Концепція контрпропаганди

Нерівність економічного та військового потенціалів України і Росії, навіть з урахуванням допомоги Заходу, зумовлює той факт, що за підтримки політики Путіна більшістю населення війна триватиме довго. Необхідно шукати шляхи для зміни настроїв російського суспільства, активізації антивоєнного руху. Для цього потрібна ефективна система контрпропаганди. Вона має бути орієнтована насамперед на групи населення Росії, які, з одного боку, менше зомбовані, а з іншого — здатні на активні виступи. Тут може допомогти історичний досвід.

У 1960-х роках США відправили війська, щоб допомогти урядові Південного В'єтнаму протистояти військам Північного В'єтнаму та місцевим повстанцям. Це рішення було підтримане більшістю населення і обома провідними партіями. Але згодом у ЗМІ стало з'являтися чимало документальних матеріалів про жорстокість цієї війни, загибель мирного населення. Виник масовий антивоєнний рух. Його учасниками були переважно студенти й учні старших класів (у США 12-річна середня освіта, тому школу зазвичай закінчують у 18 років). Така висока активність молоді стала для всіх несподіванкою. Адже доти молодь, як правило, не цікавилася політикою. Відбувалися численні мітинги, демонстрації, походи на Вашингтон. У жовтні 1969 року пройшла масова демонстрація проти війни, по всій країні на вулиці вийшло близько двох мільйонів людей. У 1970 році у відповідь на вторгнення американських військ у Камбоджу та розстріл акції протесту в Кентському університеті страйкували чотири мільйони студентів і школярів.

Згідно з опитуваннями, три чверті американців підтримували політику уряду у В'єтнамі. Але більшість була пасивною, а меншість, яка протестувала проти війни, — активною. На певному етапі частина представників еліти, бачачи глибокий розкол у суспільстві та те, що їхні діти, внуки беруть участь в антивоєнному русі, змінила свій погляд. І США вивели війська з В'єтнаму.

Молодь — основна рушійна сила більшості революцій, які відбулися в останні століття, включно з «арабською весною».

У Росії в другій половині ХІХ — на початку ХХ століття регулярно проходили студентські виступи. У них брали участь студенти з низки міст. Найбільш масовим був перший всеросійський страйк студентів у 1899 році. У ньому взяли участь 25 тисяч студентів — близько 2/3 усіх студентів країни. Цей страйк був відповіддю на побиття нагаями студентів Санкт-Петербурзького університету. Молодь взяла активну участь у революціях 1905-го та 1917 років.

Які ж настрої російської молоді тепер? Незалежний проєкт Russian Field провів опитування щодо ставлення росіян до війни в Україні. (Див. Колективний портрет учасника війни — сайт Радіо Свобода від 11.06.2022.) Виявилася чітка тенденція: чим молодша людина, тим імовірніше, що вона буде проти війни. Серед людей віком за 60 років «спецоперацію» підтримують 68% і лише 17% — проти. Тимчасом серед людей віком від 18 до 29 років війну в Україні підтримують 42%, а 39% — проти. 19% молодих людей не змогли відповісти на це запитання. Чимало їх — противники війни, просто не говорять про це. При цьому найбільш пацифістський регіон — Москва.

Молодь менш зомбована, оскільки набагато менше дивиться телевізор. Вона здатна до самоорганізації. Молоді люди добре володіють ІТ і можуть обійти блокування Держкомнагляду. Тому контрпропагандистська робота має бути орієнтована насамперед на молодь.

Між непідтримкою війни та активним виступом проти неї — велика дистанція. Щоб настрої молоді змінилися, слід докласти чимало зусиль. Завдання полегшує те, що в молодості людина здатна швидко змінювати погляди. Молоді властиве прагнення до справедливості, вона гостро відчуває несправедливість і готова боротися з нею. Тому під час роботи з молоддю мало допоможуть економічні викладки, юридичні аргументи. Дієвими будуть насамперед фото- й відеоматеріали, що розповідають про жахіття війни, злочини російських військових, свідчення очевидців.

Російська пропаганда теж тисне на емоції. Досить згадати вигадки про «Хатинь» в Одесі, так звану алею ангелів у Донецьку, де поховані діти. Розенбаум написав пісню про загиблих дітей Донбасу. Але після Бучі, Маріуполя, Кременчука тощо в нас набагато більше аргументів.

«Нам … надо вызывать читателей на внимание к тому, что их окружает, надо колоть глаза всякими мерзостями, преследовать, мучить, не давать отдыху — до того, чтобы противно стало читателю все это богатство грязи и чтобы он, задетый наконец за живое, вскочил с азартом и вымолвил: «Да что же, дескать, это наконец за каторга! Лучше уж пропадай моя душонка, а жить в этом омуте не хочу больше». Вот чего надобно добиться», — писав Добролюбов в одному з листів.

Колоти очі росіян усілякою мерзотою — ось основне завдання нашої контрпропаганди. Щоб достукатися до молоді, потрібні якісні фото- й відеоматеріали. Згадаймо знову війну у В'єтнамі. Колосальний громадський резонанс мала фотографія «Напалм у В'єтнамі», на якій зображено дев'ятирічну дівчинку, що постраждала від напалму, а також фото дівчини, яка ридає над тілом студента Кентського університету, вбитого під час мітингу.

Російська пропаганда переконує, що Росія б’є високоточною зброєю виключно по військових об'єктах. Жертви серед цивільного населення замовчуються. Якщо ж не вдається, пояснюють тим, що люди загинули від українських ракет (вокзал у Краматорську). Руйнування будинків далеко від лінії фронту (зокрема в Києві, Одесі) пояснюються діями української ППО.

Для протидії російській пропаганді слід реалізувати проєкт під умовною назвою «Жахіття війни». Потрібно створити канали в Telegram, YouTube, розміщуючи в них відеоматеріали про найбільш резонансні злочини російських військових. Одні канали мають бути російською мовою, інші — англійською тощо. Необхідно активно поширювати фото зруйнованого драмтеатру в Маріуполі, братських могил як символів «визволення». Слід використати також інший підхід. Ідентифікувавши злочинця в російській формі, потрібно розміщувати відповідну інформацію в соціальних мережах, щоб знайомі, земляки дізнавалися про його «славні» справи.

Значний вплив можуть мати й карикатури. Президент Ніксон заявив, що його політику у В'єтнамі підтримує мовчазна більшість американців. Після цього у ЗМІ з'явилася карикатура. На ній було зображено людину, пов'язану і з кляпом у роті. Поруч із нею Ніксон мовить: «Я говорю від імені мовчазної більшості!» Цей образ, до речі, добре передає сучасну ситуацію в Росії.

Справжнє обличчя Путіна вперше наочно проявилося в Чечні. А пізніше ті, хто зруйнував Грозний, чимало інших міст і селищ у Чечні, проливали крокодилячі сльози з приводу загибелі мирних жителів на Донбасі. Слід розповісти молоді про полковника Буданова та інших «героїв» тієї війни, демонструвати фото зруйнованого Грозного тощо. Незаслужено забуті книжки Ганни Політковської «Друга чеченська» та інші. До речі, вона українка, її дівоче прізвище — Мазепа.

Контрпропагандистську роботу з російською молоддю слід проводити в тісній співпраці з російськими опозиціонерами, переважно через них. Без цього вона не буде успішною. Російська аудиторія почує їх швидше, ніж українців.

Сьогодні йдеться про існування України як незалежної держави. Ми не повинні відштовхувати жодного з противників Путіна. Слід керуватися ідеєю Ден Сяопіна, що колір кішки неважливий, головне — аби вона ловила мишей. Варто згадати, що під час Другої світової війни лідери країн Заходу пішли навіть на союз зі Сталіним, хоча чудово розуміли, хто він такий.

Немає нічого більш шкідливого та небезпечного за міркування, що росіяни завжди були і будуть рабами влади, імперцями. Ті, хто жив у епоху перебудови, добре пам'ятають, які настрої були в Росії порівняно недавно. А те, що дуже багато людей заражені великоросійським шовінізмом, — результат насамперед багатолітнього цілеспрямованого промивання мізків. Добре організована контрпропаганда істотно наблизить нашу перемогу, дозволить урятувати тисячі життів. Нехтування нею — віддалить перемогу.