На пресмарафоні 26 листопада президент України зазначив, що дату наступних чергових парламентських виборів повинен визначити Конституційний суд України. Як конституціоналіста така позиція мене здивувала, бо дата чергових парламентських виборів чітко визначена в Основному Законі України. Відкриваємо частину першу статті 77 Конституції і читаємо: «Чергові вибори до ВРУ відбуваються в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень ВРУ». Фактично для визначення дати нам необхідно порахувати і визначити п’ятий рік повноважень ВРУ поточного скликання за умови, що ми знаємо початок її повноважень. Це 29 серпня 2019 року — нестандартний для нашої країни старт повноважень парламенту, оскільки вперше в історії незалежної України позачергові вибори до ВРУ відбулися влітку (тобто 21 липня 2019 року).
Тож порахуємо, виходячи з правил математики:
- 1-й рік повноважень: 29 серпня 2019 року — 28 серпня 2020 року;
- 2-й рік повноважень: 29 серпня 2020 року — 28 серпня 2021 року;
- 3-й рік повноважень: 29 серпня 2021 року — 28 серпня 2022 року;
- 4-й рік повноважень: 29 серпня 2022 року — 28 серпня 2023 року;
- 5-й рік повноважень: 29 серпня 2023 року — 28 серпня 2024 року.
Відповідь: остання неділя жовтня п’ятого року повноважень ВРУ — 29 жовтня 2023 року.
Хотілося б поставити крапку на цьому, проте в Україні як країні ще несталої демократії так не виходить. Ключовий момент, який варто розкрити: чому питання дати наступних чергових парламентських виборів є дискусійним, і гарант дотримання Конституції не хоче бачити відповідь у прямій нормі Основного Закону України?
На жаль, відповідь є невтішною. В умовах низької конституційної культури як влади, так і суспільства Конституції часто не вдається утримувати владу в межах повноважень, що передбачені цим законодавчим актом. Для пояснення неконституційних дій влада починає пробувати спотворити зміст конституційних норм через тлумачення положень Конституції. Для цього політичній владі необхідно мати «ручний» Конституційний суд України, оскільки лише до повноважень останнього належить надання остаточного офіційного тлумачення норм Конституції. І вже стає зрозумілішою теза президента України про необхідність саме Конституційному суду визначити дату чергових парламентських виборів, хоча останній не має жодних повноважень щодо призначення чергових чи позачергових парламентський виборів. Хотілося б застерегти чинного президента від використання такої ганебної практики попередніх президентів України і нагадати, що навіть у разі «успішного» політичного тиску на КСУ й отримання політично мотивованого рішення часто це не призводило до швидкого політично бажаного результату. А в майбутньому спричиняло політичну поразку.
Найяскравіше такі ситуації зафіксовано у рішеннях КСУ:
— «третій строк» для президента Леоніда Кучми (рішення КСУ у справі щодо строків перебування на посту президента України від 25 грудня 2003 року);
— «наступна чергова сесія парламенту — це будь-яка сесія» для можливості ухвалити конституційні зміни щодо децентралізації, ініційовані президентом Петром Порошенком (рішення КСУ від 15 березня 2016 року).
Не можу не згадати й шаленого тиску президента Віктора Януковича на Конституційний суд у 2010 році для отримання рішення КСУ щодо зміни Конституції України та повернення до редакції 1996 року із сильнішими повноваженнями президента в механізмі державної влади (рішення КСУ від 10 вересня 2010 року). Нагадаю: напередодні ухвалення цього рішення п’ять суддів КСУ несподівано пішли у відставку «за власним бажанням», суд отримав нових суддів КСУ, і в результаті ми мали зміну Конституції в неконституційний спосіб і спробу узурпації влади… Революцію Гідності та людські жертви.
З огляду на ці яскраві приклади із сучасного українського конституціоналізму пропоную подивитися на дії чинного президента в частині формування КСУ: відсторонення від посади суддів КСУ без конституційних повноважень на це, звільнення суддів КСУ без конституційних повноважень на це та на завершення призначення двох суддів КСУ на неіснуючі вакантні посади за квотою президента України. Останнє не варто розписувати, це добре зробив КСУ у своїй постанові, чим зміг на сьогодні захистити себе від неконституційного втручання у свою діяльність президента. Зокрема, КСУ постановив голові Конституційного суду України або судді Конституційного суду України, який виконує його обов’язки, скликати спеціальні пленарні засідання КСУ для складання присяги суддями Конституційного суду України, що їх призначив президент України указами від 26 листопада 2021 року №596/2021 і 597/2021, після припинення повноважень або звільнення з посади на підставах, визначених у статті 1491 Конституції України, суддів Конституційного суду України, що їх призначив президент України за період 2013–2018 років.
Повернемося до питання дати наступних парламентських виборів, а саме — до можливості викривлення конституційного регулювання питання проведення парламентських виборів. Зачіпкою в цьому разі є положення частини п’ятої статті 76 Конституції, що строк повноважень ВРУ становить п’ять років. Проте ці положення насамперед треба тлумачити з урахуванням уже цитованих положень частини першої статті 77 Конституції, що «чергові вибори до ВРУ відбуваються в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень ВРУ». Вставлення п’ятирічного строку повноважень ВРУ виходить із позиції відсутності парламентської кризи та обрання парламенту на чергових виборах. У цьому випадку строк повноважень парламенту приблизно варіюється навколо п’яти років. У разі ж дострокового припинення повноважень Верховної Ради України та обрання наступного скликання ВРУ на позачергових виборах, як правило, строк діяльності парламенту буде меншим (окрім випадку проведення дострокових виборів наприкінці вересня — на початку жовтня).
Тож сьогодні, коли повноваження парламенту нинішнього скликання стартували 29 серпня 2019 року внаслідок проведення позачергових парламентських виборів, фактичний строк повноважень ВРУ IX скликання відповідно до Конституції буде трохи більшим за чотири роки. Натомість важливо зазначити, що прихильники формального посилання лише на конституційні положення щодо п’ятирічного строку повноважень парламенту та, відповідно, проведення чергових парламентських виборів у останню неділю жовтня 2024 року зазнають фіаско, бо тоді строк повноважень ВРУ знову не тотожний п’яти рокам, а є більшим за п’ятирічний строк приблизно на чотири місяці. Виходячи з електоральної демократії, саме збільшення строку повноважень є загрозою для демократії.
Тож, підсумовуючи, можна сказати, що питання складності визначення дати чергових парламентських виборів продиктоване природним бажанням влади вийди за межі своїх повноважень, зокрема через збільшення строку повноважень поточного скликання парламенту на один рік.