Коли влада усвідомлює відсутність політичних, соціальних, інтелектуальних перепон можливому необмеженому розширенню її повноважень, вона, не вагаючись, іде на це. Як влучно зазначав Бертран де Жувенель, видатний французький політичний мислитель ХХ ст., "егоїзм, який спрямовує владу, і та ідея, яку вона має намір здійснити, - нероздільні риси, що яскраво проявляються в особистості велетнів влади: вони вже самі не знають, в захваті вони від себе чи свого народу, і, все відбираючи, думають, ніби все віддають".
Проект Концепції "модернізованої" Конституції, ухваленої Конституційною асамблеєю при президентові України, засвідчує таку мету повною мірою. Мабуть, іншого й не варто було очікувати, коли ідеєю "вдосконалення" Основного Закону опікується влада, яка її узурпувала.
Названим проектом передбачається, що майбутня "модернізована" Конституція "покликана стати загальнонаціональним політико-правовим договором".Доступною мовою це означає, що очікується загальне визнання Конституції "суспільним договором". У зв'язку з продукуванням цієї ідеї, асамблеїстам доречно було звернутися до її джерел. У тій чи іншій інтерпретації (див.: Т.Гоббс, Д.Локк, Ж.-Ж.Руссо, Дж.Мілтон, І.Кант, Д.Медісон та ін.) ідея "суспільного договору" передбачає, що пропозиція його укладення завжди виходить від суверена-народу. Конституційна асамблея пропонує революційну ідею: Конституцію як "суспільний договір", за яким народ передає свої суверенні права владі в обсязі, визначеному цим договором, зміст якого виписуватиме сама влада, котру суверен має тимчасово найняти на роботу для управління державою з метою забезпечення поточних і майбутніх інтересів. Те, що пропонується наразі в "протоколі про наміри" (проекті Концепції) як "суспільний договір", більше нагадує середньовічну ідею "договору підпорядкування", за якою суверен-народ, "який не здатен безпосередньо здійснювати владу", повністю відчужує її монархові разом із суверенітетом.
Ідея "суспільного договору" продукується владою і, природно, - в інтересах влади за схемою: ми складемо "Конституцію-договір", влаштуємо референдум, на якому ви скріпите його власною волею через урни. Чим не октройована (дарована) Конституція? Духовна особистість української нації (громадяни України всіх національностей) має всі підстави вважати себе зневаженою і приниженою такою пропозицією: неприйнятність механізму фактичного позбавлення народу його статусу суверена очевидна.
Справжній "суспільний договір" матиме місце, коли в Конституції будуть чітко виражені умови суверена про доступ до управління державою. Вибори до парламенту, президента та інших суб'єктів влади повинні бути своєрідним конкурсом на участь у договорі. Конституція виступатиме як "суспільний договір" лише тоді, коли вона буде підготовлена й ухвалена органом, сформованим для виконання цього завдання безпосередньо народом. Конституційна асамблея не є таким органом.
На тлі викладеного особливого звучання набувають такі ідеї, задекларовані в проекті Концепції. Пропонується сформулювати зміст статті 1 Конституції "не як факт" - "Україна є суверена і незалежна, демократична, соціальна, правова держава", а як "процес становлення" такої держави. Такий самий підхід Асамблея вважає за необхідне застосувати і до конституційних формулювань соціальних і політичних прав, які "залишаються декларативними, оскільки не забезпечені конкретними механізмами і гарантіями". З огляду на позицію влади, підтриману КСУ, не виключено, що реалізовуватиметься ідея надання владі повноважень "гарантувати" конституційні права лише в межах наявних у влади можливостей. Виходить, що "покращення вже сьогодні" поширюється і надалі поширюватиметься лише на конкретних адресатів.
Навіть у тоталітарній державі народ віддав свої політичні права, отримавши натомість відповідний рівень соціальних гарантій. Пропонований же "соціальний договір" передбачає добровільне позбавлення суверена належних йому природних прав за його ж добровільної згоди на "обов'язок" влади задовольняти його соціальні потреби в обсязі, який вона вважатиме можливим на певний момент. Очевидно, що конституційні права і свободи мають усі шанси перетворитися з декларативних на декоративні. Якому ще суверену, крім українського народу, можна так щиро й відверто зробити таку пропозицію, не ризикуючи отримати гідну відповідь?
Як показує проект Концепції, вплив на конституційний процес в Асамблеї "ієрархів" влади й різних навколовладних інтересантів здійснюється, маючи за мету саму конституційно визначену мету держави - її "генетичний код".
Мета Української держави закріплена в Преамбулі Конституції і в статті 3, яка проголосила: "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та її гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави". Ця стаття перебуває в безпосередньому системному зв'язку з розділом ІІ Конституції України. Якщо сьогодні чітко зрозуміло, що розділи І, ІІІ, ХІІІ Конституції закріплюють засади конституційного ладу, то ідеї, які планується реалізувати в розділі І, можуть мати наслідком деформацію конституційного ладу. Ключем до цього є намір сформувати розділ "Перегляд конституції", який, маючи постійний механізм непрогнозованих змін і замін Конституції, підірве основу основ - її стабільність.
Невдовзі після обрання президентом України В.Янукович заявив: "Подальший "конституційний транзит" буде пов'язаний лише з посиленням представницької демократії і зміцненням місцевого самоврядування". А тепер порівняйте зміст обіцяного з масштабами та обсягом дійства, які поки що демонструє Асамблея в проекті "Концепції внесення змін до Конституції України".
Конституція України, ухвалена 1996 р., тим більше зі змінами, внесеними 2004 р., сприймалася владними командами, що змінювали одна одну останні 17 років, як Конституція, "не розрахована на застосування". Це підтверджується не лише неймовірною кількістю фактів її порушення, ігнорування, глумливої інтерпретації, в тому числі Конституційним судом (КСУ). Уже в 2000 р. було проведено референдум щодо внесення змін до Конституції. Згадаймо голосування в квітні 2004 р. змін до Основного Закону, коли парламент "недобрав" лише шість голосів до позитивного результату. Зміни, внесені до Конституції 8.12.2008 р., "скасовані" КСУ в 2010 р. В 2009-му в останній момент зірвалося голосування за так звану Конституцію ПР+БЮТ. Усе, що сьогодні відбувається навколо Конституції, нагадує бутафорний "конституційний процес" з ініціативи попереднього президента в 2007–2008 рр. Задекларовано практично ідентичні ідеї, починаючи з "нової Конституції для народу", ту ж готовність організувати "всенародний конституційний референдум за народною ініціативою", якщо народні депутати не зможуть дійти згоди "щодо цілісного і дієвого проекту Конституції". Не виключено, що буде спроба саме таким способом завершити "конституційний процес" з тим, щоб після референдумного ухвалення "Конституції" проголосити започаткування "дійсної" історії України: все, що було й відбудеться до цього вікопомного моменту, буде визнано невдалими експериментами.
Та форма правління, яка послідовно й безперешкодно торує шлях до кінцевої точки "конституційного транзиту", концентровано визначена одним з "батьків Конституції США", четвертим президентом США Джеймсом Медісоном: "Зосередження всієї влади - законодавчої, виконавчої і судової - в одних руках, незалежно від того, надана вона одній особі чи багатьом, у спадок, за призначенням чи обранням, можна по праву визначити словом "тиранія". В суспільну свідомість останні два десятки років доволі ефективно вкорінюється ідея, що людина - це елементарна частинка - індивідуум, якому протистоїть держава, проти якої людина безсила, коли та зневажає і заперечує її права. Підтвердження цього людина бачить чи не в повсякденній діяльності влади, що саме й уособлює державу, котра звільнила себе від моральних та інших соціальних пут, культивуючи хаос егоїстичних інтересів і сліпих пристрастей. Сьогодні влада є "берегинею" незліченних благ небагатьох і незначних благ безлічі: і ті й інші потребують постійного захисника, роль якого вона з готовністю взяла на себе. Це дає їй наснагу не тільки впевнено пропонувати свої послуги, а й переконливо-цинічно шантажувати суверена добровільно "відійти вбік".
Нехай відомі антиконституційні дійства не викликали і не викликають ні політичного, ні суспільного спротиву, бодай елементарної відрази. Якщо ми справді народ, наділений Основним Законом
усією повнотою влади, тільки ми самі, усвідомивши себе сувереном, мусимо виступити захисниками й рятівниками Конституції, конституційного ладу. Україна, як "суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава" - за крок до політико-правового банкрутства. Вона потребує якнайшвидшої і радикальної санації: відновлення конституційно-правового ладу.
Реалізація верховенства волі народу-суверена - первинна умова відновлення конституційного ладу. Без його участі в конституційному процесі як природного первісного суб'єкта конституційного права ніяка санація держави неможлива. Саме народ повинен утвердити конституційну мету держави шляхом затвердження на референдумі поправок до Основного Закону, підготовлених і ухвалених спеціально створеним ним для здійснення цієї роботи органом - Установчими (Конституційними) зборами. По суті, народ-суверен повинен виконати установчу функцію відродження держави.
Установчі збори скликалися в багатьох державах у момент виникнення останніх або в критичні періоди існування. Найпоширенішим є спосіб формування Установчих (Конституційних) зборів шляхом обрання народом загальним і прямим голосуванням. Для України прийнятний саме такий спосіб формування Установчих (Конституційних) зборів. Всеукраїнський референдум для затвердження змін до Основного Закону, опрацьованих і ухвалених органом, створеним народом, буде актом юридичного "явлення на світ", легітимацією суверена - володільця всіх природних прав і багатств країни, інших ресурсів держави. З цього моменту ніхто не зможе безкарно зазіхати на будь-які природні права народу. Затвердження народом змін до Основного Закону має зумовити негайні позачергові вибори парламенту, президента, органів місцевого самоврядування. В Конституції повинні бути визначені основні (рамкові) параметри "суспільного договору", за яким суверен найматиме на тимчасову роботу до органів державної влади та місцевого самоврядування. Зокрема, ним має визначатися "рівень добробуту народу", який повинен бути забезпечений на конкретному етапі руху до досягнення конституційної мети держави. Це потребує закріплення в Конституції вимоги до політичних партій, кандидатів на посаду президента, до органів місцевого самоврядування викладати у передвиборних програмах зміст обов'язків, які вони беруть на себе в разі обрання. На підтвердження довіри до осіб і партій, обраних до органів влади та місцевого самоврядування, необхідно передбачити проведення контрольних референдумів після спливання половини строку повноважень.
Сьогодні найкраще - припинити будь-які намагання підкоригувати Основний Закон чи, тим більше, ухвалити в антиконституційний спосіб "нову" Конституцію. Поки основні учасники політичних процесів, саме суспільство не дозріють до готовності ввімкнути чесний механізм безпосередньої участі народу у творенні держави, а суверен не усвідомить, "хто в домі господар", будь-які спроби впливати на зміст Основного Закону будуть, у кращому разі, симулякрами, ще більш шкідливими явищами, ніж їх відсутність. Таке "дозрівання" може зайняти два-три роки, а можливо, затягнеться на кілька політичних актів змін команд при владі. Тільки за реальної, а не підігнаної готовності народу до цілеспрямованого ввімкнення всієї потуги власної волі у власному інтересі можуть бути встановлені цивілізовані відносини по вертикалі "принципал-агент", суверена з владою, яка знатиме своє конституційно визначене місце відповідно до дійсно суспільного договору.