Суперництво президента Петра Порошенка і прем'єра Арсенія Яценюка набуває дедалі виразніших обрисів. Їхня боротьба за увагу українського виборця й західних партнерів України викликає відчуття дежавю, а в європейців і американців - здивування й розчарування. Свого часу на шкоду національним інтересам змагалися між собою Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко, прагнучи перехопити увагу мас-медіа й виборця і "забанити" свого політичного опонента в інформаційному просторі. У цих перегонах було згаяно не тільки дорогоцінний час, дуже потрібний для проведення глибоких реформ, а й історичний шанс зійти з російської орбіти.
Привід для чергового розчарування П.Порошенко і А.Яценюк дали минулого тижня. Прем'єр, будучи в Брюсселі, узяв участь у першому засіданні Ради асоціації Україна-ЄС, а український президент планував за кілька днів після очільника уряду вирушити до Брюсселя для участі в саміті Європейської народної партії та засіданні Ради ЄС.
Однак присутність А.Яценюка була запланована багато тижнів тому. Натомість новина про підготовку поїздки до бельгійської столиці П.Порошенка, яка з'явилася тижнів зо два тому, стала несподіванкою. І якщо можливу присутність президента на саміті ЄНП ще якось можна було пояснити, то його наполегливе бажання взяти участь у засіданні Ради ЄС видавалося більш ніж дивним: у цьому саміті, який проходить у закритому форматі, беруть участь тільки глави держав і урядів країн Євросоюзу. 30 серпня Порошенко вже брав участь у засіданні Ради ЄС, але тоді це було рідкісним винятком з правил, покликаним продемонструвати Києву не тільки підтримку з боку Брюсселя в умовах російсько-української війни, а й одностайність ЄС щодо ситуації навколо України.
Звичайно ж, можна зрозуміти бажання Порошенка в черговий раз "засвітитися" в компанії лідерів країн-членів Євросоюзу. З одного боку, це створило б політикові чудовий інформаційний привід для появи на телеекранах: його присутність на саміті Ради ЄС була б для медіа подією не менш значущою, ніж участь прем'єра у першому засіданні Ради асоціації.
З іншого боку, український президент міг би особисто обговорити українські проблеми з главами держав і урядів, що привернуло б уже трохи послаблену увагу до ситуації, яка склалася навколо України.
Не вийшло. Противником участі П.Порошенка в засіданні Ради ЄС, зокрема, як стверджують, виступив новий президент Європейської Ради Дональд Туск, котрий вирішив, що візит українського президента не на часі.
Та особисто для П.Порошенка, можливо, воно й на краще, що не поїхав до Брюсселя. Оскільки й він би почув на свою адресу такі ж жорсткі слова, як і ті, що були висловлені А.Яценюку під час і після засідання Ради асоціації Україна-ЄС: спочатку реформи, а вже потім - фінансова допомога Європи.
Починаючи з літа, риторика Заходу почала змінюватися. Сьогодні вже не почуєш слова "ми в захваті" і "ми вражені", які постійно лунали під час Євромайдану з вуст європейських і американських політиків на адресу сотень тисяч українців, які впродовж трьох зимових місяців обстоювали на вулицях Києва свої права і свободи. Ейфорія минула. Звичайно, Україна - форпост боротьби за цінності, що їх декларують ЄС і США. Але Старому і Новому Світу набридли гарні слова українських чиновників, які обіцяють провести реформи в умовах гібридної війни, але досі нічого для цього не роблять. І хто повірить прем'єру країни, яка посідає, згідно з результатами нового Індексу сприйняття корупції, 142-ге місце зі 175-ти, що уряду вдалося викорінити корупцію на макрорівні?
Падіння довіри до українського уряду, розчарування офіційним Києвом - тривожний симптом. У короткостроковій перспективі цей фактор впливає на швидкість і обсяги надання фінансових ресурсів. Власне кажучи, ми це бачимо вже зараз: наприклад, у Києві очікували, що в грудні МВФ виділить здвоєний транш у розмірі 2,7–2,8 млрд дол. Зараз ці гроші під питанням. У найкращому разі черговий транш буде надано в січні-лютому. Та й у підсумковому рішенні засідання Ради ЄС наголошується, що гроші Євросоюз виділятиме лише за умови виконання Києвом вимог МВФ.
У довгостроковій перспективі проведення косметичних, а не структурних реформ матиме руйнівні наслідки для української держави. Сьогодні в Європі триває обговорення українського питання. І європейські політики його ставлять так: чи можна вважати Україну частиною західного світу? Для того щоб наша країна була інтегрована в європейські та євроатлантичні структури, необхідні структурні реформи. Якщо їх не буде, то Україна виштовхується в сіру, буферну зону.
Відповідь на своє запитання європейські й американські політики отримають уже в недалекому майбутньому.
Наразі ж у європейських столицях прозрівають і доходять висновку, що А.Яценюк - не політик-реформатор. І змінити цю думку вже складно самими лише обіцянками підготувати національну стратегію реформ до донорської конференції по Україні.
Що ж, українським політикам вже час навчитися відповідати за свої слова. І не тільки перед партнерами з Європейського Союзу і Сполучених Штатів. Насамперед - перед українцями.
А.Яценюк під час ратифікації українським парламентом Угоди про асоціацію з ЄС казав, що імплементацію ратифікованого документа має бути завершено за два роки - до 2017-го. П.Порошенко, у свою чергу, пообіцяв днями в інтерв'ю Gazeta Wyborcza, що до 2020 р. Україна стане державою, вільною від корупції, і відповідатиме стандартам Європейського Союзу. Раніше, у вересні, він спрогнозував, що в 2020 р. Україна зможе навіть подати заявку на вступ у ЄС. А минулої весни, будучи кандидатом у президенти, Петро Олексійович упевнено заявляв, що безвізовий режим із країнами Євросоюзу Україна отримає вже до кінця поточного року…
Прем'єр і президент взяли вже стільки зобов'язань, що час уже щось і зробити. Адже і 2017-й, і 2020-й уже не за горами.
…Мало хто пам'ятає, але в січні 2005-го Віктор Ющенко обіцяв здійснити необхідні країні реформи і розпочати переговори про вступ України в ЄС уже в 2007 р. Так, потрібно ставити цілі, фіксувати терміни. Але українське суспільство за останній рік стало значно вимогливішим, ніж було десять років тому. І політики, зрештою, повинні почати відповідати за дані українському народу обіцянки. Інакше вони повторять політичну долю якщо не Януковича, то Ющенка точно.