UA / RU
Підтримати ZN.ua

Довіра і корупція під час повномасштабної війни

Тривожні підсумки

Автор: Transparency International Ukraine

Після 24 лютого питання боротьби з корупцією перестало бути таким нагальним, як торік. Держава відчайдушно боролася за саме своє існування, і на подолання цього виклику було спрямовано зусилля мільйонів українців.

Читайте також: Після війни Україна має шанс позбутися корупції — WP

Утім, після першого шоку й відносної «нормалізації» життя почалися розмови про відбудову та відновлення країни. Тоді і державний апарат, і громадяни усвідомили: під час дії воєнного стану подолання корупції є також дуже важливим, адже саме це стане основою для подальшої перемоги, ефективної відбудови і повноцінної та швидкої інтеграції до Європейського Союзу.

Саме тому в усіх антикорупціонерів роботи стало навіть більше, ніж раніше, адже до вже звичних викликів додалися воєнні.

У день боротьби з корупцією Transparency International Ukraine проаналізувала, що відбувається з нашими державними інституціями і які успіхи/неуспіхи ми маємо.

Читайте також: Як приватизація допомагає боротися з корупцією

Як змінився контекст через війну

У сфері публічного майна ми втратили і внутрішнього, і зовнішнього інвестора. Внутрішній збіднів, долучився до оборони або виїхав, зовнішній — не ризикує вкладатися, адже обстріли України тривають. Значну частину майна країна втратила разом із територіями або її було зруйновано під час бомбардувань та обстрілів. І, попри те, що мета конкурентно продати неліквідне та непрофільне залишилася, реалізовувати її дедалі важче.

Також з 24 лютого було закрито доступ до всіх публічних на той момент даних. Це вплинуло на громадський контроль, зокрема, у публічних закупівлях. Під час повномасштабної війни Кабмін дозволив укладати прямі договори, нехтуючи конкуренцією. Як наслідок, кількість оприлюднених контрактів зменшилася у 2,6 разу порівняно з 2021 роком, також зменшилася у чотири рази й кількість аукціонів.

Водночас моніторити статки державних службовців після 24 лютого стало практично неможливо. Реєстр електронних декларацій також зупинив свою публічну роботу, а посадовцям і чиновникам більше не треба звітувати НАЗК про свої доходи. Це дозволено до кінця воєнного стану, але громадські організації вимагають поновлення декларування.

Зміни, можливо, і були доцільні на перших етапах повномасштабної війни, проте зараз подібні заходи безпеки точно є перебільшенням. Окрім неможливості здійснювати фінансовий контроль за статками посадовців, за відсутності декларування і публічного доступу до декларацій стає неможливим і громадський контроль щодо доброчесності кандидатів, які беруть участь у конкурсах на провідні посади в держорганах.

Так само залишається відкритим питання про конкурси на ключові антикорупційні посади. І хоча конкурс на керівника САП таки закінчився призначенням Олександра Клименка, що вже відзначено чималою кількістю нових антикорупційних проваджень, ще два конкурси перебувають на активній стадії.

Триває епопея із конкурсом з відбору голови Агентства з розшуку та менеджменту активів. Конкурс, нарешті запущений торік, зрештою оголосили таким, що не відбувся. Тож конкурсна комісія зайшла на друге коло у спробах таки знайти очільника АРМА. Наразі триває прийом документів від кандидатів, а вже після цього почнеться відсіювання через тестування на знання законодавства та загальні здібності, а також етап співбесід. Нагадаємо, що Агентство працює без очільника вже понад три роки.

Також цього року закінчився строк повноважень Артема Ситника на посаді директора Національного антикорупційного бюро. Тривалий час конкурс з обрання нового директора НАБУ теж було заблоковано, проте станом на тепер відбір нарешті увійшов в активну фазу, і нині також триває прийом документів від кандидатів.

Не меншим викликом стали конфіскація майна російських олігархів та управління ним.

Так, до повномасштабного вторгнення Україна не мала спеціального законодавства, щоб упоратися із цим завданням. Інститут та інструменти конфіскації й повернення активів — доволі нові, вони почали з’являтися у сучасному праві лише 20–30 років тому. Їхній основний зміст — припинення права власності, а воно, як і будь-яке інше право людини, не може бути припинене без достатніх на те підстав.

Перша ж справа про конфіскацію такого майна в Україні — кейс щодо статків російського олігарха Володимира Євтушенкова — показала, що український державний апарат наразі не спроможний налагодити ефективне управління конфіскованими активами.

Ще 1 вересня Вищий антикорупційний суд ухвалив рішення про конфіскацію активів російського олігарха Володимира Євтушенкова. Ідеться про його частки в українських компаніях, якими він володіє через акціонерне товариство «Холдингова компанія «Електрозавод». Олігарх вирішив не подавати апеляції, тож судове рішення вже 6 вересня набуло законної сили. Утім, уряд досі шукає шляхи, як ефективно розпорядитися цим майном.

Справа Євтушенкова показала, що ухвалити законодавство про конфіскацію, знайти російські активи та навіть їх вилучити недостатньо. Важливо, щоб потім це майно належним чином працювало на інтереси держави та громадян.

І, звісно, є нагальним уже зараз і стане ще нагальнішим після перемоги питання відбудови нашої країни. Навіть здобувши перемогу, Україна ще довго оговтуватиметься від наслідків російського вторгнення. Зокрема, країні вже зараз треба відновлювати зруйноване й економіку.

Проте на цьому шляху на нас чекають кілька ризиків. Насамперед необхідно буде розподілити ресурси на відбудову. Із цим можуть виникнути проблеми, адже для якісної роботи потрібно оцінити збитки, створити єдину стратегію відбудови та обмежити політичний вплив на неї.

Так само важливо, щоб заплановані проєкти було втілено якісно. А це неможливо без ефективного планування і послідовного контролю на всіх етапах.

Наостанок багато у чому успіх відновлення залежатиме від готовності уряду докладати до неї багато зусиль. Для цього слід втілювати необхідні реформи, послабляти політичний контроль у деяких місцях, щоб партнери не втратили довіри до відбудови і не перестали її підтримувати.

А що на місцевому рівні

Ключові воєнні виклики у боротьбі з корупцією на місцевому рівні передусім пов'язані зі зниженням прозорості роботи органів місцевого самоврядування та скороченням доступу та участі громадян. При цьому власне антикорупційні заходи так само залишаються непріоритетними або просто відсутні ресурси для них.

В умовах обмеження роботи порталів відкритих даних, сайтів органів місцевого самоврядування та їхніх підрозділів зменшується кількість доступної інформації про роботу міських рад. Також це стосується інформації про договори оренди, надання житлових приміщень, роботи земельних кадастрів, закупівель тощо.

Колегіальні органи місцевого самоврядування обмежили довоєнні можливості доступу — засідання міських рад та їхніх виконкомів рідше анонсують і транслюють, порядки денні чи протоколи засідань не завжди публікують. Засідання часто відбуваються в закритому форматі через розгляд чутливої інформації (хоча можна було б робити закритою лише частину засідання, де безпосередньо розглядається чутлива інформація).

При цьому міські ради отримують величезну кількість гуманітарної та благодійної допомоги, яку не завжди належним чином обліковують і розподіляють. І це при тому, що, як ми зазначали вище, реалізація антикорупційних програм нині на паузі. Такі заходи цілком зрозумілі, але вони прямо впливають на опір корупції.

Також до викликів додалися питання професіоналізації. Наприклад, у публічних закупівлях бракує людей, які спроможні ефективно, оперативно та якісно проводити тендери на місцевому рівні, — частина фахівців воює, частина виїхала. Зрештою, постачальники теж змінилися, і за таких умов забезпечити конкурентні закупівлі важче.

Читайте також: «Дорогий Руслан Сольвар». Чи могла корупція в судах та медзакладах допомогти екснардепові уникнути в’язниці?

Як за таких умов зробити Україну сильнішою

Досвід TI Ukraine доводить: результати можливі, якщо об’єднати зусилля держави, суспільства, бізнесу та міжнародних партнерів. Такий підхід демонструє ефективність і в умовах воєнного часу.

Щоб упроваджувати зміни, необхідні мотивація і політична воля, глибока експертиза й профільні знання, фінансові та кадрові ресурси, а також конкретний план дій. Тож Transparency International Ukraine пропонує державній і місцевій владі такі кроки на найближчий рік:

Ці кроки цілком під силу країні, яка чинить опір найпотужнішій воєнній загрозі цього століття. Тож варто просто їх зробити — для збереження реальної незалежності України сьогодні, завтра і через десятки років.