Те, що українська влада продовжує виробляти з проектом Євро-2012, дедалі більше стає схожим на прагнення будь-що здобути Шнобелівську, або Ганебну, премію (Ig Nobel Prize) за 2009 рік. Її, як відомо, присуджують за прояв найбільшого ідіотизму в різних сферах науки, літератури чи громадського життя. У 2007 році, наприклад, премію з медицини вручили японському вченому Маю Ямамото, котрий розробив спосіб отримання ваніліну з коров’ячого гною. А, скажімо, у 2000 році, у номінації «Мир» Ig Nobel Prize було присуджено Королівському ВМФ Великобританії за те, що під час бойових навчань на одному з кораблів курсанти, імітуючи постріли гармат, кричать «Ба-бах!». Що дало змогу британській скарбниці заощадити приблизно мільйон фунтів на рік.
З другого боку, дії українських можновладців дуже схожі на поведінку дитини, котра канючила цілий рік, вимагаючи купити «оту-от конячку з майже справжньою гривою», але, виявивши бажаний подарунок під ялинкою, ламає конячці ноги, потім виколює очі і великими бабусиними ножицями зрізає під корінь «майже справжню гриву». Після чого знову заходиться від плачу: «Хочу конячку!!! »…
Щоправда, де в чому вітчизняних VIP можна було б і виправдати. Зокрема і зважаючи на непросту геополітичну ситуацію, в якій перебуває Україна. (Тимчасово залишивши за кадром, що в цю ситуацію українська влада себе заганяє сама із затятістю досвідченого садомазохіста.) Насамперед це стосується наростання напруженості в українсько-російських відносинах. Адже ні для кого не секрет, що переважна більшість російських ЗМІ справно працює в єдиному замовленому ідеологічному пориві. Чітко ловлячи коливання політичного барометра в Кремлі. А... як би це м’якше сказати... незграбність українських дій на зовнішньополітичних фронтах лише додає російським журналістам свіжі інформаційні приводи. Щось на кшталт римейку відомої фрази Бориса Єльцина про те, що, прокидаючись, його перша думка була про те, що він зробив для України. Тільки зі знаком мінус.
Підготовка України до Євро-2012 не виняток. І минулий, і нинішній тижні стали дуже характерною ілюстрацією бурхливих радощів від того, що в сусіда нарешті здохла корова. Причому реальний стан здоров’я цієї самої корови до уваги не брався. Ну, не сьогодні, то завтра. Адже однаково рано чи пізно впаде. Хоча ще зовсім недавно нашим біляфутбольним справам у Росії приділяли уваги не так вже й багато. Та й то здебільшого спеціалізовані видання. А тут наче прорвало. В якийсь момент враження було таке, що в Росії немає важливішої теми, ніж підготовка України до Євро-2012. Приводом став виступ Мішеля Платіні на одній з французьких радіостанцій, де йому серед інших поставили запитання: «Чи готові Україна і Польща до Євро?». На що президент УЄФА відповів: «Поляки готові, точніше, вони будуть готові, вони будують стадіони. В українців набагато більше проблем, але ми приймемо остаточне рішення наприкінці року, аби знати, що робити з Україною. На сьогодні замість чотирьох міст тільки одне місто готове прийняти матчі Євро, йдеться про Київ. Світова криза ускладнює це завдання. Практично щотижня ми посилаємо експертів, котрі відстежують прогрес робіт, і ми приймемо остаточне рішення у грудні». На запитання: «Змогли б ви забрати Євро в України?», Платіні відповів так: «Якби хотіли, то могли б. Але я не думаю, що це станеться. Можливо, буде менша кількість міст, ніж це було передбачено спочатку». Все. Проте в інтерпретації державного російського інформаційного агентства ІТАР-ТАСС дев’яносто слів, якими Платіні охарактеризував ситуацію, перетворилися майже на три сотні. Цитата велика, але того варта: «Президент Союзу європейських футбольних асоціацій (УЄФА) Мішель Платіні заявив, що в нього є повноваження позбавити Україну чемпіонату Європи 2012 року з футболу. Проте на даний момент такий поворот здається йому малоймовірним. «Якби ми дуже захотіли обійтися без України, то змогли б це зробити. Проте, швидше за все, йтиметься про скорочення кількості українських міст, які зможуть проводити матчі Євро-2012». Він також зазначив, що тоді як Польща практично готова до проведення змагань, Україна «створює організаторам багато проблем». За його словами, виконавчий комітет УЄФА атестував чотири польські міста в травні цього року і визнав їхню готовність до проведення чемпіонату, тоді як в Україні більш-менш готовий до змагань Київ, інші міста - Донецьк, Львів і Харків - поки що відстають у своїй підготовці до Євро-2012. «Україна повинна не пізніше 30 листопада надати УЄФА гарантії, що виконає всі узяті на себе зобов’язання», - підкреслив М.Платіні. Ця сама дата, за його словами, стосується і Києва, «якщо Україна хоче провести фінал Євро-2012 у своїй столиці». Сьогодні Київ визнаний гідним провести тільки матчі першого кола, чвертьфінали і півфінал. Для того щоб організувати проведення фінального матчу, тут потрібно збудувати додаткові спортивні споруди, готелі, а також налагодити роботу транспорту. Інакше честь провести фінальний матч Євро-2012 дістанеться Варшаві. Наприкінці липня делегація технічних експертів УЄФА відвідала чотири українські міста - Київ, Донецьк, Львів і Харків. Фахівці з’ясовували, чи зможуть стадіони в цих містах прийняти європейський форум і чи готова інфраструктура до напливу туристів. Відповідно до запасного плану УЄФА, замість інших українських міст вибір може припасти на Берлін і Лейпциг у Німеччині. Президент УЄФА визнав, що такий варіант не виключений. Проте він підкреслив, що поки Україна разом із Польщею є організатором Європи-2012 і остаточне рішення про те, наскільки вона зможе впоратися з проведенням таких масштабних змагань, буде ухвалене виконавчим комітетом УЄФА в грудні». Різницю відчули? Отож-то. І начхати, що «практично готова» Польща, на відміну від України, не має жодного стадіону. Що керівники польської організації PL-2012, які відвідали в липні ті самі чотири українські міста, написали на адресу українських колег, що вони дуже вражені темпами підготовки України і жорстко дотримуються принципу паритету, тобто чотири польські і чотири українські міста. Що про якийсь план перенесення Євро з України в Німеччину Платіні нібито говорив понад місяць тому. Що, зрештою, восьмого серпня нічого нового з вуст Платіні взагалі не пролунало. Оскільки він по суті лише нагадав про вердикт УЄФА від 13 травня цього року. Коли було ухвалене рішення щодо українських міст. Укотре повторивши, що остаточно все визначиться в грудні. Заодно нагадавши українським чиновникам, що час політики «батога і пряника» залишився позаду, а тепер панівною є практика виключно «батога і батога».
Та в суто приватні розбірки Платіні з українською бюрократією вслід за ІТАР-ТАСС втрутилися і близько двадцяти біляполітичних російських ЗМІ, які підхопили тему «шеф, усе пропало». Далі настала черга політологів. Найпоказовішим став виступ 10 серпня на радіо «Комсомольская правда» депутата Держдуми і директора Інституту політичних досліджень за сумісництвом Сергія Маркова. Ще одна дивна цитата: «Доля чемпіонату світу з футболу в 2012 році сьогодні під питанням. Свого часу було вирішено, що Євро-2012 пройде одночасно в Польщі й Україні. Це була дуже яскрава ініціатива поляків, які взяли на причіп Україну і змогли домогтися схвалення свого, по суті, політичного проекту»... Теж нічого. Особливо якщо взяти до уваги, що чемпіонат світу з футболу відбудеться саме у 2010 році, до того ж у Південній Африці. А Польщу в проект Євро-2012 підтягнула саме Україна. Точніше - Григорій Суркіс, який ще в 2003 році запропонував полякам абсолютно фантастичний на той час проект... Але хто це пояснюватиме громадянам РФ? Та й навіщо? Хоча у 2007 році в Кардіффі Росія віддала свій голос на користь України. Та й сотням тисяч російських уболівальників набагато комфортніше й дешевше їхати на матчі в безвізову для них Україну... Правда, у своїй «дружелюбності» російські ЗМІ не самотні. З берегів Вісли ми теж час від часу отримуємо приємне. На кшталт недавнього повідомлення про те, що інформаційний центр Євро-2012 буде розміщений у польській столиці. Що, за деякими ознаками, вже однозначно означає: якщо медіацентр у Польщі, то й фінал чемпіонату проходитиме не в Києві, а у Варшаві. Хоча ознаки ці абсолютно умовні. Оскільки, скажімо, під час ЧС-2006 інформаційний центр перебував у Мюнхені, а фінал проходив у Берліні. Правда, міністр у справах спорту і туризму Польщі Мирослав Джевецький поспішив ситуацію пом’якшити. Сказав, що польська федерація футболу, на сайті якої це повідомлення трохи провисіло, погарячкувала. Однак розтиражований інтернет-осад залишився. Хоча й це можна було б пережити, якби в грі постійно не перебували ще й деякі вітчизняні ЗМІ, які своєю активністю в конкурсі «хто найбільше нагадить в український борщ», давно перекрили і росіян, і поляків, разом узятих. Зрозуміло, що в Україні чекають на вибори. Зрозуміло, що багато політиків працюють за старою схемою «чим гірше, тим краще». Що для досягнення мети їм не важливо, чим мочити конкурента - високоточними ракетами з лазерним наведенням чи кулями зі зміщеним центром ваги. Що запитання «причому тут Євро?» чи «причому тут країна?» звучать риторично. Однак ті ЗМІ, які досі так і не з’ясували, якого роду абревіатура УЄФА - чоловічого, жіночого чи середнього, почали «мочити» проект Євро-2012 задовго до початку передвиборної істерії. Знаходячи нез’ясовну принадність у постійному насиченні українського інформаційного простору російським чи польським інформаційним продуктом. Не звертаючи чомусь уваги на те, що більшість цього продукту з самого початку непридатна для вживання. Без реакції на спростування і заяви офіційних осіб. Без визнання своїх проколів. Таке собі сластолюбне відпилювання власної кінцівки тупою ножівкою. Причому без наркозу і з перервою на сніданок, обід та вечерю. Неначе таких проектів, як Євро-2012, в України - як нафти в Кувейті. Про яких тут ворогів варто говорити, якщо є такі друзі.
Правда, у чистому шкідництві журналістів також важко звинувачувати. Оскільки на тлі інформаційних атак з-за кордону на марші є своя п’ята колона. І часом діяння відповідальних дядів і тьоть українського розливу не йдуть у жодне порівняння з «підступами ворогів». Сам Віктор Ющенко зі своїм вето на закон про фінансування Євро-2012 чого вартий. Марков просто нервово курить на балконі. При цьому політичні наслідки такого непродуманого кроку особисто для Ющенка ще попереду. Проте й того шквалу негативу, який уже є, більш ніж достатньо. І неважливо, чим саме керувався глава держави, ветуючи закон, - професійними навичками банкіра чи амбіціями кандидата у президенти. Оскільки цілі так і не були уражені. Тимошенко, якій Ющенко своїм вето копав чергову яму, знайшла заміну фінансовим джерелам. А депутати ВР, яких Ющенко вкотре спробував «вишикувати», за наявною інформацією, планують зібратися у двадцятих числах серпня на позачергову сесію. Причому виключно заради подолання президентського вето.
Не відстав від президента і голова Донецької облради пан Близнюк. Здавалося б - після війни, яку оголосив УЄФА одеський мер Гурвіц, крутіше в українському політикумі вже ніхто виступити не зможе. Але ні. Близнюк Гурвіца своїм креативом просто порвав. Оскільки запропонував Мішелю Платіні замість номера у п’ятизірковому готелі пожити під час донецьких матчів Євро-2012 у його кабінеті. Бо, за словами голови облради, з готелями в Донецьку проблеми. Хоч не виключено, що йдеться про два різних Донецьки. Тому що, практично, тоді ж, коли Близнюк обіцяв Платіні чотириспальне ліжко у своїх службових апартаментах, мер Донецька Лук’янченко офіційно запевняв журналістів, що в місті розпочато будівництво відразу п’яти готелів. Включно з п’ятизірковими. І що тепер робити президентові УЄФА? Кому вірити?.. А ідея пристосувати в тому ж таки Донецьку під тимчасовий термінал аеропорту супермаркет? Місцеві журналісти ось уже котрий день ламають собі голови, намагаючись уявити, як на місця касирів сядуть митники з прикордонниками та іншими представниками авіакомпаній. Хоча, за великим рахунком, ця ідея досить реалістична. Головне - розміри вільних площ і наявність комунікацій. Вирішила ж влада Познані переобладнати павільйони національного виставкового центру під фан-зону.
Проте головна загроза успішній реалізації багатостраждального проекту Євро-2012 в Україні - це все-таки не інформаційні атаки ззовні й не дурість чиновників. І навіть не відсутність стабільного фінансування в поєднанні зі стабільною корупцією.
Головне лихо - президентські вибори. Бо можна сміливо прогнозувати, що в цьому сезоні тема Євро-2012 так само немилосердно експлуатуватиметься, як і питання російської мови, Чорноморського флоту чи вступу в НАТО. І на масовках кожен кандидат, апелюючи до почуттів вболівальників і патріотів, переконуватиме електорат, що Євро успішно відбудеться тільки у разі його перемоги.
Найгірше, що разом з електоратом смикатимуться й чиновники, які відповідають за підготовку об’єктів та інфраструктури на місцях. І це, поряд із нестабільним фінансуванням, може реально створити додаткові проблеми. Адже українські вибори, як відомо, для країни те ж саме що параліч. Хай примарним, але хоч б якимось виходом із цього лабіринту стала б офіційна відмова всіх без винятку кандидатів від використання у своїх програмах бодай найменшого натяку на Євро-2012. Але уявити, що потенційні батьки й матері нації добровільно відмовилися від такої солодкої політтехнологічної паляниці, складно. (Тим паче що великої різниці між Євро і НАТО для них немає.) Швидше, вже Платіні погодиться пожити в кабінеті пана Близнюка...