Одне з найбільших лих, яке ми впустили у своє життя разом із гібридною війною Росії, - дезорієнтація. Що стирає межу між станом війни і миру та нашими уявленнями про них у координатах "свій/чужий".
До класичного набору "перевдягання" й "іхтамнєту", відомих ще з часів Трої, додалися кіберспецоперації, котрі "вимикають" не тільки конкретних людей і їх групи, а й цілі системи державного управління. Але в будь-яких війнах шукають уразливі місця противника - чи то люди, чи то програми. Корумпована і кланова Україна в цьому плані уразлива з багатьох боків, один із яких - ігнорування видимих переваг і недооцінювання прихованих можливостей. Щоб зібрати їх у кулак проти зовнішнього ворога, важливо не зациклюватися на тому, створені вони завдяки чи всупереч нашій волі; впали під ноги через роззяву-противника чи були лабораторно виплекані; розроблені контррозвідкою чи придумані випадково жартівливим флешмобом у соцмережі. На жаль, люди, котрі приймають рішення, насамперед дивляться на точку вбудованості у схему або колір умовного партквитка. І саме ці дії надають хвилі руйнувань нового поштовху - розмивання меж правового коридору, який рятує тоді, коли "не знаєш, як чинити,- чини за законом".
У Росії, якщо мету поставлено, можуть бути тільки одні "змагання": хто далі, вище і, головне, швидше за сусіда стрибне в напрямку досягнення мети, поставленої Путіним чи будь-яким іншим дрібнішим начальником. Так, почасти це можна пояснити авторитарністю правління й імперськістю мислення. І під результат підверстують усе, включно з блискавичним законодавчим забезпеченням (згадайте "конституційність" анексії Криму).
У нашому ж випадку ми спостерігаємо ремейк 1990-х: хлопчики замінили адідаси на бріоні, але смисл тренованих рухів тіла - той самий. Нагорі воюють не за Батьківщину. Тих, хто за неї воює чесно й на різних фронтах, до прийняття рішень підпускають не ближче, ніж на відстань пострілу. А бар'єром-виправданням виступає не завжди узгоджений із реаліями закон.
Нова хвиля обвинувачень влади сьогодні пов'язана з розпорядженням Кабміну стосовно утвердження "Плану заходів, спрямованих на реалізацію деяких засад державної внутрішньої політики щодо окремих районів Донецької та Луганської областей, де органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень" (далі - План заходів). Документ, який ніде публічно не обговорювався (перший мінус), викликав шквал обурення і обвинувачень - аж до держзради. При цьому жодна сторона політичного скандалу не обтяжує себе зусиллями до діалогу (мінус другий), виносячи розбір ситуації на рівень примітивних партійних чвар. Свідома частина суспільства тим часом чекає відповіді на запитання: а що документ означає у світлі досягнення головної мети - визволення Донбасу, а потім - і Криму, закінчення війни шляхом перемоги та відновлення кордонів суверенної України?
Ніж у спину. Вигляд спереду
Заступник голови ВР України Оксана Сироїд прийняття КМУ Плану заходів назвала "ножем у спину" українському народу і виконанням російського сценарію інтеграції в Україну незаконних "ДНР-ЛНР", з повним ігноруванням рішень Верховної Ради про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями. При цьому Оксана Сироїд зазначає, що в документах Кабміну вже давно "не згадується не те що війна, навіть АТО не згадується, - йдеться про збройний конфлікт на сході України, який невідь-звідки взявся". Фракція партії "Самопоміч" обвинувачує уряд у держзраді й вимагає розслідувати законність прийняття розпорядження.
Розробило План заходів Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб (далі - МінТОТ). Міністр Вадим Черниш у серії інтерв'ю після його прийняття відсилає всіх опонентів до міжнародного законодавства та практики міжнародних судів, а також чинних гуманітарних програм ООН, де застосовуються всі спірні терміни, використані в кабмінівських і міністерських документах. В останньому випадку: замість окупованих територій Донецької та Луганської областей, визначених постановою ВРУ, - непідконтрольні уряду території або території, над якими РФ здійснює ефективний контроль. Під терміном "ефективний контроль" міжнародні інституції розуміють, зокрема, фактичне управління територією, здійснюване іншою державою, що не визнає факту свого втручання.
МінТОТ публікує на своєму сайті інфографіку, покликану пояснити непосвяченим громадянам і мотивованим опонентам, що немає різниці в мірі відповідальності агресора, назви територію окупованою чи такою, де Росія має ефективний контроль. Міжнародний суд ООН, каже міністр Вадим Черниш, уже напрацював практику рішень щодо таких збройних конфліктів - від прецеденту Нікарагуа до Югославії, а тому, за його словами, важливо в офіційних українських документах використовувати саме такі термінологію та визначення. Міністр переконаний, що це дозволить отримати потрібне рішення судів і допомогу міжнародних інститутів у відновленні Донбасу.
Останнє автоматично породжує версію: чи не задля "розпилу" сотень мільйонів доларів міжнародної допомоги Кабмін затвердив План заходів для жителів окупованих (де факто) територій, який передбачає надання послуг і допомоги, що викликають сарказм та гірку іронію. Як наприклад: надання жителям непідконтрольних територій психологічних, соціально-медичних, юридичних, інформаційних послуг і послуг із працевлаштування. Обіцянка права на вільний доступ до освіти, організацію і проведення культурних заходів - виставок, презентацій, концертів, спектаклів, спортивних змагань. У преамбулі розпорядження КМУ, звісно, зазначено, що всі ці заходи здійснюватимуться "в умовах запобігання, недопущення будь-яких дій, спрямованих на легітимацію незаконних збройних формувань або терористичних організацій". Але уявити круглі столи з толерантності на окупованих територіях, погодьтеся, майже неможливо. Ось налаштувалися ви на виставку дитячого малюнка за мир, - аж тут приходить "Гіві".
Міністр Черниш стверджує: по-перше, всі заходи проводитимуться тільки на контрольованій території (люди з ОРДЛО туди приїжджатимуть). По-друге, фінансування всього переліку заходів ведеться за Планом гуманітарного реагування ООН, жодної копійки бюджетних грошей у ньому немає, а тому адмініструють програму ООН вони самі. На 2017 р. передбачено 214 млн дол. США, у партнерах - понад 200 неурядових організацій, переважно місцевих. Тобто чиновників до цих грошей не допускають.
Заодно нагадаємо українським платникам податків, як витрачаються бюджетні гроші на "відновлення Донбасу". У вигляді субвенцій на контрольовані території повернулися 3,8 млрд грн. Але, за даними МінТОТ, у Донецькій області за півроку освоїли всього 5% коштів, а в Луганській - 14%.
Контрольовані на непідконтрольній
Великий подив з боку критиків у Плані заходів викликали пункти про надання певних пільг (не в плані оподаткування, а в процедурі звітності) для підприємств на НКТ, названих контрольованими. Уявити собі щось у "ДНР-ЛНР" непідконтрольне окупантам або їхнім місцевим посіпакам, звісно, важко. Проте в документі є згадка про дві держкомпанії - "Укрзалізниця" та "Укренерго", а назви приватних ми вияснили в інтерв'ю з міністром Вадимом Чернишом.
- Вадиме Олеговичу, як уряд контролює держкомпанії в окупованому Донбасі?
- "Укрзалізниця" диспетчеризується з Києва, оскільки є об'єкти, які досі працюють у єдиній енергосистемі. "Укрзалізниця", на нашу думку, і енергосистема, і підприємства, котрі працюють, саме й демонструють відмінність НКТ (неконтрольованих територій) Донбасу від того, що є в Автономній республіці Крим. Це необхідно, коли ми хочемо, щоб ці підприємства продовжували працювати, експортувати. А вони не можуть продати продукцію без підтвердження Україною сертифікату походження, це український товар. Сертифікат так просто не отримаєш.
- А скільки там підприємств-експортерів?
- Я зараз усіх не перелічу, але є. Це підприємства "Метінвестхолдингу" і корпорації ІСД.
(Міністерство надало DT.UA перелік підприємств без уточнення обсягів поставок продукції на експорт:
"Метінвестхолдинг" (6 874 чоловік).
ПАТ "Єнакіївський металургійний завод" - металопродукція безперервнолитої заготовки, кутки, швелери, балки, профілі для судно- та машинобудування, прокат арматурний для будівництва;
СП ВАТ "Метален-сталь";
ЗАТ "Макіївський металургійний завод" - чавун, сталь і феросплави.
"Індустріальний союз Донбасу" (7238 чоловік).
Країни-імпортери - Білорусь, Болгарія, Угорщина, Німеччина, Єгипет, Колумбія, Литва, ОАЕ, Польща, Росія, Румунія, Саудівська Аравія, Словаччина, Туреччина, Україна, Хорватія, Чехія, Естонія.
ПАТ "Алчевськкокс" - кокс доменний, кокс доменний із трамбованої шихти, горішок коксовий, коксовий дріб'язок, а також супровідна продукція - бензол сирий кам'яновугільний, смола кам'яновугільна, кислота сірчана, амонію сульфат коксохімічного виробництва;
ПАТ "Екоенергія";
ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" - металургійна та коксова продукція.)
- Ви кажете, що ми контролюємо подачу електроенергії на неконтрольовану територію. Я згодна з тим, що в цьому є й плюс, - це нитки, які її утримують і роблять залежною від України. Але цю електроенергію використовують не тільки наші громадяни, а й російські військові підрозділи та армійські корпуси терористичних організацій "ДНР-ЛНР".
- Я про це не знаю. Якщо ви думаєте, що там лампочка у когось у казармі горить, - можливо, але я цього не можу перевірити. Однак ідеться й
про те, що контрольовані території залежать від неконтрольованих. Енергосистема побудована таким чином, що вона пов'язує ці території, робить їх взаємозалежними. Немає тут жодної проблеми. Електроенергія, вироблена на непідконтрольних територіях, іде в населені пункти, які містяться на підконтрольній. Лінії йдуть. Вони не вибирають лінію зіткнення, ЛЕП перетинають лінію розмежування багато разів. Тобто ми взаємозалежні.
- Це зрозуміло. Хоч у кримському випадку досить швидко знайшли можливість цю залежність перекільцювати. Як пояснити громадянам на решті території України, що тут немає зради? Що ми не забезпечуємо таким чином енергоресурсами тих, хто вбиває наших людей?
- Ми їх не забезпечуємо. Їх забезпечує Російська Федерація, а не Україна.
- Назвіть цифри.
- Я що вам, управління розвідки?
- Ви можете сказати, яка генерація йде з РФ?
- У Луганській області найпроблемніше питання в тому, що Луганська ТЕС розміщена на лінії розмежування. Від неї живиться вся контрольована урядом України територія Луганської області. Це єдине джерело електроенергії. Вона розміщена на лінії розмежування у Щасті. Буквально за кілька сотень метрів - уже неконтрольована територія. Постійно обстрілюється, є пошкодження, а у разі загострення бойових дій на тій ділянці є дуже висока ймовірність, що електростанція може бути пошкоджена. Якщо так станеться, не дай Боже, то без світла залишаться як території на підконтрольній частині України, так і об'єкти на непідконтрольній. Вугілля для цієї станції - на непідконтрольній території. Тобто якщо ти не привезеш вугілля з непідконтрольної частини, то на підконтрольній не буде світла. І навпаки - якщо ти перекриєш світло на непідконтрольній території, тобі перекриють поставку вугілля. І так само по всій лінії з газопостачанням, водопостачанням тощо.
- Тобто ціна принципового рішення: якщо не давати електроенергію, щоб нею не користувалися окупанти, то без цих ресурсів залишаться і підконтрольні території.
- Ви правильно зрозуміли, але я думаю, що окупантів, як ви називаєте, або незаконні збройні формування забезпечує насправді Російська Федерація. Одна з ознак ефективного контролю агресора - військовий компонент, але також і соціальний, фінансовий, економічний. Це і є ознакою того, що РФ ефективно контролює ці території. Бо вона не тільки військову техніку дає, - зрештою, гроші на оплату також надходять. Тому якщо водопостачання здійснюється для півмільйона людей, а її п'ють у казармі якісь сепаратисти, що нам тепер - півмільйона залишити без води?
- Окрема тема - "Укрзалiзниця". Як ви її контролюєте, якщо по ній поставляються російська бронетехніка, озброєння, цистерни з паливом, і люди, котрі обслуговують залізницю та станції, отримують в "Укрзалізниці" зарплату?
- Сьогодні п. Бальчун повідомив цифри: забезпечення енергетичної безпеки України здійснюється перевезенням енергетичного вугілля з непідконтрольних територій. 17 тис. людей були переведені і працюють на українську компанію "Укрзалізниця".
Це означає, що ці люди забезпечують функціонування в режимі, при якому диспетчеризація відбувається з території, контрольованої Україною, оплата всіх платежів підприємствами, якими користується "Укрзалізниця" на непідконтрольній території, відбувається в розрахунковому центрі на підконтрольній території, люди отримують зарплату безпосередньо з контрольованої території.
Про те, що там їздять якісь (російські. - Ред.) поїзди, я можу просто сказати, і навіть можна в Інтернеті інформацію знайти: ви знаєте, що частина залізниці проходила по території Луганської області, вона виходить із території РФ і знову повертається в Росію. І раніше росіяни її використовували. Залізничні війська РФ у 2014 р. побудували окрему гілку, яка забезпечує підвезення військових вантажів, зброї тощо. Є рейки, є залізничні війська РФ, що проводять ці вантажі туди, куди їм треба, - це не українці роблять. Наявність колії не означає, що це українська залізниця.
- У зведеннях української розвідки з приводу ешелонів із Росії з бронетехнікою, боєприпасами і навіть "Градами" фігурують станції Дебальцеве та Іловайськ. Хто їх контролює? Там працюють співробітники "Укрзалізниці"?
- Там є люди, які не працюють на українську залізницю. В "Укрзалізниці" було 26 тис. чоловік, тепер - 17 тис. Ви можете поговорити про це з "Укрзалізницею". Але ще раз повторюю: диспетчеризація здійснюється з території, контрольованої державою. Невже ви думаєте, що наш диспетчерський центр пропускає з неконтрольованої частини українського кордону якісь поїзди або автомобілі?
Московські хованки
Я розповім, як приходять російські ешелони з озброєнням та паливом. Офіційно розвідники про це не кажуть, вони тільки повідомляють нам дати і вміст військових ешелонів, дуже точно. Неофіційно це виглядає так: перед прибуттям ешелону на станцію заходять російські військові залізничники без розпізнавальних знаків, виганяють звідти співробітників "Укрзалізниці", вимикають усі датчики, приймають склад, охороняють його, вивантажують і відразу відправляють платформи назад.
Тобто влада України - як військова, так і цивільна - заплющує очі на це вторгнення. Ціна цієї домовленості на сліпоту і знерухомлення посадових осіб невідома, але, мабуть, міститься десь у коридорах контрабанди, яка продовжує процвітати на лінії розмежування.
Недавно дізналася, що в улюбленої дитячої гри є ще й такий - московський різновид. Це коли той, хто водить гру, не просто лічить до 10, поки всі сховаються, а з допомогою дощечки (стрибаючи на неї) розкидає палички. А поки збирає - решта ховаються.
Півроку тому DT.UA публікувало інтерв'ю з міністром Вадимом Чернишом про Концепцію держпрограми Відновлення та розбудови миру в східних регіонах України. Саму держпрограму ще не прийняли. Згаданий План заходів до неї стосунку не має - це лише крок назустріч побажанням західних партнерів. Вони ж краще за нашу владу знають, що нам потрібніше...
Якщо у "шапці" назви Плану заходів змінити географію - з районів Донбасу на АР Крим і Севастополь, ми отримаємо майже повний перелік вимог, які вже третій рік виставляють владі кримські організації - правозахисні, медійні тощо…
Так, Крим має законодавчо закріплений статус окупованих територій, що відповідає міжнародним критеріям. Але це аж ніяк не допомагає захистити права українських громадян, їхні майно і бізнес. Корумпована влада захистила свій великий бізнес, - для нього придумали СЕЗ "Крим", а простих смертних нагородили статусом нерезидентів (лобіювався несумлінними банками, які "вибачили" своїм клієнтам їхні вклади). Тому в Криму компанії олігархів Ахметова, Фірташа, Косюка та бізнесів калібру дрібнішого платять податки тільки окупантам. У Донбасі є "прогрес" - вони платять податки в українську скарбницю й можуть реалізувати продукцію тільки з дозволу уряду (червона лампочка корупцієємності).
У ці дні, коли російська репресивна махина в Криму докотилася до адвокатів та правозахисників - останніх хоробрих, котрі захищають українських і кримськотатарських політичних в'язнів, піднялася чергова громадська хвиля вимог допустити на півострів міжнародні правозахисні організації.
У Донбасі вони є. Їхній мандат необхідно відстоювати й розширювати. Треба цінувати і використовувати всі можливості, які є в держави та міжнародної спільноти. І з цієї вихідної позиції рухатися до визволення територій.