UA / RU
Підтримати ZN.ua

Канонічний ювілей

У патріотичній Тернопільщині можновладці і більшість жителів воліють бачити Почаївську лавру інституцією, яка працює на зміцнення української державності. Тим часом духовні чини обителі переконані, що головна місія Церкви - не втручатися у національні питання, а вести народ до Христа і від цієї позиції не відступають.

Автор: Роман Якель

Цими днями Почаївська лавра відзначила 775-річчя. Її історія в'яжеться з 1240 року, коли, рятуючись від монголо-татарської навали, на Почаївській горі оселилися ченці з Києво-Печерського монастиря. Ювілей православної святині пов'язали із ще однією пам'ятною датою - за переказами, 5 серпня 1675 року Богоматір з ангелами та ігуменом - преподобним Іовом врятувала монастир у Почаєві від нападу турків. Важливості цим подіям надали богослужіння в лаврі 4-5 серпня, які очолив предстоятель УПЦ митрополит Київський і всієї України Онуфрій. Він закликав вірян до неполітичних прагнень - молитися за відновлення миру в Україні, а також з вищим духовенством УПЦ та прочанами пройшовся хресною ходою, вшановуючи Почаївську ікону Божої матері. Візит митрополита Онуфрія до Почаєва відбувся непомітно, без дискусій в коридорах місцевої влади, широкої реклами в обласних ЗМІ та на зовнішніх носіях - на Тернопіллі віряни УПЦ в меншості, а обласна влада неприхильно ставиться до УПЦ МП, вважаючи її нинішньою п'ятою колоною Москви.

У патріотичній Тернопільщині можновладці і більшість жителів воліють бачити Почаївську лавру інституцією, яка працює на зміцнення української державності. Тим часом духовні чини обителі переконані, що головна місія Церкви - не втручатися у національні питання, а вести народ до Христа і від цієї позиції не відступають.

Але поза декларованою метою - "наблизити український народ до Бога" - УПЦ на заході України, і зокрема в Почаєві, творить свій окремий літопис. Ієрархи цієї церкви не заперечують, що початок духовного життя в Почаєві дали ченці з "матері городів руських" - з Києва, і монастир є невід'ємною частиною української історії. Однак такі важливі події загальноукраїнської минувшини, як, наприклад, перенесення ікони Божої матері з маєтку землевласниці Ганни Гойської на Почаївську гору у 1597 році, відбиття заступницею нападу турків на монастир у 1675 році, духовенство лаври видає за надбання канонічного православ'я. Козирем служить канонічне визнання Московської церкви Константинопольським патріархом, яке відбулося на той час (1589 р.). Але спільність згаданої релігійно-культурної спадщини для всього українського народу при цьому відходить на задній план.

Період повернення Почаївської лаври до українських коренів був надто коротким. Тоді, у 1991-1992 роках, за намісництва Якова (Панчука), єпископа Почаївського, богослужіння в храмах монастиря стали відправляти українською мовою. За намір підпорядкувати лавру митрополиту Філарету (Денисенку), який на той час був зміщений з посади предстоятеля УПЦ, ченці вигнали його з монастиря. Із 1992 року, коли намісником обрали ієромонаха Федора (Гаюна), русифікація лаври відновилася. З книжкової крамниці були вилучені богослужбові україномовні книги, почищено бібліотечні фонди. Спалили книги Івана Огієнка "Свята Почаївська Лавра", Семена Жука "Короткий історичний нарис Почаївської Успенської Лаври" та інші, які правдиво відображають історію святині. Розпочатий Федором курс на перетворення Почаївської лаври на форпост російського православ'я перед католицьким світом продовжив нинішній намісник лаври митрополит Володимир (Мороз)...

Офіційно ні настоятель, ні члени духовного собору лаври не виступають проти незалежності і територіальної цілісності України. Але братія дозволяє собі робити близькі до таких ідей заяви. Наприкінці минулого року громадськість сколихнуло "Обращение монаха Бенедикта к русским патриотам", в якому чернець, перебільшуючи наслідки входження Волині до Російської імперії після третього поділу Польщі, закликає росіян з Росії і тепер "подати руку допомоги росіянам у Галичині". Кременецький райвідділ міліції відкрив кримінальне провадження за фактом "порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками" (ч.1 ст.161 Кримінального кодексу України). Та досудове розслідування триває досі: експерти ніяк не можуть надати висновку, чи є у висловленнях ченця оте "порушення рівноправності".

На 24-му році незалежності України богослужіння в храмах лаври здійснюється, так би мовити, російським варіантом церковно-слов'янської мови: церковні ієрархи та богослови УПЦ вважають, що український переклад церковно-слов'янської богослужбової лексики видаватиметься пародією, а для низки морально-аскетичних термінів немає українських відповідників. Тож виходить, що найближче до церковної мови є російська.

Не обійшлося в Почаївській лаврі і без російської політичної пропаганди. Недавно на території монастиря можна було вільно придбати видані в Москві і Санкт-Петербурзі книжки, в яких звеличується велика російська держава, прославляються "подвиги" російської армії у війні з Грузією 2008 року (наприклад, "В кильватере "Титаника"", "Из смерти в жизнь" тощо). І лише після того, як громадські організації та журналісти вдарили на сполох, звернулися до намісника лаври, ці видання були вилучені з книжкової крамниці.

У травні 2001 року Кабмін виявив певну турботу щодо збереження цінної культурної спадщини і створив Кременецько-Почаївський історико-архітектурний заповідник, куди було включено комплекс будівель Почаївського монастиря. Та вже через два роки, у липні 2003-го, тодішній прем'єр-міністр Янукович підписав розпорядження про виключення споруд Почаївської Свято-Успенської лаври зі складу монастиря. Та чи не парадокс, що шість будівель, які є пам'ятками архітектури національного значення, вилучили лише формально. Вони досі перебувають на балансі заповідника. А всі ремонтні і реставраційні роботи щодо них лавра напряму погоджує в Міністерстві культури.

Тернопільська облрада тричі зверталася до Кабміну, очолюваного Юлією Тимошенко і Арсенієм Яценюком (до нього апелювали двічі!) з проханням скасувати "лаврське" розпорядження, підписане Януковичем, і не допустити передачі Почаївської лаври у власність УПЦ МП. "Національні святині повинні належати лише українському народові!" - поставили крапку обласні депутати. Але ніхто з керівників уряду не наважився зробити запропоновані їм кроки. Очевидно, ними керувала боязнь втратити електоральну підтримку вірян найбільшої православної конфесії в Україні - УПЦ.

За часів Януковича Почаївська лавра здобула чималу прихильність влади. Промовисті факти: сам екс-президент тут двічі брав участь у Різдвяних богослужіннях - у 2011 і 2012 роках. Велика машина готельних послуг, харчування, продажу ікон, книжок зі щоденним обігом у десятки тисяч гривень майже перестала сплачувати податки. Наприклад, у 2013 році, за даними управління ДФС в області, Почаївський монастир заплатив аж 22 тисячі грн до місцевих бюджетів, або 60 грн в день. Після повалення влади Януковича цей суб'єкт господарювання платить дещо більше до місцевих скарбниць і фондів (у першому півріччі заплачено майже 35 тисяч грн місцевих податків плюс 135 тисяч грн єдиного соціального внеску), але ці суми зовсім не співвідносні зі щоденною колосальною виручкою від торгівлі та послуг.

У перші тижні після втечі Януковича ченці та охорона Почаївської лаври вкрай перелякалися, що "Правий сектор", "Свобода", громадські організації Майдану силоміць виселятимуть їх з обителі. Автор цих рядків був свідком, як у храмах лаври обмежили богослужіння, охорона ретельно придивлялася до відвідувачів. Насельників монастиря ніхто не виселяв, зате вони заговорили принаймні на людях по-українськи. А минуло півтора-два місяці - і все повернулося до попереднього стану. Брати й охорона, не соромлячись, розмовляють майже виключно російською мовою.

Почаївська лавра не відзначається релігійною терпимістю до інших конфесій в Україні. У її друкарні видають, а в іконно-книжковій лавці поширюють літературу як власну, так і видану в Росії, яка таврує неканонічне православ'я, розкольників (УПЦ КП і УАПЦ), уніатів, католиків, протестантські "секти", а діяльність відомих українських політичних і релігійних діячів, зокрема Степана Бандери, Андрея Шептицького, змальовує виключно темними барвами - як нацистських прислужників, убивць. Чого варті лише назви "просвітницьких" книжок - "Розкол. Патріотизм чи злочин?", "Чому розкольницькі угруповання в Україні називаються неканонічними" та інших. І вже з гострих міжусобиць православних церков видно, наскільки далеким є створення Єдиної помісної церкви в Україні, проекти якої уже давно вимальовують політики.