"…Звернувся до керівників Генеральної прокуратури, СБУ, Національної поліції з вимогою знайти і притягнути до відповідальності винних у трагедії.
Ще вранці дав наказ посилити оборону і охорону стратегічних об'єктів силами Збройних Сил. Ми маємо навчитися захищати наші стратегічні об'єкти від диверсійних груп.
Ми далі миритися з цими подіями не можемо! Також закликав… щоб було вжито вичерпних заходів у найкоротші терміни, щоб не допустити повторення трагедії".
Петро Порошенко, 27 вересня 2017 року, засідання РНБО за результатами вибуху арсеналу в Калинівці
9 жовтня 2018 року серія вибухів рознесла на шматки 6-й арсенал ЗСУ в Ічні - і за добу одна з найбільших баз зберігання боєприпасів України перестала існувати.
Арсенал в Ічні став третім за рахунком складом боєприпасів стратегічного значення в Україні з шести дієвих, усі три були підірвані протягом останніх 19 місяців. Обороноздатність нашої країни під загрозою, оскільки боєприпаси є ключовим елементом систем озброєнь ЗСУ, і противник продовжує їх цілеспрямоване знищення. DT.UA отримало оперативну інформацію про хід розслідування, яка значно різниться від попередніх оцінок, озвучених на засіданні РНБО 9 жовтня. Що сталося, хто винен і що робити?
Значення арсеналу в Ічні
На 6-му арсеналі зберігали 69 тисяч тонн боєприпасів - після вибухів вціліли всього 4 захищені бетоновані укриття, втрати боєприпасів становлять близько 95%.
DT.UA отримало дані про номенклатуру зберігання боєприпасів на базі, більшість їх знищено, на жаль, загинуло багато цінних видів снарядів, які дуже дорого коштують на світовому ринку.
Отже, на базі зберігалося:
20 тисяч 152 мм гаубичних снарядів для САУ "Акація";
9 тисяч 152 мм гаубичних снарядів для САУ "Мста-С";
1300 203 мм гаубичних снарядів для САУ "Піон";
5500 122 мм гаубичних снарядів для САУ "Гвоздика"
567 тисяч 82 мм мінометних мін;
335 тисяч 120 мм мінометних мін (Ічня була одним із основних місць їх зберігання);
34 тисячі мінометних мін САУ "Нона";
3 тисячі реактивних снарядів 220 мм БМ-27 "Ураган";
22 тисячі танкових снарядів 125 мм;
117 тисяч 122 мм реактивних снарядів БМ-21 "Град";
76 тисяч 122 мм реактивних снарядів 9А51 "Прима" (РСЗВ було прийнято на озброєння СРСР 1988 року, але великого поширення вона не набула, на озброєнні ЗСУ цих РСЗВ нема);
175 тисяч 30 мм зенітних снарядів для ЗСУ "Тунгуска";
150 тисяч 23 мм снарядів для ЗСУ-23 "Шилка";
1 мільйон 176 тисяч 30 мм снарядів для БМП-2 (Ічня була одним з основних місць зберігання цих снарядів);
700 тисяч ручних гранат;
537 мільйонів автоматних патронів 5,45 мм;
148 мільйонів автоматних патронів 7,62 мм.
Також було підірвано й інші види боєприпасів до інших систем озброєнь, які перебували на базі в малих кількостях, наприклад, міни до
240 мм самохідних мінометів "Тюльпан", яких нема на озброєнні ЗСУ.
Закупівля таких боєприпасів за кордоном за цінами світового ринку обійдеться в сотні мільйонів доларів. Компенсувати втрати такого масштабу найближчим часом не вдасться, оскільки це потребує колосальних витрат. Багато це чи мало - підрив приблизно 70 тисяч тонн боєприпасів для України? Вартість одного 152-мм гаубичного снаряда на світовому ринку - близько 2-3 тис. дол. Для порівняння: за весь час війни на всіх ділянках фронту і на всіх військових маневрах ВСУ витратило приблизно 70 тисяч тонн боєприпасів усіх видів. Тобто на запасах Ічні армія могла б ще довгі роки виконувати багато видів бойової підготовки і бойових завдань на фронті.
Причини та обставини вибуху, організація охорони
На цей момент фактично встановлені обставини катастрофи значно відрізняються від попередньо озвученого керівництвом країни на засіданні РНБО за гарячими слідами 9 жовтня. Є серйозні підстави вважати, що (так само, як і у випадках зі Сватовим, Балаклією та Калинівкою), база вибухнула в результаті диверсії, але як це було здійснено, поки вивчається.
Отже:
1. О 3:25 пости охорони доповіли про два вибухи на майданчику зберігання №133, де було складовано 122 мм реактивні снаряди М-21 "Град" з осколково-фугасними, освітлювальними і запалювальними бойовими частинами. В ході пожежі та подальшої детонації спрацювали стартові і маршові двигуни "Градів", почався розліт реактивних снарядів по базі, в результаті чого були уражені і вибухнули всі майданчики зберігання, окрім чотирьох бетонованих укриттів. Інформація про закладені міни на різних майданчиках зберігання, і про серію одночасних вибухів, яку спочатку озвучив президент, виявилася неточною. Вибух стався на одному майданчику.
2. Спроба загасити пожежу наявними засобами, навіть з використанням пожежного танка, була неефективною, оскільки розліт реактивних снарядів унеможливив боротьбу з катастрофою.
3. Особовий склад бази сховався згідно з інструкцією, потерпілих нема. Завдяки вжиттю заходів безпеки на арсеналі, розліт боєприпасів у населеному пункті виявився мінімальним у порівнянні з величезним масштабом катастрофи, і людських жертв вдалося уникнути.
4. 6-й арсенал вважався однією з найбільш захищених баз зберігання боєприпасів ЗСУ. Периметр охорони бази - 8 кілометрів 200 метрів. Хоча арсенал розташований у лісовому масиві, периметр бази обладнано широкою контрольно-слідовою смугою, а також подвійним-потрійним рядом огорожі. Периметр освітлювався вночі.
5. Охорону в момент вибуху забезпечували 17 співробітників воєнізованої охорони, а також 53 військовослужбовці. За даними DT.UA, міністр оборони неточно зазначив число бійців охорони в момент вибуху. На шести постах уночі перебували посилені караули - по одному "вохрівцю" і по чотири військовослужбовці. Разом 30 охоронців на периметрі. При цьому чергова зміна на відпочинку, начальник охорони, розвідний, два розрахунки зенітних установок ЗУ-23. Плюс додатково до сил охорони навколо бази було розгорнуто чотири групи по три бійці в секретах, на випадок можливих дій противника в околицях. Загальна чисельність охорони на території бази, на периметрі і в околицях бази становила 82 особи, повідомляють джерела.
6. Вибухи почалися на майданчику №133, саме на ньому зберігали реактивні снаряди - найнебезпечніший вид боєприпасів у плані безпеки арсеналів, який дає розліт і детонацію на великій площі. Боєприпаси з майданчика №133 саме у ці дні вивозили з арсеналу, частину ракет було вже перевантажено у вагон. Ще місяць - і майданчик став би порожній. Навколо майданчика №133 інші майданчики вже були вивезені і стояли порожніми.
7. Частину навісу над майданчиком №133 було розібрано в ході вивезення. Однак майданчик було обваловано, і більша частина боєприпасів залишалася вкрита навісом. Для боротьби з безпілотниками на базі застосовували станцію радіоелектронної боротьби "Нота", яка, за даними слідства, чергувала тієї ночі і була справна. Також чергували розрахунки зенітних установок ЗУ-23.
8. Майданчик №133 був найближчим до дороги, відкритої для звичайного автотранспорту, приблизно за 25 метрів від паркану. У цьому місці паркан потрійний. Контрольно-слідова смуга в цьому місці добре проглядається з двох постів охорони.
Що було і що не було зроблено для захисту бази у порівнянні з катастрофою в Калинівці?
Було б несправедливо написати, що армія повністю не діяла. Вибух у Калинівці 2017-го показав убивчу картину безвідповідальності і недбальства. У Калинівку міг зайти не тільки диверсант, а й будь-яка випадкова людина, не було наймінімальніше необхідної охорони і контролю, не було периметру охорони як такого. За час війни і після вибухів у Балаклії та Калинівці для запобігання вибуху бази в Ічні було вжито таких заходів:
1. Розпочато розосередження боєприпасів і вивезення в нові місця зберігання. З 127 тисяч тонн боєприпасів 2014 року на арсеналі залишилося 69 тисяч тонн, вивезення боєприпасів тривало.
2. Більша частина дієвих майданчиків зберігання були обваловані й укриті зверху навісами.
3. Реактивні снаряди розвернуті боєголовками у бік від населеного пункту.
4. Розширено контрольно-слідову смугу, поліпшено освітлення.
5. Проведено протидиверсійні навчання, пости охорони посилено.
6. Розгорнуто систему РЕБ і ЗУ-23 для боротьби з безпілотниками.
7. Поставлено нову протипожежну техніку.
Чого не було зроблено, і які були проблеми в організації захисту бази?
1. Чисельність охорони була недостатньою. Частина особового складу арсеналу в Ічні була відряджена і продовжує бути відрядженою в нині до інших військових частин, що не дає змоги застосовувати для розвантаження арсеналу і його охорони всіх заявлених за списком людей. Навантаження на охорону і такелажників високе, підрозділи не укомплектовані, величезна нестача особового складу. Це ж було й однією з причин катастрофи в Калинівці - висновків не зроблено.
2. На території бази взагалі відсутня будь-яка система відеоспостереження. Вражає, але, попри численні вимоги після катастрофи в Калинівці поставити систему відеоспостереження, за рік навіть найпростіші відеокамери не встановлено. Жодних засобів об'єктивного контролю для оперативного прийняття рішень нема. У результаті слідчі вивчають характер вибуху на майданчику №133 за аудіозаписом ... домофона приватного будинку в Ічні, який передав місцевий житель! Дивно, що, попри виділення 6-му арсеналу 2018 року 13 млн гривень, кошти не було направлено насамперед на відеоспостереження. З огляду на гостру нестачу людей на арсеналі, велике навантаження, облаштовувати арсенал слід було саме із встановлення відеоконтролю. Ну можна було принаймні до волонтерів звернутися, заради порятунку складу країна скинулася б, це ж усе дуже недорого!
3. Не було вжито достатніх заходів для того, щоб убезпечити арсенал від детонації реактивних снарядів. Досвід Балаклеї та Калинівки свідчив, що саме розліт ракет є головним чинником, котрий дає ураження і детонацію на всій площі арсеналу і не дозволяє особовому складу вести боротьбу за живучість і гасити пожежі. За рік слід було перемістити ракети в захищені бункери, вивезти їх в інші, безпечніші сховища. Цього не було зроблено, а противник більше не дав часу. Навіть у вцілілих бункерах в Ічні зберігали не ракети, а інженерні боєприпаси. За цілий рік не було вжито багатьох елементарних заходів по посиленню захищеності арсеналів. Підрив будь-яких інших видів боєприпасів не призвів би до детонації всього арсеналу, втрати були б мінімальними.
4. Система ППО арсеналу, з огляду на близькість бази до кордону з РФ, була неефективною, і повноцінного захисту від атаки безпілотника не забезпечувала. Зенітні установки ЗУ-23 могли вести вогонь тільки по помітних удень в простих умовах цілях, радіолокаційного наведення у них нема. Система РЕБ "Нота" на базі може ставити перешкоди тільки в разі виявлення охороною безпілотника з допомогою вух і очей - радіолокаційного контролю маловисотних цілей над базою не було. Тому захист із повітря був досить умовним і міг забезпечувати захист тільки від найпримітивніших засобів повітряного нападу.
Як було підірвано арсенал?
Сказати щось певне не можна, адже засоби об'єктивного контролю на арсеналі взагалі були відсутні, і картину можна відновити тільки на підставі слів охоронців. Особовий склад поста охорони, що перебував поблизу майданчика №133, не міг спостерігати і бачити те, що відбувається на ньому. Тому, які події передували вибуху, - невідомо. Була це міна уповільненої дії? Чи хтось зумів ініціювати запуск стартового двигуна реактивного снаряда? Чи це був підпал? Або скидання бомби з безпілотника?
Зараз над цими питаннями б'ються судові експерти, адже від цього залежить хід слідства. В будь-якому випадку, на підставі наявної інформації, можна стверджувати, що саме диверсія стала причиною загибелі арсеналу №6. Відпрацьовуються три версії.
1. Безпілотник. Версія атаки з безпілотника, на якій наполягає ряд військових і яку на РНБО також висунув голова Державної прикордонної служби, здається в цьому разі дуже складною для виконання. По-перше, не почути в тиху безвітряну ніч звук безпілотника досить складно, об'єкт атаки перебував недалеко від поста охорони, на якому було п'ятеро людей. По-друге, боєприпас повинен бути скерований з дуже високою точністю - адже поруч порожні майданчики, легко промахнутися, майданчик №133 критий, розібрано тільки частину даху, необхідно дуже точне цілевказання. По-третє, щоб викликати детонацію і займання ракетного палива, бомба має бути дуже потужною, а отже - безпілотник повинен бути великим, тож імовірність його виявлення висока. По-четверте, якщо б було застосовано керовану ракету, то звук і слід пуску були б добре помітні.
2. Диверсійна група. У серпні 2018-го на базі було проведено протидиверсійні навчання. Група спецназу ЗСУ дістала навчальне завдання організувати умовну диверсію на базі. Група успішно виконала завдання - внаслідок недбалої організації охорони спецназівці не були виявлені, в реальних умовах склад був би знищений. За результатами перевірки було знято з посади і звільнено із ЗСУ командира бази. Наскільки ефективною стала охорона після зміни командира бази? Чи було усунуто ті прогалини в обороні, які використав спецназ ЗСУ? Імовірність атаки на базу диверсантів цілком імовірна. Про це говорять джерела DT.UA в українських спецслужбах.
Про ймовірних диверсантів кажуть і представники прокуратури - повідомляється про телефонний дзвінок біля місця вибуху, про спостереження двох невідомих у камуфляжній формі напередодні вибуху біля бази і про невідомого, виявленого безпосередньо перед вибухом з ліхтариком у лісопосадці біля периметру бази.
Невідомі люди в камуфляжі цілком могли бути місцевими жителями, в заборонену зону вони не заходили, підстав для їхнього затримання, перевірки документів не було, це було за кілька днів до вибуху. Рух дорогами навколо арсеналу звичайних громадян був досить жвавим.
Справді, незадовго перед вибухом пильний вартовий одного з постів повідомив, що, імовірно, бачив силует людини з ліхтариком неподалік охоронного периметра. Однак черговий прийняв рішення не висилати групу для перевірки. Чесно кажучи, ймовірність того, що справжні диверсанти ходили б навколо освітленого периметра охорони з ліхтариками, невелика. Однак будь-який сигнал потребує перевірки. Очевидно, черговий вирішив не турбувати і не піднімати тривожну групу - адже людей в охороні бракує, зайвий раз турбувати не хочеться. А точних даних, що часовий бачить саме людину і що йому не ввижається, все ж таки не було. Що це було, тепер уже не розібратися.
За даними DT.UA, телефонний дзвінок з телефону з так званим нульовим IMEI-кодом був, але все ж таки не під час вибуху. Власником телефону, ймовірно, є місцевий мешканець.
Ця версія зараз перевіряється. У разі, якщо на майданчику №133 було здійснено підпал з метою запалити реактивні снаряди, телефон міг використовуватися для проведення диверсії. Пожежа могла бути ініційована за кілька годин, виявити, що всередині штабелів на майданчику щось горить, вартові на периметрі не могли.
3. Диверсію здійснено кимось із персоналу бази. Слідство вважає цю версію досить імовірною. Як мінімум, противник був добре поінформований про стан справ на арсеналі. 5 жовтня на майданчику №133 проводили вантажні роботи - частину ракет вивезли у вантажний вагон на залізничну гілку. Частина працівників бази перебувала на майданчику. Невідомо, звісно, хто ще міг мати до нього доступ. І от незадовго до повного розвантаження саме тут відбувається вибух. Це дуже схоже на вибух на арсеналі в Калинівці. Там також вибухи почалися на майданчика зберігання БМ-21 "Град", які зайнялися, і розліт знищив базу. Однак сценарій Ічні складніший. Майданчик з "Градами" в Калинівці був повністю відкритий, він не використовувався, ракети багато років ніхто не чіпав, там можна було діяти тихо і непомітно. Майданчик №133, навпаки, саме напередодні вибуху розвантажували, там була активність, і майданчик був обладнаний, у порівнянні зі зберіганням ракет навалом. Тобто порядок зберігання контролювався, ймовірність виявлення вибухового пристрою і самого диверсанта була велика. Однак займання сталося саме тут. Диверсію, ймовірно, здійснив той, хто був добре знайомий з ситуацією на базі і отримував оперативну інформацію.
Хто винен?
Я пишу про вибухи складів боєприпасів з 2003-го, і щоразу основною причиною вибуху слід назвати одне - це тотальна безвідповідальність влади. А диверсанти або недбалість при цьому - всього лиш інструмент, наслідок цієї безвідповідальності. На жаль, у порівнянні з 2003-м сьогодні страх бути притягнутим до відповідальності у генералів відсутній зовсім. Керівництво країни, і насамперед Верховний головнокомандувач, при плануванні, оцінці реальної боєздатності, управлінських рішень і контролю виконання, часто керується самообманом і займається окозамилювання. Суспільство системно дезінформується про причини вибухів складів і відповідальність посадових осіб за ці катастрофи.
У жовтні 2003-го вперше вибухнули склади в Бахмуті (тоді - Артемівську). Тоді було організоване розслідування, здійснено інспекцію арсеналів і баз. Коли у травні 2004-го взлетіли на повітря величезні склади в Новобогданівці, і з'ясувалося, що причиною вибуху знову виявилася недбалість, президент Кучма негайно звільнив начальника Генерального штабу Олександра Затинайка й командувача сухопутних військ Петра Шуляка. Їх не судили, генерали у нас не звикли відповідати за катастрофи, але вони втратили свої посади. У цьому була логіка, адже втрата стратегічних складів - це катастрофа для обороноздатності. Усі рішення щодо забезпечення безпеки арсеналів і складів зберігання боєприпасів у повному обсязі напрацьовані ще до війни, проблема достеменно вивчена, і те, що ми продовжуємо зазнавати таких величезних втрат боєприпасів, - результат щонайменше службової недбалості вищих посадових осіб.
Починаючи з 2015-го, в Україні відбулося шість вибухів складів боєприпасів:
1. 29 жовтня 2015-го - вибух складу сектора АТО у Сватовому. Знищено 3500 т боєприпасів. Причина - диверсія противника.
2. 23 березня 2017-го - вибух найбільшого в Україні арсеналу в Балаклеї. Знищено близько
100 тис. т боєприпасів. Причина - диверсія противника.
3. 22 вересня 2017-го - вибух складу боєприпасів 56-ї мотопіхотної бригади в селищі Новоянісоль. Причина - недбалість. Місцеві жителі підпалили траву, але через відсутність охорони складу займання ніхто не помітив, вогонь наблизився до боєприпасів.
4. 26 вересня 2017-го - вибух одного з найбільших арсеналів у Калинівці. Знищено 39 тис. т боєприпасів. Причина - диверсія противника.
5. 25 травня 2018-го - вибух складу 92-ї механізованої бригади в Старій Миколаївці. Причина - артилерійський обстріл противника. Склад тривалий час перебував у зоні дії артилерії супротивника, поблизу великого села, і про його значення й існування чудово знали місцеві жителі в околиці.
6. 9 жовтня 2018-го - вибух одного з найбільших складів боєприпасів в Ічні. Знищено близько
65 тис. т боєприпасів. Причина - диверсія противника.
Балаклея, Калинівка й Ічня - три з шести найбільших українських арсеналів підірвали один за одним. За півтора року Україна втратила приблизно 40% усіх запасів боєприпасів.
Понад 210 тис. т боєприпасів усіх типів (починаючи від пістолетних патронів і закінчуючи балістичними ракетами "Точка-У") злетіло в повітря.
Для порівняння - за п'ять років війни й усіляких навчань і маневрів Збройні сили витратили приблизно 70 тис. т боєприпасів. Тобто наші втрати на згорілих складах утричі перевищують витрати на боєприпаси за час війни протягом п'яти років.
Міністр оборони Степан Полторак на засіданні РНБО 10 жовтня заявив, що винні притягуються до відповідальності, і що за вибухи звільнили заступника начальника Генштабу та десятки інших військовослужбовців. Ця інформація не точна і, з другого боку, - показова. За вибух штабу сектора "А" у Сватовому було звільнено заступника начальника Генерального штабу Володимира Хижого. Але це якраз приклад, що свідчить не про відповідальність, а про безвідповідальність.
Річ у тім, що Хижий жодного стосунку до зберігання на складі у Сватовому взагалі не мав. За цілісність боєприпасів безпосередньо відповідає начальник озброєння ЗСУ, заступник начальника Генштабу генерал-лейтенант Микола Шевцов, а також начальник Генштабу Віктор Муженко як головнокомандувач ЗСУ. Також слід було притягти до відповідальності за важкі втрати двох батарей реактивної артилерії БМ-27 "Ураган" і БМ-30 "Смерч", які начальник артилерії ВСУ Горбильов загнав на територію складу у Сватовому, і які були знищені вибухом.
Сватове - дуже показовий приклад, як призначають непричетних людей винними, і чому в управлінні ЗСУ кадровий безлад і безвідповідальність процвітають. За цілісність складу сектора у Сватовому відповідає безпосереднє командування сектора "А" - на той час генерал Павлов. Але замість притягнення до відповідальності справді тих, хто дійсно відповідає за вибух, звільнили взагалі непричетного до цих подій заступника НГШ. І звільнили з іншої причини: Хижий не влаштовував міністра оборони і його радника Бірюкова. Він відповідав за логістику й забезпечення ЗСУ, а на такій посаді в нашій армії затребувані люди, які просто ставлять підписи. Думати там і ставити запитання начальству не можна, бо можна легко втратити посаду, що й показали армії на прикладі Хижого. Вибух у Сватовому був приводом, аби поквитатися, а зараз, коли владу поділено остаточно, за вибухи інших складів звільняти нікого не стануть - адже скрізь свої, лояльні люди! Цапами-відбувайлами призначили групу офіцерів ракетно-артилерійського управління Генштабу, які також безпосереднього стосунку до безпеки складу у Сватовому не мали. Ні Шевцов, ні Муженко, ні командування сектора "А" (Павлов) до якоїсь відповідальності взагалі не притягалися.
Після Сватового Муженко й Шевцов на своїх посадах спокійно пережили шість вибухів складів, зокрема три арсенали стратегічного значення, спокійно пережили втрату більшої частини всіх запасів боєприпасів у країні.
Але тепер чомусь не звільняють нікого. Дивно - за склад сектора звільнили нібито заступника НГШ, а чому ж нікого не звільняють за ТРИ стратегічні арсенали? Ясна річ, тому що звільняти треба Муженка, а цього Порошенко перед виборами не зробить, навіть якщо злетить у повітря залишок боєприпасів. Армією має керувати той, хто залежить і зобов'язаний усім президентові, той, хто має бути впевнений - хоч би що ти накоїв, хоч би яке лихо приніс, тебе все одно не звільнять, якщо ти виконуєш будь-які, навіть суперечливі й безглузді команди президента.
Під суд у кожному випадку відправляють начальників згорілого складу, але в кожному випадку їх виправдовують, і, якщо чесно, - справедливо. Тому що начальники арсеналів тасуються як колода, у цій чехарді налагодити роботу й відповідати за результат ніхто не може. Багато начальників, купа суперечливих рішень, і начальник арсеналу в цих умовах просто "стрілочник", який має брати на себе відповідальність за пануючий нагорі хаос. От чому ніхто не хоче йти на службу начальника арсеналу, як зазначив міністр оборони Степан Полторак.
Порошенко дозволяє керівникам, які безпосередньо відповідають за безпеку арсеналу, спокійно ухилятися від будь-якої відповідальності. Муженко дозволив собі взагалі не з'явитися на засідання РНБО під приводом, що він нібито особисто очолює гасіння пожежі. Тобто все вже вибухнуло, але керувати роботою двох пожежних танків має не хто інший, як особисто головнокомандувач ЗСУ, генерал армії! Звісна Але чому, в такому разі на засідання РНБО не був делегований заступник начальника Генштабу Шевцов, адже безпека арсеналів - це його безпосередні обов'язки, йому в Ічні нічого робити, усе вже вибухнуло, настав час відповідати! Але Шевцов мовчить, немає його на прес-конференціях. Він не звітує, чому не виконана робота в тому обсязі, як було запропоновано планом РНБО
2017 р. із забезпечення безпеки арсеналів і баз.
Слід провести серйозний розбір дій військової контррозвідки СБУ. Відповідальність за диверсії на складах і отримання противником інформації про розвантаження майданчика №133 несуть контррозвідники. І не тільки генералів ЗСУ слід притягувати до відповідальності. Контррозвідка, з огляду на факти, допустила серйозний провал (й мова не тільки про диверсії на 6-му арсеналі), і відповідні висновки мають відбутися.
Чи будуть нові вибухи? Якщо керівництво України, і насамперед Верховний головнокомандувач, не змінить своїх підходів до прийняття рішень і до контролю їх виконання в армії, якщо, як і раніше, президент безвідповідально ставитиметься до виконання власних своїх наказів і планів, то наступні катастрофи неминучі.
Де може рвонути наступного разу, і що робити?
Не може не викликати тривоги організація живучості арсеналів. За результатами перевірки комісії Генштабу з перевірки безпеки арсеналів і сховищ палива у квітні 2018-го, з 22-х складів оцінку "обмежено придатні до виконання завдань за призначенням" тобто "задовільно", отримали лише три склади, інші отримали "не придатність" - "незадовільно".
Навіть у тих випадках, коли бюджет виділяє кошти, командири частин через дуже складний процес бюрократичних узгоджень і відсутності компетенції в складанні фінансових планів найчастіше не можуть швидко та ефективно організувати застосування ресурсів. Не можна перекладати тільки на командирів арсеналів і сховищ відповідальність за програми будівництва бункерів і систем безпеки, - це мають бути системні проекти, і в армії є фахівці, які при правильній організації могли б побудувати професійну систему роботи.
У серпні 2018-го під час протидиверсійних навчань спецпризначенці ЗСУ дістали завдання проникнути й здійснити навчальні диверсії на всіх найбільших базах зберігання. У результаті спецпризначенцям вдалося у всіх випадках залишитися непоміченим і проникнути на об'єкти. У разі атаки противника всі ці склади були б гарантовано знищені.
Попри те, що вжито багато заходів з посилення безпеки арсеналів, попри бравурні репортажі про споруджувані укриття, докладених зусиль все ж таки недостатньо. Сьогодні під загрозою диверсії - ще три стратегічних арсенали:
- 47-й арсенал командування Сухопутних військ, (Хмельницька обл., с. Цвітоха, в/ч А-1358).
- 222-га центральна артилерійська база боєприпасів (Черкаська обл., с. Розсішки, в/ч А-1588)
- 1322-га артилерійська база боєприпасів (Житомирська обл.,
с. Ушомир, в/ч А-1796)
Роботи у Цвітосі йдуть масштабно, але вони далеко не закінчені. Викликає серйозне занепокоєння стан менших за розміром складів. У Центральній Україні на один зі складів група спецпризначенців ЗСУ зайшла вдень, відкрито, не бувши ні поміченою, ні оглянутою, і успішно здійснила навчальну диверсію.
Не можна чекати, поки через роки усі склади будуть обладнані бетонними сховищами. Треба діяти сьогодні, зараз. Поза сумнівом, що противник захоче напередодні виборів президента й парламенту здійснити диверсії і на інших складах.
Насамперед необхідно налагодити нормальну системну кадрову роботу. Фахівці у ЗСУ є, і їх цілком достатньо. Треба збільшити кількість особового складу на базах, щоб службовці не тільки ходили постійно на варту, але й ще мали час для бойової підготовки й саморозвитку. Потрібно частіше проводити протидиверсійні навчання, аби забезпечити постійну боєздатність. Необхідно зосередити на окремих базах ракети й реактивні снаряди, зберігати їх окремо від інших видів боєприпасів або зберігати ракети на загальних арсеналах виключно в бетонних закритих сховищах. І, нарешті, слід дати об'єктивну оцінку непрофесіоналам і пристосуванцям, з вини яких ми зазнали таких важких втрат при попередніх вибухах. Без особистої відповідальності начальників навести ладу не можна. Дурнів треба вчити бодай на допущених ними помилках. Інакше ці помилки повторюватимуться. Повторюю - ще три стратегічних арсенали у нас залишилися. Ми всього за три вибухи від роззброєння країни. Що ще має статися, щоб це усвідомити?