Під акомпанемент боїв у Широкиному та Пісках минулого понеділка в Берліні зустрілися міністри закордонних справ "нормандської четвірки". Результатом п'ятигодинних переговорів, що їх українські дипломати назвали "важкими" і "жорсткими", стала спільна заява. У ній зафіксовано три ключових положення.
По-перше, міністри висловили підтримку зусиллям ОБСЄ. По-друге, вони закликали вивести міномети та важке озброєння калібру менше ніж 100 мм, а також усі типи танків. По-третє, очільники зовнішньополітичних відомств домовилися створити чотири робочі групи в рамках тристоронньої контактної групи - з безпеки, політичних, соціально-економічних та гуманітарних питань.
Що стосується миротворців, а ця тема анонсувалася Петром Порошенком як одна з головних, - то про них не тільки не згадали у спільній заяві, а й не поговорили: міністри "четвірки" під час зустрічі лише озвучили свої позиції. Тим і обмежилися.
На кожних переговорах у "нормандському" форматі російська дипломатія зазвичай ставить перед собою такі цілі. По-перше, росіяни намагаються дискредитувати Київ як сторону конфлікту, котра не виконує Мінських угод і постійно порушує перемир'я. По-друге, прагнуть легітимізувати "ДНР" і "ЛНР", зробивши ці віртуальні "держави" політичними суб'єктами. Тому в Москві добиваються, щоб у Києва з "ДНР" і "ЛНР" був прямий діалог. По-третє, Кремль примушує Київ узяти на себе зобов'язання фінансово утримувати окуповані Росією території Донбасу, відновити з ними економічні відносини.
Ось із цих причин росіяни ще в Мінську запропонували створити чотири робочі групи. Від цієї ідеї українській дипломатії так і не вдалося відкараскатися. Берлінська зустріч стала продовженням втілення планів Москви з подальшої інституалізації діалогу Києва з сепаратистами.
Коментуючи підсумки берлінських переговорів, Сергій Лавров сказав, що "неправильно й шкідливо те, що триває економічна блокада Донбасу, не виплачуються соціальні допомоги, пенсії. На це звертається спеціальна увага в заяві від імені "нормандської четвірки" на рівні міністрів". Одне слово, по завершенні зустрічі в Берліні складалося враження, що українська дипломатія була вимушена грати в гру за правилами, нав'язаними росіянами.
Можливо, результат зустрічі міністрів був би іншим, якби вона проходила не в "нормандському" форматі, а в "женевському", коли присутність американців посилює опірність української делегації російському натиску. А то незрозуміло: французи й німці - вони на чиєму боці? У Парижі та Берліні, де зацікавлені в тому, щоб усе швидше скінчилося, раз у раз підштовхують Київ до компромісів із Москвою на шкоду українським інтересам.
Правда, французи й німці не закликають українців здаватися за всяку ціну. Наприклад, незважаючи на тиск росіян, Париж і Берлін стали на український бік після прийняття Верховною Радою закону "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей". Нагадаємо, що, відповідно до закону, Київ готовий надати сепаратистам "особливий статус", але тільки після виборів за українськими законами і за всіма правилами ОБСЄ, а також після виведення з території Донбасу всіх збройних формувань.
На Банковій і Михайлівській аргументують згоду на створення робочих груп небажанням давати приводи до обвинувачень у зриві Мінських угод, у неготовності сприяти врегулюванню конфлікту. Крім того, є необхідність структурувати роботу тристоронньої контактної групи, діяльність якої сьогодні фактично заблокована. За словами наших співрозмовників із органів влади, логіка рішення Києва полягає в тому, щоб, давши згоду на створення робочих груп, розділити питання і вирішити хоча б частину їх. Наприклад, питання обміну полоненими та звільнення заручників.
У четвер українська сторона вже передала тристоронній контактній групі свій список учасників робочих груп. Коментуючи це рішення, посол з особливих доручень МЗС України Дмитро Кулеба сказав DT.UA, що створення робочих груп "жодним чином не свідчить про визнання "ДНР" і "ЛНР" або про створення формату, альтернативного тристоронній контактній групі. Для української сторони ця позиція принципова".
Уже тепер зрозуміло, що деякі берлінські пропозиції від початку приречені на невдачу. Наприклад, малоймовірно, що вдасться відвести міномети і важке озброєння калібру менше ніж 100 мм, а також усі типи танків. Бо з чим же тоді залишаться бойовики? З автоматами? А як же плани сепаратистів відновити контроль над Широкиним?
Після переговорів у Берліні, як і раніше, не дуже зрозуміло, що буде з українською ініціативою надіслати в Донбас миротворчий контингент під егідою ООН або ЄС. Для Києва, де не втомлюються повторювати, що миротворці - це не альтернатива Мінським угодам, а додатковий інструмент їх реалізації, "блакитні каски" - крок до заморожування конфлікту. А по суті - політичного й економічного відтинання контрольованих проросійськими бойовиками територій.
У Москві ж, як і раніше, не бачать необхідності в розгортанні миротворчої місії, наполягаючи на прямому діалозі Києва з сепаратистами.
Справжня ж причина полягає в тому, що Москві не потрібен заморожений конфлікт. У її інтересах - конфлікт низької інтенсивності, при якому Україна мусила б постійно вести бойові дії. Крім того, росіяни розуміють, що коли буде прийнято рішення про направлення миротворчої місії, то там не буде російського контингенту. Нарешті, Москва не може допустити, щоб миротворці контролювали україно-російський кордон у зоні протистояння: це перекриє шляхи широкомасштабної військової й економічної допомоги "ДНР" і "ЛНР".
Для ЄС же ідея з миротворцями сумнівна з тієї причини, що вона загрожує загибеллю громадян країн Європейського Союзу. Там поширена думка, що миротворча місія ЄС означатиме не що інше як участь у бойових діях. У Європі й Америці добре пам'ятають миротворчу місію ООН на території країн колишньої Югославії (UNPROFOR), що діяла в 1992-1995 рр. Втрати контингенту становили близько 200 людей. Можливо, тому деякі західні дипломати і вважають ідею з "блакитними касками" "контрпродуктивною".
І все ж тема міжнародної миротворчої місії не знята з порядку денного. Імовірність появи в Україні європейських "блакитних касок" усе-таки є. Правда, для цього необхідно, щоб ситуація стабілізувалася і запанував стійкий режим припинення вогню в зоні конфлікту. Якщо ж буде ескалація конфлікту, то рішення про миротворців чекати не варто.
Що стосується ООН, то сьогодні мало шансів, що Рада Безпеки Організації дасть згоду на розгортання миротворчої місії в Україні: Росія, швидше за все, скористається правом вето. Важкий для реалізації й варіант отримання схвалення від Генасамблеї ООН. У цій ситуації реалістичнішою видається миротворча місія Європейського Союзу. Хоча, звісно ж, Москва спробує через своїх лобістів у країнах ЄС не допустити прийняття такого рішення. Очевидно, тому очільник українського зовнішньополітичного відомства Павло Клімкін вважає, що і в цьому випадку знадобиться консультація з Росією.
Міністр сподівається, що це буде "цивільно-військова місія для реалізації Мінських домовленостей". І наводить приклад Македонії. Можна припустити, що коли миротворці в Україні й з'являться, то тільки на лінії розмежування: очевидно, росіяни за жодних умов не пустять "блакитні каски" на ділянку україно-російського кордону, яка перебуває сьогодні під контролем сепаратистів.
Усе це робить формування такої місії та узгодження мандата непростою справою. Але, незважаючи на наявність російського чинника і загрози відновлення бойових дій, у Києві все ж таки розраховують на те, що ЄС прийме рішення і надішле миротворчий контингент у нашу країну.