UA / RU
Підтримати ZN.ua

Парламент сьогодні повернув конкурси на держслужбу

Але чи є гарантії чесності і прозорості при їх організації та проведенні?

Автор: Сергій Сорока

Сьогодні парламент у другому читанні схвалив законопроєкт №4531 «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби», яким відновлюються конкурси на посади державної служби, що фактично були скасовані в квітні 2020 року «з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом». Тимчасова норма, яку уряд запроваджував на два місяці, діяла цілий рік, оскільки парламент двічі за цей час не зміг її скасувати.

Владі було настільки зручно призначати в ручному режимі «своїх» людей, що і сьогодні ця подія могла не відбутися. Однак завдяки методичним нагадуванням європейських партнерів про те, що Україна все-таки позиціонує себе як демократична держава, це стало можливим.

Також цей законопроєкт скасовує у законі про держслужбу норму про запроваджені восени 2019 року так звані політичні звільнення, відповідно до якої всі державні службовці категорії «А» можуть бути звільнені урядом без пояснення причин протягом чотирьох місяців після призначення нового уряду. Тобто кожний новий уряд має право звільнити всіх небажаних з тих чи інших причин високопосадовців, що перебувають на державній службі.

Ця норма теж декларувалась як тимчасова, щоб швидко і в законний спосіб позбутися «токсичних» чиновників. Тимчасовість і в цьому разі затягнулася надовго і по суті зруйнувала інститут незалежних від політичної кон’юнктури держсекретарів.

Однак чи все виглядає безхмарно з відновленням конкурсів? І чи будуть конкурси на посади державної служби прозорими та політично неупередженими?

Основні ризики надолуження втраченого часу

Варто зазначити, що станом на 10 лютого з квітня минулого року поза конкурсами оголошено добір на 23 442 вакансії на посади державної служби, з них 143 — на посади категорії «А» (тобто державних секретарів, керівників апаратів державних органів, які є державними службовцями, та керівників інших органів центральної влади: служб, інспекцій та агентств). Відповідно до законопроєкту, конкурси на посади категорії «А» і «Б», призначення на які відбулися поза конкурсом, мають пройти через дев’ять місяців з моменту їх відновлення, категорії «В» — через 12 місяців.

 

Перша проблема полягає в тому, що якісно провести 143 конкурси за дев'ять місяців дуже проблематично. В таких конкурсах фаворитом завжди буде кандидат, який уже перебуває на посаді. Якщо він не встиг «накосячити» на займаній посаді і не провалить конкурсу, то гарантовано потрапить до трійки переможців, і КМУ як суб’єкт призначення на посади категорії «А», звичайно, віддасть перевагу «своєму» кандидату.

Друга проблема: чи захочуть сильні кандидати на посади державної служби подаватися на конкурс за таких умов? Навіть зважаючи на те, що норму закону про «політичні звільнення» скасовано? Думаю, навряд чи. Таким чином, майбутні конкурси, швидше за все, стануть конвеєром із затвердження на посадах кандидатів, які обійняли їх поза конкурсом за час карантину.

Третя проблема: постійні зміни умов проведення конкурсів. Зміни до постанови №246, яка регулює порядок проведення конкурсів на посади державної служби, з часу її схвалення 2017 року вносилися 17 разів! Очевидно, це не межа, чергові зміни знову готуються. І це не додає довіри до конкурсів і спроможності конкурсних комісій.

Четверта проблема: урядовий портал вакансій державної служби career.gov.ua. Існуючу версію порталу було розроблено донорами і передано в управління Національним агентством з питань державної служби (НАДС) як тимчасову. Донорами ж іще в 2018–2019 роках було виділено кошти на розробку та впровадження нового, постійного, порталу вакансій із розширеним функціоналом і надійним захистом. І де ж цей новий портал? Це при тому, що торік існуючий портал був зламаний хакерами, і стався витік особистих даних учасників конкурсів. Чого чекає уряд? Чергового витоку даних?

Конкурсна комісія зруйнована. Що далі?

Однак ключова проблема, що потребує системного вирішення, — це Комісія з питань вищого корпусу державної служби, яка відповідно до закону проводить конкурси на посади категорії «А». Мало того, що останній рік-півтора склад комісії постійно змінюється, а й уже майже рік через карантин вона взагалі не працює.

Запитання, чи спроможна така комісія за чотири місяці якісно провести, а НАДС забезпечити організацію проведення більш як 140 конкурсів на посади категорії «А», наразі є відкритим. При тому, що кворум завжди був проблемним питанням комісії, бо її члени працюють не на постійній основі. Чи дозволять роботодавці членів комісії бути їм відсутніми на основній роботі протягом 4–5 місяців?

Більш того, як відновити чи заново збудувати довір’я до комісії та якості конкурсів, які вона проводить? Довір’я до інституцій будується довго і наполегливо, роками. І будується не лише встановленням належних правил і процедур, а й неухильним їх дотриманням. Незалежно від політичної кон’юнктури та доцільності. Часті зміни законодавства і зміни правил гри не додають довір’я ні владі, ні її інституціям.

Однак політична доцільність завжди має зворотний бік — правила, які приймаються існуючою владою, використовуються і наступною. І кожна влада в Україні зрештою стає «папєрєднікамі» і відчуває свою ж «політичну доцільність» на власній шкурі.

Для того щоб Комісії з питань вищого корпусу державної служби довіряли і влада, і суспільство, вона має бути незалежною від політичного впливу інституцією. Як цього досягти, окреме питання, але без бажання та політичної волі президента й уряду цього не зробити.

У Франції досі діють закони, розроблені Наполеоном, тому що писалися для країни, а не для Наполеона. Аналогічно у Великій Британії, США та інших країнах розвиненої демократії. В Україні «правила» пишуться або змінюються під кожну владу. Тому і інституції в нашій країні поки не стали основою компетентності та сталості державного управління.

Політизовані обласні та районні адміністрації залишаються поза конкурсом

Показовий приклад безвідповідальності — це коли в Україні 9 листопада 2017 року Верховна Рада в режимі бліцкригу ухвалила закон, яким голів місцевих адміністрацій та їх заступників було виведено з-під дії Закону «Про державну службу». Їх призначення з того часу відбувається без конкурсів — президентом України за формальним поданням Кабінету міністрів. Експерти та Представництво Єврокомісії тоді були категорично проти таких змін і наголошували на їх очевидних ризиках для державної служби. Однак політична доцільність для команди Порошенка у той момент перемогла — наближалися президентські вибори, і тодішньому президенту потрібні були лояльні голови обласних і районних держадміністрацій.

Не сталось, як гадалось. 2019 року країна обрала нового президента. І він, звичайно ж, змінив лояльних до «папєрєдніка» голів ОДА та РДА, багато хто з яких до того ж фактично керував регіональними виборчими штабами п’ятого президента. Що постраждало в результаті такої «політичної доцільності», так це сталість і професійність державної служби на рівні місцевих адміністрацій, посади голів яких стали політичними.

…Конкурси — не панацея. Але прозорі та справедливі конкурси за всіма вертикалями і горизонталями державної влади є необхідною умовою формування компетентного та ефективного корпусу державних службовців.

Більше статей Сергія Сороки читайте за посиланням.