"Український інститут", про необхідність якого так довго говорили, нарешті створено.
Рішення про це ухвалив 3 наприкінці червня, мета - презентація України за кордоном і просування її іміджу у світі, сприяння міжнародним обмінам і підтримці української мови та культури, популяризація туристичних можливостей нашої країни, рекламування її економічного потенціалу.
Та чи зможе "Український інститут" упоратися з покладеною на нього місією? Це залежить від безлічі факторів. Раніше влада вже неодноразово намагалася реалізувати цю мету. Та зрештою всі проекти або не могли впоратися з поставленими завданнями, або ставали ще одним прикладом корупції. Та й цього разу ніхто не може гарантувати, що все буде інакше.
Хоча розпорядження вже опубліковано, однак передчасно говорити, що Інститут уже є. Своїм рішенням уряд тільки дав "добро" на реалізацію ініціативи Міністерства закордонних справ. Саме МЗС буде куратором "Українського інституту" і фінансуватиме його діяльність з коштів, передбачених у держбюджеті для зовнішньополітичного відомства. Також передбачається, що додатковим фінансовим джерелом може стати донорська допомога благодійників.
Ініціатори створення "Українського інституту" сподіваються, що до кінця року він не тільки пройде організаційний етап становлення (буде затверджено його статут, на конкурсній основі сформовано керівництво, укладено контракти зі співробітниками Інституту), а й проведе перші заходи. Нинішнього року планують створити чотири закордонні представництва - у Варшаві, Берліні, Парижі, Римі. Наступного - відкрити офіси ще в Нью-Йорку і, можливо, Пекіні.
Очікується, що, будучи автономною державною установою, яка працює поза стінами посольств, але під патронатом зовнішньополітичного відомства, Інститут стане ефективним засобом презентації України у світі. Вирішальними в успіху чи неуспіху "Українського інституту" будуть гроші, кадри, нормативна база, вибір стратегії й тактики. І, звичайно ж, незалежність діяльності установи від політичної кон'юнктури. Ці фактори багато в чому визначать, чи стане даний проект настільки ж успішним, як Ґете-інститут, Французький інститут, Британська Рада, Польський інститут, Інститут Сервантеса, за образом і подобою яких його задумували, чи повторить долю українських культурно-інформаційних центрів (КІЦ).
Україна має в складі наших посольств 17 діючих культурно-інформаційних центрів. Його співробітниками є дипломати, відповідальні за питання культури в українських дипломатичних представництвах. У рамках коштів, які виділяються державою, і з фінансовою допомогою спонсорів вони організовують різні інформаційні та культурологічні заходи - виставки, концерти, фестивалі, презентації. Один з найвідоміших культурно-інформаційних центрів - при посольстві України у Франції, серед співробітників якого - письменниця, співачка і дипломат Ірена Карпа.
Українські дипломати визнають: за поодинокими винятками КІЦ - малоефективні. Причини цього - хронічне недофінансування та відсутність компетентних фахівців. До того ж попри те, що серед завдань, які ставляться перед КІЦ, значиться інформування світу про історичні та культурні досягнення України, а також економічні, наукові та туристичні можливості нашої країни, культурно-інформаційні центри в основному концентруються на репрезентації української культури за кордоном.
Що ж до роботи з тими, хто формує громадську думку - журналістами, експертами, аналітиками, ученими, політиками, то сьогодні це переважно сфера діяльності співробітників політичних та економічних відділів посольств, які реалізують у тому числі й низку проектів щодо формування іміджу України за кордоном. Однак дипломат у роботі зв'язаний коштами та обмежений бюрократичними рамками відомства, яке діє на основі низки нормативних актів.
Тому з метою підвищення ефективності роботи чиновників, зайнятих у сфері публічної та культурної дипломатії, і внесли зміни до нормативної бази, розширюючи їхні повноваження. Так, 22 березня з'явилася "Біблія" публічної дипломатії - постанова Кабміну №165 "Про затвердження порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для фінансової підтримки забезпечення міжнародного позитивного іміджу України та здійснення заходів щодо підтримки зв'язків з українцями, які проживають за межами України".
Передбачається, що "Український інститут" стане "змичкою" між чиновниками і фахівцями у сфері публічних відносин і культури. Ідея авторів проекту полягає в тому, щоб іміджеві й культурологічні завдання цієї державної установи реалізовували професіонали, інтегровані в середовище культури і мистецтва, а також public relation. Очікується, що після того як Мін'юст затвердить статут "Українського інституту" і порядок проведення конкурсу на посаду директора, МЗС проведе конкурси, і в Інституті з'являться керівництво і штат.
В українському зовнішньополітичному відомстві стверджують, що після появи "Українського інституту" та його представництв у низці країн іще якийсь час паралельно існуватимуть культурно-інформаційні центри. Згодом вони зникнуть. Але за якими критеріями обиратимуть країну, де відкриють офіс "Українського інституту"? Чим займатимуться ці представництва в кожному конкретному випадку? Як і КІЦ - переважно культурологічними проектами?
За словами співрозмовників DT.UA, стратегія і тактика роботи ще тільки виробляються. Пізніше цілі будуть зафіксовані в статуті Інституту. Що ж до тактики, очевидно, що коли в одних країнах необхідно концентруватися на репрезентації української культури, організації виставок і концертів, то в других - робити акцент на роботі з тими, хто формує громадську думку при проведенні конференцій і прес-турів, а в третіх - комбінувати різні методи.
Ще один важливий фактор, що впливає на ефективність "Українського інституту", - гроші. На 2017 р. у бюджеті МЗС виділено 77 млн грн на роботу з українською діаспорою та на формування іміджу України. З цієї суми 7 млн грн передбачено для проектів, орієнтованих на українців, які проживають за кордоном, 48 млн - на забезпечення позитивного іміджу країни й 22 млн - на функціонування "Українського інституту".
Виділені Інституту кошти, а це в доларовому еквіваленті близько 850 тис. дол., м'яко кажучи, невеликі. На ці гроші не можна організувати масштабну, планомірну й цілеспрямовану роботу з тими, хто формує громадську думку у своїх країнах: виділеної суми ледь вистачить на зарплати та оплату оренди приміщень, комунальних послуг закордонних представництв "Українського інституту".
А тим часом головна мета створюваної установи - не тільки пропаганда української культури й мови, а насамперед робота над іміджем нашої країни у світі. І, звичайно ж, протидія російській пропаганді. І тут дуже важливо, щоб журналісти й аналітики отримували інформацію про Україну з України, а не дивилися на неї через кремлівську призму. Без достатнього фінансування неможливо організувати ні ознайомлювальну поїздку для opinion makers (при цьому важливо, щоб співробітники "Українського інституту" прислухалися до їхніх побажань при формуванні програми), ні конференцію, ні навіть робочий ланч.
Пояснюючи обмеженість бюджету "Українського інституту", в МЗС кажуть, що в 2017 р. такий невеликий обсяг коштів виправданий: рішення Кабміну ухвалено тільки на початку літа, а ще необхідно провести конкурси, набрати штат, орендувати приміщення та їх облаштувати. Усе це потребує часу, з об'єктивних причин Інститут іще не зможе запрацювати на повну силу, а передбачені в бюджеті кошти підуть переважно на організаційні потреби. Наступного року, сподіваються співрозмовники DT.UA, у бюджеті буде передбачено значно більше коштів для реалізації проектів щодо формування іміджу України.
Утім, немає жодних гарантій, що фінансування збільшиться. І річ не тільки в проблемах української економіки. Багато в чому діяльність установ на кшталт "Українського інституту" залежить від того, яке місце їм відводитиме українська влада: у руках її представників - політичні й фінансові важелі, які можуть або скомпрометувати Інститут, або зробити його ефективним засобом просування країни у світі.
Саме фактор влади і є визначальним в успіху чи неуспіху подібних іміджевих проектів держави. Для політиків, які замислюються про майбутнє країни, її промоушн - природний елемент зовнішньої політики. Але, попри декларативні заяви, для багатьох українських міністрів, депутатів, представників опозиції установи, на кшталт "Українського інституту" не становлять особливої цінності. Адже ефект від діяльності "Українського інституту" можна побачити тільки через роки. А це не для політиків, які живуть заради негайних вигід.