За минулий рік у Донецьку область "закачали" чимало державних грошей. Сума вливань виявилася рекордно високою, причому настільки, що серед записних дотепників стало модно іронічно цікавитися, хто й кого насправді годує. Регіон вийшов у лідери за обсягами поглинання бюджетних коштів.
Гроші стікалися в область кількома шляхами. По-перше, за програмою підготовки до Євро-2012: вокзали, "Хюндаї" та інші аеропорти.
По-друге, у рамках передвиборного "удобрювання" політичної ниви, на якій планувалося зібрати рясний мажоритарний урожай. Нове покоління титанів вітчизняної політики типу Азарова-молодшого потягнуло на 829,7 млн грн - абсолютний рекорд по країні.
Нарешті, третьою масштабною статтею видатків стали "пілотні" реформи, оскільки саме на досконало вивченій і безвідмовній Донецькій області правляча команда вирішила ставити експерименти і доводити до пуття різні варіанти адміністративних та організаційних перетворень.
Загалом, регіон, як випливає із затвердженого обласною радою звіту, свою програму соціально-економічного розвитку профінансував на 64%, але навіть такий недовиконаний показник у грошовому вираженні безпрецедентно високий - 27,3 млрд грн (включно з виплатами за централізованими держпрограмами) з яких
17,5 млрд - гроші державного бюджету.
Щоб зрозуміти ексклюзивність того, що сталося, слід зазначити, що у 2013 р. загальний бюджет програми соцекономрозвитку становитиме всього 18,3 млрд грн, але при цьому держава внесе лише 2,4 млрд грн. Та й то за умови, що впродовж року бюджет не буде переглянутий у бік зменшення дотацій регіонам, як траплялося неодноразово.
Формально шалені, порівняно з минулими роками та прогнозами на найближче майбутнє, гроші спрямовувалися на цілком благі цілі - розвиток інфраструктури, у тому числі транспортної й соціальної, модернізацію комунального господарства, охорону довкілля, реформування охорони здоров'я та інші нагальні потреби місцевого населення.
Елементарна логіка підказує, що небачена щедрість держави мала б стимулювати якісний стрибок у всіх цих та багатьох інших напрямах, оскільки віддача, теоретично, має бути адекватною інвестиціям.
Однак цього не сталося. Більше того, подекуди позначився цілком відчутний регрес, що зовсім дивно.
Наприклад, базовою проблемою Донбасу було і залишається водопостачання. Регіон багатий на корисні копалини, виробляє величезну кількість електроенергії, але при цьому обділений водними ресурсами. Воду з величезними зусиллями доставляють за сотні кілометрів каналом Сіверський Донець-Донбас. Із цього єдиного джерела наповнюються цистерни пожежних машин та котли котелень, системи охолодження електростанцій і каструлі в кухнях.
До найдефіцитнішого ресурсу слід ставитися вкрай дбайливо, це безперечно. Насправді ж спостерігається зовсім інше. У посушливому краї, що залежить від стабільної роботи кількох насосів, у мережах під час транспортування втрачається... 50,3% води. Причому навколо позначки 50% показники втрат коливаються, як мінімум, з 2008-го без особливих змін. Ця кричуща безгосподарність, що сором'язливо називається технологічними втратами, частково включена у відпускні ціни, тобто впливає і на гаманець кожної родини, і на бюджети корпорацій, міст, підприємств.
А також, зрозуміло, викликає відповідні зміни цін на інші комунальні послуги - опалення і квартплату. Жителі Сніжного, які вийшли протестувати проти підвищення останньої, може й не знають усіх цих деталей, але інтуїтивно здогадалися, що ціни взято "зі стелі".
Зате питома вага зношених мереж стабільно зростає: за останні чотири роки кількість трубопроводів, стан яких характеризується як аварійний, зросла з 46% до тих -таки 50%.
Таким чином, гігантські бюджетні вливання, які призначалися нібито для вирішення актуальних проблем регіону, головну оминули.
Сподіватися, що водоканали зможуть впоратися з цим самотужки, не доводиться, - у розповсюдженому цього тижня прес-релізі компанія "Вода Донбасу" прямо назвала своє фінансове становище "критичним".
Екологічна ситуація також не покращилася ні на йоту. Донецька область повною мірою зберегла своє сумнівне лідерство у списку найбільш забруднених регіонів України. Економіка регіону майже цілком будується на видобутку і переробці корисних копалин, тому техногенне навантаження на довкілля тут високе як ніде. Відповідно, левова частка державного фінансування, якби таке справді виділялося на "вирішення актуальних проблем", мала вкладатися в природоохоронні заходи.
Але ні. Шкідливі викиди в атмосферу з 2009 р. невпинно зростають і, за останнім даними, становлять 65,3 т/км2, що, як самокритично визнає обласна рада у своїх документах, "у 5,7 разу вище, ніж у середньому по Україні, й істотно вище, ніж в інших промислово розвинених регіонах країни". Аналітики обласного управління статистики в одному зі своїх звітів прямо пов'язували зростання викидів із тим, що місцеві електростанції перейшли з дорогого імпортного газу на дешеве вугілля.
Щоправда, ім'я людини, котрій належать і ТЕЦ, і шахти, які поставляють їм паливо, там не фігурувало...
Окрім відсотків ВВП і валютної експортної виручки, Донбас поставляє країні чверть усіх шкідливих викидів.
А в себе під боком зберігає 2,7 млрд т промислових відходів, у тому числі 5,4 млн т - особливо небезпечних. Обсяги утилізації таких відходів, правда, трохи зростають, але за ростом накопичення вочевидь не встигають. Постачальники цієї гидоти, до речі, ті ж самі - вуглепром, металургія, енергетика.
На 2013-й передбачуване фінансування охорони довкілля становитиме понад 1 млрд грн. Автори програмних документів обласної влади впевнені, що це дозволить зупинити зростання забруднення регіону.
Певна річ, життя в такій обстановці міцному здоров'ю не сприяє. Але при цьому й система охорони здоров'я, яка перебуває у стадії перманентного реформування, не може зі стовідсотковою надійністю гарантувати допомогу у разі потреби.
Хоча б тому, що спеціалізовані послуги стають дедалі незручнішими в частині доступу. Торік із метою "оптимізації" було закрито 21 лікувальну установу і 19 - амбулаторно-поліклінічних. Загальна кількість місць у стаціонарах зменшилася на 832 одиниці. З іншого боку, відкрито 72 пункти первинної допомоги, а підрозділи "швидкої" отримали кілька десятків нових машин.
У році поточному закрито ще дві установи - протитуберкульозний диспансер в Авдіївці та шкірно-венерологічний у Дружківці.
Тепер є можливість оцінити результати такого підходу.
Перше, що впадає в око, - сплеск дитячої смертності. На кожну тисячу немовлят припадає 12,2 смертельних випадки, і за минулий рік цей сумний показник збільшився на 7%. До речі, у середині 2012 р. губернатор Донецької області Андрій Шишацький публічно обіцяв, що візьме це питання під особистий контроль і встановить причини зростання смертності під час пологів.
Його "контроль" закінчився тим, що з двох запланованих тоді до відкриття перинатальних центрів жоден так і не був відкритий. Офіційні особи ще раз пообіцяли, що вже нинішнього року відкриють неодмінно. Цим поки що все й обмежилося.
Рівень захворюваності на соціально небезпечні хвороби, тобто туберкульоз і СНІД, залишається високим. Забезпеченість лікарень ліками та новим обладнанням істотного поліпшення на собі не відчула.
Тим часом медична реформа набрала таких форм і масштабів, що збунтувалися навіть завжди безмовні лікарі. У Краматорську головлікар найбільшої місцевої лікарні Олександр Каліберда спочатку передбачливо звільнився і знайшов собі нове місце в Севастополі, але перед від'їздом відверто сказав усе, що думає про події в краї.
"Я не можу робити те, чого я не розумію. Якщо говорити відверто, то я втомився боротися зі свавіллям. Мені кажуть, щоб я скорочував витрати, зберігаючи при цьому всі функції лікувальної установи. Зробити це неможливо", - заявив він.
Останні вісті з переднього краю реформи: у донецьких лікарнях виникли перебої з харчуванням пацієнтів, які перебувають на стаціонарному лікуванні. Поставки продуктів для хворих обіцяють відновити після 20 березня.
Залишається останнє припущення. Може, потоки бюджетних коштів через систему держзамовлень потрапили на місцеві підприємства, пожвавили економіку і обернулися вкладеннями в модернізацію виробництва?
Теж ні. Минулий рік, за попередніми даними, завершений зі збитками 3 млрд грн, зниженням обсягу реалізації на 23,5 млрд грн, а виробництво скоротилося на 5,4%. Це опосередковано підтверджується і падінням обсягів вантажоперевезень, і зменшенням зовнішнього торгового обороту підприємств регіону.
Остаточно розвіює ілюзії на цю тему той факт, що податкові збори у 2013 р. заплановані практично на рівні минулого року - 27,68 млрд грн проти 27,61 млрд грн, тобто навіть фіскальне відомство, тверезо оцінюючи ситуацію, прориву не очікує.
Тим часом зношеність основних засобів продовжує збільшуватися і сягнула 67,1% (для порівняння: у 2008 р. - 54,5%). Ні прямого, ні опосередкованого впливу на скрутне становище місцевої промисловості гроші, відпущені щедрою рукою на Донецьку область, не мали.
Гігантські суми дотацій канули як вода в пісок, не принісши бодай якогось відчутного ефекту регіону та його жителям. Втім, це доля багатьох державних вкладень у реформаторські проекти останнього часу.
Це явище настільки помітне, що вже навіть відбилося у фольклорі у вигляді анекдоту:
- Спеціалісти відзначають, що рівень життя істотно зріс.
- Але люди нічого не відчули!
- Ну то вони ж не спеціалісти!
А горезвісні "спеціалісти" були геніально описані ще Марком Твеном у його сатирі: "Хіггінс не даремно приїхав у Вашингтон служити своїй батьківщині. Йому вдалося провести через конгрес законопроект про асигнування на користь індіанського населення його території солідну суму, що, безперечно, зробила б усіх індіанців багатіями, якби тільки до них дійшла"...