Найближчим часом очікується черговий, сьомий за ліком, масований удар по енергетиці. За версією Кремля — такий, що добиває.
Мета — шляхом максимально можливого терору та заморожування населення примусити Україну до капітуляції. Аналогічне пробували нацисти 1942 року у рідному Путіну Ленінграді. У них не вийшло, не вийде й у цього фюрера. Вистоїмо. Але буде вкрай складно — подовгу не буде ні електрики, ні води, ні опалення, про інші блага цивілізації, такі як зв'язок, Інтернет та інше, краще навіть не думати.
Енергосистему масовано вибивали із сідла з жовтня. Основні удари завдавалися по ключових трансформаторних підстанціях. На сьогодні пошкоджено та розбито десятки великих трансформаторів. Є ще резерви на заміну, але вони дуже обмежені. Трансформатор — товар штучний. Виготовити або замовити новий — це мінімум 8–10 місяців. Плюс доставка. Плюс інсталяція. Дорого й довго.
От чому 23 листопада, на восьмий тиждень масованих обстрілів, РФ таки вдалося розвалити систему електропередачі на частини.
Наслідки ми знаємо: зупинилися всі атомні станції, об'єднана енергосистема України розпалася на кілька локальних частин. До двох третин споживачів залишилися без електрики. Наново зшити систему змогли досить швидко. Героїчними зусиллями енергетиків швидко вдалося забезпечити близько половини потреби країни в електриці. А за тиждень — довести цю цифру до 80%, і це на тлі погіршення погоди, а значить, і зростання споживання населенням.
Сказати, що ми вже впоралися з усіма наслідками, не вийде. Розгрібати їх доведеться довго. Біди з руйнуваннями підстанцій — роками. Після кожного удару відновлене нашвидкуруч обладнання має дедалі менший запас стійкості.
Росіяни це знають, ми десятки років, аж до 24 лютого, працювали в єдиній енергосистемі. Їм непогано відомі наші вразливі місця. На щастя, не всі, а один чинник вони недооцінили — професіоналізм наших енергетиків.
Узагалі будь-яка західноєвропейська система впала б уже після третього нальоту, ми витримали шість.
Поспішаємо нагадати країнам НАТО, що 1999-го бомбардування Югославії було відстрочено на три тижні, на кінець травня, тому що через удари по лініях електропередачі, що живлять військові заводи, страждало і мерзло мирне населення. Яка тоді була температура за 200 км від Середземномор'я? Градусів 15? Але якщо такі страждання вважали неприпустимими, може, варто нагадати, що в Україні взимку мінус, і слід докласти більше зусиль?
Нам потрібна як допомога в імпорті електроенергії та необхідного обладнання, так і військова допомога у відбитті ударів із повітря.
Втікаючи із Херсона, росіяни висадили в повітря високовольтну підстанцію — величезні трансформатори буквально було скинуто з фундаментів. Під час удару по мережах «вилетіли» і сім ядерних реакторів усіх трьох атомних електростанцій, що працюють, а також припинилося енергопостачання захопленої Запорізької.
Без перебільшення це безпрецедентний у світовій історії акт ядерного тероризму. Те, що Москві на це начхати, зрозуміло (за це там ще й ордени вручать), а чому Європа ніяк не реагує — не ясно. Так, цього разу дивом пронесло, але сподіватися лише на диво — кричуща безвідповідальність. Адже вітер у різні боки дме. І висновки з того, що відбувається, треба робити не лише нам і жителям Тирасполя.
Заради справедливості, у нас недоробок теж вистачає. Наприклад, щодо зупинки всіх ядерних блоків є різні думки, у тому числі й така, що кілька з них можна було втримати якщо не в єдиній мережі, то в автономному режимі. Начебто тонкощі, але в нас існує дефіцит генерації.
Є й інші нюанси, хай не всі з них варто озвучувати під час війни, але слід пам'ятати. Як мінімум, аби потім поцікавитися, чи правда, що Україна відмовлялася від автономних газових електростанцій, що їх пропонували союзники влітку? Пропозиція поставити такі генератори — на столі в Міненерго досі. З їхньою допомогою можна утримати ключові послуги: опалення та водопостачання, які також потребують енергопостачання. Блекаут без води та тепла та блекаут із ними — зовсім різні речі. Але ні прем'єр, ні градоначальники про таку пропозицію не знають, бо профільне відомство вирішило не займатися координацією, перекинувши завдання на Мінрегіон — міністерство, в якому немає міністра.
І поки ви теоретично прикидаєте, скільки сил і грошей нам така співпраця зекономила б, ми перейдемо до практичної частини.
Що потрібно насамперед, так це максимально посилити захист станцій і підстанцій — габіони, арочні перекриття та інше. Не всі трансформатори пошкоджуються прямими влученнями, а від уламків і частини «шахедів» такі конструкції непогано захищають.
І, звісно, збивати максимум можливого. Насправді це складніше, ніж здається. Постачання західних систем скромні з поважної причини — їх і в них небагато. Але краще бодай щось. От шведи поставили нам зенітки, що були прийняті на озброєння ще за Сталіна. Проти «шахедів» цілком так підійде.
Сподіватися, що у росіян закінчаться ракети, безглуздо. Ще безглуздіше не намагатися обмежити потік імпортних компонентів для них. У кожній збитій ракеті звично знаходять десятки західних мікросхем, їхні виробники мають розділити відповідальність із РФ за нинішній терор в Україні. А ми зобов'язані про це говорити багато і на всіх можливих рівнях і… бити у відповідь.
Так, нескінченно ухилятися від ударів — погана ідея. Сила — єдиний аргумент, що його сприймає наш противник. Той же «шахед» цілком під силу зробити і самим — на 80% він складається із західних компонентів. Назвати його якось поетично, і нехай політає над їхніми станціями. Збився зі шляху. Адже після удару по Дарницькій ТЕЦ росіяни заявили, що жодних прильотів по Києву того дня не було. Ну, не було, то й не було. От і Воронежа теж ніхто не бомбить.
І не менш важлива складова — комунікації.
Людей, змучених пітьмою та холодом, дратують спікери (половина яких незрозуміло звідки взялися і слабо в темі), які безперервно обіцяють, що ще кілька днів і все буде майже норм. Не буде.
Йде війна із сильним ворогом. Усі нові нальоти приурочено до завершення відновлювальних робіт, у цьому сенс терору. На деякі ключові підстанції прилітало вже десять разів і прилетить іще. Мабуть, час уже говорити правду і фільтрувати фейки. Усі соцмережі забиті вкидами. Про те, що електрики немає тому, що її продають на експорт, якого немає з 10 жовтня. Про те, що настав час уже націоналізувати і так державну НЕК «Укренерго» і розібратися, куди все продали! Про те, що ДТЕК включає світло в ЖК за хабарі, що є абсурдним як по суті, так і технічно.
У комунікації, напевно, теж не слід починати з'ясовувати стосунки на рівні «скільки годин після скількох ракет можна сидіти без світла». Ви здивуєтеся, але медіа-застрільники вже готують ґрунт до дискусії про «пошук винних у блекауті серед енергетиків». Комусь війна, а комусь вікно кадрових можливостей. Завдання — скинути керівництво «Укренерго» під шумок лайки, чим російські пропагандисти обов’язково скористаються вже зараз.
Зрозуміло, що до жовтня основній масі людей було начхати на те, як влаштована енергосистема, але, може, ми все ж таки заповнимо цей вакуум раніше за ворогів та ідіотів?
Потрібні відеоролики на 2–3 хвилини з наочним описом ситуацій, схемами, картами та чесним текстом. Що до весни у Києві, наприклад, світло включатимуть на 5–6 годин. І це не найгірший сценарій. Місто було дефіцитним на електрику і до війни. І винна в цьому хіба що урбанізація.
Не пускати на самоплив організацію забезпечення водою та «Пунктів незламності». І джерел води, і пунктів має бути багато, а не тисяча для міста із трьома мільйонами жителів і 11 тисячами багатоповерхівок. Вони мають бути не для галочки.
І так, готувати людей до сценаріїв евакуації, не боячись паніки. Усі, хто зараз перебуває у містах, уже відпанікували своє.
Узагалі менше піару і більше роботи. Розумію, чимало людей йшли у владу просто попиляти землю та повирішувати питання. Війна до їхніх планів не входила.
А в багатьох і не входить. Спроби освоїти ресурси (яких і так мало) з весни ставали наполегливішими. У Другу світову за це розстрілювали, і часто за діло.
Доведеться забути про вибори та згадати про централізацію. Навіть якщо не хочеться.
Ставки надто високі. Йдеться буквально про виживання.
Більше статей Ігоря Маскалевича читайте за посиланням.