У нинішні часи, на жаль, із прогнозами найчастіше поціляють у яблучко скептики. Логіка подій привчає всіх зарання передбачати гірший варіант розвитку подій. З таким підходом, як правило, помилок не буває.
Так сталося і з оголошеним українським керівництвом "перемир'ям" на Сході України. Вгадали правильний результат мирної ініціативи песимісти, які припустили, що: а) бойовики самопроголошених "республік" зброї не складуть, а, навпаки, зміцнюватимуть позиції; б) режиму припинення вогню дотримуватиметься тільки одна сторона.
Так і вийшло.
"Перемир'я" розпочалося підбитим вертольотом Мі-8 на Карачуні в Слов'янську і закінчилося вчора пізно ввечері штурмом військового містечка Нацгвардії в Донецьку. У проміжку вмістилися дві спроби штурму аеропортів у Донецьку та Краматорську, а також танкової частини в Артемівську; підриви залізничних колій та мостів; обстріли блокпостів сил АТО з мінометів і "броні", перестрілки; нові захоплення заручників на обмін (включно з кимось із помічників Тарути та кількома офіцерами української армії).
Головне питання минулого тижня: якщо таке "перемир'я", то якою тоді буде війна?
Найбільш показовою на розмови про можливе мирне врегулювання була реакція місцевих жителів. У Донецьку, Горлівці, інших містах Донецької області сусіди стали гуртуватися і впорядковувати бомбосховища часів холодної війни зі словами "а то будемо, як у Слов'янську, по квартирах від обстрілів ховатися".
Загалом і в цілому останні події тільки підтвердили кілька активно обговорюваних тенденцій та висновків щодо поточної ситуації.
Перший і головний висновок - врегулювання конфлікту шляхом переговорів безперспективне, насамперед тому, що з другого боку немає договороспроможної сторони.
У понеділок 23 червня лідери самопроголошених "республік" у присутності екс-президента Леоніда Кучми, російського посла Михайла Зурабова, делегата ОБСЄ Хайді Тальявіні та Віктора Медведчука й Нестора Шуфрича, які представляли невідомого кого, погодилися на припинення вогню.
Результат очевидний. Нові бої, нові штурми, вибухи, постріли, смерті. Четверо вбитих і 17 поранених тільки за останню ніч оголошеного перемир'я. Замість капітуляції - нові блокпости, засідки, запасні позиції, укріплені бази.
Про це мало говорять, але переговори в понеділок були не перші. Налагодити контакти з керівниками "республік" намагалися й намагаються деякі представники колись всесильних місцевих еліт - мери міст, депутати різних рівнів, чиновники, які залишилися на своїх місцях.
Однак страшенно примітивний підхід бойовиків до дипломатії примушує бюрократів, які з'їли собаку на апаратних інтригах, безсило розводити руками. Один із учасників процесу продемонстрував останній епістолярний витвір "республіканців", який надійшов у відповідь на пропозицію пошукати компроміси. На чистому аркуші надруковано два короткі рядки вимог: "1. Визнати незалежність ДНР. 2. Вивести війська з території республіки". Ще одна група донецьких переговорників, яка розраховувала на роль посередників між офіційним Києвом та "урядом" ДНР, отримавши цей лист, мусила відмовитися від свого задуму.
Втім, навіть поступливість і притомність "балакаючих голів" донецьких і луганських сепаратистів навряд чи щось змінила б. Із тієї простої причини, що в різношерстого збориська ідейних російських шовіністів, недорогих найманців із бідних анклавів (Південної Осетії, Сербії, Придністров'я ну й Чечні, звісно), місцевих симпатиків (галасливих і без користі), дрібнокримінального елементу, який радісно проводить експропріацію, немає єдиного керівництва.
Скажімо, в самій тільки Донецькій області відомих збройних угруповань - 5. "Восток", "Оплот", "Русская православная армия", загін "Беса" та "стрелковцы" Але очевидно, що цих формувань більше. Наприклад, усі перелічені заявляють, що в приміщенні Донецького обласного управління СБУ - не їхні бійці. А чиї тоді? Невідомо...
Українських силовиків від великих неприємностей рятує тільки те, що всі перелічені загони, а також ті, які поки що не потрапили в поле зору, діють розрізнено та ще й нерідко конфліктують між собою.
Причому сутички їх до болю нагадують незабутні 90-ті, переростаючи в гарячі дискусії на тему, де чия корова і хто кого доїть. Один із епізодів стався на прохідній одного з великих донецьких підприємств, - бійці горлівського угруповання "Беса" намагалися вилучити будівельну техніку й вантажівки, а бойовики батальйону "Восток", які прибули на місце, кричали на гастролерів, що в Донецьку щось можна брати лише на певний час і тільки з їхнього, "востоковців", дозволу. "Ще раз вас тут побачимо - стрілятимемо", - пообіцяли на прощання донецькі горлівським. Повне дежавю: такі ж самі перепалки, з таким самим набором аргументів звучали тут 15 років тому...
Місцевим жителям доводиться лавірувати, щоб не опинитися між молотом і ковадлом бойовиків, які йдуть стіна на стінку. В одному з найпопулярніших нічних клубів Донецька адміністратори близько четвертої ранку чемно, але настійно радять клієнтам залишити заклад, оскільки на той час у заклад завалюються терористи, змінившись із блокпостів. І це порада, до якої слід дослухатися: братва, тобто, пардон, бійці "республіки" влаштовують "кабацькі" загули у найкращих традиціях споважнілих нині попередників, - п'ють як востаннє, чіпляються до випадкових відвідувачів, грізно потрясають зброєю, грубіянять, провокують бійки.
Якось класифікувати все це дуже розмаїте збіговисько можна хіба що за мотивацією участі у війні на боці ДНР і ЛНР.
Найбільш адекватні й помірковані (переважно ідеологи-організатори та "балакаючі голови") посилено розмірковують про те, як би з усього цього виповзти, але так, щоб зберегти при цьому зароблені на війні гроші й не отримати строки за тероризм, бо за цією статтею дають багато. Це вони в основному погоджуються на переговори і роздають нездійсненні обіцянки.
Російські добровольці у складі бойових загонів воюють, очевидно, вже із безвиході. Незалежно від того, які ідеї покликали їх на Донбас, зараз навіть до найбільш фанатичних починає доходити, що назад їх впустять тільки одним видом транспорту - рефрижератором.
Із часу появи перших "гостей" із РФ впадали в око дві деталі. По-перше, дуже багато їх у себе на батьківщині значилися в розшуку за статтями різного ступеня тяжкості. По-друге, українські прикордонники неодноразово відзначали, що відразу після відведення військ та появи "зелених чоловічків" російська сторона посилила охорону кордону.
Нині російський кордон працює тільки в один бік - бойовики зі зброєю вільно перетинають його, коли йдуть на війну. А ось назад шлях закрито. Достеменно відомо, що частина сил батальйону "Восток" після програного українським військовим бою біля КПП "Маринівка" намагалася відступити на територію РФ. Але росіяни замість братніх обіймів бойовиків роззброїли й заарештували. Також є відомості, що під час "перемир'я" один загін із Луганської області був взагалі розстріляний при спробі перейти кордон.
Сума відомих деталей примушує цілком упевнено говорити, що для бойовиків з Росії від початку дорога назад не планувалася. Квиток в Україну - це квиток в один кінець.
Коли цю просту й жорстоку реальність усвідомить кожен, доведеться приймати найважливіше рішення в житті.
Безперечно, хтось із відвагою приреченого боротиметься до кінця. І це - черговий раз(!) - руйнує будь-які надії на швидке завершення конфлікту.
Нарешті, бойовики з місцевих просто живуть одним днем і далеко в майбутнє не зазирають. Не привчені.
Війна триватиме тяжко й довго. Тим більше що й українська сторона до бліцкригу не прагне.
Багато військових та інші силовики, задіяні в регулярних підрозділах АТО й добровольчих формуваннях, скаржаться, що їх постійно "стримують". Щойно солдатам вдається перейти в контратаку й "на плечах" відступаючого противника увірватися на чужі позиції, тут-таки надходить наказ повернутися у вихідну точку.
Повернутися, щоб знову сидіти в глухій обороні та терпіти нескінченні обстріли.