Ключова відмінність олігархів від великих бізнесменів — застосування політичного впливу заради власного збагачення: втручання у державні рішення, паразитування на бюджетних грошах, встановлення правил гри, вигідних лише їм. Монополізація цілих секторів, обмеження конкуренції, пільги та преференції, контроль над роботою держкомпаній — це наше сьогодення. Олігархи, більшість з яких набули цього статусу ще за часів пізнього Кучми, спокійно пережили всіх його наступників, швидко адаптуючи під себе кожну нову владу в країні. Саме тому люди з досвідом і хорошою пам’яттю інакше як з іронічною посмішкою не можуть слухати нинішні заяви про боротьбу з олігархами, що триває і неминуче завершиться перемогою з прийняттям якогось чергового закону. Ми розказуємо, хто з олігархів найбільш комфортно почувається зараз, у розпал чергової деолігархізації.
І почати варто з Ріната Ахметова, який на почесному першому місці з-поміж 100 найзаможніших українців за версією Forbes-2021. Він є власником групи компаній SCM, до якої входять більш як 500 компаній, але її перлини — «Метінвест Холдинг» і ДТЕК.
Приблизно 60% прибутків SCM — це якраз робота «Метінвесту». В його орбіту донедавна входили маріупольські металургійні гіганти — заводи «Азовсталь» і «ММК ім. Ілліча», а також металургійний завод «Запоріжсталь». Частка цих підприємств на ринках чавуну, сталі, прокату перевищує 60%, при тому що для монополії достатньо 35%. Але замість того, щоб розпочати довгоочікувану і не раз анонсовану перевірку роботи компанії, Антимонопольний комітет у травні 2021 року дозволив «Метінвесту» опосередковано придбати ще й Дніпровський металургійний комбінат, збільшивши частку холдингу на ринку до 75%. Показово, що 2018-го АМКУ відмовив «Метінвесту» у придбанні цього активу якраз через ризики монополізації, які до 2021 року нікуди не поділися. Змінилися лише керівництво АМКУ, тепер його очолює подружка дружини президента, та його ставлення до кінцевого бенефіціара цієї угоди. Трохи раніше з мовчазної згоди того ж таки АМКУ Ахметов завершив монополізацію ринку коксу, без якого робота його металургійних підприємств неможлива.
Окрім монополізації цілих секторів, «Метінвест» не гребує і паразитуванням на держкомпаніях, тобто багатіє за рахунок наших податків. Останні п’ять років на тендерах «Укрзалізниці» з купівлі рейок стабільно перемагають компанії-дилери «Метінвесту», конкуруючи виключно між собою і практично не знижуючи вартості. А «Укрзалізниця» їм лише підігрує, прописуючи тендерні вимоги виключно під застарілі рейки виробництва «Метінвесту». Аналогічна ситуація відбувається із закупівлями «Укрзалізницею» металопрокату, винятковим постачальником якого також є «Метінвест». Думаю, ви не здивуєтеся, дізнавшись, що «Укрзалізниці» холдинг зазвичай продає продукцію дорожче відсотків на 20, ніж іншим. Цю різницю оплачуємо ми. А вагони, які «Укрзалізниця» будує з металопрокату Ахметова, отримує в довгострокову оренду ахметовська ж логістична компанія, й вартості цієї оренди ледь вистачає, аби покрити собівартість виробництва цих вагонів. При цьому тарифи «Укрзалізниці» на перевезення руди та вугілля роками були нижчими, ніж тарифи на перевезення інших вантажів. От чому у «Укрзалізниці» стабільно переддефолтний фінансовий стан, а «Метінвест» лише за останні пів року отримав 2,7 млрд дол. чистого прибутку.
І «Укрзалізниця» не єдина перебуває під впливом Ахметова. Державний порт «Южний» має для «Метінвесту» спеціальні тарифи на перевалку руди, нижчі за тарифи для решти клієнтів. Державний «Енергоатом» із незрозумілим дисконтом продає електроенергію то ММК ім. Ілліча, то «Д.Трейдінгу» Ахметова. Кабмін, який очолює колишній ахметовський топ-менеджер Денис Шмигаль, без вагань приймає назад колись орендоване ахметовським ДТЕК об'єднання «Добропіллявугілля». Прокуратура раз по раз закриває справу «Роттердам+» про змову між менеджментом ДТЕК і НКРЕКП, яка завдала державі 40 млрд грн збитків. А Кабмін, що мав би виступити стороною у справі та представляти інтереси споживачів, яким цих збитків завдано, взагалі ігнорує цю історію. Навіть Прогнозний енергетичний баланс на 2020 рік складався з урахуванням інтересів Ахметова, а не держави.
«Антиахметовська» спроба підвищити ренту на руду, щоб змусити «Метінвест» хоча б частину надприбутків розділити з державою, також завершується нічим, бо до другого читання у відповідному законопроєкті базу нарахування ренти змінили в такий спосіб, що зрештою Ахметов платитиме навіть менше, ніж раніше.
Не менш комфортно за нинішньої влади почувається й Ігор Коломойський. Так, на нього накладено санкції урядом США, так, його рахунки арештовано Лондонським судом, так, він є фігурантом розслідування ФБР і низки судових позовів по всьому світу як колишній власник банку, що привласнив 150 млрд грн вкладників. Але тут, в Україні, Коломойському все це не заважає багатіти. Звісно, за наш рахунок.
Трейдер Коломойського, компанія «Юнайтед Енерджі», систематично купує електроенергію у державного «Енергоатому» зі знижками, часом за половину вартості. Контракти тривалі, обсяги значні. Аналогічними донедавна були відносини трейдера Коломойського і з державним «Центренерго». Такими ж вони є досі і з ДП «Гарантований покупець», яке буквально цього літа, за день до очікуваного півтораразового підвищення ціни на електроенергію (про яке там безумовно знали), продало її за зниженими цінами, причому забезпечивши Коломойського дешевим енергоресурсом аж до грудня нинішнього року. Позиції олігарха на ринку електроенергії настільки міцні та непорушні, а його вплив на державні підприємства такий вагомий, що час від часу трейдер Коломойського є єдиною компанією на ринку, в якої можна придбати електроенергію, і він цю ринкову перевагу використовує по повній.
Непорушним є і панівне становище олігарха в паливному секторі завдяки його контролю над державними підприємствами «Укрнафта» та «Укртатнафта». І хоч би скільки керівників змінювалося в «Укрнафті», всі вони залежатимуть від Коломойського, який контролює, по суті, єдиний великий нафтопереробний завод в Україні. З цього багаторічного «партнерства» із державою черпає ресурси і роздрібна мережа АЗС Коломойського у півтори тисячі заправок, які ховаються за десятком брендів. Так, офіційно це різні компанії, ба більше, раз на рік їхні номінальні власники стабільно змінюються, але їхня цінова політика завжди синхронна. У цивілізованому світі антимонопольне відомство давно мало б розпочати розслідування про картельну змову, та й про монопольне або принаймні домінуюче становище, — в окремих областях України АЗС Коломойського займають від 40 до 45% ринку. Але не в Україні. Тут можна працювати, ні на кого не озираючись. У кінцевого бенефіціара цього бізнесу, здається, пожиттєвий імунітет. Він впливає на державну політику, рулить держкомпаніями, виграє суди один за одним. Навіть розслідування виведення з Приватбанку грошей вкладників тут не просувається від слова зовсім, зате колишній власник через суди продовжує успішно виводити із банку активи.
Продовжують сяяти, хоча й не так яскраво, й інші олігархічні зірки на нашому небосхилі. Знаний меценат і філантроп Віктор Пінчук досі час від часу прикладається до джерельця вже згаданої «Укрзалізниці», продаючи їй колісні пари на правах єдиного і дорогого постачальника. Жодне розслідування АМКУ його не зупиняє. А ось він, за потреби, може як обмежити, так і зовсім зупинити, наприклад, експорт металобрухту — сировини для його «Інтерпайпу». Або впровадити поняття «зеленої металургії» (якому точнісінько відповідає «Інтерпайп-сталь») і пролобіювати для «зелених металургів» пільги за тарифами на електроенергію.
Навіть віденський в’язень і офіційно підсанкційний олігарх Дмитро Фірташ продовжує заробляти на Україні в розпал деолігархізації. Навесні цього року компанія Фірташа «ЙЕ енергія», яка займає домінуючу позицію на ринку постачання газу для населення, придбала в «Нафтогазу» найбільші його обсяги (6 млрд кубометрів) за найнижчою ціною. Компанія мала б постачати цей дешевий газ населенню впродовж року за фіксованим тарифом, але «Нафтогаз» «забув» прописати ці деталі в контракті. І, отримавши найбільший обсяг найдешевшого газу, постачальник Фірташа продавав цей газ не тільки споживачам, а й промисловості, звісно, не за фіксованими, а за ринковими цінами. І замість того, щоб розірвати підписану угоду хоча б на підставі тих-таки санкцій, «Нафтогаз», Міненерго, НКРЕКП та інші причетні взялися шукати «оптимальний підхід до забезпечення газом побутових споживачів», ну щоб дати Фірташеві ще трохи підзаробити.
Не дісталася деолігархізація і до Петра Порошенка. Так, за нинішньої влади його паразитування на державі зведене до абсолютних мінімумів, але й очікувана відповідальність за старі грішки ніяк не настане. Свого часу проти колишнього президента було відкрито близько 30 кримінальних проваджень, нинішня генпрокурорка стверджує, що більшість із них досі розслідується, але про прогрес мовчить. Причетність до справи «Роттердам+» Порошенка як одного із головних ініціаторів і вигодонабувачів цієї оборудки взагалі поховано, — по цій частині справи навіть розслідування не завершилося.
У підсумку ми бачимо, що деолігархізація в Україні лишається гаслом. І жоден новий закон не здатен цього змінити. Реальна деолігархізація потребує лише двох речей: політичної волі та нульової толерантності до корупції. На жаль, ми на прикладах доводимо відсутність і одного, й іншого. Що ще гірше, все, що відбувається зараз, відбувається за найбільшої концентрації всіх можливих владних повноважень у руках однієї правлячої сили. Їм немає з ким ділити відповідальність за свою бездіяльність. Але вони цим навіть не переймаються.