У вересні минулого року уряд своєю постановою затвердив Положення про Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості. У системі виконавчої влади з'явився новий орган, відповідальний за реформування оборонно-промислового комплексу та формування військово-промислової політики.
Зовнішня агресія потребувала забезпечення Збройних сил новітніми озброєннями, військовою та спеціальною технікою, боєприпасами, які б створювалися на основі передових розробок. Однак результат втілення правильної ідеї виявився абсолютно нікчемним.
Міністерство живе наче в паралельному вимірі. Із «досягнень»:
- віджата в «Укрзалізниці» будівля;
- освоєний міністерський бюджет із високими зарплатами;
- прийняття Стратегії розвитку оборонно-промислового комплексу, основним критерієм ефективності якої є кількість корпоратизованих підприємств ОПК;
- абсолютно провальна імплементація Закону «Про оборонні закупівлі», що серйозно ускладнило процес забезпечення Збройних сил.
Фундамент «звершень» — кадрова політика Мінстратегпрому, відповідальність за яку лежить на Банковій.
Стратегія провалу…
Судячи з тексту згаданої вище Стратегії, на 30-му році своєї незалежності Україна згадала, що в неї була оборонна промисловість. Основний рефрен Стратегії — списані з усіх документів стратегічного планування та державних цільових програм за попередні роки цитати гасел і декларацій: імпортозаміщення, інновації, інвестиції, зниження енергоємності, технічне переоснащення, корпоратизація, нарощування експорту та інші не менш заяложені чиновниками багатьох поколінь терміни. Додавши до цього переліку обіцяний з нагоди 30-ї річниці Дня Незалежності запуск українського супутника, отримаємо жахливу картину перспектив розвитку оборонно-промислового комплексу вже у версії керівництва Мінстратегпрому.
У 2014 році проблема імпортозаміщення комплектуючих, запчастин і низки вузлів до озброєнь та військової техніки, що поставлялися з РФ, набула масштабу національної катастрофи. У рамках міжурядової угоди про військово-технічне співробітництво з РФ обсяг поставок в Україну продукції військового призначення та подвійного використання, необхідної переважно для ремонту й неглибокої модернізації озброєнь та військової техніки, становив близько 1,2 млрд дол. на рік. Портфель оборонних замовлень РФ в Україні поступово зменшувався і 2013 року впав до історичного мінімуму — 13 млрд дол. Слід зазначити, що РФ уже з 2006 року стала реалізовувати комплекс заходів із переведення своїх збройних сил на оснащення сучасними зразками ОВТ, створюючи нові виробничі потужності та відмовляючись від виробництва застарілих зразків озброєнь і комплектуючих для них.
Що ж планують, відповідно до нової Стратегії, імпортозаміщувати Уруський та його команда?
Крім ядерних матеріалів і сировини, левову частку переліку виробів, які поставлялися до 2014 року в Україну в рамках військово-технічного співробітництва з РФ, становили зняті зі зберігання на військових складах запчастини та комплектуючі до ОВТ, виробництво яких РФ припинила. Це стосується і дефіцитної в Україні елементної бази для ракетних комплексів та систем, а також РЛС, лопастей для гвинтокрилів, навігаційного обладнання та прицілів для бронетанкової техніки.
На сьогодні майже весь цей військовий мотлох Росією вже утилізований, а Україна все ще планує його, згідно зі Стратегією розвитку ОПК, імпортозаміщувати до 2030 року.
Очевидно, що чиновники — автори зазначеного документа стратегічного планування — не обізнані з результатами проведеного Мінекономіки Огляду оборонно-промислового комплексу. А в ньому чорним по білому написано, що більшість зразків озброєнь, військової та спеціальної техніки українських Збройних сил — морально й фізично застарілі, оскільки створені на основі конструкторських, технічних, технологічних та інженерних рішень минулого століття. Найголовніше, що в мінстратегпромівській Стратегії не йдеться навіть про створення заділу для розробки нових поколінь озброєнь на основі використання нових фізичних принципів і платформ, не кажучи вже про реалізацію програм широкомасштабного переозброєння армії.
Квінтесенцією польоту думки міністерських керівників у Стратегії є необхідність на 30-му році незалежності України, цитую дослівно, «створити систему стратегічного планування у сфері оборонно-промислового комплексу…» На восьмому році війни.
Докладніше аналізувати текст Стратегії з величезною кількістю суперечностей і неточностей немає жодного сенсу.
Ще менш осмисленою була діяльність Мінстратегу. Особливо в тій сфері, для забезпечення якої його, власне, й створено.
Оборонні закупівлі: «Тож як сідати — сварки марні...»
Рівно рік тому у статті «ОПК, який Україна втратила…» в ZN.UA я висловив сумніви у спроможності чиновників Мінстратегпрому забезпечити реалізацію Закону «Про оборонні закупівлі». І не помилився.
Акурат перед звільненням з Міністерства оборони в серпні нинішнього року заступник міністра Олександр Миронюк скерував до Мінстратегпрому лист із проханням дати роз'яснення щодо питання спрямування військовим відомством як державним замовником цінових запитів стосовно вартості предмета закупівлі учасникам відбору, зареєстрованим в електронному реєстрі, якщо закупівлі передбачається здійснювати через міжнародні спеціалізовані організації.
Послання О.Миронюка — знакове й демонструє повний провал Мінстратегпромом імплементації Закону «Про оборонні закупівлі».
Цілком очевидно, що відставний заступник міністра, скориставшись чиновницьким епістолярним жанром, у досить м'якій формі вказав Мінстратегпрому насамперед на те, що оборонні закупівлі по лінії міжнародних спеціалізованих організацій цього року відбутися не можуть, оскільки стаття 11 згаданого закону передбачає перевірку цінових пропозицій іноземних контрагентів в Електронному реєстрі учасників відбору та виконавців державних контрактів на наявність або відсутність аналогічних пропозицій від українських підприємств.
На сьогоднішній день на сайті Мінстратегпрома з'явилося лише 24 відомчих накази щодо внесення до Електронного реєстру суб'єктів господарювання для участі в оборонних закупівлях. При цьому номенклатура робіт, товарів і послуг, які щорічно закуповуються Міноборони становить понад 130 тисяч найменувань.
Простіше кажучи, Мінстратегпром своєю бездіяльністю у створенні реєстру позбавив Україну можливості оборонних закупівель по лінії агентств НАТО зв'язку та інформації (NATO Communications and Information agency) і підтримки та постачання (NATO Support and Procurement Agency), а також Програми уряду США «Міжнародні військові продажі» (Foreign Military Sales). Яких вам ще «Джавелінів» бракує? Може, президент Володимир Зеленський марно домовляється з міністром оборони США Ллойдом Остіном про додаткову військову допомогу на суму 60 млн дол.? Адже завдяки відомству Уруського, Україна й основного обсягу допомоги цього року не отримає. Ще під великим сумнівом постачання оборонної продукції зі США у 2022 році.
Тільки я бачу підстави для розгляду дії або бездіяльності чиновників виконавчої влади зі згаданого міністерства крізь призму 111 статті Кримінального кодексу України?
Фактично, проблеми з Електронним реєстром учасників відбору і виконавців державних контрактів у чиновників Мінстратегпрому мали початися ще наприкінці березня 2021 року. Саме на той час ключовий елемент Закону «Про оборонні закупівлі» — реєстр — мав щосили функціонувати, а, відповідно, і всі процедури мали відбуватися згідно з новим законодавством. Однак цього не сталося. Керівники Мінстратегпрому кинулися повертати до життя скасовану з їхньої же подачі нормативно-правову базу за старим Законом «Про державне оборонне замовлення».
Українські чиновники — взагалі дивні люди, з погляду дотримання законодавства. Наша виконавча влада своїми рішеннями легко реанімує постанови уряду, прийняті раніше на виконання Закону «Про державне оборонне замовлення», основні положення якого втратили чинність із 1 січня 2021 року, а питання планування оборонного замовлення на 2021 рік — з 31 березня поточного року. Найцікавіше, що в цьому реанімаційному пакеті є постанови уряду із посиланнями на положення Закону «Про державне оборонне замовлення», які втратили чинність.
Ще одна «новація» мінстратегпромівців — публікація частини переданого їм Міністерством економіки старого секретного Реєстру виробників продукції, товарів та послуг оборонного призначення, закупівлі яких становлять державну таємницю. Цим вони полегшили життя російським спецслужбам, яким не доведеться нишпорити в пошуках виконавців оборонного замовлення, а можна буде зразу прибути за конкретною адресою.
Саме ж публікування старого реєстру абсолютно марне для оборонних замовників, оскільки в ньому немає головного — тієї ж таки номенклатури продукції, товарів та послуг, закупівлі яких становлять державну таємницю.
«За бідний реєстр замовте слово…»
Безлад із законодавством, нормативно-правовою базою та міністерськими наказами коїться через недбальство і непрофесіоналізм. А наслідки не можуть не привернути уваги НАБУ і ДБР.
Нормативні акти Мінстратегрому рясно суперечать Закону «Про оборонні закупівлі» і постанові уряду про електронний реєстр.
Висновок напрошується сам собою: ніхто в міністерстві ні Закону «Про оборонні закупівлі», ні урядової постанови про реєстр в очі не бачив.
Автори наказу №145 наводять із Закону «Про оборонні закупівлі» визначення зведеного трирічного плану закупівель товарів, робіт і послуг оборонного призначення за закритими закупівлями, додаючи від себе, що цей план, цитую дослівно, «складається державними замовниками у формі відкритих даних».
По-перше, план цей складається не замовниками, а вашим рідним міністерством.
По-друге, він є державною таємницею й не може складатися у формі відкритих даних.
Своєю владою державні службовці міністерства серед користувачів електронного реєстру залишили тільки учасників відбору і виконавців державних контрактів, зарахувавши державних замовників до категорії «суб'єкти інформаційної взаємодії», додавши до цієї когорти міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, присмачивши цей перелік банками та фінустановами, які «здійснюють обмін даними з системою». В якій частині Закону «Про оборонні закупівлі» фігурують банки, фінансові установи, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування? Який інформаційний обмін із системою? З якою системою?
Ще одна новація авторів — нормативно закріплена обіцянка з допомогою електронного реєстру забезпечити «суб'єктів звернення інформацією про функціонування підприємств ОПК в режимі реального часу», розмірковуючи перед цим про права кожного громадянина на доступ до електронних послуг. Може, чиновники Мінстратегпрому не в курсі, що це не є функцією електронного реєстру? Звернення до реєстру не є адміністративною або публічною послугою, а призначається виключно для забезпечення проведення оборонних закупівель.
А доступ до цього реєстру, який, згідно із Законом «Про оборонні закупівлі» та постановою КМУ, містить державну таємницю, чиновники міністерства передбачають забезпечувати з використанням Інтернету...
Отже, ОПК для чайників…
На що Мінстратегпром витратив весь рік? Де закон про військово-промислову політику? Ну хай не закон! Хай хоча б набір першочергових антикризових заходів в ОПК. Саме антикризових, бо більшість цих підприємств, за винятком першої десятки, вже перейшли у фінансово-економічне кризове піке.
Про переведення державних підприємств на сучасні стандарти корпоративного управління йшлося ще до появи «Укроборонпрому». Нагадаю, що ще 2012 року з допомогою було повністю підготовлено матрицю переведення ДП «Антонов» на сучасну систему корпоративного управління. Віз і нині там!
Чи гарантує наступна корпоратизація підприємств ОПК збереження унікальних виробничих циклів, які без підтримки держави можуть бути втрачені назавжди? Не згадуватиму всього спектра ризиків, які можуть призвести до серйозного зниження оборонного потенціалу. Створення холдингових компаній для нашої країни далеко не нова тема. Нагадаю, що ще до насильницького об'єднання державних оборонних підприємств в «Укроборонпромі» існували холдингові компанії «Артем» і «Топаз». Може, чиновникам Мінстратегпрому варто ретельніше вивчити цей досвід?
Майже дев'ять років минуло відтоді, як міжвідомча комісія за активної участі Міноборони розробила плани оздоровлення фінансово-економічного стану підприємств ОПК держсектора. Багато підприємств із цього списку вже залишилися тільки на папері.
Україна стрімко втрачає інженерний і конструкторський потенціал через кризовий стан підприємств ОПК і мінімальне оборонне замовлення на створення нових зразків озброєнь та військової техніки. На мапі оборонної промисловості залишилися одиниці конструкторських бюро, які ще працюють.
Не кращі справи і з питанням інвентаризації інтелектуальної власності в оборонній промисловості. Жодного з президентських указів із цих питань не виконано. Ніхто в країні не знає, які оборонні технології й розробки реально має ОПК.
Коли перший керівник Мінстратегпрому іронічно заявляє, що «військові хочуть купувати зброю, як у магазині», мабуть, йому невтямки, що саме на це міністерство покладено функцію створення нових зразків озброєнь та техніки, якому передують проведення досліджень, створення передових технологій і нових матеріалів.
Саме Мінстратегпром і повинен створювати/перепрофільовувати виробничі потужності, необхідні для переозброєння армії. Домагаючись концентрації фінансового, наукового, конструкторського та інженерного потенціалів.
Усе ще немає й закону про військово-технічне співробітництво. Не відбулося й лібералізації зовнішньоекономічної діяльності у сфері експорту озброєнь. На сьогодні система національного експортного контролю гальмує експорт зброї, призводячи до втрати Україною низки позицій на міжнародних ринках.
Ефективна зовнішньоекономічна діяльність залишається основним чинником підтримання високого рівня фінансово-економічного стану підприємств ОПК, з одного боку, а з іншого — дає можливість створити серйозні заділи для забезпечення Збройних сил України новими озброєннями.
Природно, хотілося б, аби багатофункціональний ракетний комплекс «Сапсан» був якомога швидше поставлений на озброєння нашої армії. Поки що він існує виключно у вигляді макета ОТРК «Грім-2», замовленого Україні Саудівською Аравією. І цей макет гордо демонструють на парадах уже другому президентові.
На основі Огляду оборонно-промислового комплексу і нової Стратегії розвитку ОПК Мінстратегпром мав розробити нові державні цільові програми реформування та розвитку ОПК і створення виробництва боєприпасів. До речі, указ президента з цих питань виданий ще торік. Однак ні відповідних програм, ні навіть продовження діючих на сьогодні немає. Немає проєкту державної цільової програми розвитку передових технологій. Немає й Агентства передових технологій, створити яке саме й мусив Мінстратегпром.
Про можливий зрив оборонного планування у зв'язку з відсутністю згаданих мною ключових програм, спрямованих на розвиток складових сфери оборони і безпеки та посилення обороноздатності держави, прем'єр-міністра поінформував у своєму листі секретар РНБО А. Данілов у перших числах вересня цього року.
Навіть одного цього звернення досить, щоб поставити питання не тільки про перебування в уряді профільного віцепрем'єра, а й взагалі доцільності цілого міністерства, яке не змогло забезпечити роботу з ключових для ОПК напрямків.
Може, керівництву держави час нарешті робити висновки? Причому мова не лише про переміщення «кадрів і ліжок», а й про зміну профілю установи, а також власних примітивних піар-уявлень про ефективність його роботи.
Більше статей Дмитра Менделєєва читайте за посиланням.