Важко повертатися в мирний Київ. Точніше, у його кулуари. Де, попри все пережите і зранене, життя йде, як і раніше, цинічно, розраховано й передбачувано. Вибори на носі. Поринаючи в інформаційне поле знайомої до болю тусовки, зразу відчуваєш, як безмежне і нове світовідчуття одномоментно стискається до розміру касового столичного вікна. Але за фіранкою - театр тіней всеукраїнського масштабу. Разом із проваленим днями в парламенті законом про місцеві вибори, що передбачав два тури при обранні мерів. І з так, знаєте, акура-а-а-тненько засунутим владною ногою під стіл законом про столицю. Де є ризик змінити систему влади в Києві - на користь… Києва. До речі, абсолютно в рамках оголошеної прем'єр-міністром децентралізації: мерові - мерове з виконавчими повноваженнями, голові адміністрації - контроль. І вже прийнятою Кабміном концепцією про реформування місцевого самоврядування.
А як же добивалися. Скільки років старалися. І вибори Янукович-диктатор не призначав. І повноваженнями мерськими, як апельсинами, жонглював. А тут - революція перемогла, вибори призначено, вся влада в руках, парламент працює злагоджено, але… якось знову не складається у столиці. Абстрактний лихий фатум чи конкретні імена й політсили? Про це поговоримо трохи нижче. А поки що зазначимо, що на похмурому тлі політичних ігрищ зблід навіть політичний образ Віталія Кличка, опущений дбайливими руками Петра Порошенка з президентських небес на грішну столичну землю. Йому, нереалізованому гігантові великої політики, схоже не пояснили що до чого. Точніше, що ні до чого йому тепер це мерство без реальних повноважень. Навіть після перемоги в єдиному турі, за що так ратує його команда, котра, власне, й провалила голосування в парламенті нормальної європейської норми, яка передбачає двотуровість. Влада за цю ідею теж не вбивалася - подивляться, кому й скільки повноважень відміряти, залежно від того, хто переможе. Тут головне не квапитися. Не смикати передчасно ногою під столом.
У столичній історії, що стартувала, в кожного свій тест на сумісність із новою країною. Чи сумісні з нею влада і ряд кандидатів, які оперативно вирішили грати за старими правилами? При цьому, зазначимо, цинічно звертаючись до пам'яті загиблих. Чи сумісні ми - громадяни й медіа, - зобов'язані такого нахабства не допустити? Заради тих-таки загиблих...
Так, якби Віталій Кличко пішов у президенти, то великі шанси стати мером столиці були в Анатолія Гриценка та Миколи Катеринчука, які лідирували в соцопитуваннях (17 і, відповідно, 12%). Але Анатолій Гриценко на пост мера не претендував, завжди декларуючи бажання займатися обороноздатністю та безпекою країни, чому й зареєструвався кандидатом у президенти.
А ось Петро Порошенко, що торік вів досить активну мерську кампанію, здобув за час Майдану рейтинг, який вивів його у фаворити президентської гонки. По суті, Петро Порошенко перетягнув до себе левову частку електорату Віталія Кличка ще до об'єднання. І тепер спонсори Віталія Володимировича підрахували, що на виборах столичного мера у Кличка шанси набагато вищі. Лідер УДАРу зможе віддати киянам давно обіцяний борг. З приводу якого, до речі, він щиро переживає. Чи оцінять кияни цю вимушену жертву? Тим більше з таким запізненням? На це запитання шукають сьогодні свою відповідь усі можливі конкуренти Кличка.
Про Пилипишина та Іллєнка не будемо. Ці два політичні полюси, незважаючи на глибинну різницю, зуміли з однаковою силою відштовхнути від себе виборця. Перший - старими підходами. Другий, м'яко кажучи, - новими. Серед імовірних опонентів Кличка - той-таки Микола Катеринчук, який давно обіцяв змінити систему влади в столиці і з яким "Батьківщина" донедавна вела переговори про кандидатство. Правда, не тільки з ним, а й із Юрієм Луценком, Андрієм Парубієм та Володимиром Бондаренком. Однак Юрій Луценко відмовився балотуватися, дізнавшись про повернення на столичну арену Віталія Кличка. Він вирішив брати вище - стати посередником між Тимошенко й Порошенком. Що теж цілком може бути важливою громадянською місією, мабуть, на його думку, навіть важливішою, ніж спроба лідера партії хрестити "Третю республіку" у політичному бою і провести свою фракцію в Київраду. Ну-ну… Карколомна самопожертва Юрія Віталійовича. В буквальному сенсі. Андрій Парубій, яскрава постать Майдану, так замаскувався на посаді секретаря РНБОУ, що став абсолютно непримітним. А лідер "Європейської партії" Микола Катеринчук так довго вагався, вирішуючи, чого буде більше в цьому симбіозі - плюсів чи мінусів, що "Батьківщина" вже майже забрала зі столу переговорів свою пропозицію. За останнім даними, від партії влади у мери впевненим кроком рушить нинішній голова КМДА Володимир Бондаренко.
Народний депутат Леся Оробець? Вийшла з "Батьківщини" і теж пішла по мерську булаву. А чому, власне, їй не піти, після того, як вона чітко, грамотно і, схоже, щиро витримала революційну лінію як під час подій, так і після них. "Батьківщина", до речі, могла грамотно покористуватися новим обличчям. Інша річ, незрозуміло, що ж тепер Оробець разом із "Демальянсом" вважають головним у своєму поході: перемогу чи участь?
А що вважає ще один претендент - В'ячеслав Кириленко, здається взагалі не дуже важливим. Які в нього є аргументи проти Кличка? Добре, якщо є хоч якісь.
Ігор Луценко - не факт, що прорветься. Славний хлопець, енергійний активіст. Можливо, його час настане. Прийде з досвідом та навичками контролювати свій темперамент і ситуацію.
Кличко ж, який, на перший погляд, гордо піднявся над кандидатським полем, гарячково збирає власні аргументи. На тлі глибокої і великої внутрішньої драми. Помилка у виборі вагової політичної категорії виявилася для Віталія Кличка фатальною. Начебто і зріст, і вага, і тренери професійні… Але у найбільш вирішальний момент бракує відваги довести бій до кінця. Оскільки звичка чекати гонга для перепочинку в спортивному бою сформувала спортивний, але не політичний і лідерський характер. У бою ж за Вітчизну немає раундів, а роль гонга виконують виключно внутрішні сигнали: переконаність у власній правоті, служіння ідеї, усвідомлення місії, розуміння того, що відбувається в країні, у світі, щире бажання змінити країну, і знання, як це зробити … Багато всього стоїть у цьому внутрішньому лідерському ряду.
Однак жодних сигналів, окрім страху, притому не так за країну, як за дедалі нижчий рейтинг, ні на обличчі Віталія Кличка, ні в його вчинках за місяці революції помічено не було. І річ не в тому, що Кличко несмілива людина, просто в критичній ситуації занадто виразно проступив дисбаланс між масштабом політичної претензії і масштабом особистості. Одна річ - хотіти бути президентом, інша - вміти оцінювати ситуацію, швидко й відповідально приймати рішення та вести за собою... Крім того, незважаючи на найвищий показник заповітного президентського рейтингу, Кличко виявився всього лиш однією з трьох голів дракона опозиції, яка так і не змогла відділитися від загального тіла, що стало для Майдану чужим. Поява ж на політичному полі Тимошенко, а також вдала гра Порошенка за партитурою Ігоря Гриніва, фактично прирекли Кличка на долю автомобіля, що потрапив у серйозну аварію, - він пішов на електоральну "розбірку". Випробування вогнем і мечем варте багатьох років політичної кар'єри. Час стиснувся. Крапки над "і" поставлені автоматом. У всіх сенсах. Тренер Кличка - група Фірташа, яка публічно, до речі, підтримала "стратегічний вчинок лідера УДАРу задля майбутнього країни", - поставив на іншого гравця, Петра Порошенка. Президентство Кличка - одна з жертв, а точніше - частина внеску, зробленого у перемогу Петра Олексійовича. І в цьому Фірташ із партнерами не самотній: для значної частини великого бізнесу Порошенко - реальна альтернатива Юлії Тимошенко, яка налякала олігархів Центру й Заходу України своїм маханням шаблями.
Однак відмовою від президентства драма Віталія Кличка, який не погоджувався аж до дня з'їзду УДАРу розпрощатися з мрією, не кінчається. Доля партії на всеукраїнському і столичному рівнях - її другий акт. Виборчу кампанію Віталія Кличка на посаду мера очолив, за даними DT.UA, Павло Рябікін - широко відома у вузьких колах постать. Це чоловік, який першим дізнався, що таке офшори, і допоміг усвідомити їхню цінність іншим. Насамперед групі Ігоря Бакая, з гнізда якого свого часу, за підтримки газового барона, випурхнув Віталій Кличко. Рябікін - це риба-лоцман, що привела українських скоробагатьків у світ західних банків. Він тривалий час був фінансовим консультантом самого Віталія, що сприяло виникненню між Кличком і Рябікіним глибоких довірчих стосунків. Правда, люди, котрі знають Павла Рябікіна, не вважають його зело здібним організатором. Однак проблема не тільки в цьому. Джерела в штабі стверджують, що в хаосі перегрупування сил на Павла Рябікіна поклали керівництво не тільки кампанією Кличка, а й президентською кампанією Петра Порошенка в Києві. Столичні "ударівці" поки що в тихому шоці. Як пов'язати два абсолютно різних електоральних поля?
У нинішньому організаційному хаосі можна легко втратити своє і залишитися без шансів придбати чуже. До того ж як поєднати лінію УДАРу (що всі роки правління Черновецького, а потім - Попова був єдиною політичною силою, котра дистанціювалася від дій влади й майже завжди тримала удар проти корупції на сесіях і в судах) із залученням у кампанію кандидата в президенти відомої Алли Шлапак - держателя банку даних бабусь Черновецького? У цьому ж ряду питання про квоти Кличка-Порошенка в списках у Київраду. Розподіл списку "50 на 50" гарно звучить у частині партнерства, але не дуже справедливий щодо УДАРу. Особливо коли немає ясності стосовно якості кандидатур, якими вирішить заповнити свою квоту Петро Олексійович. Утім, високі сторони домовилися, що під час формування списків як на столичному, так і на загальноукраїнському рівні в Порошенка і Кличка буде право вето на партнерських кандидатів. Однак залишається відкритим питання 60 мажоритарних округів у столиці. Їх теж розподілили "50 на 50". В УДАРі побоюються, що свою квоту мажоритарників Петро Порошенко може використати як механізм вдячності Шлапак та компанії. Чи то виставивши на низці округів людей Черновецького під брендом "Солідарності", чи то висунувши слабких кандидатів, які дадуть можливість пройти на округах людям від шлапаківської "Соціальної справедливості". У певному сенсі, механізм залежатиме від того, від кого формально висунуться мажоритарники на 60 округах, - усі від УДАРу чи по 30 від УДАРу й "Солідарності". Одне слово, поки що у штабі і в головах УДАРу панують хаос і плутанина. Чим може скористатися головний опонент Кличка - "Батьківщина", держатель влади в країні та важелів її формування в столиці.
Тим більше що чимало навіть тих, хто щиро співчуває політичній драмі Кличка, не перестають задумуватися над логічним запитанням: а навіщо взагалі Віталію Київ? Тут ножиці. З одного боку - як політична реабілітація: при бажанні вчитися в оточенні компетентних заступників Кличко може реалізувати свій шанс і таки віддати борг киянам. З іншого - знаючи менеджерсько-господарську "підготовленість" Кличка до роботи в столиці, яка претендує на звання європейської, легко можна приєднатися до цього простого запитання. І навіть спробувати влізти в шкуру тих представників Печерських пагорбів, які з побоюванням питають: "Може, краще хай цих повноважень у нього не буде? Хай наш господарник Бондаренко править виконкомом, а Кличко прикрашає мерію й зустрічає зарубіжні делегації?"
Тому й закон про столицю притримують. Мовляв, як карта ляже. Виграє Кличко у Володимира Бондаренка - буде мером без широких повноважень. Згідно з чинним законом про столицю. До того ж шанси УДАРу провести в Київраду більшість - у меншості. Адже, крім УДАРу, розбавленого людьми Порошенка і Шлапак, крім "Батьківщини" й "Свободи", у Київраду підуть партії, укріплені революцією, - зухвалий, безкомпромісно антикорупційний "Демальянс"; загартована битвами з незаконними забудовами "Громадянська позиція", яка зароджувала Автомайдан; для когось - легендарний, а для когось - шкідницький "Правий сектор" тощо. Доведеться слабкому мерові ще й коаліцію формувати.
Ну, а програє Кличко - всі карти в руки тому ж таки господарникові Володимиру Бондаренку. Він людина широких поглядів - і "Батьківщині" свій, і Петру Порошенку зовсім не чужий. Та й у Партії регіонів його сім'ю непогано знають. Між іншим, у чинному законі не сказано, що посади мера і голови КМДА не можна поєднувати. У крайньому разі, можна прийняти закон про об'єднання повноважень мера і голови КМДА, який усі ці роки лобіював під себе Кличко. Відмовитися в залі ВР від голосування за таке УДАРу буде вкрай складно.
Втім, річ тут не в результатах забігу Кличко - Бондаренко - Катеринчук. Суспільство мусить набивати свої ґулі й нарешті навчитися вибирати підходящих людей на підходящі їм посади. Річ у принципі. За який, власне, і воювали. Київ - столиця України. Місто, яке сповідує Магдебурзьке право і достойне, щоб на його право нарешті зважили. Тим більше люди, які нібито за це боролися з режимом Януковича.
Тому в.о. президента і спікер ВР Олександр Турчинов, прем'єр-міністр Арсеній Яценюк, віце-прем'єр із регіональної політики Володимир Гройсман, а також усі без винятку кандидати в мери з посвідченнями народних депутатів зобов'язані негайно стати в парламенті основними лобістами зміни ситуації в Києві і найближчим часом означити правила гри. Прозорі й зрозумілі. Закон про столицю №4289 має бути прийнятий. Два тури - проголосовані. А кожен кандидат у мери, який уже в понеділок понесе свої документи в ЦВК, повинен розуміти, на які посаду й повноваження претендує. Щоб скоригувати свої плани та обіцянки й не обманювати людей. Цей комплекс дій стане першим сигналом: влада не блефує, а розпочинає реформу місцевого самоврядування та децентралізацію. А також головним і першим тестом на її сумісність із майбутнім країни, яка їй так дешево дісталася.
На відміну від тих, кого влада черговий раз згадує і зраджує, з'являючись на публіці перед камерами. Ось і тепер переді мною фотографія 24-річного Влада Зубенка з "Небесної сотні". Влад із дитинства захоплювався костюмованими реконструкціями середньовічних боїв. Так у лицарському обладунку і вийшов на Інститутську 20 лютого. Останнім записом хлопця з Харкова на сторінці Вконтакте стало… "ЯК ТЕБЕ НЕ ЛЮБИТИ, КИЄВЕ МІЙ…" І тепер якщо не тут починати жити по-іншому - і нам, і владі, показуючи приклад країні, то скажіть, де ще?