Дії добровольчих батальйонів під час Антитерористичної операції - предмет серйозних громадських дискусій. Їх огортає безпрецедентна публічність. Добровольчі батальйони багато критикують: чому піаряться, чому обговорюють дії командування, чому пов'язані з політикою, чому не вступають в армію, чому мало дисципліни, навіщо вимагають собі танки й артилерію, навіщо вони взагалі потрібні? Причому бачу, на жаль, велике нерозуміння ролі, значення та завдань добровольчих батальйонів у багатьох керівників країни. Щоб адекватно оцінювати обстановку та оперативно планувати, треба мати чітке уявлення про сили й можливості добровольчих батальйонів.
Термінологія
Насамперед слід визначитися з дефініціями. В Україні існує 4 різновиди добровольчих військових частин, сформованих переважно з добровольців:
- батальйони Територіальної оборони (БТРО);
- батальйони спеціального призначення МВС;
- резервні батальйони Національної гвардії:
- добровольчий корпус "Правий сектор".
У чому відмінності між ними?
Батальйони
Територіальної оборони
БТРО підпорядковуються Міністерству оборони. Їх створення передбачене чинним мобілізаційним планом. Комплектують БТРО військкомати за планами, затвердженими мобілізаційним управлінням Генштабу. Офіцерів БТРО призначає Генштаб, а в тих випадках, коли якісь структури влади рекомендують офіцерів з місцевих добровольців, військові комісаріати намагаються йти назустріч.
Один із найвідоміших батальйонів - "Айдар" - є 24-м батальйоном Територіальної оборони Луганської області й підпорядковується Міноборони, а не МВС. "Айдар" - виняток із правил: він створений без участі військового комісаріату Луганської області, мобілізаційним пунктом батальйону є сам його командир.
БТРО у воєнний час призначаються для охорони стратегічних об'єктів і комунікацій. Їх чисельність, за колишнім штатом, становила 426 осіб, оснащених виключно легким піхотним озброєнням.
У БТРО значна частина особового складу - не добровольці, а мобілізовані громадяни. Річ у тому, що БТРО формується за наказом Генштабу, і до певної дати - у дуже стислий термін - військовий комісаріат заповнює всі вакансії. Якщо на обліку є добровольці, котрі підходять за військово-обліковою спеціальністю, - їх беруть, а решта складу - призивається. На жаль, мобілізаційну структуру в Україні останніми роками було майже повністю зруйновано. Тому часто виникають помилки - і кваліфіковані військовослужбовці запасу не отримують повістку навіть після того, як самі звертаються у військкомат. А тих, хто категорично боїться призову, - мобілізовують. Це призводить до того, що бойові якості підрозділів одного й того самого батальйону неоднорідні. В одній частині хтось скаржиться й просить забрати додому, хтось може порушувати дисципліну, а хтось воює героїчно і професійно. Це характерно і для регулярних частин Збройних сил. Однак ряд БТРО повністю складаються з мотивованих добровольців - це насамперед 20-й батальйон Дніпропетровської області, 11-й батальйон із Києва, 24-й батальйон Луганської області "Айдар". Бойові якості багатьох БТРО високо цінує армійське командування. БТРО створені в кожній області залежно від її мобілізаційного потенціалу. Підписано накази на створення 31 БТРО.
Резервні батальйони Нацгвардії
Створено три резервних батальйони Нацгвардії. Підписано наказ на створення четвертого батальйону.
"Донбас" - батальйон Нацгвардії, командувач НГУ - генерал Полторак.
Усі батальйони Нацгвардії повністю укомплектовані добровольцями, включно з офіцерським складом, який визначають і представляють самі командири батальйонів.
Батальйони Нацгвардії з самого початку створювали для підтримання громадського порядку в зоні Антитерористичної операції й оснащували виключно легким піхотним озброєнням. Уже під час самої АТО їх штат посилили важким піхотним озброєнням, аж до зенітних установок ЗУ-23. Однак батальйони не мають штатної бронетехніки й артилерії, хоча в результаті боїв, допомоги МВС і волонтерів окремі зразки бронетехніки та мінометів на озброєння добровольців Нацгвардії надійшли. Штатна чисельність батальйону Нацгвардії нині - 460 чоловік.
Добровольчі батальйони й роти спеціального призначення МВС
Добровольчі батальйони і роти МВС підпорядковуються управлінням внутрішніх справ різних областей. "Азов" - батальйон міліції УВС Київської області, "Дніпро" - батальйон міліції УВС Дніпропетровської області. Це структури для підтримання громадського порядку й патрульно-постової служби. За штатом, вони оснащуються виключно легкою стрілецькою зброєю, навіть без гранатометів. Їм передають окремі зразки бойової техніки та важкого піхотного озброєння, але це відбувається не системно, а в ініціативному порядку. Наразі є накази про створення 33 добровольчих батальйонів і рот міліції спеціального призначення. Штатна чисельність їхнього бойового складу - від 30 до 400 чоловік.
"Правий сектор"
Це єдине своєрідне добровольче збройне формування, яке визнане державою як неофіційна військова частина, але при цьому не входить до структури управління жодної державної структури. Однак загони "ПС" перебувають в оперативному підпорядкуванні командування АТО. Ці загони не мають жодної штатної структури, і склад їх в основному змінний, оскільки туди їдуть воювати люди, котрі не можуть прийти на військову службу на тривалий час. Чисельність постійного складу "ПС" - близько батальйону, вони воюють на одній із ділянок фронту.
Мета створення добровольчих батальйонів Нацгвардії
Для виконання завдань із підтримки громадського порядку на Донбасі було створено два батальйони добровольців Національної гвардії, повністю сформовані з активістів Майдану. Однак мобілізаційний ресурс готових негайно все залишити й виїхати на війну був невеликий. Забезпеченість і оснащення добровольців залишалися на дуже низькому рівні.
Проте ці два батальйони разом із загоном спецназу МВС "Омега" були єдиними частинами, негайно перекинутими в район Слов'янська для блокади терористичної бази.
Саме перші два батальйони Нацгвардії виконали величезний і неоціненний обсяг фронтової роботи, доки країна відроджувала армійські частини, які перекидалися на фронт окремими підрозділами. Нічого іншого просто не було. Батальйон "Донбас" створили у складі Нацгвардії, оскільки спецбатальйон міліції Донецької області керівництво УВС саме сформувати не змогло. Саме тому для донецьких патріотів України "Донбас" став головним мобілізаційним пунктом.
Мета створення добровольчих батальйонів МВС
У березні-травні 2014 р. внаслідок розвалу системи управління державою і тяжкої економічної й політичної кризи операція російських спецслужб із організації збройних терористичних акцій в Україні поставила під загрозу здатність держави забезпечити правопорядок.
Більшість працівників міліції не виявляла готовності виконувати накази, пов'язані з якимось особистим ризиком для життя. Ті, хто намагався записатися на службу в міліцію, не могли скоро пройти складну бюрократичну процедуру працевлаштування.
А стабілізувати ситуацію треба було негайно і в більшості регіонів. Крім того, не можна було швидко замінити кадровий склад МВС цивільними особами, а масове звільнення працівників міліції могло тільки збільшити кількість прихильників сепаратистів. Добровольці МВС, зазвичай, хотіли навести лад і захищати інтереси України у своєму населеному пункті. Запис в армію, як відомо, не дає права виконувати правоохоронні функції. І не всі можуть собі дозволити добровільно записатися й виїхати на службу зі свого міста.
Ініціювала створення повністю добровольчих формувань МВС Дніпропетровська облдержадміністрація. Рішення міністра внутрішніх справ А.Авакова про створення добровольчих частин при кожному УВС було єдиним можливим способом дати в розпорядження начальників УВС автономні й незалежні від думок інших працівників міліції підрозділи з охорони громадського порядку - загони, що складаються з мотивованих і патріотичних співробітників, здатних виконувати конкретні завдання, зокрема пов'язані з ризиком для життя.
Саме створення таких загонів дозволило стабілізувати ситуацію в більшості областей України і дозволяє контролювати боротьбу з терористичними групами на південному сході України. Крім того, важливо зазначити, що завдяки взаємодії добровольців із міліцією значно покращилися зв'язки МВС із суспільством.
Деякі добровольчі батальйони МВС нітрохи не поступаються рівнем дисципліни та бойових якостей регулярним армійським підрозділам.
Чому батальйони
багато піаряться?
Добровольчі батальйони не можуть не піаритися і не привертати уваги засобів масової інформації. Україна веде народну війну, і піар - це єдина можливість залучити у свою частину військових фахівців і матеріальні ресурси постачання. Мене дуже дивують звинувачення багатьох керівників у надмірному піарі добровольців. Хочу повідомити, що навіть деякі армійські частини на 60–70% залежать у питаннях постачання від народної підтримки і перебувають на фактичному забезпеченні волонтерів. Що вже казати про позаштатні частини, добровольчі батальйони, створені у воєнний час, - вони отримують від держави тільки зброю. Деякі частини МВС і Нацгвардії також отримували засоби індивідуального захисту, деякі види транспорту. Тим паче що в добровольчих частинах багато професійних політиків, для яких висвітлення їхньої особистої участі у війні - це питання професійної кар'єри. Так, у такого піару є багато мінусів. Але це закономірний процес, і його може відрегулювати тільки час.
Бойове застосування добровольчих батальйонів - скандали і проблеми
Найбільша частина звинувачень з боку окремих критиків, причому високопоставлених, на адресу добровольчих формувань пов'язана з тим, що деякі загони не завжди демонструють дисципліну в бою. Вони мало пов'язані субординацією.
Так, багато в чому це правда. Але не вважаю ці звинувачення справедливими. Що собою являють добровольчі батальйони МВС, Нацгвардії та Територіальної оборони? Це, по суті, імпровізовані громадські організації патріотів. Адже в Україні давно забуто військові збори, і резервні частини ніколи не розгорталися. Особливо це позначилося на командному складі. Є гостра нестача сержантського й молодшого офіцерського складу. Але ж це кістяк будь-якої військової частини.
Це дуже правильно - ставити до добровольців високі бойові вимоги. Але ж не можна ігнорувати реальні бойові якості підрозділів. Можна критикувати, але не звинувачувати. Військовослужбовці, навіть найбільш мотивовані, не маючи належного рівня індивідуальної та групової тактичної підготовки, бойової злагодженості, у перших бойових зіткненнях у складі недосвідчених підрозділів поводяться по-різному. Так буває на війні. Це треба виправляти вдосконаленням бойової підготовки, цього не виправити наказами: "Тримайтеся!".
Якби держава дала професійний офіцерський склад - тоді ситуація була б іншою. Але готових кадрів у нас бракує навіть в самій армії - вони загартовуються в цій війні.
Головною проблемою бойового застосування добровольчих батальйонів є недостатність бойової підготовки - насамперед відсутність злагодженості як у своєму підрозділі, так і з іншими частинами й родами військ, слабка взаємодія з артилерією та бронетехнікою. Ці проблеми складно усунути прямо на місці, на лінії фронту. Більшість швидко вчиться, але дехто не встигає.
Вимога добровольчих батальйонів видати їм важке озброєння - бронетехніку й артилерію - пов'язана зі зміною характеру бойових дій. Коли ухвалювали рішення про відправку добровольчих батальйонів, бойові дії мали характер поліцейської операції. У тих умовах основною формою бойових дій були операції малих груп, проведення зачисток, охорона блокпостів, диверсійні акції. Але, починаючи з липня, обстановка різко змінилася.
В умовах масового застосування з початку липня кваліфікованими російськими військовими фахівцями артилерії та мінометів, важкого піхотного озброєння й бронетехніки стало очевидно, що рівень озброєння та бойової підготовки добровольчих частин не відповідає характеру бойових дій на лінії фронту.
Так, деякі командири кількох добровольчих частин не змогли в низці бойових зіткненень самостійно організувати взаємодію з приданою бронетехнікою та артилерією. Але в мене рука не піднімається написати лихе слово на адресу далеких від військової справи людей, які два-три місяці тому записалися в міліцію і ходили в патрулі, а їм доводиться йти в атаку під прикриттям вогневого валу й танків на противника, який облаштував укріпрайон і якого підтримують бронетехнікою, гаубицями, мінометами й важкими РСЗВ. Тим паче що розгубленість проявляли неодноразово й деякі регулярні армійські частини. Це відсутність досвіду. У людей не було ні училища, ні полігона. Війна - це їхній університет. І не всі з першого й навіть другого разу складають свій іспит.
Можливо, просто слід планувати операції, виходячи з реальних можливостей військ? А не з тих міркувань, що будь-який наказ треба виконувати за будь-яку ціну.
Якби командування АТО вчасно відчуло зміну характеру бойових дій і вчасно скоригувало стратегію бойового застосування добровольчих частин, багатьом кризам удалося б запобігти. Частини, сформовані для охорони тилу, зачисток і диверсій, не можуть розглядатися як штурмові. Це абсурд. Добровольчі батальйони повинні входити або до складу постійних злагоджених армійських бойових груп, з якими постійно напрацьовується взаємодія, або повинні отримати повний комплект озброєння - танки й артилерію, наскільки вистачає обслуги й екіпажів, відпрацювати злагодженість хоча б у короткий термін і виконувати самостійні бойові завдання. Я особисто в найвищих кабінетах обстоюю перший шлях - постійні автономні змішані бойові групи ЗСУ та добровольчих частин. Але розумію, що в цій обстановці на фронті він зараз неможливий. Тому тим частинам добровольців, які перебувають на передньому краї, абсолютно необхідно якнайшвидше передати важке озброєння всіх типів.
З 10 серпня в Україну вторглися окремі підрозділи регулярних збройних сил РФ. 24 серпня російське вторгнення стало широкомасштабним. Необхідно змінити не тільки стратегію операції на Донбасі, а й тактику бойового застосування наявних частин.
Чи можуть добровольці підняти бунт?
Страх деяких чинних керівників я вважаю однією з найглибших і хибних оман. Скинути владу може тільки народ. Навпаки, у морі хаосу саме організовані й патріотичні частини добровольців є найбільш дисциплінованою основою влади.
Мені шкода, що верховний головнокомандувач не розуміє необхідності підтримки та особистого контакту з командирами добровольчих частин. Це, м'яко кажучи, недалекоглядність. У той час як найближчі соратники президента Юрій Стець, Юрій Луценко, Юрій Косюк переконують Петра Порошенка в необхідності бачити в добровольчих частинах не загрозу, а опору, керівник країни не проводить особистих зустрічей з командирами батальйонів.
Цей страх, який формують якісь неадекватні радники Петра Олексійовича, ірраціональний. Це страх перед некерованим. Так, батальйони політизовані. Так, батальйони пишуть у "Фейсбук", якщо їх оточують або накривають "ураганами". Але ж це не армія. То навіщо ж до них ставитися як до регулярної армії? Давайте їх доозброїмо і довчимо - й тоді будемо ставити їм армійські завдання. Давайте їм замінювати некомпетентних командирів на компетентних. І питатимемо з них жорсткіше.
Я бачу в цьому неартикульованому конфлікті тільки корпоративні ревнощі деяких недалеких керівників Міноборони, які формують президентові однобічну інформацію про стан справ у Нацгвардії і в батальйонах МВС.
Хотів би запевнити і по змозі продемонструвати верховному головнокомандувачу, що бійців усіх добровольчих частин, добровольців, які служать у регулярних частинах МО, СБУ та МВС, поєднує насамперед любов до Батьківщини й необхідність відбити російську агресію. Батальйони не формуються за принципом партійної, відомчої лояльності.
Один із близьких друзів Петра Порошенка, видатний закордонний державний діяч, який добре знає ситуацію в Україні, сказав мені: "Видача добровольцям танків і гаубиць не має ніякого значення з точки зору можливості вчинення державного перевороту. Перевороти вчиняють люди з пістолетами. А перевернути можна тільки ту владу, яку не підтримує більшість народів. Ваш ворог - Путін. Будь-який конфлікт або взаємна недовіра всередині вашого фронту допомагають Путіну. Не створюйте собі проблеми - кидайте в бій усе, що у вас є, не шкодуйте заліза. Політика в Україні розпочнеться тільки після перемоги. І того, хто цю перемогу принесе, ніхто не осудить і ніхто не насмілиться перевернути. Мобілізуйтеся і перемагайте".
Згоден.