У ніч на минулу суботу працівники Служби держохорони, патрулюючи територію у Воловецькому районі Закарпатської області, по якій проходить міжнародний нафтопровід «Дружба», побачили язики полум’я, що здіймалися біля пам’ятника на честь переходу через Карпати угорських племен. Охоронці зв’язалися з постом ДАІ в с.Нижні Ворота, звідки на місце одразу виїхав один екіпаж. Неподалік Верецького перевалу (на якому встановлено монумент) даішники зупинили автомобіль «Хюндай-Туксон» із трьома чоловіками, котрих доправили у Воловецький райвідділ міліції. Два із затриманих незабаром зізналися в підпалі угорського пам’ятника. Після виїзду на місце події з’ясувалося, що монумент обклали кількома автомобільними шинами й підпалили. Особливих пошкоджень споруді з каменю та бетону це не завдало. Міліція порушила кримінальну справу за ч. 2 ст. 296 Кримінального кодексу («Хуліганство, скоєне групою осіб»). Через два дні суд звільнив затриманих з-під варти, узявши в них підписку про невиїзд… Так коротко виглядає подія у викладі правоохоронців.
Особи паліїв стали відомі широкому загалу ще в суботу - прес-служба ВО «Свобода» розповсюдила повідомлення про арешт голови Закарпатської обласної організації партії, його заступника, а також керівника Ужгородської міської організації, яких «…нібито звинувачують у підпалі пам’ятника». Як зазначалося в повідомленні, проти «свободівців» запущено маховик тотальних політичних репресій, влада масово вдається до провокацій проти націоналістів, фабрикує справи…
Особливий характер ставлення до закарпатських угорців «Свобода» продемонструвала не вперше. Свого часу вона заявляла, що не дозволить відкрити пам’ятник на Верецькому перевалі, згодом проводила тут «політичні акції», а під час останніх місцевих виборів навіть вимагала зняти з реєстрації дві угорські партії за друкування реклами виключно угорською мовою або з умовним перекладом на державну. Як відомо, на початку нинішнього року депутат Європарламенту від Угорщини Бела Ковач заявив, що між угорською ультраправою партією «Йоббік» та українською «Свободою» розпочалися переговори. Неважко передбачити, що остання подія, висловлюючись дипломатично, ускладнить переговорний процес.
Монумент на Верецькому перевалі - делікатна тема у відносинах закарпатських угорців та українців, яка має свою історію. Угорські дослідники вважають, що наприкінці ІХ ст. саме через Верецький перевал угорські племена прийшли в Карпатську низовину й віднайшли свою державу. 1896 р. (за часів Австро-Угорщини) на честь цієї події тут було встановлено пам’ятний знак. Однак простояв він менше 50 років. Наприкінці Другої світової війни угорські війська, відступаючи під натиском Червоної армії, завбачливо демонтували пам’ятник. Після розпаду СРСР угорські організації порушували питання про встановлення нового пам’ятника на Верецькому перевалі, що незмінно викликало протести патріотичних (чи націоналістичних) українських сил. На це були дві причини. По-перше, дехто сприймав пам’ятник як символ угорського шовінізму й натяк на 1000-літнє панування над Закарпаттям. Дров у вогонь підкидали різні публікації й заяви, буцім на монументі встановлять тотемного для угорців птаха турула і принизливі для українців надписи. По-друге, 1939 р. на Верецькому перевалі були розстріляні січові стрільці, які боролися проти угорської окупації краю, при цьому дехто досі вважає, що в розстрілі брали участь угорські війська. Однак, якщо уважно розібратися у фактах, виявиться, що пристрасті довкола пам’ятника часто нагніталися штучно. Так, ніякого птаха турула на монументі не встановили (і не планували), як і немає на ньому принизливих написів. Монумент складається з семи плит, за кількістю угорських племен, і, за задумом автора, символізує каплицю з дверима зі сходу на захід, жодного ідеологічного забарвлення він не несе.
Схожа ситуація і з розстрілом січових стрільців. У 1939 р., після окупації Угорщиною Карпатської України, багато галичан, які входили до Карпатської січі, рятуючись від переслідувань, тікали в Румунію. Ця країна відловлювала втікачів і повертала Угорщині, яка відразу депортувала їх у Польщу. Поляки дуже ревно стежили за подіями в Карпатській Україні, тому після депортації польські війська приблизно за два кілометри від місця, де тепер стоїть пам’ятник, розстріляли січовиків без суду і слідства. Можливо, угорці й здогадувалися, яка доля чекає на полонених після депортації, однак безпосередньо до розстрілу вони причетні не були, - це встановлений істориками факт. Розстріляних січовиків по сьогодні так і не перепоховали по-християнськи…
Останні 15 років угорці неодноразово порушували питання про пам’ятник на Верецькому перевалі, однак остаточно його вдалося вирішити лише у 2008 р. Президент В.Ющенко просував тоді тему Голодомору й пообіцяв угорцям виконати їхню давню мрію в обмін на встановлення пам’ятника жертвам Голодомору в Будапешті. Принцип розв’язання цього делікатного питання на Закарпатті був розроблений ще попередниками й передбачав одночасне встановлення двох монументів - угорського та розстріляним січовикам (творчий конкурс на останній пам’ятник та виділення землі відбулися ще 2002 р.). Однак при поспішному виконанні розпоряджень згори, як це часто буває, сталися «накладки». Формальна процедура щодо спорудження угорського пам’ятника була дотримана не повністю, крім того, у січні 2008 р. питання про дозвіл на його встановлення Закарпатська облрада «успішно» провалила, що мало не викликало міжнародний скандал (про це DT.UA докладно розповідало). Принциповість депутатів свідчила не так про патріотизм (ця ж рада, наприклад, визнала русинів окремою національністю), як про те, що з ними недопрацював «контролер» області з президентського секретаріату. Однак цей недолік оперативно усунули, і влітку 2008 р. пам’ятники таки відкрили. Урочисту подію за участі двох президентів спочатку анонсували на восьме липня, однак після радикальних заяв «Свободи» та ще кількох партій про заплановані акції протесту скасували. Фактичне відкриття без ажіотажу відбулося 21 липня: двостороння делегація спочатку вшанувала загиблих січовиків, а потім відкрила угорський пам’ятник.
Спокою Закарпаттю ця подія не принесла: Верецький перевал фактично став майданчиком для політичних акцій радикальних сил. Угорський монумент неодноразово фарбували, «прикрашали» різними написами тощо. Електоральних здобутків такий піар не давав (на виборах радикальні сили ніколи не отримували на Закарпатті якихось серйозних результатів), однак завжди збурював громадськість, викликав різкі, часом провокативні заяви з різних боків, вів до міжнаціональної напруги…
Розв’язувати «делікатні питання» з сусідами Україні доводилося неодноразово. Можна згадати у зв’язку з цим відкриття цвинтаря «Орлят» у Львові, де поховані польські військовики, що загинули під час українсько-польської війни 1918 р. Попри те, що приводів для національних образ тут було набагато більше, ніж у випадку з явно притягнутим за вуха угорським пам’ятником, це питання вдалося вирішити цивілізовано. Хоча дехто досі вважає відкриття польського цвинтаря приниженням для України. Як свідчить досвід, задовольнити всіх при вирішенні таких питань неможливо. Завжди знайдуться сили, котрі, вважаючи себе патріотами та захисниками Вітчизни, робитимуть гучні заяви, перекручуючи при цьому історичні факти, а замість якоїсь справді достойної справи (наприклад, організація перепоховання розстріляних січовиків) влаштовуватимуть акції, що збурюють громадськість і ведуть до протистояння.
Непрості сторінки можна знайти у відносинах України із будь-якою сусідкою. А якщо розширити географічні кордони й заглибитися в історію, виявиться, що в Європі немає жодної країни, яка б не воювала з сусідами, завдаючи чи зазнаючи національних втрат і принижень. Однак якби європейці зациклювалися на цьому, то не створили б об’єднаної Європи…