В аналітичних статтях газет і журналів тема сучасної кризи домінує. Вона вважається глибоко вивченою і детально розробленою. Але як у хорошому старому фільмі "Шукайте жінку", коли учасники подій, задоволені собою й життям, збираються розійтися по домівках зустрічати Новий рік, лунає неприємне й недоречне запитання неделікатної дурепи: "А хто ж усе-таки вбив Нолестра?". Запитання залишилося без відповіді, але без його вирішення немає кінця історії, торжества справедливості й відплати вбивці.
Тема кризи, можливо, й вивчена краще нікуди, вживаються заходи, але "процес іде", пригальмовувати не збирається, втягуючи у вирву чимдалі більш неприємних за наслідками подій нових учасників. То в чому ж його справжні причини? "Хто винен?" і "Що робити?". Криза глобальна і наростає лавиноподібно. Якщо традиційні підходи не дають відповіді щодо головної причини-призвідниці, постараємося поглянути на проблему під несподіваним ракурсом. Можливо, результат буде переконливішим? Запрошую читачів цієї статті зробити разом зі мною таку спробу.
"Елементарно, Ватсоне?",
або Про труднощі аналізу економічних проблем
Терплячий Ватсон жодного разу не зважився заперечити Холмсу по-суті, відтіняючи блиск його інтелекту своєю чарівливою обмеженістю. Хоча Шерлоку, як усякому смертному, було властиво помилятися. Хибне логічне посилання призводить не просто до хибних висновків, коли в міркуваннях щось можна скорегувати. Воно призводить до хибних рішень. Крім того, "чистому й холодному розуму" заважають емоції, які є і в науці економіці, як у всякій діяльності, здійснюваній людьми. Наскільки можна бути "об'єктивним" як експерту стосовно отриманого у спадщину багатства або лютих злиднів, знайомих не з чуток?
Крім того, будь-які неочікувані нові ідеї претендують на руйнування стереотипів, з якими люди розстаються доволі неохоче. Будь-яка нормальна людина тримається за звичні образи, втрата яких спричиняє психологічний дискомфорт, і як реакцію у відповідь - відторгнення подразника, яким є джерело нової інформації, і навіть агресію. Але метою і змістом пошуку нових рішень, "філософських експериментів", на думку Бенджаміна Франкліна, є розуміння природи речей, "які посилюють владу людини над матерією і примножують життєві зручності й задоволення". Тож не біймося поглянути на проблеми під несподіваним ракурсом.
Список усталених оман не довгий, зате вагомий.
Омана №1. Економічна наука безстороння й неідеологізована.
Омана №2. Економічна поведінка людей раціональна.
Омана №3. Багатство й гроші - одне й те саме.
Омана №4. Іноді знаходять поверхневі аналогії, що порівнюють явища, подібні між собою так, як несправжні гриби подібні до справжніх - зовнішні риси імітуються, внутрішні властивості протилежні.
Омана №5. Оманлива зручність користування "загальноприйнятими ярликами", але, як і у випадку з грибами, можна інтелектуально отруїтися.
Тут до кожної "омани" потрібен коментар, щоб не загубитися в серйозних теоріях.
1. Для існування будь-якої економічної системи, як способу організації суспільства, потрібна віра в цінності й чесноти породжуваної цивілізації. Вона потрібна для "душевного спокою як для панівних, так і для підпорядкованих елементів будь-якого соціального порядку" (Р.Хейлбронер). Будь-яка світоглядна система виконує ідеологічну функцію.
Соціальні порядки всіх рівнів потребують певного зводу знань і переконань, які можна було б при нагоді задіяти. У первісних суспільствах це були міфи; у командній, добре відомій нам системі, - марксизм-ленінізм; для капіталізму цю функцію, іноді дуже прихованим і витонченим способом, виконує економічна наука.
Як казав лорд Ектон: "Найбільше дратують дослідження, що розкривають родовід ідей". Кожне суспільство створює всілякі категорії відповідно до наявності привілеїв, за якими стоїть розподіл багатства й доходів. Відмити світ до невпізнанності можна, назвавши відверте шахрайство "підприємливістю", а запеклу боротьбу за багатство - процесом "розважливого накопичення".
Латентні структури використовують людські страхи, ниці соціальні інстинкти, кругову поруку, маскуючись, зокрема, застосуванням чужих понять, вихолощуючи їхній зміст. Цей процес у науковому середовищі часто оформляють у змову імітаторів. Робота з вироблення й навіювання смислів - це найміцніша основа влади. У масовій свідомості вона представлена у формі категорій сприйняття цих відносин. На підставі цього соціальний світ може бути названий, практично відчутний і побудований за різними принципами бачення й поділу (це до питання про труднощі інституціональних трансформацій економіки й суспільства загалом).
Дослідження предмета суспільного інтересу вимагає і моральної, й інституціональної бази. Офіційно визнана й підтримувана наука з різних причин може зовсім не прагнути шукати істину, яка може виявитися незручною й небезпечною для наявного соціального ладу.
2. Американський економіст Торстейн Веблен, чиїми працями захоплювався Ейнштейн, помітну частину своєї найвідомішої книжки "Теорія бездіяльного класу" присвятив економічній психопатології повсякденного життя. Він показав, що мотиви економічної діяльності людей набагато легше зрозуміти, звернувшись до глибоко прихованих забобонів і дивацтв, а не намагаючись уявити нашу поведінку як розсудливу й наповнену здоровим глуздом.
3. Тут пошлюся на думки, викладені в книжці американського економіста Дейвіда Кортена "Гроші проти багатства". Гроші не є багатство. Багатство - це щось, що має реальну цінність відповідно до наших потреб і здійснення наших бажань. Сучасні гроші - це всього лише цифри на аркуші паперу або електронний рахунок у комп'ютері, що дозволяє їхньому власникові пред'являти запити на реальне багатство відповідно до суспільної домовленості.
У своїй омані ми зосереджуємося на грошах на шкоду речам, які насправді підтримують хороше життя, - тому нації загалом, маючи чимдалі більше грошей, дедалі менше можуть собі дозволити. Формальне зростання фінансових прибутків і транзакцій випереджає виробництво реальних благ, глобальну фінансову систему спонукає єдиний імператив - робити більше й більше грошей для тих, хто вже має їх удосталь. Це швидко виснажує реальний капітал - людський, суспільний, природний. Кількість грошей у національному бюджеті - показник відносний; їх розподіл - ось що характеризує економіку повною мірою.
4. Сучасну глобальну економічну кризу дуже часто порівнюють із Великою депресією. Відповідно, для "лікування" кризи пропонують аналогічні заходи. Порівняння не вельми коректне. Характер капіталізму XXI ст. дуже змінився. Це позначається на кількості власників (наприклад, у США їх у рази поменшало); характері праці й виробництва; глибині розшарування за набагато вищого рівня освіти (що робить ситуацію значно більш вибухонебезпечною, ніж навіть у недалекому минулому); зростанні комунікацій, що надають нові можливості для самоорганізації і боротьби за свої права; проблемах енергозабезпеченості й науки, де кількість фундаментальних відкриттів істотно знизилася; падінні престижу наукової й інженерної праці; люмпенізації частини населення, що звикло до соціальних подачок і принципово не бажає працювати (яка на цьому тлі перспектива організації громадських робіт для корінного населення розвинених країн як захід проти безробіття?) тощо.
5. Приклад такого "ярлика" - "інформаційне суспільство", основою якого теоретично є знання. В економічно-математичних викладках неважко побачити, що вироблене знання приносить помітно менший прибуток, ніж мелькання на екрані в шоу-бізнесі, участь у спортивних змаганнях, коли по полю спроквола бігають дві дюжини мільйонерів тощо. 30-секундний рекламний ролик співачки Бейонсе приніс їй 50 млн дол. Найпрестижніша Нобелівська премія за десятиліття наукової праці, яка приносить користь усьому людству, у десятки разів менша, й отримують її один раз - як кажуть, "відчуйте різницю!".
Розвиток інформаційних технологій відчутно позначився на розвитку ігрової індустрії, а не на підвищенні середнього рівня інтелекту й освіти. Знання випускників шкіл і багатьох "університетів" та "академій" не можуть не пригнічувати, і цей стан погіршується. Праця офісних клерків, що сидять за моніторами комп'ютерів, у творчому плані й можливостях саморозвитку недалеко пішла від монотонного стояння біля конвеєра.
Що ж робить економіку нестабільною?
Одразу застерігаю, що у своїх міркуваннях я не хочу звертатися до жодних "теорій змов". Фінансові крахи, спровоковані змовою спекулянтів, - це лише одна, не найважливіша, з причин, через які економічна система капіталізму чергує "припливи" з "відпливами", зростання з падінням.
Розберімося в загальній структурі економіки. Сукупний попит визначається такими факторами, як рівень доходу, розподіл багатства (ресурсозабезпеченість), обсяг заощаджень і напрями інвестування. Одна з головних характеристик економіки - перерозподіл доходів з одних рук в інші. Сучасна наука уточнює цю характеристику двома категоріями - мережа і доступ. Тут немає можливості докладно висвітлити це питання, але, згідно з деякими новітніми підходами в економічній соціології, мережеві (горизонтальні) структури становлять основу будь-якого економічного рівня, від мікро- до макро- (Х.Уайт, М.Гранноветер, Р.Берт, У.Бейкер, Б.Уци та ін).
Математичне поняття фрактал - це нелінійна структура, що зберігає самоподобу за необмеженого зменшення або збільшення масштабу. У цьому виявляється загальний принцип організації, що становить, у сукупності з дією випадковостей, функціонально впорядковану систему. У силу нерівномірного розподілу багатства навіть розвинені національні економіки, образно кажучи, являють собою "пляшки" з вузьким горлом, де сконцентровані групи з наддоходами. У силу властивості фрактальності ситуація повторюється на глобальному рівні з тими самими наслідками. Гранична нерівномірність розподілу ресурсів і впливу на управлінські рішення між центром і периферією таких систем робить конструкцію надзвичайно структурно нестійкою.
У чому економічно виражається нестійкість? Наддоходи верхівки витрачаються на розкіш (споживання, що виходить за межі функціональності) і виводяться із суспільного економічного життя геть бездарно з погляду використання ресурсів. Цифри, що свідчать, які активи сконцентровані в руках незначної у відсотковому вираженні меншості, вражають і лякають. Загалом і в середньому 1% володіє більш як половиною ресурсів усього людства. Ця дивовижна статистика викликає не тільки емоції.
Логічний висновок - гроші виводяться з системи органічного обігу, створюючи "несправжні вартості". Колосальні засоби відтягуються на непродуктивну сферу (рекламу й просування товарів розкоші). Високу вартість мають продукти, які не мають нічого спільного з наукою і технологією. Привласнена більша частина створеного суспільством продукту йде від інвестицій у непродуктивну сферу. Демонстративне споживання поглинає зростаючу ефективність виробництва, ліквідує її результати. Перестають цінуватися базові, основоположні елементи економіки - продуктивна праця, креативні здібності підприємця.
Розглянемо проекцію соціальної структури на процеси праці. За Т.Вебленом джерело протиріч - не відносини експлуатації в процесі виробництва, як у Маркса, а галузь ринкових відносин та управління виробництвом. На відміну від простої і доступної розумінню навіть малоосвіченої людини схеми класової боротьби, на сцену виходять закамуфльовані відносини, розібратися в яких складно навіть економістові-професіоналу. Але, не зробивши цього, - не зрозуміємо механіки відібрання коштів у безпосередніх виробників.
Хоча все можна пояснити, і досить популярно. Основних схем дві. Перша озвучена "бородатим анекдотом": "Раскольников, навіщо ти вбив бабусю за десять копійок?" - "А десять бабусь - уже карбованець!". Друга схема унаочнена в чудовому радянському мультику "Летючий корабель": "Полкане, побудуєш летючий корабель?" - "Куплю!".
Тепер трохи економічної соціології: найприбутковішими виступають три механізми - капіталізація компаній, ставка кредитного відсотка і випуск грошей. До будь-якої грошової одиниці "прикручено" відсоток, під яким її позичають споживачам. Величина цього відсотка - не зовсім економічна категорія. Монополіст, що випускає гроші, як і кредитор, може взяти 1%, а може - 10%. До речі, однією з найважливіших причин, які спровокували Американську революцію, називають заборону короля Георга III випускати колоніям власні, чисті від позикового відсотка гроші. Це змушувало колоністів позичати гроші у Центрального банку Англії під відсотки, а відтак нав'язувало їм боргову кабалу.
Гроші, що містять у собі борговий відсоток, вимагають дедалі більшого випуску грошей для покриття боргів. Так зростає незабезпечена грошова маса. Заклавши певний, що провокує "приємну покупку", відсоток, легко посіяти паніку, скупивши за безцінь акції найприбутковіших компаній. Так сталося з "маржевими позиками" 24 жовтня 1929 р. Ці позики дозволяли клієнтові внести тільки 10% вартості акцій, щоб стати їх власником. Але супутньою вимогою була виплата брокеру повної вартості протягом 24 годин після його звернення. Зазвичай це викликає продаж акцій, куплених у кредит. Таким чином, організація біржової паніки уподібнюється складанню математичного рівняння, результати якого легко прораховуються. Внаслідок паніки до березня 1933 р. ціни на акції "Дженерал моторз" знизилися у 80 разів, "Крайслер" - у 27 разів (я наводжу такий давній приклад через його показовість, оскільки ці компанії довели свою життєздатність протягом наступних десятиліть).
Капіталізація компанії - це її ринкова вартість. Фінансовий механізм забезпечення капіталізації ґрунтується на біржових спекуляціях акціями, які ми вже розглянули. Але є ще "маркетингова" складова, коли оцінка ґрунтується на вартості нематеріальних активів компанії (ділової репутації, "брендовості", наявності "ноу-хау" тощо). Приклад: "Буран", як космічний корабель багаторазового використання, можна було оцінити як унікальне досягнення світового рівня, - а оцінили за вартістю брухту... Ще один приклад - численні фінансові "бульбашки", де на ціну активів безпосередньо впливає стадна наслідувальність, як цілком природна ситуація на фінансових ринках (переоцінка, а потім обвал акцій компанії "Фейсбук").
І, нарешті, управління виробництвом. "Революція менеджерів" - термін відомий, і запроваджений не вчора. Суть явища - відокремлення управління від власності, а отже, своєрідна "відповідальність" за результати своєї діяльності. Апофеоз цього процесу - розмножені у геометричній прогресії менеджери середньої ланки з незрозумілими обов'язками й великими зарплатами; топ-менеджмент, що отримує "золоті парашути", тобто гігантські виплати при "звільненні від обов'язків" у десятки млн дол. на душу, навіть у разі руйнування компанії під їхнім "чуйним керівництвом"; виділення цієї верстви працівників в окрему і дуже впливову касту. Причому настільки впливову, що навіть у прогресивній Європі не можуть законодавчо провести заборону цих абсурдних виплат, а в США президент (складається таке враження) просто ризикує головою, якщо спробує це зробити.
Проте нам цікавий суто "економічний" аспект. За що - і це науково обґрунтовано (а як же інакше?) - отримують управлінці, як професійна категорія, свої гроші? У всіх економічно розвинених суспільствах вони належать до "вищої верстви працівників нефізичної праці" і отримують зарплати, які відповідають таким кваліфікаційним принципам: час, необхідний для професійної підготовки, здібності, інтереси, темперамент; умови праці, тяжкість праці (фізичне й моральне навантаження); зміст виконуваної роботи і галузь (ступінь шкідливості виробництва або показник безпеки для виконуваної діяльності).
У Москві, наприклад, де "так добре живеться", низовий персонал, за статистикою, отримує у 82 рази менше, ніж начальство. За цією логікою, начальник витратив у 82 рази більше часу на своє навчання (а отже, має вік Мафусаїла); за здібностями - геній; за темпераментом - хоч у великі актори ("оскароносці" відпочивають); моральне й фізичне навантаження зашкалює, як у космонавтів; через шкідливість навколишнього робочого середовища не знімає протигаза тощо. Складність роботи "в інформаційному, речовому й людському розрізах" просто неймовірна. І не злічити цих "суперменів", причому не тільки на пострадянському просторі, а й у світовому масштабі, у т.ч. в розвинених країнах.
Соціальна рента
як явище сучасного світу
Центральна фігура нової глобальної економіки і найвагоміший економічний "гравець" - це соціальний рантьє. Зовні - сама благовидість, хранитель підвалин і охоронець моралі, оскільки для нього важлива репутація. Тому зазвичай має високі посади, наукові ступені та звання, регалії, нагороди тощо, все, що збільшує його соціальний престиж, підвищує статус і виправдовує привілеї. До речі, його головним привілеєм, я б навіть назвала це соціальною функцією, є соціальний паразитизм, вбудовування в економічні відносини всіх рівнів. Його середовище перебування скидається на Дім Павука, де тремтіння невидимих оку ниток повідомляє про наближення можливої жертви (виробника товарів, послуг, інтелектуальної продукції). Його перманентний стан - "недремне очікування", тобто надійні правила ведення справ, які дозволяють непомітно, без проміння софітів, забрати зароблене іншим, щоб потім з'явитися в цьому промінні із наддоходами, демонструючи споживання розкішного ексклюзиву і впиваючись холопською запобігливістю всіх численних верств, які обслуговують "бездіяльний клас".
Біда в тому, що від вищої верстви соціальних рантьє хвилями, як небезпечне випромінювання, транслюється хибна система цінностей, яка підкоряє весь життєвий лад "молоху демонстративного марнотратства". Обтяжлива для суспільства бездіяльність має забезпечуватися політичним пануванням, що дає доступ до національного багатства країни (як приклад - держкорпорації, коли ресурси нації належать дуже малій групі, яка жодним чином не відповідає за провальну економічну політику й отримує самі дивіденди). Лояльність населення забезпечується завдяки залученню його в процес перерозподілу ренти, надання можливості мати ренту зі своїх повноважень.
Отже, рента - це джерело доходу, природа якого визначає суть економічних відносин не менше, ніж три основних знеособлених чинники: Земля, Праця і Капітал. Загальне значення слова "рента" - легальний, регулярний дохід (прохання не плутати з пенсіями, допомогою багатодітним, непрацездатним та іншими необхідними соціальними виплатами), який не потребує конкретної діяльності, у тому числі діяльності підприємницької.
Це дохід, пов'язаний із функціонуванням галузі, яка забезпечує економічну систему життєво необхідними благами. Рента - це системне явище, нерозривно пов'язане з явищем монополії. На мікроекономічному рівні рента розглядається як прибуток від володінняпевним соціальним капіталом. На макроекономічному рівні відіграє свою роль держава як власник економічного простору, що створює певне інституціональне середовище та формуюче коло суб'єктів рентних відносин. Влада створює середовище, яке надає особливі вигоди "соціальним рантьє", порівняно з економічними агентами, які діють в інших умовах. У такому випадку влада може розглядатися як спроба перерозподілу ресурсів згуртованими групами, котрі володіють специфічними статусними характеристиками. Ці відносини можуть мати й мегарівень, на якому одержувачами ренти і суб'єктами економічних відносин виступають держави.
Отже, соціальна рента - це привласнення праці іншого, соціальне паразитування, коли таку можливість дає статус, підтверджений силою держави. Але навряд чи можна очікувати, що експлуатований віддасть частину своєї праці добровільно, нічого не вимагаючи натомість. Крім неприхованого насильства, застосування якого передбачається, але невигідне, оскільки очевидне і викликає або опір або руйнування середовища, котре дає ренту, краще замаскувати відбирання.
Соціальна рента – генеруюча причина сучасної кризи, яка не дає їй загаснути, а розкручуватиме маховик нестабільності й економічної депресії дедалі сильніше. Маркс висунув поняття "відчуження" як провідного "тренду" капіталізму його часу. І хоча фартух фабричного робітника змінився в розвинених країнах на костюм офісного працівника, відчуження нікуди не зникло, воно стало тільки вишуканішим.
У соціальних протестах, які народжуються в найрізноманітніших куточках сучасного світу, виступаючі позиціюють себе як трудящі, за чий рахунок збагачується дуже незначна меншість. Соціальна рента - одна з функціональних складових такого збагачення. Економічні системи, при яких соціальна рента інституціоналізується, а її одержувачі є правлячим класом, або руйнуються, або мають розширюватися, захоплюючи нові ресурси. Тоталітаризм - найбільш природна політична форма для цього типу економіки; фашизм, особливо фашизм релігійний, - найдоцільніша форма ідеології; імперіалізм - форма економічної й політичної експансії, що логічно випливає.
"Мене, мене, текел, упарсин"
У біблійній Книзі пророка Даниїла йдеться про чудесне бачення Валтасара (правителя Вавилона) - вогненні букви, які виступили на стіні його палацу під час розкішного бенкету: "МЕНЕ, МЕНЕ, ТЕКЕЛ, УПАРСИН".
Для тлумачення напису, що вселив у царя жах, покликали пророка Даниїла. Він пояснив: "ЗВАЖЕНЕ, ПОРАХОВАНЕ, ВИМІРЯНЕ". Тієї самої ночі всевладний цар був убитий, оскільки правив несправедливо й надто часто випробовував терпіння Господнє, перейшовши певну межу. Так у дуже символічній і дохідливій формі Біблія повідомляла про те, що людська воля підпорядковується Божественному провидінню.
У кожної епохи своя мова, - звернувшись до соціальної психології, соціології та економіки, сформулюємо цю ідею так. У суспільстві правлять об'єктивні закони, дію яких можна відтермінувати (оскільки вони мають імовірнісну природу), але не відвернути. Силу людського інтелекту можна й потрібно покласти на те, аби їх зрозуміти й використати з найбільшою користю для людини та людства. Причини кризи - не тільки економічні, вони насамперед - соціальні та культурні.
Головне джерело ренти в пострадянських країнах, таких як Росія й Україна, - це людина-виробник. Знедолені і пригноблені в нас ті, хто створює суспільне багатство, - годує, навчає, лікує, рятує. Вирівняти траєкторію руху з "крутого піке", в яке ми вже потрапили, можливо, повністю перебудувавши економічну систему, звільнивши трудівника, виробника від будь-якої спроби стягнення соціальної ренти. Не слід забувати, що коли "зверху" - це правлячі верстви, то "знизу" - це злочинність, яка вже давно стала поняттям економічного порядку. Хоча розділити тепер "верх" і "низ" досить проблематично. Тому говорити про перебудову економічної системи без перебудови системи політичної - утопія.
Якщо розглядати вплив зовнішніх чинників, то, імовірно, найближчим часом спостерігатиметься не просто загострення конкурентної економічної боротьби, а новий переділ територій для одержання прибутків. На цьому тлі, хоч як дивно, у наших країн є шанс. Бекон писав, що "кульгавий, який іде дорогою, випередить того, хто біжить без дороги". Наша відверта слабкість зі знанням того, куди спрямувати зусилля, може обернутися стратегічною перевагою. Нам легше перебудувати всю структуру економіки, оскільки те, що існує тепер, і так потребує кардинальної заміни. Але це не має бути схожим на горбачовську номенклатурну Перебудову з подальшими "реформами", коли відбулася реставрація фактично станової системи, яка посилила найгірші риси радянського ладу, але додала до них щось нове.
Комбінація старих стереотипів і нового бізнес-мафіозного середовища, прикрашена формальними прикметами демократії, характеризує наш капіталізм для "своїх", практично позбавивши державу соціальних функцій або імітуючи їх. Але такій формі соціального буття на міжнародному тлі при сучасних "викликах" довго не протриматися.
Економічні й соціальні процеси розвиваються за власною інерцією, і ситуації, що виникають у результаті, примушують окремих людей та соціальні групи поводитися певним чином. Відбувається це за рахунок сформованого менталітету і шляхом звуження переліку можливостей, із якого здійснюється вибір. Концепція будь-якого національного доходу за своєю природою не є статичною. Процвітання і спад залежать від досягнень сьогодення. Багатство народу залежить від щоденної економічної діяльності найрізноманітніших людей на всіх рівнях соціальної піраміди. Як і у фізиці, в економіці діє закон: якщо десь прибуло, то десь убуло. Із чого отримується прибуток - із кращого використання ресурсів чи постійних запозичень із чужих кишень? Яка частка доходу, отриманого за рахунок "хижацького типу" економічної поведінки, і статус його власника?
За Дж.М.Кейнсом, економіка - це не гойдалка, а ліфт, який може стояти на місці, йти вгору або вниз. Жодної системи безпеки немає, депресія не є ліками від самої себе. Нині світова економіка йде вниз. Цей рух зупиняється на вищому політичному рівні. На міжнародних ринках і всередині країн складається більш-менш стала владна ієрархія учасників, підвладна інституціоналізації. Наразі на вершинах, з яких ідуть владні імпульси, переважають люди з психологією соціальних рантьє. Втекти від них нікуди, оскільки всі континенти вже відкриті. Отже, наростатиме внутрішня напруга. Як свідчить історія, така напруга вихлюпується або у війни із захопленням зовнішніх ресурсів, або в революції.
Імовірність, згідно з Дж.М.Кейнсом ("Трактат про ймовірність"), - є логічне, а не числове відношення і похідне від знання. Ринок може продовжувати залишатися нераціональним довше, ніж ви - платоспроможним. Сучасна ситуація така, що будь-який незароблений дохід - це надто велика проблема, яка потребує вирішення. І ці рішення лежать у площині нових ціннісних систем. А цінності в економіці проявляються на всіх рівнях економічної діяльності, особливо при політичному управлінні економікою. Нове покоління політиків із принципово іншим менталітетом - жорстка необхідність, перед якою стоять і окремі нації, і все людство.