Петро Порошенко взяв Львівщину, але залишився без столиці «нової» України. Зі Львова, за його планом, мав розпочатися хрестовий похід проти «зеленої чуми». Епітети та гіперболи, якими оперував експрезидент, котрий стабільно навідувався до Львова підтримувати свого кандидата Олега Синютку, свідчили про одне: Порошенку, який втратив Київ і Вінницю, критично необхідна точка опори для створення «материнського» регіону.
Однак якогось моменту нескінченних умисно патріотичних мітингів (Порошенко все-таки рейдернув у країни тему), концертів і промов з’явилося стійке відчуття, що екс перегнув і перетиснув. Виборцю виявився ближчим монотонний і утомлений від робочої ситуації в місті інтелігентствуючий Садовий, ніж напористий і натасканий на дебати піар-технологом Гринівим Олег Синютка. Змішавши в одному флаконі образи Ляшка і Порошенка, міцний господарник Синютка так і не знайшов свого обличчя.
Та ми зовсім не в казці з хорошим завершенням для Садового. У чинного мера знову немає більшості в раді. І це не 2015 рік, коли стовідсотково договороспроможний Садовий міг просто покластися на завжди гарний апетит «Свободи». Багато хто вважає, що реальність для нього — пастка, куди Андрія Івановича було загнано від самого старту кампанії. Як у силу жорсткого протистояння місцевих кланів, які стоять за політичними силами, так і через загострення глобального політичного протистояння, частиною якого є Порошенко.
Учорашнє перенесення Територіальною виборчою комісією (ТВК) першої сесії Львівської міської ради з 3 грудня (депутати мали приймати присягу разом із обраним міським головою) на сьогодні підтверджує цю версію. Ще до оголошення офіційних результатів виборів, привітавши Садового з пірровою перемогою, команда Порошенко не стала баритися з наступом. На порядку денному — продовження війни.
У результаті якої програє лише один — Львів.
Бізнес-лобова з тримачами партійних франшиз
Для того щоб зрозуміти перспективу Садового у Львові, слід зробити крок назад.
2015 року, на старті своєї третьої каденції, Садовий також мав кризу. Однак першу скрипку в опозиції тоді відігравала «Свобода», яка сьогодні зі своїми шістьма мандатами — на підтанцьовці в ЄС. На той момент це була єдина фракція, яка не підписала із Садовим меморандуму про співробітництво, з допомогою якого Садовий створив і утримував ситуативну більшість. «Самопоміч», «Громадянська позиція», «Народний контроль», іноді БПП і УКРОП були його політичною основою. Але головну угоду було укладено на зовсім іншому рівні.
«Свобода» і Ігор Кривецький.
Важливо знати, що «Свобода» всю каденцію залишалася в публічній опозиції до Садового. При цьому для того щоб зібрати навколо себе прибічників і двома третинами міськради відправити Садового у відставку, їй не вистачало лише кількох голосів. Це була реальна «золота акція», якої політична сила Олега Тягнибока так і не використала. Оскільки умови, на яких трималися домовленості мера зі «Свободою», останню влаштовували більше, ніж його відставка.
Йдеться, природно, не про домовленості Садового із політично згасаючим, але завжди ласим на гроші Тягнибоком (Коломойський, Сівкович, Клюєв, Новинський, Ахметов — у числі неодноразово названих медіа донорів партії), а про угоду з нинішнім спонсором «Свободи» — нардепом VII скликання Ігорем Кривецьким, колись відомим у Львові авторитетом на прізвисько Пупс. Нині Кривецький цілком легально бізнесменствує, розповідаючи на камеру про успіхи своєї бізнес-імперії, а також підтверджуючи активну участь у житті партії.
Не дивно, що «Свобода» завжди розраховувала на найбільший «шматок» у місті. І мала його. До певного моменту. Перший серйозний публічний конфлікт мера з Кривецьким було пов’язано з парком культури «Романтик», на який Кривецький поклав око. Але Садовий не виправдав очікувань партнера.
ЕС і Григорій Козловський. Депутат міської ради — один із відомих власників тютюнового бізнесу у Львові. Козловський допомагав Садовому вирішувати проблеми з правоохоронцями після «наїзду» Порошенка 2016-го. Конфлікт між Козловським і Садовим намітився по лінії міських ринків. Скандал став публічним, коли міська влада заявила, що «дочка Козловського незаконно отримала у володіння два львівські ринки — «Винниківський» і «Підзамче». Та якщо придивитися до бізнес-карти міста, то складно не помітити, що власником майже всієї нерухомості в центрі є Козловський. Так Садовий розплачувався з ним за послуги по силовиках.
Однак усе це були лише перші ластівки зароджуваної ворожнечі львівських кланів. Детонатором великого вибуху стала децентралізація з її поділом громад і районів. Садовий, за підсумками затвердження перспективних планів нових ОТГ, забрав під Львів село Брюховичі та місто Винники, за які боролися Кривецький і Козловський. Цю історію ми докладно описали в проєкті «Країна по поличках. Львів». Тут лише нагадаємо, що Брюховичі для Львова — як Конча-Заспа для Києва, де проходить реальне життя місцевих хазяїв. А у Винниках Козловський — великий шанувальник спорту — відкрив футбольну школу та опікується місцевим клубом. Садовий заступив на територію, не зазначену в угоді.
«Кривецький і Козловський вклали багато грошей, щоб заблокувати цей хід Садового. Але тут мер точно домовився з «зеленими», — розповідало нам під час написання проєкту джерело. — Кабмін пішов за планом мера, який сьогодні в досить хороших стосунках із губернатором Козицьким. І має вихід на заступника ОПУ Кирила Тимошенка. Насправді це дуже серйозна земельна перемога чинного мера над конкурентами, за яку його сьогодні демонстративно знецінюють у міській раді».
Унаслідок цих перипетій угоду між владою та тримачами ключових партійних франшиз Львова було розірвано. І перший крок зробив Садовий. Нам залишається лише здогадуватися, що підхльоснуло Андрія Івановича до такої небаченої зухвалості. Можливо, мер просто втомився від ярма, яке справно ніс п’ять років, і вирішив ефектно «зав’язати» з мерством. Про що він, власне, публічно й заявив.
У результаті за місяць до старту місцевої кампанії «Свобода» за підтримки БПП повністю заблокувала роботу міської ради. Точно від того моменту Садовий не провів через орган місцевого самоврядування жодного свого рішення. Зате прийняв головне: знову пішов у мери. Подальша виборча кампанія стала справжньою лінією фронту. Про що сам Садовий неодноразово заявляв медіа, називаючи ці вибори найскладнішими та найбруднішими з усіх, які йому довелося пережити.
Потрапити в шторм на політичному верху — це одне, а от увійти в паралельне зіткнення з акулами, які контролюють глибину, — зовсім інше.
Тінь несвятого Петра та «зоб’язи» Садового
Образ експрезидента Порошенка, який проповідував з літа у Львові, нікого не залишив байдужим. На його мітингове вітання «Слава Ісусу Христу!» ті, хто увірував, відповіли позначкою в бюлетені обласної та міської рад, де ЄС узяла більшість. Опоненти рознесли на клаптики сутану Лжепетра, проголосувавши у Львові не за Синютку, а за Садового.
Історія цього політичного конфлікту тягнеться з 2014 року, коли «Самопоміч» Садового, яка зайшла до парламенту, пішла врозріз із баченням Порошенка відносно «Мінська», внесення змін до Конституції та в інших принципових для експрезидента питаннях. Тоді як голова фракції Олег Березюк і віцеспікер Оксана Сироїд, розхитуючи коаліцію, проявляли принципову позицію в парламенті, Порошенко розхитував Львов «сміттєвою кризою».
Тут ідеться не про те, що Садовий четверті (!) вибори поспіль обіцяє місту сміттєпереробний завод, а про методи, які використовував Порошенко стосовно норовистого політичного опонента. А також про те, що плювати хотів Петро Олексійович на пацюків, які бігали тоді будинками львів’ян. Утім, місцевий люд не тільки віруючий, а й по-християнськи всепрощаючий. Тепер замість назвати місце, де встановлено пам’ятник із консервних банок і Порошенку, і Садовому, ми змушені живописати їхні високі стосунки.
Не гадатимемо, чи шкодує Садовий про те, що ніяк не конвертував короткочасного успіху «Самопомочі». Що 2015-го не зважився на участь у виборах мера столиці, бо вважав, що фінансові вкладення не варті цієї політичної інвестиції у власне майбутнє. (Зі столиці у президенти, як відомо, — один крок). Що відмовився від запропонованого йому Порошенком прем’єрства, вирішивши, що це — пастка. Зухвалості ж обернути її проти опонента та стати рівним Порошенку у Садового не вистачило. До снаги Андрію Івановичу виявився лише Львів. Як у підсумку і політичному його проєкту.
У результаті, відмовившись від розвитку своєї партії, а себе — як повноцінного лідера не містечкової, а національної «Самопомочі», Садовий стратегічно програв бій Порошенку ще вчора. Хоча сьогодні й узяв гору в тактичному бою. У мера банально забракне ресурсів, щоб битися довго. А підносити запасні патрони нікому.
Головною метою кампанії ЄС і «Свободи» було набрати дві третини голосів до міської ради, щоб не тільки заблокувати Садового у разі перемоги, а й відправити його у відставку. І сьогодні в ЄС (26 мандатів), «Варти» (7) і «Свободи» (6) сукупно 39 голосів. Відсутні три, а то й більше дадуть завжди готові до маневру забудовники від того самого «Голосу».
Уже очевидно, що події розвиватимуться стрімко. Поранений звір зазвичай не тягне з повторним нападом і діє ще агресивніше. «Порошенко отримав дуже неприємний щиголь по носу, бо був на сто відсотків впевнений у перемозі Синютки, — розповідає наше джерело в міській раді. — Вони вже практично розписали більшість, віддавши крісло секретаря ради «свободівцю», голові фракції минулого скликання Маркіяну Лопачаку. Що, до речі, не сильно порадувало «Варту». Якій Садовий ще до виборів запропонував цей ключовий портфель. І його перемога сплутала карти. Тепер гіпотетично може зіграти золота акція «Варти».
Тому такий поспіх із проведенням першої сесії. Команда Порошенка не стільки хотіла призначити заступників Садовому (про що мер заявив у відеозверненні), скільки публічно зафіксувати формат своєї більшості. Без активного включення в переговори Садового. Що, власне, й зробили сьогодні 39 депутатів від ЄС, «Свободи» і «Варти», які склали присягу. «Самопомочі» і «Голосу» у Ратуші очікувано не було.
Припустимо, якщо Садового остаточно списали, як він працюватиме без більшості?
«Логічне запитання. Але у нього все-таки є медіа, — продовжує джерело. — І він публічно пропонуватиме місту хороші рішення, за які рада очікувано не голосуватиме. У підсумку народ у дрібних подробицях довідається, як «погана» рада заважає працювати «гарному» меру, котрий продовжує бій із бандитами. І медійно, і як менеджер Садовий, звичайно, на голову вищий за всіх разом узятих опонентів. І, напевно, він усе ще сподівається стабілізувати ситуацію та ввійти у великі переговори. Однак не будемо забувати, що ми спостерігаємо не просто політичний конфлікт. Йдеться про бізнес-конфлікт між Садовим і бенефіціарами ЄС і «Свободи», який розвиватиметься за зовсім іншими законами».
Насправді Садовий — досить багата людина, яка могла спокійно виконати свою обіцянку й більше не балотуватися, виїхавши до будь-якої гарної південної країни. Понад те, він ще й розумна людина та точно усвідомлював, який розклад може чекати на нього у разі перемоги на виборах мера. За твердженнями ряду наших джерел, можливий максимум Садового на посаді — рік. І він, нібито, прекрасно про це знав. Однак зробив вибір на користь продовження конфронтації. Чому? Версій кілька.
По-перше, Садовий не міг просто так покинути свою команду. Навіть на локальному рівні в нього були зобов’язання перед людьми. І треба визнати, що тоді як Синютку водив за руку ПОП і рейтинг ЄС, Садовий сам тягнув «Самопоміч». До виборів їй не давали більш як 10%, у підсумку вона взяла 26% і 17 мандатів.
По-друге, загроза аудиту, якого, за нашою інформацією, панічно боявся мер. Садовий дуже грамотний менеджер, який ніколи особисто не підписував неправильних документів. Однак навряд чи він не розумів, що за бажання та професіоналізму легко виявити результати його бізнес-угод із колишніми політичними партнерами. Можливо, контакт із Банковою, який у нього встановлено через нинішнього "улюбленця" Зеленського — заступника голови ОПУ Кирила Тимошенка, дозволить згладити найгостріші кути.
По-третє, загнаний у кут Садовий виграв час. На те, щоб підготувати собі подушку безпеки та зрозуміти, як розвиватися далі.
Та навіть якщо гіпотетично припустити, що Садовий «помре, але не здасться» і завдяки договороспроможності, яка ніколи не підводила його, перетягне на свій бік частину депутатів або навіть (о диво!) підпише мирову з Козловським/Кривецьким, — ми не кажемо про якість управління Львовом. При всіх реверансах Садовому, який зробив зі Львова туристичну та технологічну столицю України, нові «зоб’язи» знову потягнуть на дно.
Цей текст узагалі не про якість і не про людей. А про реалії того, що відбувається в більшості міст країни. Де голосувати ходили люди, а обрали собі мерів у найкращому разі місцеві політичні клани, а не криміналітет. Просто в цій конкретній ситуації на територію Львова зайшов політичний гігант Порошенко, який залишився без власного дому. І у львівському кейсі, що розкрився для загального огляду, як у краплі, віддзеркалилася країна.