Голова Рахункової палати Валерій Пацкан написав заяву про звільнення за власним бажанням. Потім відкликав. Потім знову написав. Чи не писав? Його мав би замінити зрозумілий офісу президента Геннадій Пліс. Або ні, не менш зрозумілий «слуга народу» Андрій Клочко. Але ж голосування в парламенті провалилося! І буде новий конкурс. Або не буде.
Десь так виглядає історія зі зміною керівника Рахункової для стороннього спостерігача.
У чому сенс «Санта-Барбари» навколо призначення голови Рахункової палати, можна пояснити на простому, але дуже важливому для країни прикладі — оборонних закупівлях. Пристібайтеся, буде цікаво.
Валерій Пацкан обирався народним депутатом від БПП і був призначений головою Рахункової палати ще за «злочинного режиму попередників». Тобто той факт, що на четвертому році правління Володимира Зеленського Пацкан залишався на посаді, виглядає повним нонсенсом. Принаймні для самої влади.
Адже голова офісу президента Андрій Єрмак і його заступник Олег Татаров давно обставили своїми кадрами СБУ, МВС, Нацполіцію, ДБР, БЕБ, Мін’юст, Офіс генпрокурора та Державну аудиторську службу. Тобто фактично всі відомства, які мають слідкувати за корупцією і криміналом у діях органів влади, повністю підконтрольних офісу президента.
Кватиркою до свіжого повітря в силових відомствах лишаються хіба що САП і НАБУ. Та й їхня спроможність наразі під питанням. Бо в Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі все поки що тримається на особистих надлюдських зусиллях нового голови Олександра Клименка, в якого досі наполовину розукомплектована штатна сітка прокурорів. А в Національному антикорупційному бюро без повноцінного голови теж — хто в ліс, хто по дрова.
Звісно, в НАБУ і САП усе ще може виправитися. Бо Захід напередодні спонсорованої ним «Великої відбудови» не дозволить українським скнарам залишитися сам на сам з євро-доларовою годівничкою. А от у цивільних органах контролю так і не буде.
Отримавши свого керівника Рахункової палати, офіс президента остаточно закріпить перевагу Банкової у розподілі повноважень між гілками влади та «ручного» контролю за бюджетними коштами. Особливо оборонними.
Рахункова палата — це парламентський орган фінансового контролю. Тобто вона залежить від набагато більшої кількості складових влади. І саме тому зберігала суб’єктність, достатню для проведення розслідувань в особливо великих розмірах.
Наприклад, саме Рахункова палата дозволила собі публічно повідомити про неефективність дій вертикалі Зеленського у боротьбі з коронавірусом. А саме про те, що половину грошей зі спеціального COVID-фонду закатали в асфальт, а 12 млрд грн просто не зуміли витратити якраз на лікування хворих, зарплати лікарям і подолання наслідків пандемії.
Зараз перед Рахунковою стоїть новий виклик. Через війну в Україні з об'єктивних причин змістилися акценти у бюджетному фінансуванні. Якщо до вторгнення кожна дев’ята гривня держбюджету проходила через кабінети «укравтодорівців», то зараз половина бюджету йде через Міністерство оборони.
Згідно з листом міністра оборони Олексія Резнікова голові оборонного комітету Верховної Ради Олександру Завітневичу, станом на 1 жовтня міністерству 2022 року передбачено 736 млрд грн, тобто більш як половина всіх видатків загального фонду державного бюджету. З цієї суми 438 млрд грн — на соціальні видатки (у тому числі на зарплати воїнам), а 298 млрд — на матеріально-технічне забезпечення. З цієї суми 155 млрд грн призначалося на закупівлю та модернізацію зброї і 21 млрд — на ремонт військової техніки. Тобто цей потік має хоч якось прострілюватися нашими закордонними партнерами.
А от решта закупівель на майже 75 млрд грн покинуті фактично напризволяще. А саме: 49 млрд грн на закупівлі речового майна, 19 млрд на монополізоване харчування армії, ще 6 млрд на паливо, якість якого може не завжди відповідати закупівельній ціні.
Також наявна прострочена дебіторська заборгованість у 47 млрд грн — це гроші, які заплатили якимось бізнесменам для поставки чогось, а вони не поставили нічого або з таким запізненням, що встигли отримані аванси прокрутити по кілька разів.
Усі ці цифри — це можливості для деяких тилових генералів. Не для ЗСУ, які героїчно воюють у тому, що їм дає Міноборони. Не для Генщтабу, який веде війну тим, що йому дає Міноборони. А саме для Міноборони, яке виконує завгоспівські функції. І так виконує, що вже пішли розмови про ґешефти за армійськими контрактами.
Наприклад, українські постачальники берців і одягу говорять, що Міноборони дуже довго крутило носом щодо закупівель вітчизняних товарів. Але при цьому ринком повзли чутки щодо закупівель турецьких берців за 3500 грн, тоді як українські коштують близько 2000 грн. А зимовий одяг українського виробництва Міноборони все ніяк не могло закупити по 3000–3500 грн, як того просили наші виробники. Але нібито знайшло можливості законтрактувати турецький по 6000 грн за комплект.
Уже класичною стала схема, коли Міноборони закуповує українські бронежилети «Корсар» через іноземні «прокладки». Ще до вторгнення це офіційно практикували з фірмою з Чехії, а під час повномасштабної війни заговорили про польського контрагента. У цьому та вищеописаних випадках із турками гроші за контрактом одразу виводяться за кордон, і їх можна ділити без оглядки на українських правоохоронців. Але сама ця практика могла б і мала б стати предметом розслідування Рахункової палати. Оскільки палата не є органом, що озирається тільки на окремі статті Кримінального кодексу, а розглядає діяльність господарників під різними кутами — з погляду і корупції, і рукодупості неефективності.
Такий орган нагляду був би вкрай доречний, оскільки наступного року через касу Міноборони має пройти безпрецедентна сума у 858 млрд грн — це третина видатків держбюджету-2023.
Адже зараз закупівлі Міноборони, найбільшого закупівельника країни, — це чорний ящик. Намагання антикорупційників імплементувати в особливості оборонних закупівель (урядова постанова №1275 ) звітування за наслідками закупівлі про вартість за одиницю товару не сподобалося МОУ.
Звернення парламентаріїв також не до душі закупівельникам Міноборони. Голова Антикорупційного комітету Верховної Ради чемно спитав у міністерства: у кого і за якою вартістю воно цього року купувало обмундирування та бронежилети? Жодним чином не йшлося про розкриття обсягів та адрес поставок, що справді має значення для безпеки. Оприлюднення ж закупівельних цін і назв постачальників дало б змогу припинити балачки про поставки через «прокладки» імпортних та українських лахів за завищеною ціною. А також підтвердити нашим західним партнерам, що дорогою до фронту нічого не розкрадається в промислових масштабах.
Відповідь на звернення дав заступник міністра оборони Вячеслав Шаповалов, який формально і відповідає за закупівлі «речовки». Він абсолютно цинічно повідомив, що звіти про закупівлі буде оприлюднено згідно з урядовою постановою №169 — лише через 70 днів після припинення воєнного стану. До слова, цей акт уряду станом на дату надання відповіді Шаповаловим уже кілька днів як втратив чинність через прийняття постанови №1275.
Відтак, тиловики Міноборони можуть спокійно скуповуватись у кого хочеш і за скільки хочеш, авансуючи постачання до фантастичних розмірів.
Керована ж Рахункова палата не занурюватиметься в бухгалтерію оборонних закупівель. Хоча тільки масштабність мільярдних закупівель є ризиковою в розумінні контролерів і мала б їх цікавити, як і 47 млрд грн простроченої дебіторки.
Усе спишуть на війну.
Більше статей Юрія Ніколова читайте за посиланнями.