Одного разу я шукала архівне відео й наштовхнулася на запис включення в ефір одного з українських телеканалів початку березня 2014 р. Я тоді намагалася достукатися до Києва з думкою, що Кремль починає форсувати організацію "референдуму" в Криму, його проведуть якомога швидше, доки світ не отямився.
Зі студії запитували про інформаційну блокаду, відсутність у кримчан інформації з Києва… Після вивчення "стенограми" засідання РНБО, ніде правди діти, подумалося: скільки б насправді прийшло кримчан на "референдум", якби тоді вони мали можливість з ранку до ночі спостерігати параліч "нової" української влади - на підтвердження того, що ллється із росТБ: "України як держави більше немає"? А згадалося все це напередодні проведення перших за два з половиною роки анексії Криму парламентських слухань.
Заявлена тема - "Стратегія реінтеграції в Україну тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь: проблемні питання, шляхи, методи та спроби" - трохи спантеличила: як у ВР планують реінтегрувати окуповану територію? Вкупі з окупантами, їхньою армією, флотом і Аксьоновим на додачу? Може, спочатку годилося б Крим деокупувати, і саме про це сьогодні треба предметно говорити? Тим більше що обіцяна президентом у переддень другої річниці анексії Криму розробка Стратегії його деокупації десь "заблукала". Документ точно розробляли в апараті РНБО, - автор теж брала участь у роботі експертної групи. Потім він мав бути поданий в адміністрацію президента, потім - винесений на засідання РНБО. Не хотілося б думати, що "знайдеться" він тільки до третьої річниці окупації Криму.
У безвість канула й президентська ініціатива щодо створення нового переговорного формату "Женева+", націленого на повернення Криму, про яку і на міжнародних майданчиках заявляв Петро Порошенко, знову ж - у дні "відзначення" річниці окупації…
Рішення про проведення парламентських слухань стосовно Криму прийняли ще рік тому. Їх дату переносили чотири рази - з вересня 2015-го на лютий 2016-го, потім - на квітень, а відбулися в червні. І можна було розраховувати, що відтак їх підготовленість із боку влади тривале очікування виправдає - принаймні влада продемонструє знання кримських реалій та проблем громадян і сформулює нарешті принципи держполітики в питаннях окупованого Криму в різних сферах. Але не сталося.
Народних депутатів у залі можна було перелічити на пальцях (того дня вони взагалі "забили" на роботу, - спікерові так і не вдалося відкрити засідання). Уряд представляли всього один міністр - освіти і науки Лілія Гриневич, "кримські" заступники міністрів: юстиції - Сергій Петухов, інформполітики - Еміне Джеппар та з питань окупованих територій і ТПО - Юсуф Куркчі. Перших двох, до речі, можна записати у відмінники. Гриневич за короткий термін перебування на посаді зробила те, чого два роки домагалися кримські громадські активісти і на що не спромігся її попередник: змінила порядок прийому у виші випускників із Криму, спростивши до мінімуму процедуру легалізації даних із "російських" атестатів без їх визнання, складання іспитів та запровадження квот для кримчан у десятку вишів країни. Петухов був ініціатором і головним двигуном змін до Цивільного кодексу, які дозволяли впродовж доби отримувати свідоцтва про народження і смерть українських громадян на окупованих територіях через судове рішення за максимально простою процедурою. Одне слово, в цих точках, можна сказати, реінтеграція вже почалася.
Однак головні, системні питання, що стосуються держполітики з деокупації Криму, скасування дискримінаційних норм у законодавстві та підзаконних актах, за великим рахунком, представникам кримських громадських організацій і експертних центрів обговорювати й вирішувати було ні з ким. Стисло ж усю, так би мовити, практичну держполітику можна ілюструвати цитатою з виступу експерта Фонду "Майдан іноземних справ" Юрія Смілянського: "Вся державна політика України стосовно окупованих територій досі формувалася в моделі створення хибних реальностей. Офіційно немає війни з Росією, але є окуповані Росією території і громадяни, які втікають із цих територій від війни та окупації. У нас спочатку приймають закон про окуповані території з гарантіями дотримання прав громадян, які опинилися в окупації, а потім голосують за закон про вільну економічну зону, згідно з яким жителі Криму стали для своєї країни нерезидентами, обмеженими у своїх правах".
Профільний комітет ВР і група громадських активістів підготували рекомендації слухань, їх відредагують і оприлюднять через тижнів два, коли внесуть на затвердження ВР. Але не дуже віриться, що ваговитий документ, навіть у разі затвердження, всупереч сформованій десятиліттями практиці, візьмуть до виконання законодавці та уряд. Думаю, більшість народних депутатів і членів уряду навіть просто не прочитають його до кінця.
Причина проста - попри всі численні заяви про необхідність повернення у світовий порядок денний, кримське питання не стоїть на перших місцях на порядку денному нинішньої влади.
І в цьому велика "заслуга", зокрема, й самих кримчан - політиків, представників громадських організацій, бізнесу, що вийшов на материк, і ЗМІ. За два з половиною роки анексії вони не знайшли в собі сил не те що об'єднатися - навіть скоординувати свої дії. Втрата Криму не примусила політиків забути давні чвари й подолати розбіжності в частковому задля головного, тому як такого кримського лобі на сьогодні в парламенті країни немає, а кількість кримчан в уряді обмежена названими вище заступниками міністрів. Кожен "пре свого плуга".
У Меджлісі на першому місці - кримськотатарська автономія. І це чудово. Але нікому, навіть кримським, на сьогодні не зрозуміло, що це і як працюватиме. Не сформульована ідея, суспільству не пояснили основних принципів її створення та функціонування. У результаті - настороженість і нерозуміння.
Кримський інтерес у парламенті просувають, по суті, три депутати - Мустафа Джемілєв, Рефат Чубаров і представник Меджлісу Георгій Логвинський. І є ціле міжфракційне об'єднання "Крим", членів якого можна побачити в ефірах та на мітингах. Але не в роботі з просування конче потрібних законопроектів.
Організації переселенців, що об'єдналися 2014 р. у координаційну раду, працюють розрізнено, а її координатори навіть не брали участі в парламентських слуханнях.
Кілька правозахисних організацій на високому професійному рівні моніторять порушення прав людини в Криму, їхні звіти беруть до уваги міжнародні організації. Юристи борються в судах із чиновницьким свавіллям і НБУ за скасування постанови №699, що дискримінує жителів Криму статусом нерезидентів. Але жодна з організацій не відкрила свого пункту на КПП на адмінкордоні з Кримом, де фіксуються сотні порушень (зокрема з боку учасників громадянської блокади) та процвітає хабарництво. З другого боку - зусилля "некримськотатарських" правозахисників не підтримують у Меджлісі.
Владу ця роз'єднаність цілком влаштовує. Для діалогу з Кримом вона вибирає тих, хто її влаштовує і з ким можна домовитися про компромісні варіанти. На сьогодні постійний контакт президент тримає тільки з народними депутатами від блоку свого імені - Мустафою Джемілєвим і Рефатом Чубаровим. Дійовість компромісу промовисто ілюструє історія з Громадянською блокадою. Метою її, нагадаю, було припинити товарні поставки на півострів (законною підставою для цього слугував закон про "ВЕЗ "Крим"), щоб примусити окупантів платити високу ціну за анексію і тиснути для звільнення політичних в'язнів. Поставки товарів активісти на чолі з Ленуром Іслямовим зупинили, підрив підпор ЛЕП позбавив ілюзій про продовження контракту на поставки електроенергії в "Кримський федеральний округ".
Економічний ефект від акції незаперечний, Росія, вже постогнуючи від дії санкцій, мусила кинути сотні мільярдів на будівництво транспортного й енергомосту. Але закон про ВЕЗ продовжує жити, а з ним - і статус нерезидентів для громадян України з кримською пропискою з усіма обмеженнями, що звідси випливають. І ви не чуєте від лідерів Меджлісу заяв із вимогами: закон, що прикриває бізнес українських олігархів у Криму і діє в інтересах банків, які не повертають кримчанам їхніх вкладів, - скасувати. З іншого боку - мети звільнити політичних ув'язнених у Криму з допомогою блокади не було досягнуто, отже треба шукати інші методи впливу. Але про них теж нічого не чути.
Розуміючи, що ці судження мають дискусійний характер, усе ж стисло сформулюю пропозиції для перезавантаження роботи кримських організацій, спільнот та окремих активних і небайдужих особистостей.
По-перше, як бачиться, треба припинити марнувати час і сили на розмови про Стратегію деокупації Криму. Нехай влада собі її напрацьовує в силу власних уявлень. Третьому сектору вже давно очевидно, що основні напрями стратегії написані Фондом "Майдан іноземних справ", саму стратегію викладено в публікаціях Володимира Горбуліна, її бачення озвучені іншими експертами в різних сферах - військовій, юридичній, дипломатичній тощо. У головному вони збігаються. Але ніхто не працює над тактикою, а влада продовжує бігати між крапельками інтересів державних і власних.
По-друге, для того, щоб влада почула Крим, він повинен говорити з нею "одним голосом". Але для цього кримським організаціям переселенців, бізнесу, правозахисникам треба коли й не об'єднатися, то навчитися координувати свої дії щодо погодженого переліку першорядних, найгостріших на сьогодні питань.
Коли хочете, це має бути свого роду штаб деокупації Криму. Можливо, уряд Криму у вигнанні, ба більше - прообраз уряду кримськотатарської автономної республіки, - не в назві річ. А в необхідності синергії дій розрізнених кримських острівців по всій території України. І в здатності вивести кримське питання з тіні договірних відносин і з владою, і з великими та малими бізнесами - в публічну площину, включно з політичною.
Третя умова для цього - одним голосом кримська "еміграція" повинна говорити і з жителями окупованого Криму. Різними мовами - але одним голосом. І просто говорити з Кримом, а не робити заяви з висоти київської, нью-йоркської чи страсбурзької трибун. Вітати ініціативи людей, усупереч заборонам "більше двох не збиратися", - збиратися десятками й сотнями, спілкуватися, співати і говорити рідними мовами, а не попрікати: "у нас тут горе, а ви танцюєте". Ми ж розуміємо, що показові і брутальні обшуки, облави, затримання та арешти націлені й на те, щоб придушити дух українських кримчан, роз'єднати, примусити забути відчуття ліктя і дружньої руки.
Звідси четверте - слід припинити всі чвари й ворожнечу, забути вчорашні кривди і непорозуміння, залишити суперечки та політичну конкуренцію на час після визволення Криму. І тоді воно зримо наблизиться.