Усього кілька днів тому вітчизняна і закордонна преса припустила: західні лідери видушили з Януковича натяк на обіцянку переглянути своє ставлення до Юлії Тимошенко та Юрія Луценка. Після чого ряд експертів висловили обережне припущення: необхідність збереження європейської перспективи примусить Віктора Федоровича рідше використовувати практику силового тиску на опозицію. І ось на тобі - "справа Власенка".
Європа і США доволі оперативно відреагували на спробу позбавити захисника Юлії Тимошенко депутатського мандата. Віце-президент Єврокомісії Кетрін Ештон та єврокомісар із питань політики сусідства Штефан Фюле публічно заявили про свою стурбованість і закликали українську владу розв'язати ситуацію так, аби не допустити "створення жодного враження зловживання судовою системою в політичних цілях". Американський Держдеп припустив, що процес "політично мотивований". Аналогічну думку висловила авторитетний депутат Європарламенту Ребекка Хармс. За інформацією впливової газети Frankfurter Allgemeine Zeitung, посла України в Німеччині Павла Климкіна запросили на розмову в німецьке МЗС, де йому в жорсткій формі повідомили про стурбованість Берліна зростанням тиску на захисника Тимошенко. І дали зрозуміти, що Київ може не розраховувати на угоду про політичну асоціацію та зону вільної торгівлі, якщо в Україні й надалі застосовуватиметься принцип "адресного правосуддя", а у справі лідера "Батьківщини" не буде знайдено цивілізованого рішення.
Іронія в тому, що цього разу вітчизняна влада повелася трохи тонше, ніж зазвичай. Новій атаці на опозицію передувала комбінація, з допомогою якої режим формально постарався убезпечити себе від обвинувачень у вибірковому застосуванні закону. Голова Верховної Ради Володимир Рибак направив у Вищий адміністративний суд два подання про позбавлення депутатського мандата. Фігурантом одного став представник провладної більшості регіонал Андрій Веревський. Другою (і, власне, головною) жертвою було призначено опозиціонера, "голос Тимошенко" - Сергія Власенка.
Очевидно, що для жертвопринесення кандидатуру Веревського вибрали не випадково. 46-й номер виборчого списку ПР підходив для інтриги майже ідеально. По-перше, він не був членом партії, і його можливе вигнання з депутатських лав не надто зачіпало репутацію організації. По-друге, Андрій Михайлович своїм мандатом, зважаючи на все, не дуже дорожив і (за твердженням наших джерел, близьких до адміністрації президента) на пропозицію Банкової розлучитися з повноваженнями нардепа, яка надійшла зо два тижні тому, відреагував філософськи. По-третє, 38-річний мільярдер більшість часу проводить за кордоном, а влада (у зв'язку із загостренням боротьби за чистоту персонального голосування) мала намір ще й, наскільки вдасться, позбутися "фантомів". Нарешті, був формальний привід добиватися позбавлення Веревського високого звання народного обранця: він не виконав конституційний припис і не склав із себе повноваження керівника та голови Ради директорів акціонерної компанії, несумісні з депутатською діяльністю. Зрозуміло, цю помилку, було б бажання, могли виправити заднім числом. Але весь смисл комбінації у тому й полягав: більшість хотіла показово "здати свого", щоб мати моральне право розправитися з "чужим". Той факт, що сам Веревський навіть не намагався захищатися, а рідна фракція не прагнула його відстояти, сам по собі показовий.
Залишається відкритим запитання: чому ініціатором "справи Веревського" став представник "Свободи" Михайло Блавацький? За інформацією наших джерел, керівництво ВО було в курсі інтриги, але самі "свободівці" факт змови рішуче заперечують.
У вівторок Веревського прогнозовано позбавили мандата рішенням ВАСУ на підставі 78-ї та 81-ї статей Конституції. "Справа Власенка" так само передбачувано призвела до конфлікту. На те було дві причини. Перша - опозиція, на відміну від більшості, мала намір захищати свого бійця. Друга - з правового погляду, ситуація виглядала не так однозначно, як у випадку з регіоналом, коли для позитивного рішення суду було достатньо документа, який підтверджує підприємницьку діяльність депутата.
Адвокатська діяльність також вважається несумісною з депутатською. Однак провладна більшість і опозиційна меншість розійшлися в думках, чи займався нею Власенко.
Підставою для адвокатської діяльності є наявність відповідної ліцензії. Якщо ж особа подасть заяву про припинення такої діяльності, вона автоматично перестає де-юре вважатися адвокатом, і до єдиного реєстру адвокатів вносяться відповідні зміни. Власенко таку заяву подав, однак зробив це (як випливає з листа голови Національної асоціації адвокатів Лідії Ізовітової) 21 лютого 2013 р.
Тим часом, на думку ініціатора справи, депутата-регіонала Володимира Мисика, він мав зробити це набагато раніше. По-перше, Конституція і Закон "Про статус народного депутата" передбачають, що депутат не може поєднувати свою діяльність із будь-якою іншою (крім викладацької, наукової та творчої).
Відсутність заяви про припинення адвокатської діяльності на момент подачі документів для реєстрації нардепом означала: формально, з погляду законодавства, Власенко залишався адвокатом. Незалежно від того, займався цією діяльністю реально чи ні. З чого, своєю чергою, виплавало: 12 грудня, у день приведення до присяги, депутат був сумісником, що суперечить вимогам Основного закону.
По-друге, відповідно до Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокати, які на час набрання цим законом чинності обіймають посади або здійснюють діяльність, несумісну з адвокатською (депутатська - серед них), повинні повідомити про це кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатур упродовж 90 днів із моменту вступу Закону в дію. Закон набрав чинності 15 серпня. З датованого 19 лютого офіційного листа голови Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури України Валентина Загарії випливало, що Власенко вимог закону вчасно не виконав. У документі значилося: на 19 лютого в Єдиному реєстрі не було відомостей про припинення права на адвокатську детальність адвокатом Власенком.
Регламентний комітет уперше взявся за "справу Власенка" (як саме "взявся" - про це нижче) 27 лютого. На той час захисник Тимошенко вже подав "відмовну" заяву. Чи означає це, що питання вичерпане? З погляду ініціаторів процесу - ні, бо Власенко вже порушив вимогу Конституції - на момент прийняття присяги залишався сумісником (що неприпустимо), отже, може бути позбавлений депутатських повноважень на підставі 78-ї та 81-ї статей Основного закону.
Опозиція на це питання дивиться інакше. По-перше, вона вважає, що з моменту подачі Власенком заяви проблему вичерпано навіть із формальної точки зору. По-друге, вона стверджує, що, з практичної точки зору, Сергій Володимирович адвокатом давно не є й адвокатської діяльності не веде. У парламент 20-й номер "Батьківщини" балотувався як чинний депутат, і довідка про те, що його трудова книжка перебуває в Раді, автоматично знімала питання про можливе сумісництво.
По-третє, у судовому процесі над Юлією Тимошенко Власенко брав участь, із формального погляду, не як адвокат, а як захисник (що юридично не одне й те саме), залучений як спеціаліст у сфері права. Що підтверджується і постановами слідчих про допуск до справи, і рішенням дисциплінарної палати Київської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 28 лютого 2012 року, і вчорашнім листом начальника головного управління з розслідування особливо важливих справ ГПУ Андрія Курися. Заяви регіонала Вадима Колесніченка про те, ніби допуск Власенка до Тимошенко доводить, що він був саме адвокатом, а не захисником, дивні, оскільки бачитися з ув'язненим має право, наприклад, захисник Євгенія Тимошенко, яка ніколи не мала адвокатської ліцензії.
По-четверте, опозиція ставить під сумнів законність і легітимність офіційного висновку парламентського комітету з питань регламенту та депутатської етики. Всі три заступники голови комітету від опозиції (Андрій Пишний, Валерій Карпунцов та Ігор Швайка) дружно стверджували, що власне засідання не було; що про його проведення депутатів меншості не повідомляли, хоча цього вимагав парламентський регламент; що члени комітету, які представляють більшість, зібралися всупереч календарному плану, який передбачав роботу в округах. І все ж висновок комітету "про несумісність депутатського мандата народного депутата Власенка С.В." відправили спікерові Володимиру Рибаку, а той на його основі склав подання про позбавлення нардепа повноважень і направив його у ВАСУ. Спроби оскаржити законність висновку успіху не мали.
Деякі представники опозиції намагалися поставити під сумнів і право Вищого адміністративного суду одноосібно позбавити депутата мандата, наполягаючи, що майбутнє рішення ВАСУ має бути підтверджене голосуванням у Раді. І помилялися, оскільки 81-ша стаття Основного закону дає суду таке право. А рішення Конституційного суду від 13 травня 1997 року передбачає, що, за наявності судового рішення, прийняття парламентом окремого рішення не потрібне. Досить повідомлення про рішення, яке КС зобов'язує спікера озвучити на пленарному засіданні.
Трохи перестаралися колеги і соратники Сергія Власенка, намагаючись довести неістотність заяви про призупинення адвокатської діяльності. Склавши й подавши її 21 лютого, Сергій Володимирович побічно підтвердив юридичну необхідність такого документа. І запитання, чому він не зробив цього раніше, у встановлений законодавством термін, залишається без відповіді. Той факт, що юридичних доказів здійснення депутатом Власенком адвокатської діяльності немає, не пояснює, чому досвідчений юрист забув про вимоги законодавства (чи знехтував ними).
Створивши ілюзію політичної об'єктивності ("закон обов'язковий для всіх, Власенко - такий самий сумісник, як і Веревський") регіонали легко переклали відповідальність на ВАСУ. Опозиційні фракції оперативно заблокували трибуну і відрядили чималу групу підтримки до суду. Заодно розпочали активний пошук сумісників у лавах супротивника. Микола Княжицький виявив, як мінімум, трьох депутатів від ПР (Володимира Струка, Віктора Развадовського та Володимира Дудку), які де-юре залишаються адвокатами (а отже, порушують Конституцію), оскільки в Єдиному реєстрі адвокатів немає даних про зупинення цими особами адвокатської діяльності. Ще 11 нардепів-"більшовиків", за твердженням того ж таки Княжицького, формально - діючі підприємці (тобто такі ж сумісники-порушники, як і Веревський). При цьому член фракції "Батьківщина" посилається на дані Єдиного державного реєстру. Це до розмови про невибірковість правосуддя.
Планувалося, що рішення ВАСУ у "справі Власенка" буде прийняте ще 5 березня, однак у вівторок увечері в засіданні оголосили перерву. Коли верстався номер, судове рішення ще не було прийняте. Більшість опозиціонерів, станом на першу половину середи, особливих ілюзій не плекали.
Ситуацію ускладнює ще одна обставина. Роман Стаднійчук, "списочник" "Батьківщини" (який у разі позбавлення Власенка повноважень отримує право стати депутатом), за деякими даними, може й не поповнити опозиційну фракцію. Сам Сергій Володимирович, залишившись без депутатського мандата (а отже, і без недоторканності) ризикує стати об'єктом підвищеного інтересу прокуратури. 5 березня ГПУ оголосила, що недавно відкрите кримінальне провадження про невиконання Сергієм Власенком рішення суду припинене за відсутністю складу злочину. Однак ніхто не сумнівається: знадобиться - відкриють нове.
Хоч би чим завершилася "справа Власенка", деякі висновки можна зробити вже сьогодні. Перший: уперше в новітній історії вітчизняного парламентаризму депутати так легко "здали" колегу. Проблема сумісників не нова, однак спікери і члени регламентного комітету всіх скликань робили все можливе, аби не доводити справу до суду. Керуючись принципом цехової солідарності і (або) інстинктом самозбереження. Голова ВР Рибак та "регламентарії" з більшості це правило порушили. Страх? Можливо. Але ж Кучму свого часу боялися не менше.
Другий: "справа Власенка" має психологічний ефект. Мета влади - налякати і своїх, і чужих. Продемонструвати, що втратити "бронежилет" у вигляді мандата нескладно. До того ж новий КПК відкриває для цього додаткові можливості. Відомо, що в цій країні неважко відкрити або сфабрикувати кримінальну справу проти будь-кого. Відомо також, що процес притягнення депутатів (як осіб зі спеціальним статусом) до кримінальної відповідальності має свої особливості. Раніше вони були описані в окремому законі, - його скасували. Є спеціальне рішення КС, але в ньому містяться посилання на старий КПК, отже, воно втратило чинність. Є відповідні норми регламенту, але вони, як стверджують окремі юристи, не цілком приведені у відповідність до нового Кримінального процесуального кодексу, отже не діють. Тож, як підозрюють деякі юристи-опозиціонери, слідчі можуть вважати себе вільними від процедурних обмежень, які раніше вважалися природними, коли йшлося про народних обранців. По суті, єдиний захист від сваволі - конституційна вимога про надання згоди Ради на притягнення депутата до кримінальної відповідальності. Але після історії з Власенком чомусь здається, що на горезвісний корпоративізм більшість нардепів уже не звертатиме уваги. Віктор Федорович не зумів (не захотів?) розробити необхідну стратегію роботи з парламентом, яка передбачає врахування інтересів цілих груп і окремих осіб, розробку довгих комбінацій і складних інтриг, розміщення капканів, пошук компромісів, практику тихої підгодівлі, політику тонкого улещування. Свої ініціативи Банкова реалізує без вигадок: або вульгарно купує, або грубо ламає через коліно.
Третій. Висновок регламентного комітету щодо "справи Власенка" примусив зазирнути в сам регламент. Згідно зі статтею 223, якщо народного депутата підозрюють у гріху сумісництва, регламентний комітет "розглядає відповідні матеріали і надає висновок голові Верховної Ради". Отож, як мінімум, троє депутатів переконували мене, що, на їхній погляд, "розгляд матеріалів" може обійтися без засідання комітету як такого. Мовляв, у цій статті слова "засідання" і "рішення" взагалі не вживаються. Такий підхід суперечить і усталеній практиці, і здоровому глузду. Але в країні, де політична доцільність та селективне застосування закону стали нормою, можливе все. У регламентному комітеті у влади більшість: зібрали підписи - і готовий висновок. Ви можете поручитися, що таке неможливе?
До речі, у 93-й статті регламенту, в якій ідеться про експертизи та висновки профільних комітетів, необхідні для затвердження законопроектів, слів "засідання" і "рішення" я також не виявив…