Збірний образ українських фермерів став одним із найбільш відомих візуальних образів із початку російського вторгнення. Весь світ облетіли кадри українських тракторів, які «полюють» на російські танки та трофеять російську військову техніку в промислових масштабах.
Однак російське вторгнення відкрило перед аграріями ще й «другий фронт». Поки ми в соцмережах і YouTube обмінювалися відеофактами про безстрашність українських фермерів та жартами про те, що вони можуть голіруч перемогти російську армію, на полях ішла важка битва за цьогорічний урожай. Урожай, який стане основою для продовольчої безпеки України та запорукою провалу плану глобальних «голодних ігор» від Кремля.
Аби зрозуміти масштаб викликів,які стоять перед хліборобами, дізнатися, що вони роблять самотужки і чого очікують від держави, Фонд «Демократичні ініціативи» за підтримки Фонду імені Фрідріха Еберта в Україні впродовж травня 2022 року провів дослідження: десятки фокус-груп і глибинних інтерв’ю з представниками малого та середнього агропідприємництва по всій Україні, в тому числі у прифронтових регіонах.
Тут ми маємо чесно визнати: війна завдала величезних збитків господарствам, поставивши багато з них на межу виживання. Частина фермерських втрат очевидні: розбита сільськогосподарська техніка, втрачені врожаї, міновані поля.
Свідчення аграріїв, зібрані в регіонах, які постраждали від російського вторгнення, красномовно говорять: Кремль із самого початку війни ставив за мету позбавити господарів засобів виробництва перед посівною і створити умови для гострої продовольчої кризи восени.
Фермер Петро, Сумська область: Та ми практично взагалі все втратили. Російські окупанти розбомбили повністю всю ферму, весь корівник. Майже все поголів'я загинуло. У нас тепер немає ні будинку, нічого немає. Пощастило в тому, що сім'ю вчасно вивіз. На сьогодні немає жодної можливості продовжувати роботу в даній галузі, розвивати цю сферу, оскільки потрібно абсолютно все відновлювати практично з нуля.
Фермер Марко, Ізюмський район Харківської області: Повністю все знищено і зруйновано. Частково, може, десь фундаменти залишилися від господарських будівель.
Фермер Василь, Київська область: У техніці втрати є. По-перше, це трактор John Deere 8370R. Якщо ви були в окупації, може, бачили його в центрі, коли виїжджали. Він стояв у центрі, розбитий, розвалений. Далі, акумулятори вкрадені майже з усієї техніки, магнітоли, побиті вікна, злита солярка, понівечена електроніка, вибиті ворота.
Крім прямих матеріальних збитків, українські аграрії зазнали ще більших опосередкованих втрат, масштаб яких оцінити зараз важко. Мова про вимушену евакуацію працівників та їхніх сімей, мобілізацію їх до лав Збройних сил, руйнування логістики та блокаду експорту морськими шляхами.
На цьому тлі, з властивим їй цинізмом, російська пропаганда звинувачує Україну у штучному створенні глобальної продовольчої кризи. Увага акцентується лише на одному аспекті, а саме на мінуванні гаваней, що було зроблено для захисту від російського десанту. Але звинувачення висуваються, очевидно, з метою приховати наслідки агресії в сільській місцевості, систематичне знищення господарств і створення перешкод для посівної та жнив.
Якщо з рашистами все зрозуміло, постає запитання: навіщо це інколи підхоплюють і українські коментатори? Хтось взагалі вважає, що експортувати зерно не треба, мовляв, самим не вистачить. Частина громадян і коментаторів чомусь вирішили, що питання розблокування роботи українських портів справді залежить лише від України, і вважають, що це є інструментом тиску на західні уряди.
Попри такі думки, ситуація інша: наразі Україна не має можливості самостійно розблокувати роботу портів без реальних гарантій безпеки для причорноморських територій чи цивільних суден.
Тимчасом відновлення експорту зерна та іншої сільськогосподарської продукції вкрай потрібне самій Україні й українським фермерам. Це зерно ми не віддаємо безкоштовно, а продаємо за критично необхідну країні тверду валюту.
Якщо говорити не абстрактно, а більш конкретно, то від заблокованих російською агресією портів найбільше потерпають українські фермери. Зараз в Україні сформовано критичний надлишок зернових: їх ніде зберігати, а залізниця нездатна перевезти такі обсяги продукції.
Відтак фермери змушені або продавати зерно посередникам за безцінь (і такі нарікання ми чули в більшості регіонів), або тримати зерно на переповнених складах, що підвищує ризик повної втрати нового врожаю.
Зрештою, без продажу продукції фермери не зможуть отримати вдосталь коштів для продовження роботи в наступному сільськогосподарському сезоні.
Фермер Іван, Житомирська область: Терміново забезпечити експорт зерна через порти, бо залізницею ми це не вивеземо. Ми возили зерно в Одесу, Миколаїв, Херсон. Через місяць нам ніде буде зберігати новий врожай.
Фермер Микола, Миколаївська область: Дуже проблематично з реалізацією нашої продукції. Ми не маємо надходження коштів, тому не змозі повною мірою платити податки і заробітні плати. Порти не приймають сировину. Ціна на соняшник дуже низька — на 30% нижча, ніж його собівартість. Тому ми змушені продавати торішній врожай зі значними збитками.
Фермер Андрій, Чернігівська область: Щодо прибутку. У нас зараз на складах лежать соя, пшениця. І ми не можемо їх реалізувати, тому й не можемо купити добрива, хороші засоби захисту рослин, щоб забезпечити дорожчу й ефективнішу технологію. А старий урожай — ми не знаємо, чи будемо його продавати, і куди. Просто сіємо й думаємо, що робити. У мене зараз лежать соя, кукурудза, соняшник. Це все має стати коштами, які ми використаємо на посівну, але продати це не можемо.
Виникає парадокс, точніше — штучно створена ситуація, коли ціни на продовольство зростають як в Україні, так і в усьому світі, а фермери змушені збувати продукцію за безцінь та готуватися до згортання критично важливого для виживання держави виробництва.
І це дуже схоже на ситуацію на фронті, коли наші військові за рахунок мотивації та вишколу переважають і б’ють росіян, але змушені крок за кроком відступати через брак сучасного озброєння. Яке тільки зараз стало надходити й дає надію.
Так само, як Україну звинувачують у «продовженні війни», попри всі російські злочини, — на Україну хочуть покласти відповідальність і за «глобальну загрозу голоду», незважаючи на нищення російською армією полів, викрадення техніки та збіжжя.
Що ми маємо цьому протиставити?
По-перше, визнати, що відновлення агроекспорту з українських портів лише частково вирішує проблему попиту, але не дозволить відшкодувати втрати українських фермерів та не відверне загрози голоду.
Отже, це буде навіть не «жест доброї волі», а тільки ще одна «оперативна пауза», яка не усуває загрози гострої продовольчої кризи. Навпаки, Росія й далі нищитиме українське сільське господарство, але матиме гарну картинку «сприяння зерновому експорту». А чого можна очікувати, якщо в рамках перемовин та підписання договору агресор продовжує знищувати зерно, поля та все сільгоспвиробництво? А коли його дії призведуть до втрати врожаю — перекладе всю відповідальність на «непоступливу Україну». Вчорашній ракетний обстріл Одеського порту саме після підписання стамбульської угоди про «зерновий коридор» — промовисте тому підтвердження. Бажаєте вивозити? Будь ласка. Але не знищувати врожаю та всієї галузі ніхто не обіцяв.
У підсумку, виникне ситуація, коли Росія — єдиний винуватець світової продовольчої кризи — не тільки не буде покарана, а й залишиться у виграші. Тому погоджуватися на російські умови розблокування портів — означає провокувати створення нових проблем. Українські порти мають бути розблоковані без виконання російських забаганок і з тиском міжнародної спільноти: політичним, економічним чи навіть військовим.
Для того, щоб не допустити російських маніпуляцій, Україна, по-перше, має чітко заявити в ООН, скільки зерна і чиєї власності лишилося на окупованих територіях; скільки вже вкрадено Росією; скільки врожаю може постраждати через російське вторгнення; яких заходів держава вживає для стабілізації аграрного виробництва та забезпечення альтернативних шляхів експорту.
По-друге, український уряд, за аналогією з форматом «Рамштайн», має зібрати коаліцію проти штучного глобального голоду, яка б об’єднала найбільших виробників і споживачів. Потрібно зірвати спроби Росії збудувати «зерновий ОПЕК» чи олігополію привілейованих виробників та постачальників продовольства, добрив, пального, техніки та логістів, зацікавлених у бізнесі з Кремлем.
Та найголовніше — треба дати чітку відповідь, яка саме допомога зараз потрібна Україні, щоб захистити цьогорічний врожай і закласти базу під добрий урожай наступного року. Для цього теж варто скористатися вже існуючим механізмом ленд-лізу, прийнятого Конгресом США. Адже стійкість української оборони критично залежить від продовольчої безпеки та засобів її досягнення. Тому влада має все-таки прислухатися до американських партнерів і забезпечити максимальну прозорість формування запиту, ефективного розподілу та звітування за «аграрний ленд-ліз».
Ми вважаємо, що виконання цих нагальних завдань допоможе Україні не тільки здобути перемогу у війні, а й усунути загрозу голоду в інших куточках світу.