багатства, а сплати податків. У парламенті є люди значно багатші за мене. І їх багато. Але вони податків платять менше. І я пишаюся тим, що є лідером. Подивіться мою декларацію. Я прозорий і посідаю відповідальну державну позицію. А отже, маю моральне право вимагати того ж від інших.
Ну, а якщо про те, як живеться олігархам, то, як я уже сказав, - краще за рубежем.
- Скільки вам не повернули ПДВ? ІСД п'ять мільйонів заборгували.
- Я цього не коментую.
- А податок на прибуток на користь уряду, що бореться з кризою? За скільки місяців наперед ваші компанії заплатили?
- Не коментую. Я передав права управління відповідному фонду. Є "Рошен", і це його відповідальність. А так виходять подвійні стандарти. Я публічно стверджую, що я дистанційований від компанії і не працюю в її інтересах, а якщо і приймаю якісь рішення, то це ті, що стосуються стратегії розвитку, і відразу розповідаю про суди, заборгованості і переплати. Я можу це знати і знаю. Але не коментую.
- Знаєте і не коментуєте. А от Сергій Льовочкін тепер теж і знає, і не коментує той факт, що голова адміністрації президента володіє найбільшим телеканалом країни. Розділити бізнес і владу не вийшло.
- Ну, у мене вийшло. У лютому 2005 року я першим створив фонд, відкрив усю фінансову звітність і відійшов від бізнесу. І це моя політична позиція. І чи я винний у тому, що держава за ці роки не створила реального механізму, який би зобов'язав усіх інших вчинити так само? Просто в мене є певні правила. Я щоранку молюся. У неділю намагаюся відвідувати церкву. Знаєте, це величезна розкіш - говорити своїм дітям те, у що ти віриш. І жити так, як ти говориш. В остаточному підсумку, ну що мені треба? Я - людина, що входить у світовий Форбс, має компанію, яка показує виразні темпи зростання. Ну, здавалося б, займайся собою...
- І..?
- Просто впевнений, що без мене не вийде. Усе від тебе залежить. Така моя позиція. Мої батьки прості люди. В 90-ті з-під куль я вивозив їх з Бендер. Бандитам ніколи не платив... От у 99-му, кажуть, Порошенко був у СДПУ(о). Та ніколи я в цій партії не був! Я реально був першим, хто вивів людей і створив фракцію, зруйнувавши монополію СДПУ(о). Під загрозою для власного життя. Ви собі слабо уявляєте, що ми відчували в 2003 році, коли були арештовані родичі дружини, у в'язниці сидів 70-річний (!) директор заводу. Як з цим жити? Як спати? Отоді й з'явилася мотивація.
- Навіщо вам батько і син у політиці?
- Батька вмовив знятися. "Батя, Христом Богом молю... ти мені потрібен здоровим, живи сто років...". А син, так, балотується в облраду. Це його крок. Цей хлопець сам будує своє життя. Та зрозумійте ж ви, якби я хотів створити політичну династію, то він давно був би в парламенті. Але я б зіпсував сина або втратив. А так він сам використовує свій шанс.
- Хто використає свій шанс на президентських виборах?
- Я переконаний, що не можна вважати себе кращим за інших. Це можна тільки доводити. І якщо в тебе не виходить, то дай можливість спробувати іншим. Адже країна не може чекати. Світ за 20 років пройшов таку дистанцію, що збожеволіти можна від нашої відсталості!
- Це ви адресуєте Януковичу і Тимошенко?
- Насамперед, Порошенку. А якщо це адресується мені, то й усім іншим теж. Але я нікого не позбавляю права реалізації власної політичної стратегії.
- Єдиний кандидат від опозиції можливий?
- Сумніваюся. Але, у кожнім разі, у другому турі кожен з вибулих має публічно закликати голосувати за представника опозиції. Якщо буде ефективна робота в цьому напрямі, то вже не так і важливо, підуть удвох, утрьох чи вчотирьох. Адже кожен щиро переконаний, що він переможе.
- А Тягнибок у другому турі?
- Якщо Україна вважатиме це можливим, то чому ні?
- А якщо влада вважатиме потрібним?
- Це вже технологія. Але народ мудріший.
- То ви можете виявитися в числі трьох або чотирьох?
- Якщо я повірю, що хтось зможе стати добрим керівником, то підтримаю його. Насправді всі пройшли хорошу дистанцію - і "Батьківщина", і УДАР, і "Свобода".
- Ну, а в парламенті сьогодні що? Чи так стомилися майбутні добрі керівники на виборах, що орієнтацію втратили?
- У парламенті поки що погано, тому й внутрішні конфлікти. Я не поділяю багато кроків опозиції, вони неефективні. Кажу про це прямо. А мені у відповідь знову, мовляв, усі ж знають, куди ти ходиш і навіщо. Але, хлопці, якщо йдеться про захист бізнесу, то знову б'єте не туди... Втім, цікаву дистанцію проходить Кличко. Логічний хід з персональним голосуванням. Хоча я й не вважаю, що блокування ВР - найефективніший спосіб пошуку спільних рішень, але в цьому разі він виправданий. Впроваджуються нові парламентські традиції персонального голосування. Це те, що в перспективі позбавить владу можливості ламати парламент через коліно.
Черговим же найближчим тестом на ефективність буде те, як опозиція спрацює щодо Києва. Дата виборів, система управління, єдиний кандидат.
* "Париж вартий меси" - за переказами, ці слова вимовив вождь гугенотів і король Генріх Наваррський (1553-1610) коли йому, аби здобути французький престол, довелося перейти з протестантства в католицтво. Цитується як жартівливе виправдання угоди або компромісу заради особистої вигоди, з посиланням на приклад французького короля...