UA / RU
Підтримати ZN.ua

Хто заплатить за простій?

Програма уряду Гройсмана дивує своєю послідовністю, структурованістю та свіжими ідеями. Численні та інноваційні кроки, покликані відновити українську економіку, уперше супроводжуються кінцевими цілями, яких ми хочемо досягти, конкретними прогнозами, відповідальними за реалізацію й термінами виконання. Цей жарт мав би шанси бути смішним, якби після ознайомлення з документом не було так сумно...

Автор: Юлiя Самаєва

Програма уряду Гройсмана дивує своєю послідовністю, структурованістю та свіжими ідеями. Численні та інноваційні кроки, покликані відновити українську економіку, уперше супроводжуються кінцевими цілями, яких ми хочемо досягти, конкретними прогнозами, відповідальними за реалізацію й термінами виконання. Цей жарт мав би шанси бути смішним, якби після ознайомлення з документом не було так сумно...

Насправді програма уряду стандартно безлика, на превеликий жаль. Вона в черговий раз підтверджує, що ні про яке стратегічне планування не йдеться, зміни якщо й будуть, то ситуативні, їхні наслідки - непередбачувані, а відповідальні залишаться невідомими. Єдина причина, через яку цей документ міг бути прийнятий, - річний імунітет Кабміну. На жаль, в іншому разі про якнайшвидше повернення в програму МВФ можна було б і не мріяти. Фонд не працює з тими, кого можуть замінити в будь-який момент. Але навіть цей плюс із трудом виправдовує ту недбалість, з якою новоприбулі на Грушевського ставляться до своїх майбутніх обов'язків.

Економічний блок програми починає розділ "Забезпечення прискореного економічного зростання". Назва за нинішніх умов звучить цинічно, тому що складно прискорити те, чого немає. Ідея переходу на середньострокове бюджетне планування не нова, і сперечатися з її правильністю складно. Але буквально в наступному абзаці нам пропонують провести нову податкову реформу, що з середньостроковим плануванням ну ніяк не узгоджується.

Нагадаємо, що макроекономічні індикатори цього року вже переглядалися й НБУ, і Мінфіном. Понад те, останній уже зіштовхнувся з проблемою підготовки бюджету наступного року, оскільки не може як слід оцінити фіскальні наслідки тих податкових змін, які сам же впровадив 2015-го. Тож про яку середньострокову перспективу може йтися, якщо навіть прогнози на квартал уперед не справджуються?

Причому нам пропонують навіть не кота в мішку, а ведмедя - "затвердження нового Податкового кодексу України", документа в 600 сторінок, кожен пункт якого так чи інакше впливає на роботу бізнесу. Згідно з тим самим багатостраждальним ПК, будь-які зміни в податкове законодавство необхідно вносити за півроку до їхнього вступу в силу, а бюджет, розрахований з урахуванням податкових змін, - у вересні. Добігає кінця квітень. Очевидно, що вкластися у відведені законом рамки не вийде. На що й розрахунок. Адже прийняти та протягнути напередодні Нового року в парламенті можна будь-які норми, а заодно відзвітувати про проведення чергової податкової реформи. А бізнес звикнув, із ним уже не перший рік таке провертають.

Згадується в тексті й мораторій на зміни податкового законодавства, який став притчею во язицех. Усі податкові реформатори прагнуть "накоїти справ" і зафіксувати починання. Можливо, слід поміняти місцями ці пункти? Запровадити мораторій на три роки, зайнявшись натомість більш актуальними проблемами адміністрування податків і корупцією в ДФС. І спочатку подивитися, наприклад, без додавання додаткових змінних, який ефект дало зниження ЄСВ, що ми одержали від підвищення акцизів, як наповнюються місцеві бюджети? А там, дивишся, і новий уряд буде, і нормально податкову реформу можна провести. За цей час і бізнес міг би хоч якось спланувати свою діяльність, і Мінфін - очікувати, а не з подивом одержувати результати. На сьогодні в українській економіці стільки невідомих, що наполегливе прагнення додати ще й невизначеність у фіскальній сфері вже лякає. Особливо якщо це не підкріплюється ні розрахунками, ні прогнозами, ні цілями, яких ми хочемо досягти.

Заходи уряду із залучення інвестицій передбачувано вузькі та зводяться до вічної дерегуляції й абстрактного захисту прав інвесторів. У країні вже два бізнес-омбудсмени, але до влади не донести розуміння того, що без реформи ДФС (лідера за скаргами бізнесу) і судової системи (об яку розбиваються, як об риф, усі норми про захист прав інвесторів) інвестиції в країну не зайдуть. Про судову реформу програма згадує в основному в тому ключі, що вона має відбутися. Не зазначено, якого року, - "створюються умови". А реформування ДФС чомусь зводиться до впровадження системи управління ризиками, яка там багато років успішно працює та на якій побудовано не одну схему вибивання грошей з підприємців.

Мабуть, найбільш комічно виглядає абзац, присвячений підтримці промисловості. У ньому йдеться про розвиток високотехнологічних виробництв, інноваційної інфраструктури, розвиток національних наукових центрів і трансферт технологій. Загалом про те, чого не існує в українській дійсності. Де це все взяти для того, щоб розвинути, незрозуміло. Як, утім, і що робити тим, хто зовсім або недостатньо інноваційний і високотехнологічний, але всупереч усьому ще на плаву та забезпечує країну робочими місцями.

Сировинне лихо України (зниження світових цін на основні товари нашого експорту) вирішуватимуть просто - відкриватимуть міжнародні ринки для товарів "високої доданої вартості". Про те, що для того, щоб щось там продати, потрібно спочатку це щось виробити, забули. На жаль, немає на сьогодні товарів високої доданої вартості, які за обсягами виробництва могли би конкурувати з сировинною складовою нашого експорту. І немає передумов для того, щоб вони з'явилися. Для цього потрібні стабільність податкового законодавства, умови для залучення інвестицій, захист прав власності, у тому числі інтелектуальної. Усе те, чого ми не можемо та навіть не намагаємося гарантувати сьогодні.

Реформу сільського господарства підмінено земельною реформою, що, утім, не передбачає жодної конкретики. Серед численних "покращень" і "підвищень" немає кроків, покликаних підготувати ринок землі до відкриття, забезпечити прозорість аукціонів і захист прав власників. Чи варто це розуміти як відмову від скасування мораторію на продаж сільгоспземель? Ні, швидше, як неготовність відкрито та без оглядки заявляти про свої наміри.

Як стосовно й інших слизьких моментів. Які не зникнуть із нашого життя тільки тому, що про них не написано в програмі уряду. Наприклад, що робити з бюджетним дефіцитом? Як бути з пенсійною системою та соціальним забезпеченням? Нам просто обіцяють дослівно "вирішити питання зі спецпенсіями", які, до речі, погоди не роблять при нинішньому дефіциті Пенсійного фонду. А ще зменшити дефіцит ПФ (коли? на скільки?) і щокварталу підвищувати мінімальну пенсію. Таке відчуття, що уряд Гройсмана знає, де заховане золото Полуботка. При цьому про перехід до накопичувальної системи не кажуть, говорять про "створення передумов". Ніби забуваючи при цьому, що ці передумови давно створені та вже навіть застаріли: у парламенті з весни минулого року лежить законопроект, який пропонує готову модель. Але про це мовчать, адже перехід на накопичувальний рівень, на думку МВФ, потребує підвищення пенсійного віку, а про сумне у свято не кажуть. Краще в черговий раз нагадати про пільги, будівництво доступного житла, компенсацію різниці в тарифах, відновлення інфраструктури, створення центрів розвитку дітей.

За рахунок чого ми будемо скорочувати державні видатки, якщо все це буде реалізовано? На секунду, уряд каже про збалансований державний бюджет (читай, практично бездефіцитний). Не зрозуміло, де візьмуться гроші на покриття цього дефіциту, якщо ми торік із складнощами вклалися у визначений для нас МВФ дефіцит у 3,7% ВВП.

Пріоритети нового прем'єра - субсидії, тарифи та безробіття. Субсидії вже роздали, тарифи стабільно підвищують, безробіття (нехай це буде подивом для багатьох), принаймні офіційно, знижується: 2015-го - 9,1%, 2014-го - 9,3%. Сумнівні виходять пріоритети...

Спілкування з багатьма новими міністрами залишило неприємний осад. Люди натхнені, обіцяють зміни, але або не усвідомлюють того обсягу проблем, з якими їм доведеться зіштовхнутися, або не хочуть у це вірити. Діятимуть вони залежно від обставин. При цьому справді реформаторів у цьому уряді практично не залишилося, отже, хоч би які обставини склалися, більше буде тих, хто волітиме відсидітися, а не кидатися на амбразуру. Багато важливих починань минулого уряду вмирали, щойно доходили до парламенту. На жаль, і тут ситуація погіршилася, сподіватися на всебічну підтримку та розуміння депутатів теж не доводиться. І нам потрібно готуватися до чергового економічного експерименту. Не буде ні прогнозування, ні розрахунків, ні аналізу. Залишається сподіватися на те, що нинішній Кабмін не провалить переговорів із МВФ, інакше затіяна гра остаточно втратить сенс. І очікуваний простій, за який нам, поза сумнівом, доведеться заплатити, зміниться новим відкотом.