Експерти, прилетівши, виявили, що на Фонд тут не чекали, говорити їм за великим рахунком нема з ким, та й рішення приймати нікому.
Парламент розпускають, і ухвалювати ключові для подальших реформ закони він найближчими місяцями не буде. Прем'єр, один із ключових підписантів Меморандуму, образився на інавгураційний випад президента щодо уряду, який заважає, і, як міцний господарник, вирішив негайно залишити свою посаду, пославши МВФ повітряний поцілунок і побажання успіхів. Після його відставки весь уряд переходить у статус виконувачів обов'язків, а МВФ з в.о. перемовин не веде. У підсумку планового перегляду програми stand-by, у рамках якої нам мають виділити майже 4 млрд дол., поки що не буде, з оціночної місія швидко перетворилася на робочу, ну не здавати ж квитків. Прикро, адже більшу частину умов для поточного перегляду програми й одержання грошей Україна так-сяк виконала.
Загалом цього року ми могли б одержати два транші у травні й листопаді по 1,3 млрд дол. кожен. Але за давньою українською традицією, головним завданням для нас знову є не вилетіти з програми, а не одержати бодай щось з обіцяного. І до кінця року гроші Фонду ми навряд чи побачимо, адже потім будуть новий парламент і новий уряд, що чисто технічно ускладнить переговори й перегляд програми, а потім - прийняття держбюджету наступного року, період, коли МВФ утримується від будь-яких траншів у принципі, щоб виключити політичний шантаж під час розгляду держкошторису. Тобто цей рік нам, найімовірніше, доведеться прожити без підтримки Фонду, і зробити це буде непросто, враховуючи численні політичні ризики, зміну уряду й колосальні державні борги. Треба позаздрити кмітливості Гройсмана, що вистрибнув з нахиленого державного човна у вир дострокових парламентських виборів і зняв із себе відповідальність за всі подальші провали.
Радник Зеленського Устенко вважає, що в короткостроковій перспективі Україна без траншів МВФ може обійтися, і співробітництво варто підтримувати, але лише на довгострокову перспективу. Його аргументи - кошти Єдиного казначейського рахунку (ЄКР) і золотовалютні резерви (ЗВР) НБУ.
Це не так хоча б тому, що цінність МВФ не в грошах, які він дає, а в доступі до коштів інших міжнародних фінансових організацій і зовнішніх ринків запозичень, а є ще й питання ціни цих позик. Звісно, комусь і Венесуела - рай на землі, а дефолт - порятунок, але не забудемо й про головну заслугу МВФ перед Україною - Фонд був і залишається єдиним двигуном реформ у країні.
Наприклад, однією з небагатьох невиконаних умов поточної програми є повернення в Кримінальний кодекс статті про відповідальність за незаконне збагачення.
Принципово неможливими для Фонду є денаціоналізація Приватбанку, зазіхання на незалежність Нацбанку та інші важливі для країни питання, які без "фінансового шантажу" МВФ навряд чи вирішуватимуться.
Тепер усі ці й інші питання, включно з величезними боргами країни, - наш персональний головний біль. Що ж, давайте поглянемо на наші ЄКР і ЗВР докладніше.
Проблем із зовнішніми виплатами найближчим часом дійсно не має бути. У травні Мінфін погасив перший випуск ОЗДП (2014-го) під гарантії США в 1 млрд дол., ще близько 400 млн Україна повернула МВФ і ще майже 400 млн дол. виплатила за іншими ОЗДП і відсотками. Наступні три місяці будуть для нас лише відносним затишшям, у цілому країні доведеться віддати 1,3 млрд дол. за кредитами МВФ, ОЗДП і відсотками, але суму буде роздроблено на невеликі платежі. Справжній пік настане у вересні 2019-го, коли протягом місяця ми зобов'язані будемо повернути 700 млн дол. за єврооблігаціями, 600 млн - МВФ і 600 млн дол. - відсотків і виплат за іншими євробондами. І ще 700 млн дол. нам треба буде повернути в жовтні-листопаді. У сумі майже 4 млрд дол. Так, ЗВР на кінець квітня, за даними НБУ, становили 20,5 млрд дол. Теоретично їх цілком вистачає. Але далеко не всі виплати здійснює НБУ із ЗВР, значну їх частину (цього року близько 3 млрд дол.) повинен виплатити Мінфін із держбюджету.
З погляду обивателя, і гроші Мінфіну, і кошти НБУ - це просто державні гроші, але з позиції держфінансів усе значно складніше, і просто так витратити кошти регулятора на кредити, взяті урядом, не можна (хіба що обміняти на гривню). Але навіть якщо це стало б можливим, на нас чекають ще виплати 2020, 2021, 2022 рр., і "проїсти" валютні резерви без гарантій, що вони поповнюватимуться в майбутньому, - не наймудріше рішення. Тим більше, що ЗВР використовуються не тільки й не стільки для повернення боргів, скільки для підтримки курсової стабільності в моменти, коли на внутрішньому ринку виникає дефіцит валюти. Для України, зростання імпорту в якій традиційно випереджає збільшення експорту, потреба у валютному запасі - життєва необхідність і запорука стабільності економіки. Для нас дуже важливо, щоб ЗВР покривали мінімум три місяці майбутнього імпорту, інакше курс національної валюти злетить угору. Без коштів МВФ і грошей від інших МФО під кінець року наші валютні резерви не зможуть покрити навіть два місяці імпорту, без можливості розміщення наших облігацій на зовнішніх ринках - навіть місяця не покриють. Це пряма загроза кризи, якої впритул не помічають ні образливий прем'єр, ні задерикуватий президент. А даремно.
На додачу до зовнішнього боргу є ще й внутрішній, що складається із гривневих і доларових держоблігацій, найбільшими власниками яких є НБУ та українські банки. Не повернути внутрішнього боргу не можна, тому що це буквально завалить банківський сектор, і тільки погашення внутрішнього боргу цього року потребуватиме від уряду 150 млрд грн, а обслуговування - ще 89 млрд. Додамо до цього зростаючий бюджетний дефіцит і зрозуміємо, що не так і багато у Мінфіну ресурсів, щоб профінансувати всі видаткові статті, не наробивши нових боргів. А без МВФ навіть позичити буде складно.
Ідучи, Гройсман похвалився, мовляв, залишає країну в хорошому стані, залишок коштів на ЄКР - 57 млрд грн. Перевірити не можемо, Держказначейство публікує дані лише на початок кожного місяця, і станом на 1 травня залишки на ЄКР були близько 36,8 млрд грн. Але навіть якщо вони зросли на 54% за неповний місяць, їх і близько не вистачить для вирішення всіх поточних проблем країни. З однієї простої причини - економіка так і не почала нормально працювати.
Зростання ВВП з початку року сповільнилося до 2,4%, тобто до рівня 2017-го. За даними Держказначейства, недонадходження до загального фонду держбюджету за неповних п'ять місяців цього року (дані на 21 травня) становили 57,5 млрд грн, і план виконано лише на 85%. При цьому НБУ вже перерахував держбюджету 47,6 млрд грн свого прибутку за минулий рік і ще 17 млрд перерахує протягом року. Якщо його відняти, дефіцит буде ще більшим. Почасти, звичайно, через зміцнення гривні, ревальвація якої не збігається з очікуваннями уряду (у держбюджет закладено курс 29,3 грн/дол.) і знижує надходження від імпортного ПДВ і митних платежів. Але почасти бюджетний дефіцит зростає і через слабку ділову активність. Так, кризи Гройсман не допустив, але й зі стагнації економіку не вивів. Розмови про підтримку малого й середнього бізнесу, пошук інвесторів, успішну та стрімку приватизацію, створення сприятливого бізнес-клімату й багато про що інше так і залишилися просто розмовами. Тепер вони стануть гаслами передвиборної кампанії Володимира Борисовича, який сподівається переконати виборця, що за три роки прем'єрства він усього цього не реалізував не тому, що не хотів, а тому, що не встиг.
За відсутності реальних економічних реформ нашим головним драйвером залишається споживчий попит. Але його темпи знижуватимуться, тому що реальні доходи українців цього року вже не ростимуть так активно, як минулого.
Темпи виробництва падають як в енергетиці через відносно теплу зиму, так і в переробці, частково через планові зупинки деяких підприємств на ремонт, частково - через чергові заборони на поставки української продукції (наприклад, котлів, турбін, сільгоспмашин, електроустаткування) у РФ. НБУ вже фіксує істотне зниження зростання виробництва в хімічній галузі й металургії.
Зростає тільки аграрний сектор, але його успіхи традиційно залежать не лише від цін на світових ринках, а й від безлічі інших факторів: від погоди до проблем з транспортуванням і зберіганням урожаю. Та й не може сам лише агросектор компенсувати численні провали в інших секторах. Ми наростили експорт м'яса на 21% завдяки зростанню поставок курятини в Саудівську Аравію, при цьому на 7,5% скоротили поставки металургійної продукції та на 18% - хімічної. Навряд чи лишилися у виграші. За перший квартал український фізичний експорт зріс на 8%, непогано, але мало, імпорт усе одно зростає швидше. У ціновому вираженні в першому кварталі експорт товарів становив 12,2 млрд дол., а імпорт - 13,7 млрд. Від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі - 1,5 млрд дол., і воно збільшилося майже на 13% порівняно з першим кварталом минулого року.
І якщо ми подивимося на споживчий попит, основу нашого економічного зростання, то зрозуміємо, що далі цей розрив між експортом та імпортом тільки зростатиме. За даними НБУ, споживчі витрати на продукти харчування, що традиційно становлять найбільшу частку у витратах українців (близько 40%), почали скорочуватися (до 2,2% у річному обчисленні). Скорочуються й витрати на підакцизні товари - алкоголь і тютюн (1,8%). Менше українці витрачають на транспорт, освіту, зв'язок, охорону здоров'я. Зате суттєво більше йде на витрати з традиційно високою імпортною складовою - відпочинок і культуру, одяг і взуття, техніку та побутові товари. Споживчі звички змінюються - режим виживання змінився нормальним життям, але на відміну від імпортерів вітчизняний виробник не готовий відгукнутися на зростання запитів споживачів. Одяг і взуття - переважно імпорт, побутова техніка і товари - теж, вітчизняний відпочинок навряд чи конкурентний, та й то тільки за ціною, а не за якістю. Напевно, головна претензія до колишнього прем'єра, що за три роки його роботи економічна модель України ні на крок не звернула з уторованого сировинного шляху, а вітчизняні виробники, які не входять у промислові групи або аграрні холдинги, так і не отримали обіцяних умов для зростання і розвитку. А якщо структура економіки не змінилася, то й проблеми її залишилися незмінними.
Дефіцит держбюджету продовжить зростати, його левова частка сформується традиційно до грудня. За рахунок чого ми будемо виконувати видаткову частину бюджету й утримувати дефіцит держбюджету в розумних межах, не зрозуміло. Кількість охочих купити наші ОВДП як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках знижуватиметься пропорційно до зростання кількості коміків і сценаристів у владі. Це вже очевидно з реакції котирувань наших євробондів на перші кадрові рішення президента. Виходити на зовнішні ринки й просити грошей там без підтримки МВФ буде складно і ну дуже дорого. Обіцяного мільярда доларів від ЄС і Світового банку без МВФ ми теж не одержимо. Що залишається? Сподіватися на зростання цін на зернові на світових ринках і рекордний урожай. Це і є та сама "подушка безпеки", про яку говорив Гройсман. Як ви розумієте, жодного краш-тесту вона не витримає.