Слідом за гучним стартом Віктора Ющенка в кампанію виборів президента тихо й акуратно ввійшла Юлія Тимошенко. Після року абстрактних міркувань про те, наскільки потрібна першому підтримка другої і наскільки важливо для другої підтримати першого, обоє розпочали автономні пошуки одних і тих самих партнерів, зробивши вигляд, що спроможні з’ясувати стосунки між собою згодом. Гіршу гру для них важко вигадати. Лідер «Нашої України» ризикує програти вирішальні для нього вибори президента. Лідер блоку свого імені ризикує таких виборів ніколи не мати.
Першим пропозиції від обох політиків створити спільні штаби в регіонах одержав Олександр Мороз. «Наша Україна» навіть визначила соціалістів, котрих вона хотіла б бачити керівниками кампанії в областях. У пропозиції Тимошенко прізвища не називаються. Йдеться про ухвалення стратегічного рішення разом іти на вибори. Хто саме стане кандидатом, вона пропонує визначити згодом.
Ця пропозиція відбиває тактику поведінки лідера БЮТ, якої вона дотримуватиметься приблизно до кінця року: Тимошенко спробує створити альянс із Соціалістичною та Комуністичною партіями, одночасно не відкидаючи можливості приєднання до коаліції Ющенка. І перший, і другий варіанти, тим паче їх поєднання, підходять під гасло про необхідність висування «єдиного кандидата від опозиції», яке Юлія Володимирівна пропагуватиме протягом 2003 року.
Хоча ця універсальна позиція, що дозволяє Тимошенко пояснювати власні дії електорату, не нова, збереження її зараз означає, що доріжки Ющенка й Тимошенко розходяться дедалі більше. Лідер «Нашої України» вже будує власну кампанію, ще в березні публічно закликавши Тимошенко підтримати його. У відповідь лідер БЮТ пропонує тільки почати визначення кандидата з установками, які лише частково збігаються з принципами кампанії Ющенка. Він не позиціонує і не позиціонуватиме себе кандидатом від опозиції. Усвідомлюючи цей факт, Тимошенко зважується на власну гру.
Розбіжності між Ющенком і Тимошенко не нові. Збіг у минулому їхніх інтересів створив в Україні, а надто за її межами, міф про неминучість альянсу двох політиків. Спільне в них фактично одне — майже один і той самий електорат. Проте ця обставина є більшою мірою наслідком дефіциту нелівих політиків, спроможних дати надію на краще життя Західній Україні, ніж подібності ідеологічних і людських кредо двох найпопулярніших там політиків.
Тимошенко не розділяє ліберальних поглядів Ющенко на економіку, будучи прибічником її більшого регулювання державою та обширних соціальних програм. Її зовнішньополітична орієнтація має куди менший ступінь прозахідності, й останні сигнали із США продовжують зменшувати цей ступінь. У своїх діях вона ультрарадикальна на тлі завжди схильного до компромісів Ющенка. Їй незрозуміла приказка «тихіше їдеш — далі будеш», яка часто допомагає Віктору Андрійовичу, зате вона часто використовує переваги тактики «зі щитом або на щиті».
Ще важливіше те, що вони по-різному бачать механізми «очищення» влади — ключового для обох гасла виборчої кампанії-2004. За першої ж можливості Ющенко може співпрацювати з Леонідом Кучмою, забувши численні образи, якщо принципи цього співробітництва будуть прийнятними для лідера «НУ». За першої ж можливості Тимошенко ознайомить нинішнього главу держави з умовами утримання політиків, котрі потрапили в немилість, в українських слідчих ізоляторах, повернувши борг за 2001 рік.
Відмінність переконань Ющенка й Тимошенко відбиває голосування їхніх фракцій у парламенті. Позиція «Нашої України», яка прагне підтримувати схвалені нею ініціативи влади, часто ближча до «Регіонів України», ніж до БЮТ, який майже завжди керується принципом «що добре для влади, погано для нас» незалежно від того, чи вигідно це країні. (Хоча можливі й винятки, приміром, підтримка фракцією БЮТ програми уряду Януковича.) Голосування блоку Тимошенко частіше збігаються з рішеннями КПУ. Тож перед виборами-2004 Тимошенко легше знайти спільну мову з Петром Симоненком, ніж із Ющенком, хоча це суперечить електоральним вимогам.
Між двома несхожими політиками останнім часом наростає проблема довіри. Після роботи в уряді 2000 року Ющенко й Тимошенко не мають вдалого досвіду великих спільних проектів. На виборах 2002 року сторони не ворогували, але й не дружили. Тимошенко пам’ятає, як Ющенко відкинув запропоноване нею об’єднання перед виборами, вважаючи його невигідним. Ющенко не забув, за кого могли проголосувати виборці, чиї голоси провели в парламент Тимошенко. Обоє погано розуміють мотиви дій одне одного цього року. Тимошенко підозрює Ющенка в готовності співпрацювати з Президентом для перемоги на виборах. Цей варіант, який, на її думку, позитивно сприйме Захід, Тимошенко вважає зрадою ідеалів незалежно від результатів співробітництва. Лідер БЮТ болісно відреагувала на небажання Ющенка підтримати атаку на Святослава Піскуна, вважаючи це двоєдушністю. У свою чергу, лідер «Нашої України» побачив у цій атаці спробу розв’язати особисті проблеми Тимошенко, які його оточення дуже часто вважає основним мотивом її вчинків. Більше того, в «НУ» переконані, що проти Піскуна Тимошенко виступає у свідомому тандемі з Медведчуком.
Недостатній рівень довіри заважає сторонам сісти за стіл переговорів. Вони закінчилися, не встигнувши розпочатись. Ще на початку року Тимошенко і Ющенко провели зустріч, на якій з’ясували позиції одне одного. Тимошенко висунула ідею розділу найвищих державних посад між лідерами сил, що погодяться підтримати Ющенка. Лідер БЮТ висловила бажання одержати посаду прем’єра й зажадала від Ющенка публічно про це заявити. Ющенко відповів, що не розуміє, як нинішній парламент проголосує за неї навіть у разі його перемоги. Згодом БЮТ розробив більш м’яку формулу, за якою замість конкретних посад учасники коаліції повинні одержати квоти на участь в органах влади. Але перша зустріч не мала продовження: визнавши тему обговорення неправильною, Ющенко ухилився від наступних розмов. Тимошенко попросила узятися за наведення мостів Анатолія Матвієнка — головного прибічника підтримки Ющенка в БЮТ. Він висунув ідею створення координаційної ради між блоками з окремим апаратом, та вона зависла в повітрі. Призначений новим політичним координатором «Нашої України» Петро Порошенко, зі свого боку, ініціював початок консультацій на рівні заступників лідерів. Але без згоди перших другі особи «Нашої України» та БЮТ мало що можуть зробити.
Коли переговори буде відновлено, і що при цьому обговорюватимуть, не може спрогнозувати ніхто. З обох боків є люди, котрі вважають необхідним форсувати альянс, але ще більше в «Нашій Україні» та БЮТ тих, хто вважає, що інша сторона здасться сама. Обидва блоки морально готові увійти в осінь, коли настане час активної роботи на свого кандидата, без домовленостей. Найімовірніше, так воно й станеться, тобто ухвалення остаточних рішень відкладуть на зиму чи навіть весну наступного року, коли треба буде офіційно висувати кандидатів.
Такий сценарій небезпечний для обох політиків, оскільки лише ускладнить досягнення домовленості про підтримку лідером БЮТ лідера «Нашої України». З кожним днем у Тимошенко буде дедалі більше спокус піти на вибори самостійно. На відміну від Ющенка, котрий заробив свій рейтинг ще 2000 року і втратив частину його протягом наступних двох років, Тимошенко, вийшовши у «вищу лігу» 2001-го, продовжує заробляти бали. За підсумками минулого року лідер БЮТ мала найкращу динаміку зростання рейтингу довіри населення серед українських політиків. (За даними Центру Разумкова президентський рейтинг Тимошенко коливається від 6,5 до 7 відсотків. Але при тому, що 11,3% цілком підтримують дії Тимошенко, а 21,9% — частково, 54,2% не підтримують Ю.В. взагалі. Саме останній показник змушує Ющенка добряче метикувати над тим, у якому образі Юлія Володимирівна може йому більше нашкодити — в образі друга чи ворога.) Разом із посиленням особистих позицій Тимошенко, помітно зміцнилася і продовжує міцнішати материнська партія її блоку. З 2001 року «Батьківщина» зробила ще більш вражаючий ривок, ніж її лідер. За останній рік партія втричі збільшила чисельність первинних організацій, накривши половину з 33 тис. діючих у країні виборчих дільниць. Чисельність партії, за словами Олександра Турчинова, перевищила 200 тис. чоловік, причому, переживши торік фінансову кризу й гоніння влади, кадри пройшли природний відбір, що набагато важливіше, ніж кількісне зростання. 45% місцевих організацій фінансують себе самостійно. Решту центральний офіс планує перевести на бездотаційну роботу до кінця цього року.
На цьому тлі бажання підняти найвищу вагу росте в Тимошенко одночасно з упевненістю, що вона зможе це зробити. Це не означає, що лідер БЮТ втратила контроль над собою через справді величезні амбіції, розучившись рахувати, як хочуть представити ситуацію чимало її доброзичливців. І не обов’язково це означатиме, що вона є таємним партнером влади з метою перешкодити Ющенку виграти вибори. Просто тенденція гальмування Ющенка на тлі безупинного власного прогресу поставила Тимошенко перед найбільш ризикованим вибором у її політичній кар’єрі. Тимошенко переймається не іншими, а собою. Для неї давно немає запитання, чи може вона стати президентом. Запитанням залишається — коли? Прагнення Тимошенко вступити в альянс із СПУ та бажання працювати з КПУ відбиває її план мати альтернативний Ющенку варіант. Досвід роботи в акції «Повстань, Україно» довів їй, що співробітництво з Морозом і Симоненком може бути для неї корисним. Переконати навіть одного з них у необхідності власної підтримки буде вкрай проблематично, але Тимошенко звикла штурмувати недосяжні цілі. Якщо Ющенко не знайде можливості домовитися з нею до старту офіційної кампанії або одержить підтримку сил із табору влади, лідер БЮТ із надзвичайно високою імовірністю висуне власну кандидатуру.
Багато залежатиме від позиції Мороза. Як влучно зазначив один із соціалістів, фактично від лідера його партії нині залежить, кого зробити «єдиним кандидатом» не від влади. Якщо Мороз вирішить підтримати Ющенка, Тимошенко буде вкрай складно не наслідувати приклад партнера за опозиційним табором. Але якщо підтримку Мороза одержить вона, статус «кандидата від опозиції» стимулюватиме Тимошенко битися за перемогу незалежно від поведінки Ющенка перед першим туром. Поки що в СПУ домінує переконання, що Мороз може балотуватися й сам. Але при цьому є прибічники підтримки як Ющенка, так і Тимошенко. Причому другі анітрохи не слабші від перших.
Участь Тимошенко у виборах разом із Ющенком створює величезні ризики для обох сторін. З часів виборів Верховної Ради ідентичність електорату тільки посилилася. За оцінкою Київського міжнародного інституту соціології, зробленою на замовлення Інституту відкритої політики, жодна інша пара політиків не має настільки зрощеного електорату. Відповідно до їхнього червневого дослідження, 30% прибічників Ющенка готові проголосувати за Тимошенко, якщо лідер «Нашої України» не братиме участі у виборах. Виборців Тимошенко, готових віддати свої голоси за Ющенка, якщо не буде можливості голосувати за неї, ще більше — 43%. Наявність у бюлетені для голосування обох їхніх прізвищ означатиме взаємне «поїдання» голосів на користь кандидата від влади та представника Компартії, чию участь у виборах можна прогнозувати з високою імовірністю.
Проблема для Тимошенко та Ющенка полягатиме не тільки в поділі шматка пирога на занадто дрібні частини. У разі одночасного балотування вони неминуче почнуть війну одне проти одного, що скорочуватиме загальний розмір їхньої частки. При цьому обидві сторони, за логікою, висунуть однакове обвинувачення — змова з владою. Ющенко говоритиме про Тимошенко те, що Мороз говорить про Наталію Вітренко, а Тимошенко використовуватиме проти Ющенка характеристики, якими Вітренко наділяє Мороза. Така війна не тільки скорочуватиме кількість наявних симпатиків, а й відвертатиме тих виборців, котрі ще не визначилися. Тим часом, саме ця остання група вирішить результат виборів. Імовірна за такого сценарію поразка може мати фатальні наслідки для обох політиків, попри несхожість їхнього минулого. Ющенка, на перемогу якого поставлено занадто багато, програш виборів може спровокувати на вихід із політики. Тимошенко, котру звинуватять у цьому програші, це обвинувачення може потягнути на дно.