Коли відкрите воєнне протистояння України і Росії замінилося на протиборство дипломатії та спецслужб, здавалося б, настав час для розквіту нашої розвідки.
Насправді зараз вона переживає не просто кризу, а деградацію. Сьогодні українська розвідка неефективна, неповоротка, безсистемна. Потерпає від недофінансування та відпливу кадрів. І головне - вона не потрібна вищому політичному керівництву країни.
Чи виборсається розвідка з цієї кризи, залежить від того, чи буде прописане лікування, як скоро і який саме курс.
Ідіть "лісом"?
"На розвідку немає запиту", "Зеленський не розуміє ролі розвідки: він не здатний ставити державні завдання", "на Банковій дрімуче нерозуміння функцій розвідки", "щоб бути ефективною, а не проїдати гроші платників податків, розвідка має відчувати свою затребуваність у вищого політичного керівництва країни, а цього немає"… Такі оцінки мені неодноразово доводилося чути, готуючи статтю про прийняття в першому читанні закону про розвідку.
Функція "острова" - Головного управління розвідки Міністерства оборони (ГУР МО) - для Банкової більш-менш зрозуміла. Іде війна, і завдання військової розвідки - отримати інформацію про ситуацію на окупованих територіях Донбасу й Криму, ідентифікувати особи російських військових, що там перебувають, дістати військові плани країни-агресора та її посіпак, визначити розміщення військ росіян і контрольованих ними підрозділів сепаратистів, провести диверсії в тилу ворога тощо.
Відносно зрозуміла і роль розвідки Державної прикордонної служби: вона працює "на сільському" рівні в районі кордону, збираючи інформацію про ситуацію в суміжних з Україною районах, та сканує світ контрабандистів і організованої злочинності.
А ось навіщо потрібен "ліс" - Служба зовнішньої розвідки (СЗР), на Банковій так і не зрозуміли. Щоб знати, про що говорять і читають, що п'ють і їдять лідери держав? Пушити український бізнес на ринках країн першого і третього світу? Для політичного розшуку, щоб стежити за кордоном за зустрічами опонентів влади - політиків, журналістів, громадських активістів? Чи для того, щоб здійснювати "розвідку з території" і, розгорнувши "вухо" всередину країни, збирати компромат на бізнес-конкурентів друзів президента по "кварталу"?
Таке нерозуміння Банковою функцій традиційних інститутів держави не унікальне. Так само зневажливо Зеленський і його оточення ставляться й до класичної дипломатії, віддаючи перевагу неформальним каналам помічника президента Андрія Єрмака. З такими підходами до зовнішньої політики пасивна роль відводиться не тільки дипломатії, а й зовнішній розвідці: "ліс" опинився на задвірках Банкової.
Зеленський свою зовнішню політику здійснює, розраховуючи на особисту чарівливість. І задля цього він та його команда йдуть на цинічні дії. Наприклад, щоб створити сприятливе тло для перемовин українського президента в Баку з Ільхамом Алієвим, Київ видав азербайджанцям блогера-опозиціонера Ельвіна Ісаєва.
Але якщо Зеленський розраховує не тільки на ефект, а й на результат, то тоді на запитання Алієва: "Скажіть, що ми можемо зробити для України?" - з вуст українського президента не мала звучати відповідь: "Відкрийте ресторан азербайджанської кухні". Якби Зеленський усвідомлював інтереси країни, розумів суть роботи дипломатії та розвідки, замислювався над нюансами місцевої політичної культури, то його відповідь азербайджанському президентові була б іншою.
А так платою за піднесену Алієву "голову" його опонента стали не контракти для українських компаній і не азербайджанські інвестиції в нашу економіку, а можлива поява ще одного закладу харчування екстра-класу…
Щоб заповнити прогалини у знаннях, спеціально для Зе!команди і президента проведемо невеликий курс лікнепу.
У зовнішній розвідці можна виділити три основних напрямки її діяльності. Перший - політична розвідка. Її завдання - здобувати інформацію про іноземні держави й міжнародні організації: яку мету вони ставлять, наскільки серйозну загрозу становлять, як їх можна використати в інтересах України.
Другий напрям - зовнішня контррозвідка. Її функція - пробиратися в іноземні спецслужби та підривні структури. І не тільки РФ, а й інших країн. Її ціль - виявляти і за можливості попереджувати недружні дії щодо України.
Третій - економічна розвідка, що має, зокрема, як науково-технічну складову, так і промислове шпигунство. Місія економічної розвідки - збирати дані про ринки та умови роботи на них, отримувати конфіденційну інформацію про науково-технічні розробки та організовувати поставки в Україну стратегічної продукції. А ще її завдання - дізнаватися про економічні наміри іноземних держав і корпорацій щодо України, наскільки їхні плани відповідають національним інтересам нашої країни та безпеки громадян.
Але розвідка - це не тільки інструмент одержання конфіденційної інформації, що дозволяє на ранній стадії виявити загрозу й відвернути її. "Розвідка - це завжди ще й можливість точково впливати на прийняття рішень. Зеленський не розуміє цієї важливої її функції", - постійно відзначали співрозмовники DT.UA. А ось російське керівництво, Путін - розуміють це добре.
Пам'ятаєте, рік тому малайзійський прем'єр робив дивні заяви за результатами розслідування Спільної слідчої групи щодо MH17? У 2018-му тодішній король Малайзії Мухаммад V одружився з російською моделлю Оксаною Воєводіною. Після чого Малайзія стала змінювати свою позицію стосовно розслідування катастрофи MH17. Ось це і є приклад ефективного використання агентів впливу.
Розвідка мусить мати уявлення не про фасад будинку, а про те, що за ним: знати про інтереси й плани держав, корпорацій, терористичних організацій. Розвідка повинна вміти впливати на процес ухвалення рішення. Розвідка - тонкий, ювелірний інструмент, що потребує постійного заточення. Оскільки ж в Україні затуплюється все, то й ця спецслужба не стала винятком.
Наші співрозмовники відзначають: якщо на "острові" справи йдуть більш-менш прийнятно, то ситуація в "лісі" прямо-таки катастрофічна. "Ця контора вже не підніметься", - песимістично прогнозують майбутнє СЗР одні. "Або зробіть так, щоб розвідка працювала, або ліквідуйте її", - закликають інші.
Але занепад "лісового господарства" почався не при Зеленському, а ще при Ющенку. Тільки в часи Леоніда Кучми вище політичне керівництво країни ще мало культуру роботи з розвідкою.
До деградації зовнішньої розвідки призвели кілька чинників. Про перший і головний із них ми вже сказали - нерозуміння вищим політичним керівництвом країни функцій та завдань розвідки і, як наслідок, відсутність замовлення на продукцію "лісу".
Другий чинник - призначення керівниками СЗР випадкових людей. Мотиви президентів очевидні: хочеться мати "ручного" керівника кожної спецслужби. Але міскастинг на роль "головного лісничого", своєю чергою, викликає лавину інших проблем. І це не тільки вузькість кругозору українського "М" і його невміння грамотно поставити завдання своїм підлеглим у період російсько-української війни.
Призначивши дипломата Єгора Божка у 2017 році керівником СЗВ, Порошенко не просто подовжив свої руки. У 2018-му активно обговорювався переїзд ГУР МО, що базується на Рибальському півострові, в офіс СЗВ на вул. Нагірній. Це пов'язували з планами розчищення Рибальського півострова під будівництво елітної нерухомості. Тоді ж поповзли чутки, що "лісу" поставлено завдання працювати по політичних опонентах тодішнього президента.
Сам Божок свою місію декларував як очищення й модернізація спецслужби. Натомість створив у системі хаос і деморалізував людей. А заодно примудрився злити українській пресі не тільки деякі таємниці нашої розвідки, а й агента британської спецслужби, заявивши в інтерв'ю: "Посол Великої Британії при НАТО - відома співробітниця МІ-6".
Запам'ятався Божок і тим, що став учасником некрасивої історії, пов'язаної з приватизацією за смішною залишковою вартістю кількох конспіративних квартир СЗР, серед яких перлиною були апартаменти біля Оперного театру площею в 200 квадратних метрів.
Зараз у "лісі" здійснює перевірку Рахункова палата, яка виявляє серйозні фінансові порушення, допущені останніми роками.
У період Божка прискорилося розмивання професійного середовища "лісу", коли в розвідку на високі посади масово прийшли сторонні люди. Цей процес посилився під час тримісячного керівництва Владислава Бухарєва, який фактично готував повернення СЗР у СБУ. При ньому в "лісі" з'явилися колишні "есбеушники", "податківці", "менти".
Однак свіжа кров у кастові структури - не завжди добре. І не тільки тому, що масове заходження чужинців може спровокувати внутрішній конфлікт. І не лише тому, що в "есбеушників" або "ментів" інший професійний менталітет. Деякі з новоприбулих при Бухарєві запам'яталися в "лісі" прозаїчними запитаннями: "Поділіться: як ви тут заробляєте? Де бабло рубаєте?".
Із призначенням Валерія Євдокимова розпочався не менш масовий прихід у керівництво прикордонників. Як гірко пожартував один із наших співрозмовників, "у розвідці вже скоро не залишиться розвідників". Чи зможе колишній керівник розвідки Прикордонслужби стати ефективним керівником стратегічної розвідки? Історія показує, що не завжди гарний командир роти стає чудовим командувачем армії.
Пертурбації в стратегічній розвідці не проходять непомітно для західних партнерів України. Як і те, що в часи Бухарєва відбулося замороження контактів "лісу" з багатьма партнерськими спецслужбами.
Але те, що система не змогла захистити себе від непрофесіоналів, які випадково потрапили в "ліс" і здатні розкрити її секрети - агентів і методи роботи, продемонструвало, що розвідка виявилася недосформованою інституцією: у системі бракує запобіжників, які в останні роки стрімко перегоряють.
Третій фактор, що спричинив кризу зовнішньої розвідки, - фінансовий.
Це аксіома - розвідка дешевою не буває. Але за співвідношенням витрат і результатів розвідка є одним із найвигідніших підприємств, оскільки здатна ефективно вирішувати багато питань на далеких підступах. Адже дешевше витратити мільйони й запобігти проблемі, ніж мільярди для її вирішення. Але це необхідно розуміти керівництву країни - президенту, прем'єру, спікеру, міністрам, парламентаріям, усім тим, від кого залежить виділення коштів.
Багато років розвідка заробляла на військово-технічному співробітництві. Згадаймо хоча б "пакистанський" контракт - купівлю Пакистаном в України 320 танків Т-80УД. Відсоток від супроводу контрактів давав змогу і квартири будувати, і обладнання закуповувати. На початку десятих очільник "Укроборонпрому" і міністр оборони часів президента Януковича Дмитро Соломатін витіснив СЗР із цього ринку. Тепер місце "лісу" намагається посісти "острів".
Фінансування традиційно є слабким місцем української спецслужби. І співробітники "лісу" - люди, які знають кілька іноземних мов, мають політичні й ділові зв'язки у різних країнах світу, - отримують, за мірками силових структур, невелику зарплату. У такій ситуації для багатьох українських "джеймсів бондів" межа мрій - поїхати на роботу за кордон.
Та оскільки "ліс" перебуває на периферії пріоритетів, Банкова не приділяє належної уваги фінансовому забезпеченню розвідки. Так, у листопаді минулого року Зе!командою було внесено зміни до держбюджету на 2019-й. У законі передбачалося, що на національну безпеку та оборону додатково спрямують 1,362 мільярда гривень. Ці кошти, зокрема, пішли на підвищення рівня грошового забезпечення військовослужбовців Держприкордонслужби, СБУ, Нацгвардії, ГУР МО, Управління держохорони до рівня виплат у ЗСУ. У цьому списку є всі, окрім співробітників СЗР.
Звісно, подібне ставлення стає однією з причин звільнення з "лісу" значної кількості професіоналів: на самій лише любові до Батьківщини, на жаль, довго не проживеш. А ті, що лишилися, дивлячись на прихід нових людей і дії керівництва, у такій нестабільній ситуації обрали тактику "італійського страйку": суворо дотримуються букви закону та інструкцій, на роботі не горять і не намагаються дати результат за будь-яку ціну.
Нарешті, четвертий фактор - зношення технічної бази.
Українська зовнішня розвідка довгі роки була сильною своїми підрозділами, які могли знімати інформацію із супутникових каналів. Технічні потужності дісталися українській спецслужбі з часів СРСР і в дев'яностих роках минулого століття були модернізовані. Однак за минулі десятиліття науковий прогрес пішов уперед семимильними кроками, а українська розвідка не встигала модернізувати свої технічні можливості. Окрім того, значна частина технічної бази розташовувалася в Криму.
На тлі такої деградації зовнішньої розвідки й з'явився законопроєкт №2412 "Про розвідку", який має замінити Закон "Про розвідувальні органи України", ухвалений 2001 року. Ідея ж нового закону народилася ще за часів президентства Петра Порошенка. І тоді ж розпочалася робота над ним.
Закон для "лицарів плаща й кинджала"
16 січня законопроєкт № 2412-д було прийнято у першому читанні. Але, враховуючи ставлення до розвідки з боку вищого політичного керівництва країни, нерозуміння її функцій, дивно, що закон "Про розвідку" і поправки до Закону "Про Службу зовнішньої розвідки", які йшли разом із ним, потрапили до числа невідкладних.
За однією з версій, подібний поспіх з ухваленням закону "Про розвідку", який в офісі президента курирує заступник голови ОП Ганна Коваленко, пояснюється тим, що в ньому зійшлися інтереси українських спецслужб і правоохоронних органів, які прагнуть розширити свої повноваження. От представники спецслужб і проштовхують через офіс закон, покликаний перезавантажити розвідувальну систему.
Отже, про що ж ідеться в законопроєкті №2412-д "Про розвідку"?
За словами розробників, "більш як вісімнадцятирічний досвід застосування діючого профільного закону виявив ряд системних обмежень, що з'явилися через відсутність збалансованого підходу до регулювання правовідносин у цій і суміжних сферах". Новий закон має трансформувати правові засади функціонування розвідки й подолати ключові проблеми в організації та здійсненні розвідувальної діяльності, які особливо загострилися в умовах протистояння російській агресії.
Для цього, по-перше, він визначає архітектуру розвідспівтовариства, суб'єктами якого є: координаційний орган з питань розвідки, розвідувальні органи (СЗР, ГУР МО й управління розвідки Прикордонслужби), оперативні підрозділи Центрального управління СБУ, що займаються контррозвідкою, а також "визначені РНБО України інші складові сектору безпеки та оборони, які залучаються розвідорганами до виконання окремих розвідувальних завдань".
По-друге, законопроєкт визначає статус розвідувальних органів, адекватний реаліям.
По-третє, містить правові норми, що дають можливість цим органам організовувати та здійснювати свою діяльність, убезпечувати свої сили й засоби.
По-четверте, відповідно до узвичаєних на Заході підходів, впроваджує спеціальну процедуру санкціонування заходів, пов'язаних з обмеженням прав і свобод людини в інтересах національної безпеки.
По-п'яте, встановлює сучасну модель демократичного громадянського контролю й нагляду за діяльністю суб'єктів розвідспівтовариства.
По-шосте, посилює соціальну й правову захищеність як самих розвідників, так і залучених до співробітництва осіб. Зокрема, передбачається поступовий перехід від спеціалізованого відомчого медобслуговування до страхової медицини, що важливо з погляду безпеки співробітників розвідки.
Залучені експерти країн НАТО, Женевського центру з демократичного контролю над збройними силами (DCAF) дали загалом позитивну оцінку законопроєкту, зазначивши, що багато його положень сприяють ефективному управлінню та закріплюють низку важливих норм відповідно до практик країн Заходу. Основні зауваження DCAF зводилися до того, що в цьому законопроєкті є недостатнім парламентський контроль діяльності розвідки.
Окрім того, експерти Женевського центру виступили проти присутності розвідувального органу в структурі Прикордонслужби, оскільки вона зазвичай виконує правоохоронні функції. Українська сторона пояснює його необхідність специфікою ситуації, адже Україна межує з Росією (що анексувала Крим та окупувала частину Донбасу), Молдовою (на території якої перебуває орієнтована на Москву невизнана Придністровська Молдавська республіка), Білоруссю (що перебуває у військово-політичному союзі з РФ).
Але в українському суспільстві цей законопроєкт розглядають не тільки як інструмент захисту держави та її громадян, а й як засіб для можливих зловживань з боку влади.
Ще на етапі підготовки законопроєкту і Головне науково-експертне управління апарату Верховної Ради, і парламентарії звертали увагу на низку неприйнятних положень, які до першого читання вдалося частково зняти. Серед ключових зауважень, на наш погляд, такі.
По-перше, у початковому варіанті законопроєкту головному контррозвідувальному органу України - СБУ - фактично, пропонували повернути право на ведення розвідки. Що означало б таку концентрацію повноважень, якої немає в жодного органу в Україні. Це може створити серйозні загрози правам та свободам громадян. Окрім того, поєднання в одному органі повноважень розвідки й контррозвідки суперечить практикам багатьох країн світу. Втім, тепер роль оперативних підрозділів центрального апарату СБУ звужено до проведення розвідувальних заходів в інтересах контррозвідки (пункт 3 статті 4).
По-друге, раніше в законопроєкті пропонувалося доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпроАП) статтею "Перешкоджання здійсненню розвідувальними органами визначених законом функцій або повноважень". Зважаючи на невизначеність змісту терміна "перешкоджання", ця стаття може бути використана для зловживань і необґрунтованих порушень прав та свобод людини. В остаточному підсумку, це положення зняли.
По-третє, початковий варіант законопроєкту, практично, не передбачав парламентського контролю за діяльністю розвідувальних органів. У проголосованому ж у першому читанні ця норма вже з'явилася. Але опитані нами експерти відзначають, що ще необхідно виписати чіткі вимоги до парламентаріїв, які здійснюватимуть цей контроль, передбачити попереднє проходження ними спеціальної перевірки. Оскільки моральні та ділові якості деяких депутатів далеко не найкращі, що робить їх зручними об'єктами для вербування, а зовнішньополітичні орієнтири ряду парламентаріїв не завжди збігаються з державними.
У день розгляду в першому читанні законопроєкту № 2412-д голова правління громадської організації "Центр протидії корупції" Віталій Шабунін на своїй сторінці у Facebook написав, що прописані в цьому законопроєкті повноваження Нацгвардії нібито наділяють міністра внутрішніх справ суперповноваженнями. За його словами, очільник МВС під прикриттям розвідувальних завдань може побудувати агентурну мережу по всьому світу і проводити які-завгодно спецоперації.
Підставою для таких тверджень експерта послужили правки, що несподівано з'явилися в законопроєкті. Зокрема, до пункту 2 статті 9, де зазначено, що суб'єктами системи військової розвідки є також "підрозділи розвідки органів військового управління та військових частин Національної гвардії України, які в рамках визначених законодавством повноважень здійснюють діяльність із метою розвідувального забезпечення (виділено мною. - В.К.) застосування Національної гвардії України".
Юристи й парламентарії, з якими DT.UA консультувалося з приводу цієї та інших статей, розглядають коментар Шабуніна як перебільшення загрози. Але, відзначаючи, що фраза "з метою розвідувального забезпечення" певною мірою розмита, вони погоджуються з тим, що фігура Арсена Авакова на чолі МВС дозволяє припускати всілякі варіанти маніпуляцій при використанні розвідувальних функцій Нацгвардії на території України.
Водночас наші співрозмовники звертають увагу на те, що Міністерству внутрішніх справ підпорядковується Прикордонна служба, у складі якої є розвідувальне управління із правом проводити розвідувальну діяльність відповідно до Закону "Про розвідувальні органи України".
Тим часом статус НГУ унікальний: Нацгвардія - це військове формування з правоохоронними функціями. Оскільки вона є правоохоронним органом, НГУ не має права займатися розвідкою. Але, як військовому формуванню, підрозділи якого беруть участь в ООС, для ефективної участі в бойових операціях їй необхідно надати функції розвідки. За інформацією DT.UA, до другого читання в цей пункт планують внести доповнення, що передбачають здійснення Нацгвардією розвідувальних функцій в особливий період.
У законопроєкті є й інші загрози та ризики. Якщо підсумувати думки юристів, із якими консультувалося DT.UA, то, по-перше, законопроєкт № 2412-д, на відміну від чинного Закону "Про розвідувальні органи України", не містить положення про прокурорський нагляд над законністю проведення розвідувальних заходів, що здійснюються в рамках "розвідувальних справ". І це створює простір для потенційних зловживань.
Автори ж законопроєкту стверджують, що такий нагляд, згідно з Конституцією та стандартам НАТО, не має нічого спільного з розвідкою. Окрім того, ряд опитаних нами експертів вважають, що для розвідки прокурорський нагляд може стати вбивчим, оскільки є різниця між наглядом за діями ДБР і діями СЗР: часом завербований для держави значно корисніший, ніж посаджений.
По-друге, істотно обмежено прокурорський нагляд за оперативно-розшуковою діяльністю, яку здійснюють розвідувальні органи. Правда, в самому проєкті йдеться про оперативно-розшукові заходи в окремих випадках, а не про діяльність як таку.
По-третє, в тексті законопроєкту використовується поняття "розвідувальна таємниця", якому не дається визначення. В українських реаліях така ситуація може означати створення механізму приховання незаконних дій керівництва розвідки.
Прибічники ж цього поняття стверджують, що його введення дозволить розвідці захистити свої сили й убезпечити взаємодію із залученими особами, залишаючись до певного часу єдиним розпорядником добутої інформації. Адже СБУ, що здійснює контроль над дотриманням держтаємниці, має оберігати секрети держави Україна, а розвідувальна інформація зазвичай є секретами іноземних держав.
По-четверте, у статті 31 зазначено, що співробітниками розвідувального органу не можуть бути особи, котрі мають громадянство іноземної держави, або особа без громадянства. Однак у цій статті ані слова не сказано про громадянство найближчих родичів розвідників. А це небезпечно, оскільки саме найближчі родичі - одне з найуразливіших місць таємного агента, важіль впливу, що часто дозволяє іноземним спецслужбам його перевербувати.
Законопроєкт №2412 зараз готують до другого читання. Сподіваємося, що положення, які містять ризики та загрози для країни і її громадян, перероблять.
Але прийняття закону не означає, що ситуація в розвідці поліпшиться: коли в годиннику поламана половина деталей, дивно очікувати, що механізм запрацює від самого лише написання інструкції. Закон тільки дає певні можливості. Щоб механізм ефективно функціонував, необхідна зміна ставлення до розвідки з боку президента, уряду, парламенту. Політикам необхідно навчитися працювати з розвідкою. А розвідці - прокинутися й пояснити президентові, навіщо вона потрібна.
Як часто "головний лісничий" буває з доповіддю у президента? За нашою інформацією, нечасто, хоча доповідь президентові воюючої країни має бути щоденною. Чи хоча б щотижня. На Банковій немає попиту? Не цікавляться розвідкою? Що ж, у такій ситуації розвідка має нав'язувати себе. Достукатися до "небес" - сьогодні це питання виживання не тільки для неї, а й для країни. Зрештою, не тільки ж попит формує пропозицію, - інколи й пропозиція формує попит. Керівники розвідки мусять знайти ключ до офісу президента, його співробітників. Якщо вже розвідка вербує там, за кордоном, то повинна вміти "вербувати" й тут.
Зміцнитися професіоналами, відродити агентурну роботу, сплести павутину агентів впливу, відтворити аналітичний підрозділ, відновити науково-технічну базу, посилити кіберрозвідку, - ці та інші заходи можуть зробити українську розвідку сильною. Інакше в протистоянні українських спецслужб з іноземними (і не тільки російськими) нашій країні загрожує поразка.