UA / RU
Підтримати ZN.ua

Не в "справі" Корбана справа

Ошелешені подіями минулої суботи важковаговики українського політикуму ворожили: затримання Корбана - це останнє попередження Коломойському чи вже війна? Відповіді на це запитання немає досі. Річ у тому, що в день затримання Корбана Порошенко готовий був іти до кінця, розуміючи під цим і назрілу зміну статусу "Приватбанку", і арешт заставного майна, і витискання законного фінансового потоку, а не сліз із "Укрнафти". Але вже того ж дня увечері між приватівцями і президентом зачовникували посередники, а Геннадій Боголюбов, прилетівши до Києва, зустрівся з президентом. Остаточне рішення про купірування чи розгортання протистояння з групою, як стверджують джерела, в Порошенка викристалізується впродовж одного-двох тижнів. А над різними опціями реалізації цього рішення трудяться команди як у прокуратурі та СБУ, так і в Нацбанку.

Автор: Юлія Мостова

Оцінки сірості схожі одна на одну, а особистість усі оцінюють по-своєму.

Ті, хто впевнений, що українська політика почалася рівно з того моменту як вони нею зацікавилися, а саме - з Майдану, вважають Геннадія Корбана лицарем у білому плащі. Ті, хто цікавився нею раніше, бачать у ньому мандрівного рейдера, котрий часто виконував досить складні й досить однозначні завдання для ключових гравців українського бізнесу, а отже й політики. Але переважну більшість обурила вибірковість дій президентської команди силовиків, що осліпла на януковицьке око.

Геннадій Корбан - точно не білий і пухнастий; безпросвітно-чорним його вважати теж неправильно; публічне штурхання ним закону на посаді віце-губернатора - не справжня причина метання в нього блискавок президентом.

За великим рахунком, причин, які породили рішення Порошенка затримати Корбана, - дві. Перша озвучена хором ув'язнених із мюзиклу "Чикаго": "Ти сам нарвався!" Друга - глава держави бачив в арешті Корбана каталізатор, здатний примусити Ігоря Коломойського результативніше реагувати на вимоги влади.

Про затримання Геннадія Корбана в Дніпропетровську широка громадськість, включно з прем'єр-міністром, спікером парламенту, очільником АП і послами донорських держав, дізналися зі стрічки новин. Народ пішов випускати пару в соцмережах; політики напружилися й прислухалися, чи не лунають кроки на східцях; посли великих країн мовчать, а запитань маленьких про вибірковість застосування закону - ніхто не чує.

Людинозатратну операцію - хіба жарт: 500 багнетів! - провели швидко й злагоджено. Втім, на цьому професіоналізм влади караючої себе вичерпав. Але про це трохи згодом. А зараз - про причини.

Корбан і його батальйони дратували президента давно. Мабуть, навіть лякали. Напевно, саме тому верховний головнокомандувач зробив усе, щоб не обняти їх, а розкласти. Але ж ми зараз не про це. Ми про те, що поруч із президентом перебували й перебувають люди, які вміють не так пропонувати рішення у сфері безпеки чи оборони, як паразитувати на президентських фобіях. Такі погононосні люди завжди є поруч із президентами. Це - їхня робота, їхній бізнес: не просто попереджати, а кошмарити. Адже якщо не страшно, то навіщо вони потрібні? А якщо не потрібні, то який же ж бізнес?

Із політичного оточення президента, за інформацією DT.UA, про намір затримати Корбана було відомо лише правій руці Порошенка - Ігорю Кононенку. І, певна річ, голові СБУ й генеральному прокуророві. Важко сказати, що стало останньою іскрою. Можливо, спроба самого Корбана закошмарити Дніпропетровську виборчу комісію, яка не хотіла повірити у проходження партією "Відродження" виборчого бар'єру. Але іскра ця потрапила на цілу кладку добротно укладених тез про розвиток приватної армії; підготовку перевороту; про розробку широкомасштабної кампанії з дискредитації влади; про намір "Укропу" після місцевих виборів активувати тезу "Геть порошизм!"; про підготовку матеріалів, що викривають використання сумнівних технологій на виробництві продукції нескажуякоїфабрики...

Не знаю, чи були в повідомленнях спецслужб слова: "Так! Так! І земляним черв'яком!", але емоційному Петру Олексійовичу вистачило. Кажуть, розумний блискуче вийде з ситуації, в яку мудрий ніколи не потрапить. Але ситуація є, а про блиск і помину немає.

На "побиття" адвокатами Корбана "немовлят" від ГПУ та судової системи дивитися спочатку було смішно, потім - ніяково і, нарешті, страшно. Демонстрація професійної деградації у справі, що перебуває під патронатом президента, - вирок системі. Змонтований за ніч фільм про дніпропетровську мафію та демонстрація його на прес-конференції очільників СБУ і ГПУ - поразка глави держави, який вважає себе королем піару. Добре хоч "5-й канал" на плашку "Плюсів" "Свободу Корбану!" не відповів своєю - "Беньдитам - тюрми!"...

У проміжному результаті - Корбан не в клітці, а під домашнім арештом; дехто вже поспішив назвати його новим Ходорковським, очевидно забувши анекдот про країну і теракт; МВС під виглядом політичної компенсації смішить народ повістками депутатам "Опоблоку"; генпрокурор вирушив у відпустку святкувати день народження; і тільки один снайпер професійно виконав своє завдання, не влучивши в Шокіна.

Петро Олексійович хотів налякати справою Корбана чи насмішити? Професійно безпорадна агресія не додає владі сили, довіри й авторитету. Стає очевидно - проблема силовиків не тільки в небажанні полювати на велику рибу, а й (що гірше) у неспроможності. А Геннадій же Олегович - усього лише щученя...

Як уже сказано, Корбан дратував президента давно. Глава держави не бажав просто чекати моменту, коли агресивне хамство Корбана переросте в хамську агресію.

Усвідомлення цього стало досить важливою причиною, яка підштовхнула Корбана до боротьби за депутатський мандат на 205-му окрузі. Адже ще навесні загроза його арешту прозвучала на перших понятійних зборах акціонерів країни, які домовлялися про правила співіснування після відставки Коломойського з посади губернатора. Зараз багато хто докоряє Коломойському, що він здав Корбана. Це не зовсім так. Безпеку та свободу своїх людей екс-губернатор справді застерігав як одне з правил співжиття між собою та владою, яку, нагадаю, на зустрічах представляли президент, прем'єр, глава АП, секретар РНБОУ і міністр МВС. Але своїми називалися такі люди, як Палиця і Лазорко. А Корбан - "чудить сам по собі".

Президент Коломойського не почув. Або не повірив. Тому продовжував вважати Геннадія Корбана кнопкою, натиснувши на яку, можна примусити співвласника групи "Приват" робити потрібні рухи. Потрібні і Порошенкові-політику - лояльна інформполітика "приватівського" медіа-холдингу, і Порошенкові-президенту - виконання Коломойським та Боголюбовим узятих зобов'язань із цілої низки платежів, критично важливих для держбюджету та фінансово-банківського сектору країни.

Ошелешені подіями минулої суботи важковаговики українського політикуму ворожили: затримання Корбана - це останнє попередження Коломойському чи вже війна? Відповіді на це запитання немає досі. Річ у тому, що в день затримання Корбана Порошенко готовий був іти до кінця, розуміючи під цим і назрілу зміну статусу "Приватбанку", і арешт заставного майна, і витискання законного фінансового потоку, а не сліз із "Укрнафти". Але вже того ж дня увечері між приватівцями і президентом зачовникували посередники, а Геннадій Боголюбов, прилетівши до Києва, зустрівся з президентом. Остаточне рішення про купірування чи розгортання протистояння з групою, як стверджують джерела, в Порошенка викристалізується впродовж одного-двох тижнів. А над різними опціями реалізації цього рішення трудяться команди як у прокуратурі та СБУ, так і в Нацбанку.

Насправді основне рішення для себе має прийняти не Порошенко, а сам Коломойський: він намагається зберегтися як бізнес- і політична одиниця в Україні - чи йде з неї, поповнюючи запасники картин та закордонних активів? За те, щоб залишитися, треба дорого заплатити. Подорож по супермаркету привела до каси. По-перше, стрес-тест НБУ ще офіційно не закінчений, але необхідна докапіталізація "Привату" обчислюється десятками мільярдів гривень. По-друге, 9,6 млрд гривень - податкові борги "Укрнафти". По-третє, не забуваємо, що досить значну суму Коломойський і Боголюбов мають віддати Пінчукові після першого суду щодо феросплавних дивідендів. А 25 січня - це по-четверте - у Лондоні почнеться другий суд - ціною в 1,5 млрд дол., а точніше - ціною в життя однієї чи другої фінансово-промислових груп. А тим часом пилосос "Привату" не може працювати за старою схемою: економіка не дозволяє, та й МВФ забороняє, вимагаючи знижувати рівень кептивності. А доларопереробка в нафтовому секторі вже не обіцяє таких потоків, як колись, - донори країни хочуть бачити реальні результати зусиль уряду з наповнення бюджету.

Врятувати Коломойського від необхідності самому робити складний вибір, а головне - відповідати за нього можуть лише ... дурні й необдумані кроки влади. Дайте йому тільки привід, прийнятний для чергового Лондонського суду, і він "вимушено" розвалить рештки економіки, а потім ще й утрамбує руїни котком компенсацій та відшкодувань. Карта Коломойського - одна з тих, що в основі карткового будиночка української економіки, - ненадійна, хистка, слизька. Залишити її на місці без змін - змиритися із загрозою спонтанного обвалу. Висмикнути карту бездумно, емоційно, не підперши з усіх боків вітчизняними та закордонними обмежувачами, - злочин.

Якщо стільки політичних, юридичних і процесуальних помилок робиться в не такій уже й складній справі Корбана, то чи можна сподіватися на професійно-ювелірну зміну конструкції карткового будиночка?

Єдиний позитивний момент, на думку мешканців юридичного світу, які перешіптуються між собою, полягає в тому, що країна стала свідком, по суті, першого публічного процесу на основі нового Процесуального кримінального кодексу, в якому реально змагалися сторони - професійні адвокати, непідготовлені прокурори, перелякані судді... Без хамства адвокатів, без запалених під судом шин і "конвертованих" інтересів учасників процесу. Усе по-чесному. Цей досвід ще треба буде перетравити й оцінити з погляду його наслідків.

Поки що ж відворотність покарання за злочини попередньої влади обурює людей. Вибіркове застосування закону - дратує. Відсутність політичної волі до боротьби з нинішніми стовпами корупції - злить. Заміна процесуального свавілля одних на свавілля інших обурює тих, хто ще пам'ятає, що таке демократія. А свавілля безпорадне викликає огиду. Всі ці почуття не сприяють стабілізації і так дуже крихкої ситуації. Тим більше що завжди знайдуться сили, готові перекувати неспроможність влади якщо не у свої статки, то в розширення інструментарію для їх збереження і примноження.

Ідея дострокових виборів живе у вітчизняному політичному організмі, як будь-який вірус, готовий захопити місце при ослабленні імунітету. "Тимошенко і Тягнибок готові приєднатися до тарифного майдану ближче до річниці Майдану", "Свободівська "Січ" сконцентрувалася в Києві", "Демобілізовані учасники АТО підтягуються групами й осідають навколо столиці"... На президентському столі росте стос таких повідомлень. Але є час "кошмарити", і є час прокидатися.

Логічно припустити, що в дострокових виборах зацікавлена Юлія Тимошенко, чий персональний рейтинг на парламентських виборах може допомогти партії більше, ніж на місцевих. Окрилилася успіхом на місцевих виборах і "Свобода". Увійшовши повноправним членом в "Опоблок", Віктор Медведчук підтримав крило Фірташа, налаштоване на дострокові вибори. Рінат Ахметов, у разі відставки дуже лояльного Яценюка, теж не заперечуватиме проти весняних парламентських перевиборів. Хомутиннік зі своїм "Відродженням", як завжди, рахує дебет і кредит, але наважитися йому може допомогти Коломойський, який розуміє, що перевибори - це дестабілізація, а дестабілізація - ослаблення пресу влади.

І чим на це все відповість президент? Черговими арештами, що підвищують, з огляду на недовіру до влади, рейтинги заарештованих? Панацейним Міхеілом Саакашвілі на чолі списку БПП? Але хіба це допоможе країні блискуче вийти із ситуації, в яку заводити її не варто було?