16 вересня ватажок так званої ДНР Олександр Захарченко підписав "указ" про проведення 18 жовтня місцевих виборів у самопроголошеній республіці.
Того ж дня президент України Петро Порошенко назвав можливу виборчу кампанію на неконтрольованій території фейковою, закликавши Захід до продовження і розширення санкцій проти РФ за рішення про проведення псевдовиборів у Донбасі. А кількома днями раніше Петро Олексійович заявив: "Прошу Леоніда Кучму, мого представника в контактній групі, скасувати заяву про те, що можливо продовжувати Мінський процес у 2016 році. Ні, всі мають виконати зобов'язання у 2015-му".
Аналізуючи те, що сталося, більшість експертів поспішили зробити висновок про неминучий крах "мінського формату". Нагадаємо, ключем до досягнення миру в Донбасі вважалося наділення бунтівних регіонів "особливим порядком самоврядування", передбаченим спеціальним законом і згаданим у проекті конституційних змін. Механізмом набуття "особливого порядку" називали місцеві вибори на неконтрольованих Києвом територіях. Як вказувалося у Мінських угодах, ці вибори мають відбутися "на підставі Закону України (…) з дотриманням відповідних стандартів ОБСЄ при моніторингу з боку БДІПЛ (Бюро демократичних інститутів і прав людини - структура ОБСЄ).
Рішення Донецька про проведення власних місцевих виборів (усупереч українському законодавству і в терміни, не передбачені Києвом) справді ламає систему складних і водночас крихких домовленостей. Реальної альтернативи яким досі не бачили в Києві, Москві, Берліні, Парижі, Брюсселі, Вашингтоні, Донецьку й Луганську. Принаймні так заявляли відповідні офіційні особи - від Меркель до Порошенка, від Столтенберга до Захарченка.
Немає виборів за українським законом - немає статусу. Немає статусу - немає миру за "Мінським планом". І пролонгації переговорів у мінському форматі (у надії знайти нові точки дотику) теж не буде - якщо вірити Петрові Олексійовичу. Кінець "Мінська"?
Пропонуємо не поспішати з висновками. Імовірність реалізації угод, досягнутих у лютому в білоруській столиці, і справді знизилася. Але не стала нульовою. Демарш Захарченка й різка реакція на нього з боку Порошенка відвернули увагу від інших подій, які безпосередньо стосуються переговорного процесу.
Перш ніж перейти до їх опису й аналізу, зупинимося на одному з формулювань Мінських угод. 9-й пункт домовленостей передбачає проведення "місцевих виборів в окремих районах Донецької і Луганської областей на підставі Закону України" (тут і далі виділено мною. - С.Р.). Зверніть увагу, - не "законодавства України", не "законів України", а саме "Закону України".
Ще тоді, в лютому, я скромно поцікавився в одного з учасників вітчизняної делегації, чи не стоїть за цим словосполученням намір розробити спеціальний закон для проведення виборів на неконтрольованих територіях. На мене замахали руками і пояснили, що йдеться про неоковирне формулювання. Гаразд. Навесні західний дипломат у приватній розмові повідомив, що спеціальний виборчий закон для територій, які перебувають під контролем бойовиків, справді готується. Коли я написав про це, мені зателефонував політик з оточення Петра Олексійовича і дорікнув за поширення неперевіреної інформації. Але невдовзі свого клеврета спростував… сам Порошенко. У червні, в інтерв'ю італійській Corriere della Sera, очільник української держави недвозначно заявив: "Ми готові до діалогу. Наш парламент обговорює спеціальний закон про проведення місцевих виборів у цих регіонах". Опитавши півтора десятка депутатів (у тому числі лідерів фракцій і представників профільних комітетів), я з'ясував, що ніякого спецзакону парламент не обговорює.
А днями виявилося, що такий закон усе ж обговорюють. Тільки не в парламенті. А в Мінську. І з'ясувалося це після зустрічі очільників МЗС "нормандської четвірки", що відбулася 12 вересня в Берліні. Після завершення зустрічі міністерство закордонних справ Німеччини опублікувало заяву, в якій, зокрема, зазначалося: "Умови й терміни проведення місцевих виборів будуть складені в робочій групі з питань політики Контактної тристоронньої групи. Вони опираються на пропозиції координатора відповідної робочої групи П'єра Мореля".
Очільник німецького МЗС Франк-Вальтер Штайнмаєр, коментуючи берлінські переговори, висловив сподівання, що узгодження суперечливих питань завершиться до саміту "нормандської четвірки", який має відбутися 2 жовтня в Парижі. Аналогічну заяву зробив і міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров, додавши, що з'явилася "можливість знайти точки дотику" у питанні про проведення місцевих виборів на не контрольованих Києвом територіях. За словами керівника МЗС Росії, координатор політичної підгрупи П'єр Морель "запропонував "розв'язки"… Вони не в усьому влаштовують і українську сторону і представників самопроголошених "ДНР" і "ЛНР". Але на наше спільне враження (Росії, Франції і Німеччини) - ці різночитання переборні".
Горезвісний "план Мореля" зрідка згадувався у ЗМІ, але ніде не йшлося, у чому ж він, власне, полягає.
Для початку зупинимося на назві цього документа. Офіційно "план Мореля" іменується так - "Елементи для тимчасового закону про місцеві вибори в деяких районах Донецької і Луганської областей". Жодне з медіа, що згадували загадковий план, про цю важливу деталь не повідомляло. Отже. Політична підгрупа тристоронньої контактної групи обговорює можливість розробки спеціального закону. Що дозволяє провести вибори на неконтрольованих територіях під егідою Києва. Ця можливість закріплена рішенням очільників МЗС чотирьох держав. І ця можливість і далі обговорюється сторонами. І обговорюватиметься аж до самого паризького саміту "нормандської четвірки", тобто як мінімум до кінця вересня. Незважаючи на "указ" Захарченка про проведення власних виборів. Цю інформацію DT.UA підтвердили особи, причетні до мінського процесу.
Нагадаємо, що 11 вересня український президент і єврокомісар з питань європейської політики сусідства Йоханнес Хан зробили спільну заяву про те, що вибори в Донбасі мають відбутися за українським законодавством, і це - одностайна позиція України і ЄС. Забувши додати, що не обов'язково йдеться про чинне законодавство. І що закон, за яким відбудуться місцеві вибори, скажімо, в Одесі й Ужгороді, може відрізнятися від закону, за яким вони можуть відбутися в Донецьку й Луганську. За нашою інформацією, у день, коли Порошенко і Хан робили спільну заяву, "план Мореля" уже був сформульований, і його суть була відома обом політикам.
Непрямим підтвердженням того, що можливість проведення виборів на неконтрольованих територіях під егідою Києва зберігається, є інформація, поширена нещодавно російськими ЗМІ. З посиланням на одного з лідерів т.зв. ДНР, учасника переговорів у Мінську Дениса Пушиліна, медіа Росії повідомили, що "українська сторона в контактній підгрупі з політичних питань погодилася обговорити внесення запропонованих ДНР і ЛНР поправок до закону про "особливий статус". Наші джерела в контактній групі цієї інформації не підтвердили і не спростували. Навіть якщо правда - погодилися обговорити, це не означає, що - погодилися прийняти. Але якщо це - правда, виходить, говорити про крах "мінського процесу" зарано. Оскільки, за словами Пушиліна, українська сторона дала свою згоду
17 вересня. Тобто вже після горезвісного указу Захарченка і гнівної заяви Порошенка. І якщо це - правда, процес іде. І ймовірність проведення виборів "в окремих районах Донецької і Луганської областей на підставі Закону України" зберігається. І наділення цих районів "особливостями місцевого самоврядування" - теж.
У чому суть пропозицій Донецька і Луганська? До закону про "особливості" пропонують додати прикінцеві положення:
"Цей Закон набирає чинності від дня його оприлюднення.
Призначити позачергові вибори депутатів районних, міських, районних у містах, селищних, сільських рад, сільських, селищних, міських голів в окремих районах Донецької і Луганської областей.
Дата позачергових виборів, а також порядок їх організації і проведення встановлюється спеціальним законом".
Усе той самий спеціальний закон, згаданий у "плані Мореля".
У чому суть плану? Спочатку йде невигадливий перелік умов, що визначають можливість проведення виборів на територіях, контрольованих бойовиками:
" - припинення вогню; безпека; прогресивне повернення до нормального життя;
- угода щодо дати, підтверджена тристоронньою контактною групою;
- спостереження БДІПЛ.
Пов'язані питання: закон про статус, амністія, гуманітарний доступ".
І все. Жодного роззброєння, жодного контролю над кордоном.
Днями українська делегація, що бере участь у мінських переговорах, за дорученням президента порушила питання про створення нової підгрупи - з питань кордону. І не зустріла розуміння. Чому? Представникам України запропонували ще раз уважно перечитати Мінські угоди. Зокрема 9-й пункт - "Відновлення повного контролю над державним кордоном з боку уряду України у всій зоні конфлікту, яке має початися в перший день після місцевих виборів і завершитися після всеосяжного політичного врегулювання".
Спочатку вибори - потім контроль над кордоном. Підписали - виконуйте. Але ж президент Порошенко так пишається, що Україна виконує Мінські угоди. До коми.
Ще одна деталь, яка чомусь залишилася практично непоміченою. Сумніви в можливості провести вибори на окупованих територіях під егідою України викликала та обставина, що з моменту підписання мінських домовленостей і аж до недавнього часу не виконувався 9-й пункт угод. Цей пункт пропонував "діалог про модальності проведення місцевих виборів згідно з українським законодавством і Законом України "Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей".
До речі, подейкують, що учасники тристоронньої контактної групи (ТКГ) провели невелику дискусію з приводу того, що слід розуміти під "модальністю". І дійшли проміжного висновку, що це - знаходження можливого варіанта, який враховує різницю у підходах. Так ось (наскільки можна судити) тривалий час конкретний механізм проведення виборів на неконтрольованих територіях, який улаштовує всіх, не обговорювався. І тільки після 12 вересня, після зустрічі очільників МЗС "нормандської четвірки", процес дістав потрібний імпульс. З'явився план Мореля як точка опори. А ще побачила світло заява Міністерства закордонних справ України від 13 вересня - "Павло Клімкін наголосив на необхідності негайно розпочати в рамках ТКГ обговорення модальностей проведення місцевих виборів в окремих районах Донецької і Луганської областей на основі українського законодавства та загальновизнаних критеріїв ОБСЄ". А за чотири дні з'явилося повідомлення, що українська делегація в ТКГ "погодилася обговорити" пропозиції Донецька і Луганська. Тобто реально Україна розпочала обговорення механізму проведення виборів на де-факто окупованих територіях тільки кілька днів тому. На тлі масових криків про те, що жодні вибори там неможливі.
Та повернімося до "плану Мореля", який є в розпорядженні DT.UA. Відповідно до нього, основними елементами майбутнього закону про вибори на неконтрольованих територіях мають бути:
"- визначення території та округів; пояснення щодо громад на лінії зіткнення, як це опрацьовано в рамках Робочої групи з політичних питань;
- виборча система: мажоритарна система, відповідно до рішення ТКГ від 22 травня; як варіант, - запровадження змішаної, частково пропорційної системи для Донецька і Луганська;
- тривалість мандата, як варіант, - до наступних місцевих виборів в Україні, тобто до
2017 р.;
- реєстрація кандидатів і вимоги до них, як варіант, - ценз осілості тривалістю п'ять років, не включаючи останніх двох років, крім тих, хто обирається на пости голів місцевих рад (цікава деталь - правда? - С.Р.);
- обов'язки з проведення виборів, як варіант, - тимчасові територіальні виборчі комісії складатимуться з представників зон (яскраве слово. - С.Р.), що охоплюються цим законом, дотримуючись наведених вище критеріїв реєстрації; включаючи представників місцевих відділень партій, зареєстрованих до 2014 року, і відбуватимуться під головуванням члена Центральної виборчої комісії;
- роль і участь політичних партій, як варіант, - партії, які мали місцеві осередки, зареєстровані у виборчих округах, охоплених законом до 2014 року, можуть брати участь у виборчій кампанії; будь-який запит недопуску щодо цих партій буде передано до відповідної тимчасової територіальної комісії, яка ухвалюватиме остаточне рішення;
- роль засобів масової інформації, як варіант, - комітет зі спільної акредитації, включаючи й керівників тимчасових територіальних виборчих комісій, розглядатиме акредитацію представників національних засобів масової інформації і ухвалюватиме остаточне рішення;
- графік виборів, у зв'язку з набранням чинності законом (потребує складання);
- спостереження з боку БДІПЛ з повним доступом на виборчі дільниці, до процесу підрахунку голосів і центру підведення підсумків;
- оприлюднення результатів Центральною виборчою комісією" (пунктуацію документа збережено).
Ще раз зазначимо (спеціально для горланів про "зраду" з будь-якого приводу): "план Мореля" - тільки план. Але (спеціально для тих, хто приймає на віру будь-яку "переможну" реляцію представників влади) - цей план передбачає "особливості виборів" для тих, хто претендує на "особливості самоврядування". Він передбачає ухвалення закону, що серйозно суперечить українському виборчому законодавству та українській Конституції. Пропозиції Мореля не мають нічого спільного з запобіжниками, закладеними парламентом у законі "про особливості". Що невтомно повторюють провідні політики з трибун і екранів? Роззброєння, відведення війська, визволення полонених, повернення повної юрисдикції Україні, контроль над кордоном - і тоді вибори й "особливі правила самоврядування".
Але в "плані Мореля" нічого цього немає. Натомість є право обиратися на посаду голови місцевої ради тим, хто не жив на цих територіях останні п'ять років. "Комітет зі спільної акредитації", виборчкоми де-факто й де-юре сформовані місцевою незаконною владою.
І обговорення цього плану погоджене українською стороною. Його погоджено на берлінській зустрічі, де Україну представляв очільник МЗС. Який нічого не робить без відома президента.
Так, це тільки план. Але цей план передбачає проведення місцевих виборів на окупованих територіях. Під егідою Києва. На підставі закону, що суперечить Конституції. І влада цю можливість обговорює. І продовжує обговорювати. Навіть після заяви Захарченка про проведення "власних" виборів. Бо після денеерівського "указу" від 16 вересня українська делегація в ТКГ не отримувала з Києва директив щодо припинення переговорів про можливі вибори в "окремих районах". Переговори триватимуть як мінімум до паризького саміту "нормандської четвірки". Де, за нашою інформацією, питання про вибори на неконтрольованих територіях має бути вирішене остаточно.
Та влада про це не говорить. І політики цього питання не обговорюють. Набагато прикольніше обговорювати Мосійчука…
Як українська сторона відреагувала на "план Мореля"? Відомо небагато. У членів української делегації багато запитань до цього документа. Зокрема, неприйнятною видається норма про обмеження допуску ЗМІ. Обговорювалося питання про механізм недопущення до участі у виборчій кампанії тих, кого підозрюють у скоєнні воєнних злочинів. Дискусія щодо "плану Мореля", по суті, тільки почалася.
Київ опинився в складному становищі. Можна сперечатися про те, готова чи не готова Україна до силового розв'язання проблеми Донбасу. Але ці суперечки безглузді, оскільки небажання Верховного головнокомандувача воювати очевидне. І це треба приймати як даність і прихильникам воєнного рішення, і тим, хто за мир за всяку ціну. Майже так само очевидним є бажання гаранта Конституції позбутися Донбасу назавжди. І це доведеться приймати як даність тим, хто щиро ратує за реінтеграцію відірваних територій. Але бажання Порошенка не збігається з намірами Москви і Берліна. І Путін і Меркель (із зовсім різних причин, але рівною мірою жорстко) не дають президентові України відмовитися від частини української території. Мінські угоди перетворилися для Порошенка на пастку. Київ, Москва і Берлін по-різному тлумачать лютневі домовленості. Але погляди Меркель і Путіна збігаються частіше. І якщо в Києві вважають необхідною умовою для проведення виборів роззброєння регіону, то Берлін і Москва достатньою умовою вважають припинення вогню, можливість допуску ЗМІ й спостерігачів від ОБСЄ (БДІПЛ). Київ вважає "указ" Захарченка про вибори зривом мінського процесу, а Меркель і Путін - ні. Бо "указ" можна так само легко скасувати, як і видати.
Демарш "вождя "ДНР", як і концентрація техніки й озброєння, - інструмент московського шантажу. Путін шантажує і Меркель, і Порошенка, які рівною мірою не бажають поновлення активних бойових дій. При цьому Москва пильно стежить за дотриманням формальних "мінських" умов - артилерії бойовики на фронті останнім часом справді майже не застосовують. Днями в ЗМІ з'явилося повідомлення про розстріл денеерівського командира, який санкціонував роботу "арти" по українських позиціях. Як ви думаєте, з чого б це така жорстокість?
Гадаю, Порошенко з задоволенням завалив би мінський процес. Йому не подобається нав'язаний ззовні "мирний" план, але він не має свого. Він хоче, щоб план зірвався з вини протилежної сторони. Але те, що Київ вважає порушенням домовленостей, не вважають порушеннями в Берліні й Москві. Порошенкові не потрібні ці вибори й "особливий статус". Але вони потрібні Путіну, щоб зберегти вогнище напруженості і при цьому звалити тягар фінансування невизнаних територій на й без того ослаблений Київ. І вони потрібні Меркель, щоб проблема Донбасу з міжнародної перетворилася на внутрішню, українську.
Саме тому, Москва, Берлін і Париж на берлінській зустрічі узаконили "план Мореля" як інструмент подальших переговорів про долю виборів на бунтівних територіях.
Та й вибір "модератора" невипадковий.
71-річний П'єр Морель, у травні призначений керівником політичної групи ТКГ, - людина непересічна. З 1971 року - в МЗС Франції, з самого початку дипкар'єри займався радянською проблематикою. Фахівець у галузі права, знавець військово-політичних питань. Три роки працював у посольстві Франції в СРСР, об'їздив пів-Союзу. Чотири роки очолював посольство Франції в Росії. Був послом з особливих доручень у групі з урегулювання конфлікту в Нагірному Карабаху, спецпредставником ЄС під час урегулювання кризи в Грузії після п'ятиденної війни в Південній Осетії. Чудово володіє російською мовою, має великі зв'язки практично в усіх республіках колишнього СРСР. І, до речі, одружений з етнічною росіянкою, з якою вінчався у православному храмі в Москві.
Знайомий дипломат так відгукнувся про Мореля: "Він не просто вправний дипломат, досвідчений юрист і хитрий політик. Він брав участь в урегулюванні кількох локальних воєнних конфліктів, це колосальний багаж. І, найголовніше, для його нинішньої ролі - він непоганий знавець радянського й пострадянського менталітету. Він ліпше за будь-якого іншого дипломата знайде спільну мову і з київськими, і з московськими, і з донецькими. Як знаходив її раніше з тбіліськими, кишинівськими, бакинськими, душанбинськими. Якщо хто й здатен знайти компроміс у питанні про вибори, то це саме Морель. Якщо вибори вам потрібні, він вам їх проб'є…"
А вони нам потрібні?